Етіопатогенез атопічного дерматиту

Патоморфологічним субстратом АД є хронічне алергічне запалення шкіри. Для захворювання характерна аномальна імунна відповідь на алергени навколишнього середовища. Імунологічна концепція патогенезу атопічного дерматиту заснована на понятті атопії як генетично зумовленій алергії, обумовленою гіперпродукцією реагінових антитіл у відповідь на контакт з алергенами навколишнього середовища. Атопія – найбільш важливий фактор ризику розвитку АД. Вже картовані 26 генів, які контролюють продукцію Ig E і цитокинів, що беруть участь у формуванні алергічного запалення.

Основний шлях попадання алергенів в організм –ентеральний, більш рідкий – аерогенний. У етіології АД провідна роль належить алергії. Сенсибілізація до харчових алергенів виявляється у 80-90% дітей раннього віку, що мають клінічні ознаки АД. Найбільш значущими для сенсибілізації є антигени коров'ячого молока, яєць, риби, злакових (особливо пшениці), бобів (арахісу, сої), ракоподібних (крабів, креветок), томатів, м'яса (яловичини, курки, качки), какао, цитрусових, полуниці, винограду. З віком спектр сенсибілізації розширюється, нашаровується кліщова алергія, у ряду дітей – сенсибілізація до епідермальних алергенів (кішки, собаки). Дуже важливу роль в етіології АД відграє сенсибілізація до грибкових алергенів (особливо до спор грибів Cladosporium, Alternaria tenius, Aspergilius, Penicillum). Окрім цього, важливу роль грає вторинна сенсибілізація до ряду лікарських препаратів і бактерій (кишкової палички, золотистого стафілокока). У переважної кількості дітей зустрічається полівалентна алергія.

Хронічне алергічне запалення лежить в основі формування гіперреактивності шкіри. Окрім специфічного імунного механізму в патогенезі АД лежить дисбаланс симпатичного і парасимпатичного відділів вегетативної нервової системи, гіперреактивність шкіри, обумовлена нестабільністю опасистих клітин і базофілів. Загострення АД можуть викликати неспецифічні трігери (іританти), викликаючи неспецифічну гістаміноліберацію. Трігерами можуть бути синтетичний і шерстяний одяг, ліки місцевої дії, косметика, консерванти і фарбники в харчових продуктах, низькі і високі температури. У загостренні шкірного процесу можлива участь психогенних механізмів за допомогою ліберації ряду нейропептидів.

Основною патогенетичною ланкою АД є IgE-залежні алергічні реакції, при яких Т-клітини пам'яті направляють Сd4 Т-клітинну відповідь організму по шляху активації Th2, а не Th1, як в нормі. Окрім реагинового, Ig E-залежного 1 типу, відзначають і всі інші типи реакцій (за класифікацією Gell i Coombs). Дослідження останніх років кардинально змінили наше уявлення про значення шкіри у формуванні імунної відповіді на алерген. Доведено, що шкіра при АД не є «органом-мішенню», але бере активну участь у формуванні атопії. Імунна відповідь ініціюється в лімфоїдній тканині, що асоціюється з шкірою. Дендритні клітки шкіри перші «зустрічають» і розпізнають антиген. Після захоплення і процесингу (попереднього розщеплювання) антигена запалені дендритні клітки мігрують в регіональні лімфовузли, де відбувається взаємодія з Т-лімфоцитами (презентація антигена). Подальше перетворення В-клітин в плазматичні клітини і синтез антитіл відбувається в регіонарних лімфовузлах. Антитіла і сенсибілізовані лімфоцити повертаються в шкіру, де і обумовлюють запальну реакцію шкіри і клінічні прояви АД. Таким чином, шкіра при АД – це не «дзеркало атопії», але вхідні ворота для подальших алергічних захворювань.