Методичні вказівки до вивчення теми. Управляти, приймати рішення у сфері господарської діяльності доводиться в умовах невизначеності, конфліктності

Управляти, приймати рішення у сфері господарської діяльності доводиться в умовах невизначеності, конфліктності, дестабілізуючих чинників і зумовленого ними ризику. Невизначеність у функціонуванні системи господарювання характеризується тим, що вона залежить від багатьох факторів (відсутність чітко визначених цілей та критеріїв їх оцінки, зміни умов господарської діяльності, законодавчої бази, забезпеченість ресурсами, порушення договірних зобов’язань), які неможливо передбачити в усій повноті та з необхідною точністю.

Розгляд ризику з кількісної точки зору дозволив правильно визначати ступінь його залежності від ймовірності здійснення випадкових подій. Однак при розгляді якісних ознак ризику згадуються переважно невизначеність настання події та інформаційні аспекти невизначеності, серед яких найважливішими є: недостатність, неточність та надлишок отриманої інформації щодо здійснення певної господарської діяльності. При цьому варто зауважити, що й надлишок інформації спричиняє певну невизначеність внаслідок виникнення умов вибору певних альтернатив щодо вхідних даних.

Невизначеність у процесі здійснення господарських операцій свідчить про наявність імовірності відхилення кінцевого результату від очікуваної величини. Таке відхилення може мати як позитивний, так і негативний ефект. У свою чергу, ймовірність виникнення будь-яких відхилень (незалежно від того, позитивне чи негативне таке відхилення)від очікуваного рівня фінансово-економічних показників та індикаторів прийнято визначати як ризик. Невизначеність, притаманна реалізації тих чи інших господарських операцій підприємства, формує сукупний ризик діяльності підприємства.

Ризик – це усвідомлена можливість отримання непередбачуваного (негативного або позитивного) результату при реалізації обраних рішень і під дією змін зовнішніх і внутрішніх умов та обставин.

До об’єктивних факторів ризику можна віднести такі, що не залежать безпосередньо від суб’єктів прийняття рішень: інфляція, конкуренція, політичні та економічні кризи, екологія, мита, наявність режиму найбільшого сприяння, поведінка постачальників і покупців, зміна системи оподаткування тощо.

Рис. 12.1. Формування сукупного ризику діяльності підприємства

Операційний (виробничий) ризик, насамперед, зумовлений особливостями виду економічної діяльності, а саме структурою активів підприємства, кон’юнктурою ринку, географічними особливостями тощо. До операційних ризиків можна віднести такі ситуації: в процесі постачання – порушення умов договору постачання, непередбачена зміна цін на сировину, можливість неотримання замовлення; в процесі виробництва – технічні й технологічні проблеми, високий відсоток браку, помилки в проектній документації, низька якість продукції, некваліфікованість робітників; у процесі реалізації – незадовільне виконання контрагентом умов договору, протидія конкурентів, зниження попиту на продукцію, неефективна робота відділу збуту (збутової системи вцілому), можливість несплати за поставку продукції тощо.

Фінансовий ризик зумовлений обраною політикою фінансування (зокрема, які джерела коштів, структура цих джерел). Особливістю фінансового ризику у широкому трактуванні є ймовірність виникнення збитку в результаті проведення будь-яких операцій у фінансово-кредитній і біржовій сферах, здійснення операцій з фондовими цінними паперами (див. рис. 12.2).

Під інвестиційними ризиками слід розуміти можливість виникнення фінансових втрат у процесі здійснення інвестиційної діяльності. Розрізняють два основних види інвестиційних ризиків:

1) ризики фінансового інвестування, які виникають при вкладенні коштів у цінні папери;

2) ризики реального інвестування, які виникають при здійсненні інвестиційних проектів.

Фінансовий ризик має математично виражену ймовірність понести втрати, яка базується на статистичних даних і може бути розрахована з достатньо високою точністю. Існують наступні способи оцінки ступеня фінансового ризику:

1. Виходячи з найбільшої величини математичного очікування. Базується на визначенні ступеня ризикованості діяльності виходячи з імовірності ризику.

Наприклад, є два варіанти вкладення капіталу. Встановлено, що при вкладенні капіталу в заходи А отримання прибутку в сумі 15 тис. грн. має ймовірність 0, 6; в заходи Б отримання прибутку в сумі 20 тис. грн. – 0, 4.

Рис. 12.2. Види фінансових ризиків

Тоді очікуване отримання прибутку від вкладення капіталу (тобто математичне очікування) складе:

ð у заходи А – 9 тис. грн. (15 х 0, 6);

ð у заходи Б – 8 тис. грн. (20 х 0, 4).

Ймовірність настання події може бути визначена об’єктивним методом або суб’єктивним:

ð об’єктивний метод визначення ймовірності базується на обчисленні частоти, з якою відбувається дана подія (наприклад, якщо відомо, що при вкладенні капіталу в певний захід прибуток у сумі 15 тис. грн. отримано у 120 випадках із 200, то ймовірність отримання такого прибутку складає 0, 6 (120: 200));

ð суб’єктивний метод визначення ймовірності заснований на використанні суб’єктивних критеріїв, які базуються на різних припущеннях. До таких припущень відносяться думка спеціаліста, його особистий досвід, оцінка експерта, думка фінансового консультанта тощо. Коли ймовірність визначається суб’єктивно, то різні фахівці можуть встановлювати різне її значення для однієї і тієї ж події і таким чином здійснювати різний вибір.

2. За середнім очікуваним значенням.

Наприклад, якщо відомо, що при вкладенні капіталу в заходи А із 120 випадків прибуток 12, 5 тис. грн. отримано у 48 випадках (імовірність 0, 4), прибуток 20 тис. грн. – у 42 випадках (імовірність 0, 35) і прибуток 12 тис. грн. – у 30 випадках (імовірність 0, 25), то середнє очікуване значення складе 15 тис. грн.:

12, 5 х 0, 4 + 20 х 0, 35 + 12 х 0, 25 = 15 (тис. грн.)

Аналогічно знайдено, що при вкладенні капіталу в заходи Б середній прибуток склав:

15 х 0, 3 + 20 х 0, 5 + 27, 5 х 0, 2 = 20 (тис. грн.)

Порівнюючи дві суми очікуваного прибутку при вкладенні капіталу в заходи А і Б, можна зробити висновок, що при вкладенні в захід А величина прибутку, що отримується, коливається від 12, 5 до 20 тис. грн. і середня величина складає 15 тис. грн.; у захід Б – величина прибутку, що отримується, коливається від 15 до 27, 5 тис. грн. і середня величина дорівнює 20 тис. грн.

Середня величина є узагальненою кількісною характеристикою і не дозволяє приймати рішення на користь будь-якого варіанта вкладення капіталу. Для остаточного прийняття рішення необхідно виміряти коливання показників, тобто визначити міру коливання можливого результату.

Коливання можливого результату є мірою відхилення очікуваного значення від середньої величини. Для цього на практиці, зазвичай, застосовують дисперсію і середнє квадратичне відхилення.

Дисперсія – це середнє зважене з квадратів відхилень дійсних результатів від середніх очікуваних:

,

де G² – дисперсія; X – очікуване значення для кожного випадку спостереження; – середнє очікуване значення; n – кількість спостережень (частота).

Середнє квадратичне відхилення визначається за формулою:

,

де G – квадратичне відхилення.

Для аналізу також використовується коефіцієнт варіації.

Коефіцієнт варіації – це відношення середньоквадратичного відхилення до середньої арифметичної і показує міру відхилення отриманих значень:

;

де V – коефіцієнт варіації; X – середнє очікуване значення.

Коефіцієнт варіації – відносна величина, тому на його розмір не впливають абсолютні значення показника, що вивчається. За допомогою коефіцієнта варіації можна порівнювати навіть коливання ознак, виражених у різних одиницях вимірювання. Коефіцієнт варіації може змінюватися від 0 до 100 %. Чим більший коефіцієнт, тим більше коливання. Встановлена наступна якісна оцінка різних значень коефіцієнта варіації: до 10 % – слабке коливання; 10-25 % – помірне коливання; понад 25 % – високе коливання.

Співвідношення максимально можливого обсягу збитку й обсягу власних фінансових ресурсів інвестора – це ступінь ризику, який веде до банкрутства.

Дослідження ризикованих заходів дозволяють зробити висновок, що оптимальний коефіцієнт ризику складає – 0, 3, а коефіцієнт ризику, що призводить до банкрутства інвестора, – 0, 7 і більше.

В сучасних економічних умовах завдання будь-якого суб’єкта господарювання – навчитися управляти ризиками. Знання факторів ризику дозволяють завчасно вживати певні заходи, які послаблюють їх дію. Чим більше часу та уваги приділяється попередній аналітичній роботі перед проведенням господарських операцій, здійсненням великих промислових проектів, тим менше ймовірність помилки, а відповідно і виникнення ризикових ситуацій. Тому, достовірна та своєчасна аналітична інформація надає можливість управляти ризиками в господарській діяльності підприємства. Вчасно вивчений та оцінений ризик є резервом підвищення ефективності діяльності підприємства.

Ризикові події можна деякою мірою спрогнозувати і вжити заходи, які дозволять мінімізувати можливий негативний вплив. Для здійснення таких розрахунків необхідна аналітична інформація, яку можна отримати з системи бухгалтерського обліку. Значення бухгалтерського обліку проявляється у широкому використанні бухгалтерської інформації, для фінансового аналізу та планування (фінансові плани та прогнози) діяльності підприємства й оцінки рівня її ризикованості.

Зокрема, найбільш інформативним джерелом для аналізу і оцінки фінансового стану підприємства є бухгалтерський баланс, який дозволяє оцінити ризик недостатності оборотних засобів, капіталовкладень у підприємство, визначити розмір і структуру джерел фінансування. На основі даних балансу зовнішні користувачі можуть оцінити кредитний, інвестиційний ризики та ризики вкладень у цінні папери. Форма № 2 “Звіт про фінансові результати” необхідна для аналізу показників рентабельності підприємства та продукції; рефінансування та чистого прибутку у розпорядженні підприємства. Дані форми № 3 “Звіт про рух грошових коштів” необхідні управлінцям для висновків про забезпечення підприємства грошовими коштами для здійснення операційної, інвестиційної та фінансової діяльності, вміння управляти грошовими потоками, встановлення ризику дефіциту його бюджету. В свою чергу внутрішня бухгалтерська звітність забезпечує процес управління даними в розрізах, які цікавлять управлінця у зв’язку з конкретним проектом і в даний момент часу.

Головним завданням управління ризиками є забезпечення оптимального співвідношення між бажаним рівнем ризику та необхідними для цього додатковими витратами. Таким чином, система управління ризиками покликана забезпечити відповідний механізм подолання викликаних ними проблем. Основними складовими цієї системи слід вважати: політику підприємства у сфері управління ризиками, процедури прийняття рішень при наявності конкретного ризику та вибору методів його зниження або уникнення, організаційну структуру управління ризиками (визначення відповідальних осіб), інформаційну систему управління ризиками, систему внутрішнього контролю.

Для якісного та чіткого функціонування системи управляння ризиком діяльності підприємств необхідно застосовувати методику, що представлена на рис. 12.3.

Рис. 12.3. Алгоритм управління ризиками діяльності підприємства

Перший етап управління передбачає аналіз та ідентифікацію ризику діяльності підприємства, які доцільно проводити в наступній послідовності: 1) вивчення внутрішніх і зовнішніх чинників, що збільшують чи зменшують ступінь певного виду ризику; 2) аналіз виявлених чинників; 3) встановлення допустимого рівня ризику; 4) аналіз окремих господарських операцій щодо обраного ступеня ризику.

На другому етапі процесу управління ризиками здійснюється їх якісна та кількісна оцінка. Вона передбачає відображення наслідків впливу ризиків та ймовірності їх настання у кількісному вираженні. Під час оцінки ризиків базовими розрахунковими величинами є розмір збитків, яких може зазнати підприємство та ймовірність настання цих збитків. Результати оцінки ризиків є основою для вибору відповідних заходів їх нейтралізації.

У практиці управління застосовують два основних шляхи захисту підприємств від ризику, які залежно від активності суб’єкта управління класифікують на пасивне втручання та активне реагування. Пасивний шлях захисту не передбачає з боку працівників підприємства активних дій, спрямованих на зниження ризику; активне реагування, навпаки, передбачає безпосередню участь відповідного працівника у заходах щодо зменшення ризику діяльності підприємства.

Найбільш розповсюдженими методами зменшення ступеня ризику діяльності підприємства є розподіл ризику, страхування, одержання додаткової інформації, створення резервів, диверсифікація та лімітування (див. рис. 12.4).

Рис. 12.4. Способи зниження ризиків діяльності підприємства

У процесі формування ефективної політики управління ризиком діяльності особливу увагу також слід приділити профілактичним заходам і системі внутрішнього страхування. Профілактика ризиків повинна проводитись у чотирьох напрямах: уникнення, мінімізація, диверсифікація, лімітування. При цьому необхідно зауважити, що дані профілактичні заходи, спрямовані на зменшення ризиків діяльності, можуть суттєво вплинути на ймовірність їх виникнення, але не можуть повністю їх нейтралізувати. Тому підприємствам слід взяти на себе функцію самостійного страхування ризиків діяльності та визначати в обліковій політиці підприємства, якими методами внутрішнього страхування ризиків воно користується.

Система заходів внутрішнього страхування ризиків у бухгалтерському обліку спрямована на забезпечення нейтралізації негативних явищ у процесі ведення обліку на підприємстві. Розглянемо основні можливі напрями внутрішнього страхування ризиків діяльності підприємства (рис. 12.5).

Заходи внутрішнього страхування ризиків діяльності підприємства застосовуються залежно від ступеня ризику та професійної думки аналітика щодо ризикованості господарської операції.

Досконалість системи управління значною мірою залежить від вибору інструментів оцінювання ризиків і методів їх врахування у поточній господарській діяльності. В процесі формування таких систем слід поєднати контроль за рівнем ризиків діяльності підприємства з аналізом фінансових результатів підприємства, розробивши адекватний аналітичний інструментарій. Ефективно розроблена система профілактики ризиків знижує ймовірність їх виникнення та надає можливість нейтралізувати негативні фінансові явища в господарській діяльності підприємства. Самострахування підприємством ризиків діяльності та створення резервних фондів знаходяться в тісному взаємозв’язку. Цей взаємозв’язок, з однієї сторони, носить матеріальний характер, з іншої – розрахунковий. Матеріальна взаємодія визначає реальне створення резервних фондів, а розглядаючи розрахунковий взаємозв’язок, можна відмітити, що все частіше коефіцієнти ризику включаються в розрахунки ефективності діяльності суб’єкта господарювання. Аналізуючи будь-яку складову ризику, стає зрозуміло, що ризик є одним із факторів витрат, а по відношенню до результатів він може й мати форму очікуваного прибутку.

Рис. 12.5. Заходи внутрішнього страхування ризиків діяльності підприємства

Отже, незважаючи на наявність різних способів зниження ризиків, виключення всіх ризиків з діяльності підприємств неможливе з таких причин:

ð навіть якщо б це було теоретично можливим, то економічні результати діяльності, виражені в невисоких показниках, не задовольнили б жодного власника;

ð будь-який суб’єкт господарювання, що належить до конкретної галузі (або, у разі диверсифікації, що має в своїй структурі переважання підприємств тієї або іншої галузі), не в змозі застрахуватися від довгострокової несприятливої зміни кон’юнктури в цій галузі і навіть її повного зникнення;

ð не існує фінансових інструментів, що дозволяють застрахувати системний ризик, а також цінові ризики щодо небіржових товарів;

ð керівники підприємств прагнуть уникати тільки тих ризиків, які є для них зовнішніми (об’єктивними) і, отже, некерованими. Навпаки, здібності керівника визначаються його успіхами в управлінні підвладними йому ризиками на рівні підприємства.

План практичного заняття

1. Поняття та види ризиків.

2. Види фінансових ризиків.

3. Оцінка ступеня фінансового ризику.

4. Управління ризиками діяльності підприємства.

5. Способи зниження ризиків діяльності підприємства

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

Основна

1. Мошенський С.З. Економічний аналіз: Підручник для студентів економічних спеціальностей вищих навчальних закладів / Мошенський С.З., Олійник О.В.; За ред. д.е.н., проф., Заслуженого діяча науки і техніки України Ф.Ф. Бутинця. – Житомир: ПП “Рута”, 2007. – 704 с. (кількість примірників у бібліотеці ЖДТУ − 50)

2. Олійник О.В. Економічний аналіз. Практикум. Навчальний посібник для студентів вузів. – Житомир: ПП “Рута”, 2003. – 496 с. (кількість примірників у бібліотеці ЖДТУ − 50)

3. Цал-Цалко Ю.С. Фінансовий аналіз: Підручник / Цал-Цалко Ю.С. – К.: ЦУЛ, 2008. – 566 с. (кількість примірників у бібліотеці ЖДТУ − 50)

4. Ковалев В.В. Финансовый анализ. – М.: Финансы и статистика, 1998. – 250 с. (кількість примірників у бібліотеці ЖДТУ − 1)

5. Мних Є.В. Фінансовий аналіз: навч. посіб. / Мних Є.В., Барабаш Н.С. – К.: Київ. нац. торг.-екон. ун-т, 2010. – 412 с. (кількість примірників у бібліотеці ЖДТУ − 2)

Додаткова

6. Артеменко В.Г., Беллендир М.В. Финансовый анализ. – М.: ДИС, 1997. – 220 с.

7. Банк В.Р. Финансовый анализ: Учеб. пособие / Банк В.Р., Банк С.В., Тараскина А.В. – М.: ТК Велби, Изд-во Проспект, 2006. – 344 с.

8. Бернстайн Л.А. Анализ финансовой отчетности: теория, практика и интерпретация: Пер. с англ. И.И. Елисеева / Гл. редактор серии проф. Я.В. Соколов. – М.: Финансы и статистика, 1996. – 624 с.: ил.

9. Бухгалтерский анализ: Пер. с англ. – К.: Торгово-издательское бюро BHV, 1993. – 428 с.

10. Економічний аналіз: Підручник / Кіндрацька Г.І., Білик М.С., Загородній А.Г. – 3-тє вид., перероб. і доп. – К., 2008. – 487 с.

11. Ефимова О.В. Финансовый анализ. – 2-е изд., доп. – М.: Бухгалтерский учет, 1998. – 320 с.

12. Карлин, Томас П., Макмин, Альберт Р.Ш. Анализ финансовых отчетов: (На основе GAAP): Учебник: Пер. 4-го англ. изд. – М.: Изд. дом “ИНФРА-М”, 1998. – 447 с.

13. Ковалев А.И., Привалов В.П. Анализ финансового состояния предприятия. Издание 2-е, переработанное и дополненное. – М.: Центр экономики и маркетинга, 1997. – 192 с.: ил.

14. Ковалев В.В. Финансовый анализ / Ковалев В.В. – М.: Финансы и статистика, 2002. – 250 с.

15. Комплексный экономический анализ хозяйственной деятельности: Учебное пособие / Под ред. д.э.н., проф. М.А. Вахрушиной. – М.: Вузовский учебник, 2008. – 463 с.

16. Ловінська Л.Г. Методика фінансового аналізу (зарубіжний досвід). – К.: Аудит-Інформ, 1993. – 22 с.

17. Панков Д.А. Бухгалтерский учет и анализ в зарубежных странах. – Мн.: ИП “Экоперспектива”, 1998. – 238 с.

18. Ричард Томас. Количественные методы анализа хозяйственной деятельности: Пер. с англ. – М.: “Дело и Сервис”, 1999. – 432 с.

19. Ришар Ж. Аудит и анализ хозяйственной деятельности предприятия. – М.: ЮНИТИ, 1997. – 376 с.

20. Русак Н.А., Русак В.А. Основы финансового анализа. – Мн.: ООО “Меркаванне”, 1995. – 370 с.

21. Хелферт Э. Техника финансового анализа. – М.: Аудит, ЮНИТИ, 1996. – 663 с.

22. Цал-Цалко Ю.С. Бухгалтерський звіт підприємства та його аналіз. – Житомир: ЖІТІ, 1998. – 200 с.

23. Шеремет А.Д., Негашев Е.В. Методика финансового анализа. – М.: ИНФРА-М, 1999. – 208 с.

[1] Проводиться для тих підприємств, акції яких котируються на фондових біржах.

[2] При цьому рекомендується порівнювати темпи зміни різних показників. Наприклад, зростання виробничих запасів випереджаючими темпами у порівнянні з обсягом виробництва може призвести до зайвої іммобілізації власних оборотних засобів, виникнення неліквідів. Аналогічні висновки можна зробити щодо інших активів, зокрема невиправдано швидкого зростання дебіторської заборгованості.

[3] Співвідношення між динамікою продукції та динамікою ресурсів (витрат) визначає характер економічного зростання. Економічне зростання може бути досягнуте екстенсивним або інтенсивним шляхом. Перевищення темпів зростання обсягів продукції над темпами зростання витрат або ресурсів свідчить про інтенсивний тип економічного зростання. Інтенсивний тип економічного зростання може здійснюватися у двох формах: фондомісткій і фондозберігаючій, що потребує відповідного аналізу використання ресурсів.