Студопедия

Главная страница Случайная страница

Разделы сайта

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Проблема єдності світу






Одним із центральних питань самовизначення людського існування є проблема єдності світу. За своєю сутністю і змістом вона фактично поділяється на дві підпроблеми: по-перше — це питання про те, чим є для людського життя світ у цілому як існування; по-друге, ким є людина для цього світу з погляду найбільш загального бачення відношень " людина — світ".

 

По суті проблема єдності світу є питанням стосовно існування такої цілісності, в якій, як уже зазначалось, основним елементом світу є людина. Розкриваючи цю проблему, ми повинні визначити, що є найбільш загальним у взаємозв'язку, взаємовідношенні " людина — світ", що робить цю систему, це відношення органічно нерозривним, тобто єдиним.

 

У найбільш загальному вигляді історія світоглядної культури дає на це такі відповіді:

• людина є причиною, джерелом, основою цієї цілісності;

• сам світ має об'єктивний, природний характер існування;

• те, що стоїть над світом та " править" ним.

 

Історія усвідомлення людиною світу починається з міфології. Міфологія, вирішуючи питання про взаємозв'язок " людина — світ", дійшла висновку, що основою єдності світу є світ як природа. " Світ — природа" у даному випадку може тлумачитись як здатність народжуватися, перебувати у про­цесі народження. При цьому в міфології розуміння відношення " людина — світ" фактично ототожнюється з уявленням про абсолютну залежність людини від природи. Світ єдиний тому, що він як природа і породжує людське існування, і забирає його. Більше того, міфологія не визначає відмінності між живими і неживими істотами, людиною. Людськими якостями в класичній міфології наділено всі предмети: душу мають каміння, вітер, дорога, Сонце, Місяць тощо. Світло, темрява, повітря, вогонь, вода, земля здатні переживати, думати, мріяти, бажати. Отже, у міфології єдність світу пояснюється природним станом існування усіх явищ, де людина є пересічним явищем. Поряд із повною залежністю від світу, взаємозв'язком зі світом людина здатна самостійно мислити, діяти, як і всі інші об'єкти світу. Загальний висновок міфології щодо єдності світу такий: єдність світу поля-, гає в природному характері його існування згідно із " голов­ним законом виникнення та існування". У міфології це дозволялося робити, оскільки поняття " природа" і " світ" для неї не тотожні, а лише взаємопов'язані.

 

Якісно новим кроком в історичному поступі цієї проблеми є релігійна позиція. Релігійне бачення єдності світу пов'язане передусім з ідеєю " дії" надприродної сили. Бог у релігіях є насамперед творцем умов для існування людини, а вже потім людського життя, тобто він — творець світу людини. І в кінцевому підсумку, як доводить релігія, навіть далекі планети, на яких людина може ніколи не побувати, існують як акт божественного творіння світу буття людини. Якщо Бог їх створив, то їхнє існування, їхня досконалість і вади мають значення для людини, з'являються людині тільки через божественний дар бачення їх. Світло далекої зірки, створеної Богом, стає світом людини тільки завдяки здатності людини побачити у ній велич Бога.

 

Отже, релігія, абсолютизуючи роль і значення Бога, формує думку — світ єдиний завдяки єдиному Богу. Оскільки на Землі наявне як досконале, так і недосконале, то й людина має у собі ці крайнощі. Вона грішна, а тому Бог спонукає її до сповіді, каяття, спокути гріхів. Тому єдність світу і виявлення місця людини в ньому полягає в тому, що досконалому характеру божественної діяльності протистоїть недосконалість людського життя. Душа людини пройнята святістю, є іскра божественного духу, а тіло грішне, недосконале. Цим поділом світу на довершений і недовершений релігійний розум зробив видатне відкриття, що стосується проблеми єдності світу. Релігія проголошує: єдність полягає в протилежності досконалості Творця і недосконалості існу­вання у світі Землі Богом створеного. Тому релігія спрямовує людину на самовдосконалення та вдосконалення навколишнього середовища: досконала людина (святий) єдина з досконалим світом (праведні діяння). Тобто єдність у постійному процесі (світ у процесі, людина у процесі).

 

Наукове бачення проблеми єдності світу ґрунтується на ідеї, яка звеличує людський розум. Наукові уявлення пропонують розглядати як зразок єдності світу людський організм. Існування організму людини вважається яскравою демонстрацією нерозривного зв'язку механічних, фізичних, хімічних, біологічних, розумових процесів. Сукупність названих процесів вважається якісно вичерпною щодо можливих форм існування у світі. Тобто людина — жива система, яка нерозривно пов'язана зі змінами, що відбуваються як у космосі, так і на землі та в її надрах. Єдність світу можна вбачати і в тому, що діяльністю людей керують передусім явища, пов'язані з тим, що називають природними інстинктами. Отже, людина і людство забезпечують своє існування завдяки єдності з природним світом. Оскільки поряд із наявною природою визнається існування створеної людиною " другої природи", здатність людини перетворювати світ згідно зі своїми потребами, визнається вищою формою існування єдності світу. Наука підкреслює, що тільки людині властива здатність визначати ці потреби й інтереси, давати теоретичне обґрунтування і оформлення цього перетворення світу (утворення якісно нових єдностей). Глибинність єдності світу і людини, яка діє цілеспрямовано, полягає також у тому, що людина здатна прогнозувати наслідки своєї діяльності, а також відмовитися від неї, усвідомивши її згубний вплив на довкілля.

 

Найбільш загальною формою вирішення проблеми єдності світу є філософська, в якій можна виділити дві позиції. Перша — єдність світу полягає в тому, що він (світ) об'єктивно існує. Друга — єдність світу визначена свідомою діяльністю людини.

 

Стосовно- першої позиції зазначимо, що з поняття " світ" фактично вилучається поняття " людина". У цьому випадку пропонується думка: світ є цілісним явищем тому, що він сам по собі виник (є причиною самого себе). Чому це саме так, цього людина не знає і не може знати. Стосовно другої позиції зазначимо, що вона фактично не бере до уваги об'єктивне існування світу природи, абсолютизуючи суб'єктивний світ людини.

 

Безперечним, з погляду сучасних наукових даних, вважається, що спочатку виникла сама Земля як явище природного світу, а вже потім виникло людське життя. Однак для людини поза її свідомістю світ не існує. Свідомість не тільки відображає світ, а й творить його. Тим більше, що відношення " людина — світ" своє остаточне оформлення отримує саме у процесі мислення.

 

Отже, можна зробити висновок, що єдність світу полягає насамперед у реальному існуванні відношення " людина — світ". Це відношення у найбільш загальному вигляді може бути визначено так: без людини для людини світу немає. Слід зазначити, що це положення не означає неможливості існування у світі ніяких відношень поза людиною. Вони можливі, але принципово невідомі нам, оскільки відоме людині дане їй тільки через відношення " людина — світ" і ніяк інакше. При цьому людина усвідомлює, що власну досконалість вона обирає сама, абсолютизуючи її з метою організації найбільш сприятливих умов для власного існування, для досягнення власного щастя. При цьому людина не заперечує наявності певної досконалості у інших живих істот, які самі мають своє відношення до світу. Людина навіть здатна уявити можливість існування таких істот, які близькі їй за розумом або значно досконаліші в перетворенні світу відповідно до своїх мрій та бажань. Тому людина завжди у світі шукає щось подібне до себе, десь у глибині душі плекаючи надію, що вона нічого такого ніколи не знайде.

Що прочитати?

 

Бердяев Н. А. Человек. Микрокосм //Феномен человека. Антология. — M., 1993.

 

Вернадский В. Л. Философские мысли натуралиста. — М., 1988.

 

Пригожин И., Стенгерс И. Время, хаос, квант. — М., 1984. Тейяр де Шарден П. Феномен человека. — М., 1987.

 

Запитання для самоконтролю

 

1. Як виникло поняття " світ"?

 

2. Які особливості релігійного бачення світу?

 

3. У чому полягає наукове розуміння світу?

 

4. У чому унікальність філософського тлумачення світу?

 

5. Як розуміє Всесвіт наука?

 

6. Що таке космос?

 

7. Як ви розумієте унікальність Землі?

 

8. Яка відмінність між науковим і філософським визначеннями матерії?

 

9. Різноманітність руху — що це?

 

10. Що таке соціальний простір і час?

 

11. Що дає розв'язання проблеми єдності світу?

 

Дискусійні питання

 

1. Чи існує альтернатива поняттю " світ"?

 

2. Релігійне тлумачення походження світу: досконалість чи обмеженість?

3. Чи є частково справедливим твердження: " Наука бездушно змальовує світ"?

 

4. Межі Всесвіту — які вони?

 

5. " Космонавт" чи " астронавт": яка назва пріоритетніша?

 

6. Чи може людина ефективно пояснити існування світу поза поняттями " матеріальне" та " ідеальне"?

 

7. Чи правда, що " спокій нам тільки сниться"?

 

8. Навіщо людині поняття " соціальний простір"?

 

9. Хто зацікавлений у " сповільненні" чи " прискоренні" часового виміру світу?

 

10. Чи дійсно людське у світі є унікальним?

 

Словник

 

Гармонія — поняття, що окреслює органічне поєднання, злагодженість, взаємну відповідність в існуванні предметів, речей, явищ світу.

 

Геоїд — фігура, якою характеризують форму Землі. Поверхня геоїда збігається з вільною незбудженою поверхнею води у Світовому океані.

 

Гравітація — те саме, що й тяжіння. Тяжіння — взаємодія (притягання) між всіма фізичними об'єктами, пов'язана з наявністю в них маси.

 

Дуалізм — принцип пояснення сутності світу, який виходить із визнання наявності в ньому двох рівнозначних його начал.

 

Егоцентризм — риса характеру, що виявляється в крайньому індивідуалізмі, егоїзмі.

 

Еліпсоїд — замкнена поверхня, лінія перетину якої площиною є еліпс або коло.

 

Зміст — сукупність елементів і процесів, що утворюють даний предмет чи явище.

 

Категорії — універсальні форми мислення, які відображають загальні властивості й відношення об'єктивної дійсності та пізнання.

 

Константа — стала величина.

Мазохізм — вид статевого збочення; у переносному значенні — одержання задоволення від моральних страждань.

 

Містифікація — вигадка з метою ввести когось в оману.

 

Нарцисичність — самозакоханість.

 

Паранойя — психічний розлад, що характеризується маренням переслідування.

 

Первинне — те, що лежить в основі існування іншого (вторинного). Первинне і вторинне взаємопов'язані — одне без другого не існує.

 

Плазма — повністю або частково іонізований газ, який містить практично однакову кількість позитивних і негативних зарядів.

 

Планети — великі кулясті тіла, які обертаються навколо Сонця і світяться завдяки відбитим сонячним променям.

 

Протилежності — сторони, елементи певної цілісності, які одночасно зумовлюють і взаємно виключають одне одного.

 

Субстанція — філософська категорія, якою позначається загальна основа всього існуючого та всіх змін у ньому.

 

Суще — те, що існує реально або в нашій (людській) уяві.

 

Форма — спосіб існування змісту, його внутрішня організація та зовнішнє вираження.






© 2023 :: MyLektsii.ru :: Мои Лекции
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
Копирование текстов разрешено только с указанием индексируемой ссылки на источник.