Класична німецька філософія. Її провідні представники. Загальна характеристика і визначні ідеї.

Німецька класична філософія− це остання форма класичної філософії, вона сконцентрувала і водночас вичерпала потенціал філософської думки класичного типу. Її представники: Кант, Гегель, Фіхте, Шеллінг, Фейєрбах.

Її риси − розуміння світу у його розвитку, проведення ідеї діалектики. Ця філософія збагатила науку і філософію цілою низкою ідейних надбань, до яких можна внести 4 головних принципи:

1) принцип активності;

2) принцип системності знання;

3) принцип її розвитку;

4) принцип рефлексії.

За філософськими течіями це представники суб’єктивного ідеалізму (Кант, Фіхте), об’єктивного − Гегель, антропологічного − Фейєрбах.

Усі філософи мріяли про те, щоб філософія була впливовою на свідомість також як і релігія. Кожен з цих філософів був дуже обдарованою та досвідченою людиною. Наприклад, Кант у своєму підході до філософії до 40 років вивчав усі науки, котрі б дозволили йому глибше вникнути у філософію. У його творчості виділяють докритичний і критичний періоди. Кант стверджував: пізнання не є дублювання реальності, не є перенесення речей у людський інтелект, а є діяльність створення інтелектуальних засобів людської взаємодії з світом.

За Кантом джерелом пізнання є здібність людини, яка включає в себе 2 стволи пізнання, а саме − чуття та розсудок. Він детально розкриває їх розкриває, відокремлюючи їх апріорізм та апостеріорізм. На базі такого розподілення приходить к висновку, що людський розум може визнати надійним лише таке знання, яке він сам вибудовував на зрозумілих йому принципах обґрунтування з необхідністю. Тут Кант фактично конструює предмет пізнання своїми здібностями.

Канта називають агностиком, тобто філософом, який стверджував думку про неможливість пізнання сутності речей. А що тут тоді пізнається? За Кантом, пізнання − є порозуміння того, як нам даються речі, через наші сприйняття. Є численна кількість критиків його агностицизму. Але заслуга Канта зводиться не до його помилок, це великі помилки, але саме вони продукують форми інтелектуальної діяльності та порозуміння ними керувати.

Методологічною помилкою Канта було − абсолютизація відносності знання, та неможливість обґрунтування його об’єктивності. Це було зроблено іншими філософами. Важливим у філософії Канта є те, що він обґрунтував взаємозв’язок між розсудом, розумом та чуттями. Виводячи самого суб’єкта пізнання на інтелектуальну активність.

Величезна система Гегеля − це філософія об’єктивного ідеалізму, де філософ проводить концепцію розвитку абсолютної ідеї, доводячи цю думку на усі форми світу.