Студопедия

Главная страница Случайная страница

Разделы сайта

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Сучасні проблеми вибору критеріїв оцінки здоров’я населення






 

Протягом тривалого часу лікарями, демографами, соціал–гігієністами, а також біологами вирішується питання: якою мірою і з якою повнотою демографічні показники, такі, як смертність, дитяча смертність і середня очікувана тривалість життя, можуть служити показниками здоров’я населення.

На сьогоднішній день доведено, що цілком припустимо використовувати з метою оцінки здоров’я тільки демографічні показники, це обумовлено тим, що показники смертності та середньої тривалості життя кращим чином акумулюють в собі всю попередню патологію захворюваності, дуже по–різному розподілену в часі. Іншими словами, смертність не існує поза захворюваністю, тоді як захворюваність довгий час може існувати поза смертністю. Смертність ніби акумулює в собі всі патологічні процеси в організмі людини і відповідні їх захворювання, і в цьому їх єдність. Але не кожне захворювання закінчується смертю, і в цьому їх відмінність.

Таким чином, якісною оцінкою здоров’я населення є смертність, дитяча смертність і середня очікувана тривалість життя.

Разом з тим, методи кількісної оцінки стану здоров’я населення чи його окремих груп нині ще недостатньо опрацьовані. Досить часто на практиці оцінюють стан здоров’я за параметрами захворюваності, при цьому для прийняття рішень використовується сукупність показників, кожний з яких оцінюється окремо. Наприклад, для визначення груп здоров’я осіб працездатного віку використовують характеристики тільки хронічних захворювань: їх виявлення за частотою звертань, частота загострень, ступінь важкості.

Встановлено що, показниками здоров’я людини—індивіда є:

1. відсутність чи наявність хронічного захворювання;

2. функціональний стан органів (з врахуванням способу життя та стану навколишнього середовища);

3. специфічна резистентність, про яку можна судити за показниками захворюваності;

4. психічний та фізичний розвиток.

Показниками здоров’я популяції є:

1. тривалість життя;

2. відтворення потомства;

3. працездатність;

4. захворюваність (відображає ступінь адаптації до умов середовища);

5. задоволення життям.

Вивчення цих показників дозволяє розробити пропозиції щодо усунення несприятливих чинників навколишнього середовища.

Структура захворюваності населення України; фактори риску захворювань населення.

Нині домінуюче місце в структурі захворюваності та смертності населення посіли хронічні неінфекційні захворювання, передусім хвороби органів дихання, системи кровообігу, злоякісні новоутворення. Помітно зросла значущість травматизму, нервово–психічних, ендокринологічних, алергічних, генетичних захворювань.

У структурі захворюваності 1–ше місце посідають хвороби органів дихання, далі йдуть хвороби системи кровообігу, на 3–ому місці хвороби нервової системи та органів чуття. Серед уперше виявлених хвороб на 2–му місці — хвороби нервової системи та органів чуттів і на 3-му — хвороби шкіри та підшкірної клітковини.

Доведено, що приблизно 50 % здоров’я людини визначає спосіб життя. Негативними його чинниками є шкідливі звички, незбалансоване, неправильне харчування, несприятливі умови праці, моральне і психічне навантаження, малорухомий спосіб життя, погані матеріально–побутові умови тощо. природнокліматичні істотне значення має стан генетичного фонду популяції, схильність до спадкових хвороб. Це ще приблизно 20%, які визначають сучасний рівень здоров’я населення. Безпосередньо на охорону здоров’я з її низькою якістю медичної допомоги припадає всього 10% “внеску” в той рівень здоров’я населення, що ми його сьогодні маємо.

 

Розділ 2. Походження людини

 

Для розуміння місця та призначення людини на нашій планеті як біологічного виду фундаментальною проблемою є проблема нашого походження. Тут можна визначити два основних підходи – науковий та креациністський. Перший спирається виключно на наукові факти: полеонтологію, порівняльну анатомію. ембріологію, генетику, біохімію тощо; другий – на віру та догми різних релігій. Існує третій підхід – розумна істота є алохтонним елементом, тобто привнесеним з інших світів, але будь-яких наукових доказів цього практично не існує. Більш того, всі дослідження біології людини однозначно вказують на наше земне походження починаючи з анатомії і фізіології і закінчуючи генетичною складовою.

2.1. Історія питання.

 

Останній етап розвитку життя, на який припадає і поіва людини на Землі, відомий під назвою Кайнозойської ери. Він тривав близько 65 млн. років і має принципове значення, оскільки саме в цей час з комахоїдних ссавців розвинулися примати, від яких походить людина. На початку кайнозою і в подальші епохи земна поверхня поступово набуває сучасних контурів. Геологи підрозділяють кайнозой на два періоди: третинний і четвертинний. З них перший набагато триваліше другого і включає п'ять епох: палеоцен, еоцен, олігоцен, міоцен і пліоцен. Зате другий - четвертинний - має ряд унікальних рис; це час льодовикових періодів і остаточного формування сучасного лиця Землі.

Першим вченим, який проблему походження людини виніс на науковий рівень, був Ч.Е.Дарвін – автор " Походження видів" – революційної праці в біології. Але питання лише було поставлене, а не доведене науково. Ідея видатного англійця полягала у визнанні нашого тваринного походження, а вихідною ланкою антропогенезу він вважав вищих приматів. Таким чином з другої половини Х1Х століття починаються пошуки перехідної ланки від приматів до сучасної людини.

Слід відзначити, що ця ідея пошуку настільки захопила інтелегенцію, що на межі Х1Х та ХХ століть кожна науково мисляча людина плекала надію на відкриття залишків наших пращурів. Першим, хто досяг в цьому видатного результату був голандський військовий лікар Ежен Дюбуа. Перебуваючи на військовій службі в тодішній колонії на о. Яві, він невтом но самотужки проводив розкопки, поки не натрапив на залишки черепу істоти, яка не була схожа на мавпу. але не належала і людині. Е.Дюбуа охрестив свою знахідку " яванською людиною" або пітекантропом.

 






© 2023 :: MyLektsii.ru :: Мои Лекции
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
Копирование текстов разрешено только с указанием индексируемой ссылки на источник.