Недосконалі вимоги до періодичності проведення громадських слухань.

Так, частиною 2 ст. 13 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлено, що громадські слухання мають проводитися не рідше одного разу на рік. Як наслідок, проведення громадських слухань може ініціюватися органами місцевого самоврядування із зазначеною періодичністю, але з другорядних питань.

3. Фактична відсутність правового регулювання інституту місцевих референдумів. Застарілий Закон України «Про всеукраїнський та місцеві референдуми» від 1991 р. був надто абстрактним і не визначав ані кола суб’єктів ініціювання місцевого референдуму, ані чітких умов його чинності, ані шляхів імплементації його результатів. У 2012 р. він узагалі втратив чинність у зв’язку з ухваленням Закону України «Про всеукраїнський референдум». У законодавстві недосконало визначено суб’єкти, що мають право участі у місцевому референдумі: відповідно до Конституції України таке право мають громадяни України, а право на здійснення місцевого самоврядування – всі члени територіальних громад. Таким чином, ігноруються права постійних мешканців адміністративно-територіальних одиниць, які не мають українського громадянства.

Створення сприятливих умов для розвитку громадської участі у місцевому самоврядуванні може відбутися завдяки реалізації таких заходів з реформування нормативно-правової бази місцевої демократії.

1. Реформування системи виборів до місцевих рад. По-перше, необхідно передати призначення позачергових виборів до органів місцевого самоврядування у компетенцію Центральної виборчої комісії, причому за ухилення від винесення відповідного рішення мають передбачатися санкції. У Бюджетному законодавстві має бути передбачене щорічне фінансування позачергових виборів. По-друге, має бути забезпечене право самовисування кандидатів до всіх органів місцевого самоврядування. По-третє, необхідне впровадження двотурової системи виборів сільських, селищних, міських голів.

2. Заборона ініціювання процедур місцевої демократії з предмета, що не належить до сфери компетенції органів місцевого самоврядування.

3. Фіксація на рівні законодавства права груп громадян (а не лише органів місцевого самоврядування) на ініціювання тих чи інших процедур місцевої демократії (крім місцевого референдуму). При цьому на рівні національного законодавства має бути визначено межі кількості ініціаторів процедури залежно від кількості населення територіальної громади, а в статутах територіальних громад – точна кількість відповідно до встановлених законом норм.

4. Розроблення типових положень про проведення громадських слухань, зборів громадян за місцем проживання та про місцеву ініціативу. Ці документи мають стати зразками для розроблення відповідних нормативно-правових актів органами місцевого самоврядування. При цьому органи місцевого самоврядування територіальних громад мають бути зобов’язані законом затверджувати такі положення.

5. Щодо громадських слухань. Конкретизація часового обмеження їх проведення. Так, громадські слухання не можуть проводитися протягом одного року лише з одного й того самого питання. Визначення суб’єкта ініціювання (не лише ініціативні групи, але й громадські організації). Встановлення порядку розгляду пропозицій, терміну розгляду, способу оприлюднення відповіді.

6. Щодо зборів громадян. Встановлення порядку обрання делегатів для участі у зборах. Визначення кола посадових осіб місцевого самоврядування, присутність яких на зборах є обов’язковою. Впровадження порядку врахування наслідків зборів у діяльності органів місцевого самоврядування.

7. Щодо місцевої ініціативи. Визнання предметом місцевої ініціативи лише готового проекту рішення (або нормативно-правового акта). Упровадження двоетапної процедури розгляду місцевої ініціативи: на першому етапі – консультації між ініціативною групою та місцевою радою щодо доцільності розгляду даного питання; на другому (в разі недосягнення консенсусу щодо ініціативи) – збирання підписів громадян та обов’язковий розгляд ініціативи місцевою радою за результатами підписної кампанії.

8. Щодо місцевих референдумів. Розроблення та ухвалення закону про місцеві референдуми в Україні, який має вирішити такі завдання:

• розроблення та законодавча фіксація різновидів місцевих референдумів за такими критеріями, як суб’єкт ініціювання (ініціативна група або орган місцевого самоврядування); юридичні наслідки (консультативний, зобов’язальний або імперативний). Застосування кожного різновиду має пов’язуватися із предметом референдуму;

• встановлення порядку імплементації рішень імперативних місцевих референдумів;

• зменшення можливостей втручання з боку місцевої влади в перебіг місцевих референдумів, насамперед у разі, якщо його предметом є висловлення довіри/недовіри органам місцевого самоврядування.

9. Надання активного виборчого права та права участі у місцевих референдумах громадянам іноземних держав, які постійно на законних підставах проживають на території України…