Простір і час як філософські категорії.

Простір − звичайно протяжність, час − довго тривалість. Простір і час мають свої властивості. Простір володіє тривимірністю, він симетричний, таким чином нема необоротних процесів, простір однорідний (кожна точка простору може бути взята за початок координат), простір ізотропний, таким чином нема привілегійованих напрямів. Час − тривалість, він асиметричний − необоротній. Час може сприйматися по різному: циклічний час (календарі), час може сприйматися як деяка симетрія, так як ряд процесів не є необоротними (з’єднання Н і О₂ дає Н₂О); час може сприйматися як стріла, таким чином час не оборотній: не можна повернутися у минуле. Час відрізняється від вічності. Вічність не змінюється, не має часу, вічність − це завжди теперішнє. Простір і час довго в історії розглядувались окремо. Демокрит вважав, що є порожнеча − час і вмістилище − простір. Ці погляди підтримував Ньютон. Лейбніц по-іншому підійшов до розуміння часу і простору, як до властивостей руху. Є дві теорії відносності: спеціальна, в ній були об’єднані поняття рух, простір і час. Вони, як властивості матеріальних об’єктів змінюються від швидкості їхнього руху, як і маса, яка виникає зі швидкістю руху. З’являються поняття маса спокою і маса руху. Простір і час змінюються в залежності від швидкості руху; ритм часу скорочується і лінійні розміри тіла скорочуються. Отже не існує єдиної системи координат і було введене поняття − просторо-часовий інтервал − це величина, яка не змінюється при переході від однієї системи відліку до іншої. Це інтервал дозволяє змінюватися простору і часу в різних напрямах, що дозволяє йому залишатися постійними. Спільна теорія відносності зв’язала поняття маси, простору і часу. Ритм часу сповільнюється. Простір викривляється під дією поля тяжіння. Спостереження під час сонячних затемнень показали, що простір викривляється. З цього були зроблені висновки на основі геометрії Лобачевського (від’ємна кривизна) і Римана (додатня кривизна), що при додатному викривленні простору всесвіт замкнутий, а при від’ємному всесвіт нескінчений. Вирішуючи рівняння Ейнштейна, Фрідман зробив висновок, що наш всесвіт може бути стаціонарним, він або звужується або розширюється. При спектральному аналізі світла було встановлено, що смуги світла зміщаються в сторону червоного − значить об’єкти віддаляються, якщо ж до фіолетового, то об’єкти зближуються. Наш всесвіт розширюється. У всесвіту є горизонт і за межі якоїсь сфери у людини не має можливості вийти. Відкрив розширюючуся систему Хаббл. Становлення всесвіту зв’язують з чорними дірами зверхщільного стану, які відрізняються тим, що в полі їх тяжіння зникає все, навіть промінь світла. Чорні діри − це елементарні частки, зжаті простором і часом. В результаті вибуху з чорної діри виділяються елементарні частки, що приводить до становлення хімічних з’єднань і становлення всесвіту.