Главная страница Случайная страница
Разделы сайта
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника
Предмет, методи і основні напрями дослідження психології управління
|
|
Тема 1: Вступ в теорію психології управління
План.
1. Предмет, методи і основні напрями дослідження психології управління
2. Особливості соціального управління і керівництва
3. Принципи управління трудовими колективами
Предмет, методи і основні напрями дослідження психології управління
Уперше про управління як самостійну галузь наукового дослідження заговорили після появи книги Ф.У. Тейлора " Принципи наукового менеджменту" [1911], у якій були виділені первинні принципи управлінської праці. Трохи пізніше, в 1920-і рр., відомий французький інженер А. Файоль описав послідовну систему принципів менеджменту. Прийнято вважати, що саме завдяки Файолю управління стали вважати особливою, специфічною діяльністю. До цього часу вже сформувалася психологія як наука в її теоретичному і прикладному напрямах з відповідним психодіагностичним інструментарієм. В результаті злиття управління і психології, а також у відповідь на вимоги виробництва, що розвивалося, виникла прикладна міждисциплінарна наука - психологія управління.
Нині до організаційного управління відноситься уся сукупність системи скоординованих заходів, спрямованих на досягнення значущих цілей організації. Передусім ці заходи мають відношення до людей, що працюють в цій організації, до кожного з яких в процесі управлінської взаємодії необхідно знайти правильний підхід відповідно до його індивідуально-психологічних особливостей і професійно-ділових якостей.
Предметом психології управління є психологічні закономірності організації управлінського процесу, а також управлінські стосунки з точки зору ситуацій менеджменту. Традиційно в психології управління розглядаються управлінські стосунки між:
• суб'єктом і об'єктом управління;
• членами організації, що знаходяться на одному і тому ж ієрархічному рівні, спрямовані на взаємне узгодження дій виходячи з поставлених завдань;
• різними організаційними підрозділами в межах одного і того ж об'єкту управління.
Об'єктом управління може бути частина об'єктивної дійсності, на яку спрямована управлінська дія. Об'єктом управління можуть виступати як окремі індивіди, так і соціальні групи.
Суб'єктом управління є носій (джерело) управлінської активності, спрямованої на певний об'єкт управління. Суб'єктом управління може виступати як окремий індивід, так і соціальна група. При цьому суб'єкти і об'єкти управління можуть взаємодіяти, чинячи вплив один на одного.
У якійсь мірі предмет психології управління співпадає з менеджментом як системою способів управління персоналом, але проте він має свою специфіку. Умовно цю специфіку можна представити наступним чином: якщо менеджмент учить " що робити", то психологія управління в більшій мірі орієнтована на пояснення того, " як це робити".
Основне завдання психології управління - аналіз і опис психологічних умов і особливостей управлінської діяльності, приведення їх в систему, розкриття закономірностей і визначення причинних зв'язків між ними для розробки практичних висновків і рекомендацій.
Основними напрямами (областями) дослідження в психології управління є:
• загальні і процесуальні питання організації управлінської діяльності з точки зору її психологічної ефективності;
• питання взаємодоповнення процесів керівництва і лідерства;
• внутрішньоорганізаційні соціально-психологічні процеси і явища, можливості цілеспрямованого управління ними в діяльності керівника;
• особи керівника і співробітників, можливості їх професійного самоудосконалення і розвитку;
• управлінське спілкування і взаємодія керівника з підлеглими.
Загальні і процесуальні питання організації управлінської діяльності. Управлінська діяльність має бути організована, без цього вона перетворюється на набір хаотичних дій, які, незважаючи на усі старання, можуть призводити лише до усереднених результатів. Уміння організувати свою діяльність і діяльність підлеглих - одна з найважливіших здібностей керівника. Психологія управління вивчає умови і особливості оптимальної організації управлінської діяльності. Практика показує, що ефективно працюючий керівник не лише знає основні управлінські дії і уміє їх здійснювати, він постійно аналізує свою діяльність і удосконалює її. Крім того, знання основних компонентів управлінської діяльності дозволяють компенсувати недостатній розвиток організаторських здібностей, що має практичне значення.
У цьому напрямі психологія управління вивчає структуру, зміст і алгоритм управлінської діяльності на усіх рівнях управління і описує відповідні принципи і правила її організації, а також розглядає психологічні умови ефективності виконання керівником основних управлінських функції у рамках різноманітних управлінських підходів і концепцій.
Результатом вивчення загальних питань організації управлінської діяльності є опис різних управлінських підходів і концепцій, виділення основних управлінських функцій керівника і опис алгоритму їх ефективного виконання, а також опис різних стилів керівництва, їх переваг і недоліків.
Конкретно-прикладними результатами досліджень в цьому напрямку є опис ефективних алгоритмів: делегування керівником своїх повноважень; особливостей і умов ефективності проведення керівником ділових бесід, зборів, службових нарад, переговорів і тому подібне.
Питання взаємодоповнення процесів керівництва і лідерства. У наш час мало у кого викликає сумнів те, що лідерський ресурс керівника доповнює його формальні владні повноваження і підвищує успішність виконання ним управлінських функцій. Будучи лідером, керівник має можливість впливати на процеси самоорганізації колективу, наближати індивідуальні і групові інтереси його членів, а також більш повно представляти інтереси і потреби співробітників в зовнішніх інстанціях. Це, у свою чергу, позитивно позначається на психологічній атмосфері, в якій складаються і протікають взаємовідносини між підлеглими, сприяє підвищенню рівня згуртованості колективу, робить керівника успішнішим у вирішенні і попередженні міжособових конфліктів в його підрозділі. Через це вивчення умов і закономірностей взаємодоповнення процесів керівництва і лідерства в контексті управлінської діяльності керівника спрямоване на підвищення її ефективності.
Результатом вивчення процесів керівництва і організаційного лідерства є опис теорій лідерства, моделей лідерських якостей керівників, переваг і недоліків різних стилів керівництва стосовно різних умов діяльності і професійної взаємодії і тому подібне
Внутрішньоорганізаційні соціально-психологічні процеси і явища, можливості цілеспрямованого управління ними в діяльності керівника. Ефективність діяльності як організації в цілому, так і окремих підрозділів багато в чому залежить від її організаційної культури, характеру взаємин і психологічного клімату в службових колективах, здатності керівника грамотно управляти соціально-психологічними процесами в організації. Будь-який колектив - це група людей, що представляє соціальний організм, члени якого пов'язані один з одним системою складних стосунків і переслідують свої цілі, вирішують свої завдання, прагнуть зберегти або змінити свій формальний і неформальний статус. Як будь-який організм, колектив може розвиватися, переживати як сприятливі, так і несприятливі періоди в розвитку з відповідними " підйомами" і кризами. Наслідки криз можуть бути і позитивними (перехід на новий рівень розвитку), і негативними (некерованість і розпад колективу).
Рівень професіоналізму керівника багато в чому визначається тим, як він управляє розвитком свого колективу у відносно сприятливі періоди його існування і як він діє в складні моменти та в обстановці конфлікту.
Дослідження в цьому напрямі включають вивчення формальної і неформальної структури організації; організаційної культури і психологічного клімату в колективах; теорії і практики командоутворення, а також конфліктів в службових колективах і ролі керівника в їх конструктивному вирішенні.
Практичними результатами досліджень в цьому напрямі є: опис типів організаційної культури в контексті можливостей її цілеспрямованого формування і зміни; вивчення факторів і умов формування сприятливого психологічного клімату в організації; дослідження проблеми неформального лідерства в службових колективах; розробка моделей формування і управління командою професіоналів та ін.
Особи керівника і співробітників, можливості їх професійного самоудосконалення і саморозвитку. Особливістю вивчення особи керівника є виділення серед безлічі його особових якостей, характеристик і рис саме тих, які допомагають успішно здійснювати управлінську діяльність. Розглядаючи особистість керівника, психологія управління не обмежується тільки описами і порівняльним аналізом різних якостей і рис, але і пропонує ряд практичних порад і рекомендацій, що допомагають керівникові цілеспрямовано самоудосконалюватися і розвивати в собі управлінські якості.
У цьому напрямі психологія управління, спираючись на персоналістичні теорії особистості і результати експериментальних досліджень, вивчає мотивацію і здібності керівників і співробітників, їх професійно значущі якості, індивідуальні управлінські концепції і задуми, прийняті керівниками принципи і правила управління і їх взаємозв'язок з ефективністю професійної діяльності.
Результатом вивчення особи керівника є опис моделей професійно значущих якостей керівників стосовно специфіки управлінської діяльності, психологічних типів керівників, основних професійно-психологічних компетентностей керівника і можливостей їх формування. Результатом вивчення особи підлеглих виступає опис умов і моделей найбільш ефективного управління співробітниками з урахуванням їх індивідуально-психологічних особливостей.
Управлінське спілкування і взаємодія керівника з підлеглими. Усе, що робить керівник, повинно бути націлено на бажаний результат. І ефективність діяльності керівника оцінюється по тому, чи досягається рішення поставленої задачі найбільш раціональним і гуманним шляхом при мінімальних витратах часу, сил і грошей. Добитися такого результату допомагає правильна організація управлінського спілкування і взаємодії.
У цьому напрямі в психології управління розглядаються питання взаємозв'язку і співвідношення ділового спілкування і управління; створення і функціонування ефективної системи комунікації в організації; вивчаються умови раціонального розставляння кадрів з урахуванням професійних і комунікативних якостей співробітників.
Практичними результатами досліджень в цьому напрямі є опис закономірностей і умов ефективності професійного ділового спілкування і управлінської взаємодії керівника з підлеглими, проведення ділових, дисциплінарних і профілактичних бесід; опис психологічних типів підлеглих і особливостей організації з ними управлінської взаємодії, а також різної психотехніки проведення публічних виступів, переговорів і тому подібне
До основних методів психології управління відносяться: спостереження, експеримент, психологічна діагностика і аналіз результатів управлінської діяльності. Ці методи дозволяють не лише отримувати достовірні дані, але і давати досить повні і точні рекомендації, що допомагають організувати управління колективом максимально ефективним і гуманним шляхом.
Зв'язок психології управління з іншими суміжними психологічними напрямами. Найтісніше психологія управління пов'язана з соціальною психологією; психологією особи; психологією розвитку і акмеологією.
Соціальна психологія - це галузь психологічного знання, що вивчає закономірності поведінки і діяльності людей, обумовлених фактом їх включення в соціальні групи, а також психологічні характеристики соціальних груп. Відомо, що в кожній групі є не лише формальна, але і неформальна ієрархія, якій підпорядковані усі члени групи і яка істотно впливає на продуктивність праці. Встановлені закономірності групової ефективності залежно від рівня розвитку колективу і специфіки діяльності. Описаний ряд феноменів і ефектів впливу групи на сприйняття і думку її членів, а також їх працездатність.
Психологія управління, спираючись на дані соціальної психології, вивчає і описує умови успішності управлінської взаємодії на основі взаємин, що склалися, в колективах і з урахуванням закономірностей групової ефективності, описаних в соціальній психології.
Психологія особи вивчає якості, властивості і психологічні особливості особи, їх вплив на поведінку, діяльність і спілкування людини. У цій галузі психологічного знання до теперішнього часу накопичений значний теоретичний і емпіричний матеріал. Розроблена безліч теорій особи, що пояснюють і пророчих різні сторони поведінка людей в певних життєвих ситуаціях.
Що ж до психології управління, то вона зосереджує увагу на тому, які саме якості і властивості особи чинять вирішальний вплив на ефективність управлінської діяльності керівника і професійної діяльності співробітників; як керівникові ефективно використовувати методи заохочення і покарання стосовно індивідуальних особливостей людини і тому подібне
Психологія розвитку і акмеологія вивчають процеси розвитку і формування психіки людей на різних етапах їх життєвого циклу (від віку новонародженості до зрілості, старіння і старості). При цьому акмеологія (від греч. " акме" - " квітуча сила", " вершина") концентрує зусилля на комплексному вивченні переважно дорослих людей, передусім, з боку аналізу умов їх найвищих досягнень в діяльності.
Психологія управління має свій специфічний погляд на проблему розвитку особистості і формування професійно значущих особових якостей керівника і його професіоналізму, зв'язуючи їх з конкретними аспектами професійної діяльності.
Таким чином, на закінчення можна відмітити, що сучасна психологія управління є частиною практичної психології і нині упевнено зайняла своє місце в системі психологічних наук. Вона має свій предмет, суть і специфіка якого часто позначається як " людський вимір в менеджменті". Як в будь-якій науці, в психології управління є загальні і специфічні методи дослідження, а результати досліджень мають конкретну практичну спрямованість і значущість.
|
|