Основні техногенні забруднювачі та методи їх контролю

Техносфера почала формуватися у 18-19 ст. водночас з бурхливим розвитком науки й техніки та до 20 ст. стала силою планетарного масштабу. Це пов’язують з розвитком атомної енергетики, розробкою нових видів зброї, хімізації с/г, подальший розвиток усіх видів транспорту, промисловості та машинобудування. Це спричинило збільшення забруднення усіх компонентів довкілля та процеси міграції речовин, спричинені виробництвом, утворився новий вид кругообігу речовин – технічний.

Основними забруднювачами природного середовища є різні гази, газоподібні речовини, аерозолі, пил, які викидаються в атмосферу об’єктами енергетики, промисловості й радіоактивні, електромагнітні, магнітні й теплові випромінювання й поля, шуми та вібрації, промислові стоки, комунальні й побутові відходи, хімічні речовини (передовсім у с/г та нафтопродукти). Сьогодні їх налічується понад 7 тис. і кожної хвилини їх кількість усе зростає.

До найпоширеніших і найнебезпечніших забруднювачів повітря належать діоксин азоту, бензол; води – пестициди, нітрати; ґрунту – полі хлоровані дифеніли, соляна кислота. Особливу небезпеку становлять важкі метали.

На сьогодні є класифікація забруднювачів довкілля як за походженням (механічні, хімічні, фізичні, біологічні, матеріальні, енергетичні), так і за тривалістю (стійкі, нестійкі, напівстійкі, середньої стійкості), впливом на біоту (прямої та непрямої дії), за характером (навмисні, супутні, аварійно-випадкові). Проте, кожна з форм забруднювачів несе свій особливий вплив та потребує переосмислення.

Забруднювачі, винайдені людино не можуть перероблятися, втягуватися в обмінні процеси. До таких забруднювачів належить поліхлорбеніли (ПХБ), полібромні біфеніли (ПББ), поліциклічні ароматичні вуглеводні (ПАВ) та ін. Більшість із цих речовин є контрацерогенними і впливають на генетичний апарат людей. Прихований період від такого отруєння становить 10-15рр.

Для захисту людей, що працюють у шкідливих та небезпечних умовах праці на державному рівні введено нормативи гранично допустимої концентрації (ГДК) шкідливих речовин, які врегульовує санітарна інспекція. Це два нормативи – разова доза, що не викликає рефлекторних реакцій у людини та середньодобова ГДК, яка визначає максимальну дозу речовини за тривалого впливу. Так, за даними ВООЗ, у чистому та здоровому довкіллі продуктивність праці зростає на 10-15%, а під час перебування у зеленій зоні, для відновлення сил людині потрібно на 60% менше часу.

Електромагнітні поля

Інтенсивний розвиток електроніки й радіотехніки призвів до забруднення природного середовища електромагнітними випромінюваннями. Головне їх джерело – радіо-, телевізійні й радіолокальні станції та центри, високовольтні лінії електропередач і підстанції, електротранспорт, телевізори й комп’ютери. Оскільки це впливає на зростання захворюваності у осіб, що працюють з цими об’єктами, стали жорсткішими нормативи режиму роботи, застосовуються спеціальні рідкокристалічні захисні екрани, сітки тощо.

Активно використовують і екологічний моніторинг, мета якого – об’єктивна оцінка стану довкілля. Сьогодні під цим поняттям розуміють систему спостережень, оцінки контролю, стану довкілля для вироблення заходів на захист, раціональне використання природних ресурсів, передбачення критичних, екологічних ситуацій та запобігання їм, прогнозування масштабів можливих змін. Нині існує безліч видів екологічного моніторингу на всіх рівнях в усьому світі.