Урок 33

Внесок українців у світову науку і культуру. Українська діаспора у світі

Мета: актуалізувати знання учнів з історії розвитку культури України; виховувати свідоме ставлення учнів до духовних надбань свого народу, повагу до національної та світової культури; виховувати культуру особистості; вдосконалювати вміння із захисту учнівських проектів.

Тип уроку: комбінований.

ХІД УРОКУ

I. Організаційна частина уроку

II. Мотивація навчальної діяльності учнів

Бесіда

1. Назвіть найбільш важливі, на ваш розсуд, досягнення українського народу в галузі науки і культури?

2. Які чинники впливали на розвиток української науки і культури?

3. Яких відомих діячів української науки і культури ви можете назвати?

III. Вивчення нового матеріалу

Для української національної культури основоположною і базовою є народна культура, на основі якої поступово сформувалися професійні наука, література, мистецтво. Своєрідність української культури визначили також географічні умови, особливості історичного шляху, а також взаємодія з культурою інших етносів. Важливим історичним етапом розвитку культури стало прийняття Київською Руссю у X ст. християнства.

Труднощі, що виникали на історичному шляху України (монголо-татарське завоювання в XIII ст., польсько-литовська експансія в XIV—XVI ст., залежність від Російської та Австрійської імперій в XIX—XX ст.), були тим базовим чинником народної культури, що вплинув на формування вітчизняної традиції. Це було зумовлене тим, що в українців була відсутня національна культурна еліта, оскільки, починаючи з XVI ст., феодально-боярська знать прийнявши католицизм, долучилась до польської культури, а з кінця XVIII ст. козацька старшина у переважній більшості була зрусифікована.

Справжніми творцями і носіями культури увесь цей час залишались духовенство, козаки, ремісники селяни.

Українська культура тривалий час розвивалась як народна: у ній значне місце посідали фольклор, народні традиції, які зумовили її особливу чарівність і колорит. Особливо яскраво це виявилося в мистецтві — народних думах, піснях, танцях, декоративно-прикладному мистецтві. Саме завдяки збереженню і продовженню традицій, корені яких сягають культури Київської Русі, став можливим розквіт української культури XVI—XVII ст. і культурне відродження XIX ст.

Проте мали місце і негативні наслідки такого розвитку української національної культури. Протягом тривалого часу чимало талановитих людей, що народилися і виросли в Україні, згодом залишали її і пов’язували своє подальше життя і творчість з російською, польською та іншими культурами. Разом з тим самобутня і старовинна система освіти, яка досягла свого розквіту за доби Козаччини і забезпечила практично суцільну грамотність населення; давні традиції книгописання; орієнтація на провідні центри Європи, зокрема на візантійську культурну традицію; роль України-Руси як центру християнства у східнослов’янському світі, як центру наук і вищої освіти; меценатство та державна підтримка культури рядом визначних державників — Костянтином Острозьким, Петром Конашевичем-Сагайдачним, Іваном Мазепою та ін. — все це дозволило піднести українську культуру до рівня світового явища, створити ряд класичних шедеврів у галузі друкарства, архітектури, літератури, досягти значних успіхів у науці.

Відомий дослідник української культури Іван Огієнко зазначав, що українській культурі від самого початку були притаманні відкритість світу, відсутність ксенофобії і гуманізм. Говорячи про гуманістичну суть української культури, необхідно зазначити, що творча спадщина Григорія Сковороди, Феофана Прокоповича, Пантелеймона Куліша, Тараса Шевченка була спрямована на розв’язання таких питань, як сутність та умови людського щастя, сенс людського існування. На відміну від суспільної думки інших європейських країн, де проблеми бідності, хвороб і безкультур’я намагались подолати шляхом запровадження досягнень технічного прогресу, зростання продуктивності праці, соціальних експериментів, українські мислителі закликали до іншого. «Сродна праця» і самопізнання, свобода, заради якої не шкода втратити благополуччя, обмежити життєві потреби, віддавати перевагу духовного над матеріальним — ось ті шляхи і рецепти щастя, які пропагували провідні українські мислителі. Ці погляди згодом знайшли відображення у європейському екзистенціалізмі, а в наш час вони набули особливого значення для усього людства.

Український народ має багату і бурхливу історію. За тяжких, складних умов йому доводилось захищати свою волю від ворогів, виявляти витривалість в умовах поневолення. Ця боротьба виховала в українців найяскравішу, найхарактернішу рису — волелюбність. Тому й не дивно, що саме цей народ наприкінці XVI ст. створив Запорізьку Січ, яка стала найміцнішим бастіоном демократії та свободи не тільки для себе, але й для сусідніх народів. Тому і всю творчість народу пронизує тема боротьби за волю і незалежність. Свої волелюбні прагнення й творчу вдачу українці відтворили у фольклорі, витворах ужиткового прикладного мистецтва (картинах, вишивці тощо).

Виступи учнів із захистом проектів

1. «Особливості формування української культури протягом історії».

2. «Видатні українці та їх внесок у світову культуру».

3. «Видатні українці та їх внесок у світову науку».

4. «Українська діаспора у світі».

5. «Мислителі української діаспори «

Обговорення проектів. Рецензування.

IV. Домашнє завдання

1. Опрацювати відповідний матеріал підручника.

2. Підготуватися до «круглого столу» за темою «Я — член сім’ї, громадянин держави, громадянин планети Земля».

УРОК34

Я — член сім’ї, громадянин держави, громадянин планети Земля

Мета: прищеплювати почуття патріотизму та відповідальності за свою Батьківщину; виховувати почуття поваги і любові до державних символів, до культури і традицій народів, що проживають на території України, почуття толерантності та патріотизму.

Тип уроку: систематизації та узагальнення. Форма проведення уроку: «круглий стіл».

ХІД УРОКУ

I. Організаційний момент уроку