Студопедия

Главная страница Случайная страница

Разделы сайта

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Мотивація, форми та класифікація міжнародних інвестицій






 

Інвестиційна асинхронність, яка має місце на сучасному етапі розвитку світової економіки, характеризується концентрацією певного обсягу інвестиційних ресурсів в одних країнах та виникненням їх дефіциту – в інших. Таке становище в поєднанні з намаганням забезпечити вищу прибутковість вкладення капіталу є однією з основних причин міжнародного руху капіталу. А це означає, що кожна національна економіка володіє певним обсягом інвестиційних ресурсів, що складаються з її власних та міжнародних інвестицій і можуть використовуватись як для внутрішнього, так і для зарубіжного інвестування.

Міжнародні інвестиції включають іноземні інвестиції – вкладення іноземних юридичних та фізичних осіб, іноземних держав, міжнародних урядових та неурядових організацій в об’єкти інвестування на території даної країни; та зарубіжні інвестиції – вкладення в об’єкти інвестування, розміщені за межами території даної країни (придбання цінних паперів зарубіжних компаній, майна тощо).

В широкому розумінні міжнародними є ті інвестиції реалізація яких передбачає взаємодію учасників, котрі належать до різних держав (резидентів та нерезидентів стосовно конкретної країни).

Мотивацію і форми міжнародних інвестицій можна уявити при допомозі схеми міжнародного руху капіталу (рис.1.1).

 

Основу підприємницького капіталу як форми міжнародного руху капіталу становлять прямі та портфельні іноземні інвестиції. Спонукальні мотиви прямих та портфельних іноземних інвестицій аналогічні. В обох випадках інвестор прагне отримати доход за рахунок володіння цінними паперами або частиною власності прибуткової фірми. Розмежування на прямі та портфельні інвестиції зводиться до проблеми власності та контролю. Слід зазначити, що уніфіковані кількісні показники відсутні.

Числове значення частки іноземного інвестора у власності фірми, що є ознакою прямого іноземного інвестування в різних країнах суттєво відрізняється. Так, в Бельгії/Люксембурзі, США, Швеції та Фінляндії формально прямим іноземним інвестуванням вважається будь-яке вкладення, якщо воно перевищує 10% власності фірми; не менше 20% - в Італії та Франції; 25% - в Німеччині, Новій Зеландії та Японії; 50% - в Іспанії. При цьому кількісні параметри не відіграють вирішальної ролі, визначальним є можливість прийняття рішень щодо стратегії фірми. За визначенням експертів Організації економічного співробітництва та розвитку, прямими вважаються інвестиції, якщо іноземному інвесторові належить десять або більше відсотків акцій підприємства, але з достатнім правом участі в управлінні, або менше 10%, але з можливим ефективним впливом на нього.

Прямими інвестиціями є як первинні вкладення, так і реінвестиції. Прямі іноземні інвестиції (ПІІ) для країн, що експортують капітал, є засобом одержання доходів, підвищення ефективності виробництва, збільшення експорту товарів та послуг. Для країн, що приймають прямі іноземні інвестиції, вони стають додатковим, а нерідко й найважливішим джерелом розвитку, розв’язання виробничих та зовнішньоекономічних проблем. Прямі іноземні інвестиції трактують як критично важливий в сучасних умовах фактор зростання та глобалізації світової економіки.

Прямі іноземні інвестиції поділяються на дві групи:

- трансконтинентальні капітальні вкладення, спонукальним мотивом яких є кращі умови ринку, тобто коли існує можливість постачати товари з нового виробничого комплексу безпосередньо на ринок даної країни(континенту). При цьому вирішальним фактором розміщення виробництва на даному континенті є ємність ринку, а не витрати виробництва. Витрати виробництва є вирішальними при виборі країни даного континенту, в якій необхідно створити нові виробничі потужності;

- транснаціональні вкладення – прямі вкладення здебільшого в сусідній країні, основною метою яких є мінімізація витрат порівняно з материнською компанією.

Портфельне іноземне інвестування передбачає вкладення капіталу в цінні папери з метою отримання доходу(дивідендів); такі інвестиції не забезпечують реального контролю інвестора над об’єктом інвестування.

Інвестор, який має вільні грошові кошти, самостійно вибирає сферу прикладання капіталу на фінансовому ринку (внутрішньому чи зовнішньому). Невід’ємною частиною як внутрішнього (національного) фінансового, так і зовнішнього (міжнародного) фінансового ринку є ринок інвестицій. Тобто, можна відповідно розглядати внутрішній та зовнішній ринок інвестицій. В свою чергу національний ринок інвестицій поділяється на вітчизняний та іноземний ринок.

На вітчизняному ринку інвестицій здійснюється вкладення інвестиційних ресурсів в об’єкти інвестування, що знаходяться на території даної країни та належать її резидентам. На іноземному ринку інвестицій здійснюються операції з інвестування об’єктів інвестиційної діяльності, котрі належать нерезидентам або іноземним державам.

Зовнішній інвестиційний ринок поділяється на:

- світовий ринок звичайних акцій;

- світовий ринок облігацій;

- грошовий ринок;

- ринок фінансових деривативів (опціонів і ф’ючерсів);

- ринок реальних інвестицій.

Міжнародні інвестиції як об’єкт системного аналізу та обліку характеризуються різною інституційною сутністю (державні, приватні, міжнародних організацій, змішані), цільовою орієнтацією (прямі та портфельні), певними видами (іноземна і національна валюти, рухоме і нерухоме майно, грошові вимоги, цінні папери, права інтелектуальної власності, права на господарську діяльність, послуги), формами (100 % інвестиція, часткова участь у підприємстві, придбання рухомого та нерухомого майна, концесії), Числове значення частки іноземного інвестора у власності фірми, що є ознакою прямого іноземного інвестування в різних країнах суттєво відрізняється. Так, в Бельгії/Люксембурзі, США, Швеції та Фінляндії формально прямим іноземним інвестуванням вважається будь-яке вкладення, якщо воно перевищує 10% власності фірми; не менше 20% - в Італії та Франції; 25% - в Німеччині, Новій Зеландії та Японії; 50% - в Іспанії. При цьому кількісні параметри не відіграють вирішальної ролі, визначальним є можливість прийняття рішень щодо стратегії фірми. За визначенням експертів Організації економічного співробітництва та розвитку, прямими вважаються інвестиції, якщо іноземному інвесторові належить десять або більше відсотків акцій підприємства, але з достатнім правом участі в управлінні, або менше 10%, але з можливим ефективним впливом на нього.

Прямими інвестиціями є як первинні вкладення, так і реінвестиції. Прямі іноземні інвестиції (ПІІ) для країн, що експортують капітал, є засобом одержання доходів, підвищення ефективності виробництва, збільшення експорту товарів та послуг. Для країн, що приймають прямі іноземні інвестиції, вони стають додатковим, а нерідко й найважливішим джерелом розвитку, розв’язання виробничих та зовнішньоекономічних проблем. Прямі іноземні інвестиції трактують як критично важливий в сучасних умовах фактор зростання та глобалізації світової економіки.

Прямі іноземні інвестиції поділяються на дві групи:

- трансконтинентальні капітальні вкладення, спонукальним мотивом яких є кращі умови ринку, тобто коли існує можливість постачати товари з нового виробничого комплексу безпосередньо на ринок даної країни(континенту). При цьому вирішальним фактором розміщення виробництва на даному континенті є ємність ринку, а не витрати виробництва. Витрати виробництва є вирішальними при виборі країни даного континенту, в якій необхідно створити нові виробничі потужності;

- транснаціональні вкладення – прямі вкладення здебільшого в сусідній країні, основною метою яких є мінімізація витрат порівняно з материнською компанією.

Портфельне іноземне інвестування передбачає вкладення капіталу в цінні папери з метою отримання доходу(дивідендів); такі інвестиції не забезпечують реального контролю інвестора над об’єктом інвестування.

Інвестор, який має вільні грошові кошти, самостійно вибирає сферу прикладання капіталу на фінансовому ринку (внутрішньому чи зовнішньому). Невід’ємною частиною як внутрішнього (національного) фінансового, так і зовнішнього (міжнародного) фінансового ринку є ринок інвестицій. Тобто, можна відповідно розглядати внутрішній та зовнішній ринок інвестицій. В свою чергу національний ринок інвестицій поділяється на вітчизняний та іноземний ринок.

На вітчизняному ринку інвестицій здійснюється вкладення інвестиційних ресурсів в об’єкти інвестування, що знаходяться на території даної країни та належать її резидентам. На іноземному ринку інвестицій здійснюються операції з інвестування об’єктів інвестиційної діяльності, котрі належать нерезидентам або іноземним державам.

Зовнішній інвестиційний ринок поділяється на:

- світовий ринок звичайних акцій;

- світовий ринок облігацій;

- грошовий ринок;

- ринок фінансових деривативів (опціонів і ф’ючерсів);

- ринок реальних інвестицій.

Міжнародні інвестиції як об’єкт системного аналізу та обліку характеризуються різною інституційною сутністю (державні, приватні, міжнародних організацій, змішані), цільовою орієнтацією (прямі та портфельні), певними видами (іноземна і національна валюти, рухоме і нерухоме майно, грошові вимоги, цінні папери, права інтелектуальної власності, права на господарську діяльність, послуги), формами (100 % інвестиція, часткова участь у підприємстві, придбання рухомого та нерухомого майна, концесії), джерелами (первинні та реінвестиції), масштабами і термінами інвестування (рис.1.2).

 

Міжнародний (зовнішній) ринок інвестицій надає інвесторові широкий спектр варіантів вкладення капіталу. Зважаючи на те, що на міжнародному ринку інвестицій переважають операції з цінними паперами та їх похідним, інвестор при формуванні інвестиційного портфеля може діяти наступним чином:

1.Включити до портфеля фінансові інструменти, які обертаються на національному ринку інвестицій:

а) цінні папери національних емітентів, вартість яких виражена у національній валюті (державні цінні папери, цінні папери місцевих органів влади та національних акціонерних товариств, депозити у національній валюті);

б) цінні папери іноземних емітентів, вартість яких виражена у національній валюті (іноземні акції та облігації);

в) цінні папери, вартість яких виражена в іноземній валюті.

2.Включити до інвестиційного портфеля цінні папери, які обертаються на міжнародному ринку та євроринку.

 






© 2023 :: MyLektsii.ru :: Мои Лекции
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
Копирование текстов разрешено только с указанием индексируемой ссылки на источник.