Простір і час

Розглядаючи навколишній світ як свою протилежність, ви цілком природно намагаєтеся визначити своє особливе місце і період перебування. Таке визначення здійснюється за допомогою використання понять " простір" і " час".

Поняттям " простір" визначають співіснування і відокремленість речей одна від одної, їхню протяжність, порядок розташування однієї стосовно іншої. Поняттям " час" характеризують послідовність існування явищ, що змінюють одне одного, відокремленість різних етапів, тривалість, темп, ритм процесів. Визначаючи ці поняття як форми відображення реальних властивостей об'єктивної дійсності, треба пам'ятати, що вони сформувалися на основі суспільно-історичної практики та пізнання і змінюють свій зміст відповідно до змін у способах людського буття.

На відміну від історично попередніх уявлень простір розглядається не як " вмістилище", в якому знаходяться ті чи інші речі. Зазначене уявлення було поширеним до XVIII ст. Позитивним в ототожненні простору з порожнечею (вмістилищем) є можливість ефективного використання такого розуміння для здійснення різноманітних вимірювань. Сьогодні вважається, що поняттям простір визначається реально існуюче співвідношення між речами в процесі їхнього буття у світі. Оскільки цим поняттям користується саме людина, простір зображує речі, предмети, явища стосовно людини, вказуючи на взаємозалежність речей між собою, на залежність людини від їхнього взаєморозташування, на залежність речей від людини.

Визначення простору лише як поняття не знімає проблеми доведення об'єктивності простору, тобто того, що він є неуявною формою існування матеріальних речей. За таке доведення слугує реально існуюча взаємозалежність різних речей від їхнього взаєморозташування. Наприклад, якщо між Землею і Сонцем розташовується Місяць (сонячне затемнення), тоді промені Сонця потрапляють до Землі у значно меншій кількості. Отже, простір — це не тільки поняття, а й форма існування взаємозв'язків між матеріальними об'єктами, яка поняттям " простір" відображається. У разі ототожнення простору з порожнечею ми маємо лише абстрактне поняття, що не відображає форми існування світу.

Практичне визначення простору здійснюється за допомогою процедури вимірювання. Наприклад, вимірювання простору як певної довжини відбувається через порівнювання речей. Так, якщо стопа ноги може вміститися десять разів між двома деревами, тоді цілком слушно кажуть: " Відстань між деревами дорівнює десяти стопам".

Загальновідомо, що простір має ряд властивостей. До них належить тривимірність, яка полягає в тому, що предмети та явища мають висоту, ширину і глибину. Тобто фіксовані за допомогою поняття " простір" речі можуть мати об'ємний характер існування. Сучасна наука пропонує нові просторові виміри, на зразок " n-вимірності", з якими людина практично не стикається у межах Землі. Різними дослідженнями було доведено, що взаємозв'язки між речами, які мають властивості " n-вимірності", дійсно існують. Однак виявити просторові багатовимірності як властивості реальних об'єктів за умови дотримання принципу ототожнення простору з порожнечею неможливо.

Суттєвою особливістю простору можна визнати наявність структурної організованості світу. Реальний світ складається з предметів, явищ, які займають певне місце один стосовно одного. Уявлення про безмежність простору дає підстави людині вести розмову про нескінченність світу як структурно організованого існування. Тому поняття " просторова безмежність" не треба ототожнювати з уявленням про протяжність. Вживаючи поняття " безмежність", слід пам'ятати, що: а) вона існує в обмеженому Всесвіті (безмежність обмежена); б) обмеженість Всесвіту відносна, оскільки це лише частка, що на сьогодні виявилася людині, у якій людина постійно виявляє себе, змінюючи світ.

Уявлення про простір як про властивість речей і явищ бути взаємопов'язаними між собою дає змогу говорити про існування принципово різних просторів залежно від якісних особливостей цих речей і явищ. На основі такого розуміння застосовують поняття " механічний простір", " фізичний простір", " хімічний простір", " біологічний простір", " соціальний простір". Іноді навіть виділяють економічний, життєвий, літературний, художній, правовий, моральний та інші простори.

Поряд із простором завжди розглядається час, бо вони разом є умовою існування головної властивості світу — бути у безперервному русі. Розвиток, незворотність, перехід речей з одного стану в інший — основні ознаки часу.

Поняття час, так само як і " простір", є формою відображення існуючих об'єктивно взаємодій та взаємозв'язків у світі. Тільки вони відображають різні зв'язки. Якщо просторові зв'язки між речами визначаються відношеннями однієї речі до другої через третю, то часові зв'язки — відношенням послідовності змін однієї речі до послідовності змін другої через зміни третьої.

Аналогічно, як і з поняттям " простір", адекватне вживання поняття " час" потребує вирішення проблеми вирізнен-ня часу як форми існування світу та часу як форми відображення світу (поняття).

Цілком слушний поширений вислів: " Час — загальна форма існування світу". Він вказує, що світ існує у формі послідовних змін, які взаємопов'язано відбуваються одна після іншої. Наприклад, людина не може стати старою, якщо перед цим вона не була народженою та юною. Аналогічно: глиняну вазу створюють з глини, а не глину з вази.

Поняття " абсолютний час", яким позначали, що час може існувати сам по собі, на сьогодні поступилося місцем розумінню часу як властивості світу, що перебуває у процесі безперервних змін. Згідно з таким розумінням час — це поняття про властивість перебігу змін бути у взаємозв'язку певного слідування.

Фундаментальне значення поняття " час" полягає в тому, що без нього ніяке впорядковане міркування неможливе. Так, натуральний ряд цілих чисел складається у послідовності: 1, 2, З...п. Будь-яке міркування (уявлення) спирається на певне слідування, тобто час. Однак не тільки міркування має властивість бути послідовним, повсякденна практика, як відомо кожному, також здійснюється у вигляді послідовних дій.

Практичне визначення часу також здійснюється за допомогою процедури вимірювання. Наприклад, вимірювання часу як певного періоду відбувається через порівняння процесів. Так, якщо відстань між двома населеними пунктами турист починає долати одночасно з появою Сонця на горизонті, а завершує одночасно з його заходом, тоді цілком слушно кажуть: " Турист пройшов світловий день". Для зручності здебільшого користуються окремими стандартними процесами та явищами, які називають еталонами виміру — хвилина, година, доба, тиждень, місяць, рік та ін. Особливість еталонів виміру часу порівняно з вимірами простору полягає в тому, що як еталони для порівняння процесів обираються завершені зміни, які мають циклічну форму (початок і кінець). Тому, рахуючи хвилини за допомогою механічного годинника, ми визначаємо, скільки разів стрілка поверталася до одного й того самого місця. Наведені приклади за­стосування поняття " час" через практичне його визначення дають змогу побачити, що часові зв'язки між процесами визначаються відношенням одного процесу до другого через третій. Роль цього третього виконує певний еталон виміру, за допомогою якого ми виявляємо об'єктивно існуючі зв'язки у світі.

Взаємопов'язаність різних процесів може виявляти себе якісно відмінною у різних сферах буття світу. Тому може йтися про особливості астрономічного, фізичного, хімічного, біологічного і соціального часу.

Просторово-часові особливості існування соціального світу мають ряд властивостей, не притаманних фізичним, хімічним та іншим процесам.

Так, свою особливість має соціальний простір. За допомогою даного поняття позначають сферу існування суспільного буття і час життєдіяльності людства. Соціальний простір має притаманні будь-якому простору властивості: протяжність, упорядкованість, структурність, вимірність.

Свою особливість має також соціальний час, що являє собою форму існування суспільного буття. Він має властивості, які характеризують суспільство як якісно особливе утворення. Серед них виділяють тривалість, послідовність, ритмічність, темпоральність, відносну зворотність суспільно-історичних подій, фактів, процесів. Сутність соціального часу виявляється у діяльності людини, спрямованій на освоєння природи і суспільства.

Розгляд простору і часу дає підстави зробити такі висновки. По-перше, простір і час — це загальні форми існування світу, адже вони характеризують те, що властиве будь-якому існуванню у світі, включаючи і саму людину. По-друге, існування цих понять забезпечує здатність людини осмислено та впорядковано відображати зміни, що відбуваються у світі незалежно від свідомості та органів чуття. По-третє, поняття " простір" і " час" взаємопов'язані між собою, вони є засобом, за допомогою якого людина відображає різноманітні властивості руху, змін взагалі, що відбуваються у світі. Без використання цих понять у людини неможливе ставлення до минулого та майбутнього.