Загальні відомості про будову нервової системи людини

Усі функції людського організму — рухова діяльність, робота внутрішніх органів, тканинні процеси регулюються нервовою сис­темою. Результатом фізіологічної діяльності головного мозку є пси­хічна діяльність людини, її розумова робота.

Нервова система (як і серцево-судинна, м'язова, дихальна і т. ін.) є фізіологічною системою. Фізіологічна система — це сукупність об'єднаних організацією та управлінням живих структур і еле­ментів, які характеризуються певними властивостями та функ­ціями, що відрізняють їх від інших структур і елементів. Діяль­ність системи характеризується проявами її основних функціональ­них властивостей, тобто специфічними реакціями.

Нервова система людини складається з двох великих відділів:

• центральної нервової системи (ЦНС), яка включає головний і спинний мозок;

• периферійної нервової системи, яка складається з нервових воло­кон, що відходять від головного і спинного мозку. Збираючись у пучки різної товщини, нервові волокна утворюють нерви, які зв'язують головний і спинний мозок зі всіма органами та систе­мами організму.

За функціями нервову систему поділяють на соматичну і вегетатив­ну. Соматична нервова система іннервує опорно-руховий апарат і всі органи чуттів, а вегетативна нервова система регулює процеси обміну речовин та роботу всіх внутрішніх органів (серця, нирок, легень та ін.).

Нервова система людини являє собою складне утворення і вико­нує різноманітні функції.

Спинний мозок розміщений у хребтовому каналі. В ньому розріз­няють сіру речовину, в якій переважають нервові клітини різного розміру та форми, і білу речовину, утворену відгалуженнями нейро­нів довжиною 1 м і більше. Зі спинного мозку виходить 31 пара змі­шаних нервів, які своїми тонкими гілочками обплітають всі части­ни тіла.

Головний мозок заповнює порожнину черепа і включає мозковий стовбур у складі продовгуватого, середнього, проміжного мозку й мозочка та передній, або великий мозок, поділений на дві півкулі.

Стовбур мозку зверху покритий білою речовиною, а сіра речови­на всередині утворює ядра, від яких відходять 12 пар черепно-моз­кових нервів. У сірій речовині мозкового стовбура містяться ди­хальний, серцевий, судинно-руховий центри, а також центри, які ре­гулюють скорочення м'язів, обмін речовин, потовиділення. Мозочок виконує функції координації рухів, регулює м'язові скорочення та діяльність внутрішніх органів. В центральній частині стовбура моз­ку міститься ретикулярна формація у вигляді сітчастого утворення, так звана неспецифічна. Призначення її — за допомогою імпульсів регулювати збудливість центральної нервової системи (підвищувати або пригнічувати).

Великі півкулі головного мозку також складаються із сірої і білої речовини. Біла речовина утворена нервовими волокнами і розміще­на всередині. Сіра речовина складається з нервових клітин і глії, розміщена зверху і утворює кору головного мозку. Товщина кори 2—3 мм, у ній налічується 15—18 млрд нервових клітин, 140 млрд міжнейронних елементів і понад 1000 млрд зв'язків між нейронами.

Глії — це допоміжні клітини, які є опорою для нервових клітин, виконують функцію їх живлення і зосереджують резервні енерге­тичні речовини. Періодично ці речовини виходять із депо і надхо­дять до нервових клітин.

Нервові клітини кори головного мозку за допомогою відгалу­жень зв'язані між собою та нервовими клітинами, розміщеними в різних ділянках тіла.

Кора головного мозку є вищим відділом центральної нервової системи і функціонує у взаємодії з нижніми відділами. Вона забез­печує взаємодію організму із зовнішнім середовищем, регулює і контролює всі функції організму.

Центри регуляції різних функцій організму локалізовані в певних зонах кори. Розрізняють сенсорні, моторні та асоціативні зони. Сен­сорні зони — це мозкові відділи різних органів чуттів (зорового, слухового, больового і т. ін.). Моторні зони кори управляють рухами.

Сенсорна і моторна зони займають невелику частину поверхні кори. Основна її частина являє собою асоціативні зони, які здійс­нюють зв'язок між всіма сферами кори. Діяльність асоціативних зон лежить в основі вищих психічних функцій — пам'яті, логічного ми­слення, уяви, навчання.

Головною структурною і функціональною одиницею нервової системи є спеціалізована нервова клітина — нейрон (неврон). Вона складається з тіла і відгалужень: одного довгого — аксона і бага­тьох коротких — дендритів.

Аксон простягається від центральної нервової системи до того чи іншого органа. З аксонів складаються нерви і нервові волокна. Функція аксона полягає у проведенні нервових імпульсів до інших нейронів або виконавчих органів — м'язів, залоз, кровоносних су­дин тощо.

Дендрити здійснюють зв'язок між окремими нервовими клітинами і, як правило, не виходять за межі центральної нервової системи.

Тіло клітини виконує функцію живлення відгалужень.

Основними властивостями нервової тканини, а також м'язової є збудливість і провідність. Збудливість — це здатність розвивати збудження у відповідь на подразнення; провідність — це здатність передавати збудження від одних клітин до інших. Передача збуджен­ня з одного нейрона на інший, на м'яз чи інші периферійні органи здійснюється за допомогою спеціального механізму — синапса. Ак­сони утворюють синапси на тілі іншої нервової клітини або на її відгалуженні. На кожному нейроні може бути 15—20 тис. синапсів.

Функціями нейронів є сприймання подразнень, їх перероблен­ня, передавання інформації (імпульсів) і формування відповідної ре­акції.

За функціями розрізняють три групи нейронів:

• аферентні (чутливі, сенсорні), які сприймають, переробляють і передають інформацію до центральної нервової системи;

• проміжні, або вставні, які здійснюють контакт між нервовими клітинами;

• еферентні (рухові, моторні), які посилають імпульси до робо­чих органів, забезпечуючи ефект діяльності.

Нервові волокна (відгалуження нейронів, покриті оболонкою) поділяються на два види:

• аферентні (доцентрові), які передають інформацію від перифе­рійних тканин і органів до центральної нервової системи;

• еферентні (відцентрові), які передають команди від централь­ної нервової системи до робочих органів.

Швидкість передачі інформації залежить від товщини аксона і коливається від 1 до 120 м/с.

Доцентрові нерви мають особливі сприймальні апарати в усіх органах і тканинах організму — рецептори.

Рецептор — нервово-фізіологічний апарат, який сприймає по­дразнення із зовнішнього або внутрішнього середовища і перетво­рює його на нервовий імпульс. У рецепторах різні види енергії пе­ретворюються на нервовий процес — збудження.

Рецептори, які сприймають подразнення із зовнішнього середо­вища, називаються екстерорецепторами. Сигнали _овід органів і тканин самого організму сприймають інтерорецептори. Подразни­ками клітин, які мають особливо важливе значення в життєдіяль­ності організму, є нервові імпульси. Вони виникають в рецепторах тканин і розглядаються як природні подразники. Особливу підгру­пу серед останніх утворюють рецептори, розміщені в м'язах і су­хожиллях, — пропріорецептори. Вони сигналізують про рівень напруження м'язів чи позу, дозволяють людині орієнтуватися у просторі.