С. Муратов

Таким чином, спілкування - це процес встановлення і розвитку контактів між людьми, визначений потребами в спільній діяльності і що включає:

* * сприйняття, пізнання і розуміння партнерів по спілкуванню (перцептивна сторона спілкування);

* * обмін інформацією (комунікативна сторона спілкування);

* * вироблення єдиної стратегії взаємодії (інтерактивна сторона спілкування).

У найзагальнішому вигляді спілкування виступає як форма життєдіяльності, як спосіб об'єднання і розвитку людей. Важко знайти такі психічні явища, властиві людині, які так чи інакше не були включені в процес спілкування. Соціальний сенс спілкування полягає в тому, що воно виступає засобом передачі форм культури і громадського досвіду. Психологічний сенс спілкування полягає в тому, що в ході цього процесу суб'єктивний світ однієї людини розкривається для іншої і відбувається їх духовне збагачення.

Спілкуючись з іншими людьми, людина засвоює загальнолюдський досвід, соціальні норми, що історично склалися, цінності, знання, способи діяльності, а також формується як особистість. Іншими словами, спілкування виступає найважливішим чинником психічного розвитку людини. Це - універсальна реальність, в якій зароджуються, існують і проявляються протягом усього життя психічні процеси, стани і поведінка людини.

Виділення будь-якої проблеми як самостійної сфери наукового дослідження припускає вирішення низки ключових питань:

* * визначення специфіки об'єкту вивчення;

* * проведення категоріально-понятійного аналізу;

* * розробка принципів і методів дослідження.

У такому ключі проблема спілкування почала розглядатися лише в два останні десятиліття (до 70-х років переважав теоретико-філософский підхід). Таким чином, проблема спілкування як самостійний об'єкт дослідження виділилася відносно нещодавно. Проте її значення настільки велике, що категорія спілкування дуже швидко зайняла одне з провідних місць і стала однією з базових категорій в психологічній науці, разом з такими категоріями, як " діяльність", " особа", " свідомість" та ін.

Різновиди спілкування. По своїх формах і видах спілкування надзвичайне різноманітне. Способи, сфери і динаміка спілкування визначаються соціальними функціями включених у нього людей, їх позицією в системі громадських стосунків, приналежністю до тієї або іншої спільності. Спілкування регулюється чинниками, пов'язаними з виробництвом, обміном і потребами, а також законами, що склалися в суспільстві, правилами, нормами, соціальними інститутами та ін. Виходячи з цього, розрізняють декілька підстав розподілу різних видів спілкування.

По використовуваних знакових системах розрізняють:

вербальне ( мовне) спілкування, яке у свою чергу ділиться на усну і письмову мову;

невербальне (безсловесне) спілкування, що грає в нашому житті надзвичайно важливу роль. За деякими даними, від 60 до 80 % інформації від співрозмовника ми отримуємо по невербальному каналу.

Невербальні засоби спілкування надзвичайно різноманітні. До основних з них відносять візуальні, аудіальні, тактильні і ольфакторні.

Основні візуальні засоби спілкування вивчаються кінесикою. Вона розглядає віддзеркалення поведінки, намірів людини в його невербальних проявах. До основних візуальних засобів спілкування відносять:

ü рухи м'язів обличчя (міміка);

ü рухи рук, ніг, тобто жести;

ü рухи тулуба, особливості ходи та ін. (пантомимика);

ü просторову і тимчасову організацію спілкування (відстані до співрозмовника, кут повороту до нього, персональний простір та ін.) проксеміка;

ü вираз обличчя, вираз очей;

ü пози, постава, посадка голови;

ü напрям погляду, візуальні контакти;

ü шкірні реакції - почервоніння, блідість, пітливість;

ü підкреслення або приховання особливостей статури (ознаки статі, віку, раси);

ü засоби перетворення природної статури (одяг, зачіска, косметика, окуляри, прикраси, татуювання, вуса, борода та ін.).

Виділяють дві групи аудіальних засобів спілкування:

паралінгвістичні - характеризують якість голосу, його діапазон, тональність (інтонація, гучність, тембр, ритм, висота звуку). Паралінгвістичні засоби ще називають " вокальною мімікою";

екстралінгвістичні (мовні паузи, сміх, плач, зітхання, кашель, ляскання).

Тактильні засоби спілкування включають усе, що пов'язано з дотиками співрозмовників (потиск руки, обійми, поцілунки, бавовна по плечу та ін.).

До ольфакторних засобів спілкування відносять:

приємні і неприємні запахи довкілля;

природний і штучний запахи людини.

На невербальні засоби накладає сильний відбиток кожна конкретна культура, тому немає загальних норм для усього людства. Разом з інтернаціональними невербальними проявами відношення до іншої людини (наприклад, посмішка, рукостискання та ін.), існують і суто національні, регіональні. Крім того, частота невербальних проявів у різних народів також не однакова.

Наприклад, протягом години спілкування фінн здійснює в середньому два жести, француз - вісімдесят, італієць - сто десять, мексиканець - більше ста шістдесяти. Ось чому невербальну мову іншої країни доводиться учити так само, як і словесну.

По характеру зв'язку тих, що спілкуються, спілкування ділиться на:

безпосереднє, як контакт " віч-на-віч";

опосередковане, як неповний психологічний контакт за допомогою письмових або технічних засобів, що віддаляють в часі або на відстані отримання зворотного зв'язку між учасниками.

За кількістю людей, що беруть участь в спілкуванні, розрізняють:

міжперсональне спілкування, тобто безпосередні контакти людей в групах або парах, постійних по складу учасників;

масове спілкування, тобто безліч безпосередніх контактів незнайомих людей, а також комунікація, опосередкована різними видами засобів масової інформації.

По включеності в процес спілкування соціальних складників розрізняють:

* * міжособистісне спілкування (спілкування між конкретними особистостями, що мають унікальні індивідуальні якості, які розкриваються іншому по ходу спілкування і організації спільних дій; соціальні ролі тих, що спілкуються грають в такому спілкуванні допоміжну роль);

* * рольове спілкування (спілкування між носіями певних соціальних ролей). У цьому спілкуванні людина втрачає певну спонтанність своєї поведінки, оскільки ті або інші його кроки, дії, диктуються виконуваною роллю. В процесі такого спілкування людина діє вже не стільки як індивідуальність, а як деяка соціальна одиниця, що виконує певні функції.

Проте сама по собі соціальна роль не визначає до найдрібніших деталей увесь хід спілкування. Вона вказує, як вести спілкування в головному, основному, залишаючи тим самим деякий " діапазон можливостей" для свого виконавця, що можна умовно назвати певним " стилем спілкування" у рамках виконання конкретної соціальної ролі. Іншими словами, ролеве спілкування не лише не заперечує, а і враховує те, що привнесено до цього спілкування з особистих моментів. Правда, вони носять по відношенню до соціальної ролі підлеглий характер.