Розвиток та єдність, орієнтовані на людину.

«Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування» (ст.5 Конституції України)

«В Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування» (ст.7 Конституції України)

Української асоціації районних та обласних рад [3] та Асоціації міст України [4].

«Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України» (Частина 2 статті 19)

Виключно законом визначаються «засади місцевого самоврядування» (пункт 15 статті 92).

«Місцеве самоврядування є правом територіальної громади – жителів села чи добровільного об’єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста – самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України» (частина 1 статті 140)

Характерним для місцевого самоврядування є:

правова автономія – повноваження визначаються законом, у межах власних повноважень органи місцевого самоврядування діють самостійно під свою відповідальність;

організаційна автономія – органи місцевого самоврядування самі визначають структуру управління, формують штати та призначають працівників;

фінансова автономія – надходження та видатки органів місцевого самоврядування повинні мати закріплені джерела і бути достатніми для забезпечення виконання власних повноважень.

На кожному рівні адміністративно-територіального устрою – громади, району, області в Україні діють органи місцевого самоврядування – місцеві ради. Проте обсяг повноважень рад та їх можливості для реалізації владних повноважень різні.

Місцеві ради не є підпорядкованими по вертикалі, їх повноваження не перетинаються.

Жодна рада не може приймати рішення у межах повноважень ради іншого рівня адміністративно-територіального устрою: рішення сільської ради не можуть бути скасовані районною чи обласною радою.

Отже, висновок – у системі місцевих рад відсутня ієрархічна, адміністративна підпорядкованість.

У цьому є ще одна принципова відмінність місцевого самоврядування від органів виконавчої влади, де завжди присутня вертикаль та адміністративна підпорядкованість.

Норма конституції України, статті 5 яка встановлює: «Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування» має аналізуватись разом із нормою частини 1 статті 140. З порівняння цих норм можна стверджувати, що особливістю органів місцевого самоврядування є те, що їхня влада (через призму повноважень) не є наслідком суверенітету народу, а наслідком закону, який і визначає межі повноважень та порядок їх здійснення.

Крім уже означених норм, стаття 140 встановлює, що місцеве самоврядування здійснюється як безпосередньо територіальною громадою, так і через обрані органи – місцеві ради та їх виконавчі органи. З метою закріплення певного способу обрання рад та голів громад Конституція України у статті 141 встановила принципи, за якими ради громад та відповідні голови громад обираються прямими виборами. Що стосується обрання районних та обласних рад, то у цій статті такий припис про прямі вибори відсутній, тому слід застосовувати частину 1 статті 71: «Вибори до органів державної влади та органів місцевого самоврядування є вільними і відбуваються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування».

Історично самоврядування, здійснюючись безпосередньо через самокероване суспільство, притаманне спільнотам людей насамперед через природність такого управління [3, с. 13]. Маючи громадську природу, воно є саморегулятивним механізмом суспільної життєдіяльності за єдиних для всіх її членів правил поведінки, встановлюваних самою громадою [6, с. 24]. Отже, історично за умов самоврядування джерело регулятивного впливу на суспільні відносини децентралізоване і знаходиться у самій соціальній спільноті, де відбуваються процеси самоврядування.

Децентралізація державної влади як універсальне явище відображає процеси перерозподілу повноважень між органами державної влади та місцевого самоврядування. Що більше децентралізовано державну владу, то:

1) більша частка економічних методів впливу на керований об’єкт управління;

2) гнучкіша управлінська система;

3) розвинутіші демократичні інститути, міцніша сама демократія.

Характерні риси місцевого самоврядування визначаються:

— самостійністю суб’єкта, що не є складовою державного механізму управління;

— здійсненням публічної влади частиною народу — членами конкретної територіальної громади;

— здійсненням громадою («місцевим співтовариством») народовладдя у межах певної території як безпосередньо (референдум, вибори, сходи та ін.), так і через органи місцевого самоврядування;

— наявністю особливого суб’єкта — громади — мешканців певної території;

— наявністю особливого об’єкта управління — питання місцевого значення;

— самостійністю, вираженою в організаційній відокремленості, а також у праві на фінансово-економічні ресурси;

— відповідальністю за свою діяльність, що забезпечується різними формами контролю з боку населення;

— поєднанням засад інституту громадянського суспільства і державної влади, в якому баланс державних і місцевих інтересів забезпечується законом.

Необхідно зазначити, що управління місцевими справами може здійснюватися:

· як за допомогою призначених центральною владою органів і посадовців державної адміністрації на місцях — органів територіального державного управління, що виступають як периферійна ланка державного апарату (повноваження яких реалізуються шляхом деконцентрації влади);

· так і через представницькі та виконавчі органи, що обираються безпосередньо населенням як органи самоврядних адміністративно-територіальних одиниць — органи місцевої публічної влади, що іменуються органами місцевого самоврядування, повноваження яких переважно реалізуються шляхом децентралізації влади.

Децентралізувати владу в Україні можна лише здійснивши адміністративну реформу.

Між поняттями «адміністративна реформа» та «децентралізація влади» є чіткий нерозривний взаємозв’язок: щоб подолати кризу влади, її треба децентралізувати; водночас децентралізація владних повноважень і є суттю адміністративної реформи.

Адміністративна реформа — комплексна перебудова наявної системи адміністрування в державі задля забезпечення ефективного функціонування влади. Отже, вона полягає у реформуванні взаємозв’язків певних інституцій, їхньої структури та взаємодії на всіх рівнях усіх адміністративно-територіальних одиниць, які також мають бути реформовані, і передусім — одиниці базового рівня.

Для здійснення адміністративної реформи як сукупності певної структурної організації влади та механізмів її взаємодії із суспільством маємо визначити, що вона стосується всіх гілок влади. Зважаючи на те, що існує три її суб’єкти: народ, державна влада та місцеве самоврядування, реформа структури та характеру взаємодії інституцій цих трьох суб’єктів задля досягнення оптимального їхнього функціонування і є суттю адміністративної реформи, що має бути скерованою на надання послуг.

Децентралізація влади — це процес передачі частини функцій та повноважень її центральних органів органам місцевого самоврядування, розширення та зміцнення прав і повноважень територіальних громад з одночасним звуженням прав і повноважень відповідного центру. Тобто децентралізацію як шлях адміністративної реформи можна розглядати як цілеспрямований процес розширення повноважень органів місцевого самоврядування. Її мета:

· оптимізація й підвищення ефективності управління суспільно важливими справами;

· своєчасне та якісне надання всіх необхідних послуг мешканцям територіальних громад у повному обсязі;

· найповніша реалізація місцевих інтересів;

· створення розгалуженої системи місцевого самоврядування, за якого питання місцевого значення вирішують представники не центрального уряду, а територіальної громади.

Основними завданнями децентралізації влади є:

Наближення не лише влади до її джерела й носія — народу, а й власне результатів цієї влади — публічних послуг.

Перетворення територіальних громад на ключового владного суб’єкта на місцевому рівні.

Максимальне наближення центрів прийняття управлінських рішень до громадян.

Визначення питань місцевого значення, які:

— громади можуть вирішувати самостійно;

— у кооперації з іншими громадами;

— делегувати органам державної влади.

При цьому на наступний рівень влади потрібно передавати лише ті повноваження, які не можуть бути ефективно реалізовані суб’єктами влади базового рівня.

Передавання тих або інших державних повноважень місцевим органам дає змогу розв’язати певні проблеми:

· уникнути зайвої концентрації влади на центральному рівні, перевантаження центрального уряду суто місцевими справами;

· забезпечити участь громадян у здійсненні владних повноважень, політичному процесі;

· сприятиме розбудові громадянського суспільства та ефективній взаємодії з ним державних інституцій;

· сприятиме раціоналізації й оптимізації муніципального управління загалом.

Крім згаданого, децентралізація є ще й механізмом усунення конфлікту «власність - влада». На 1991 рік в Україні державна власність становила 90%, а на 2007 - 90% становила приватна власність. Отже, ситуація така: власність децентралізована, влада - ні.

Уважаючи, що головне завдання будь-якої реформи — розв’язання проблеми власності і влади та механізму їхнього взаємофункціонування, можна констатувати: нині наявна суперечність між власністю й владою, коли влада залишилася сформованою для управління державною власністю, а власність, децентралізувавшись, перейшла в приватну.

Тому й маємо децентралізувати владу, інакше конфлікт у ланці влада — власність, за якого неефективно працюють і власність, і влада, є неминучим.

Децентралізація необхідна для формування ефективної влади, інакше неможливо реалізувати потужності та людський потенціал України для досягнення належного рівня якості життя її громадян.

Децентралізація влади має бути спрямованою на розв’язання політико-правових проблем місцевого самоврядування передусім за рахунок розширення повноважень та фінансових можливостей територіальних громад і, відповідно, їхніх представницьких органів із перетворенням місцевого самоврядування на фінансово спроможний, ефективний та відповідальний інститут публічної влади.

У літературі феномену територіальної громади та проблематиці правового статусу територіальних громад як первинних суб’єктів децентралізації влади присвячена значна кількість досліджень [1; 2; 4 та ін.].

За певного розмаїття думок практично всі автори доходять висновку, що одним із головних завдань адміністративної реформи є забезпечення поступового переходу від централізованого до децентралізованого державного управління шляхом передавання територіальним громадам та їхнім органам необхідних повноважень і матеріально-фінансових ресурсів для самостійного розв’язання ними значної частини громадських справ, що стосуються інтересів місцевого населення, а її метою — зміцнення основ народовладдя через підтримку місцевого самоврядування як однієї з підвалин демократичного ладу.

Отже, внаслідок децентралізації влади громада матиме можливість самостійно вирішувати переважну більшість своїх справ та проблем і отримувати якісні публічні послуги.

Перерозподілити повноваження між державними адміністраціями та органами місцевого самоврядування в районах і областях, змінити природу місцевих державних адміністрацій, провести територіальну реструктуризацію адміністративних одиниць і навіть ухвалити необхідні для цього закони неможливо без внесення змін до Конституції України. Організаційно реформу слід розпочинати за достатнього нормативно-правового, кадрового, фінансового та інформаційного забезпечення створення базового рівня територіальних громад.

Україна вже запізнилася з реформою щонайменше на 20 років про це говорять усі експерти. І чим надалі реформа буде відкладатися тим глибшими будуть розбіжності між регіонами та місцевими громадами.

Діяльності органів місцевого самоврядування бракує ефективності, що значною мірою обумовлено низькими обсягами бюджетного фінансування, недосконалістю механізму трансфертів фінансових ресурсів держави на рівень територіальної громади, недостатньою податковою базою та штучно обмеженою територіальною основою.

Основою реформування місцевого самоврядування доцільно визначити громадівську концепцію муніципальної демократії, адже громада була основою самоврядування впродовж всієї історії людства. Самоврядні громади це не тільки адміністративно-територіальні, а й господарюючі суб’єкти, де підприємництво є двигуном соціально-економічного розвитку, джерелом утворення фінансової та матеріальної основи для вирішення соціальних і культурних завдань.

Одним із головних завдань реформування територіальної системи організації влади в Україні є усунення надмірної централізації владних функцій, формування належної ресурсної бази для реалізації територіальними громадами права на місцеве самоврядування. Для реалізації цих завдань необхідно провести такі реформи: реформа адміністративно-територіального устрою з метою створення, з одного боку – фінансово спроможних суб’єктів місцевого самоврядування, з іншого – визначення меж адміністративно-територіальних одиниць з погляду доступності громадянам соціальних послуг, які надаються відповідними органами місцевого самоврядування.

- реформа інститутів публічної влади на місцях, яка передбачає упровадження повноцінного місцевого самоврядування на всіх рівнях адміністративно-територіального поділу держави;

- розвиток власної ресурсної бази місцевого самоврядування та вдосконалення міжбюджетних відносин;

- удосконалення системи державного та громадського контролю за діяльністю органів місцевого самоврядування;

- стимулювання мешканців територіальних громад до активізації їх безпосередньої участі у процесах управління місцевим розвитком…