Гуманізація педагогічного спілкування в початковій школі

Найбільша турбота вчителя - олюднення середовища навколо кожної дитини. Учитель є співробітником Бога, його помічником у створенні людини.

Вчити, виховувати, розвивати дитину важко, але й радісно водночас. Напротязі чотирьох років на очах у вчителя, наче квіточка, розвивається дитяча особистість. Школяр набуває знань, умінь, досвіду, навчається спілкуватися, оцінювати себе та інших у сприятливих умовах стає дедалі кращим і кращим.

Сприймати дітей такими, якими вони є, без поділу на «любимчиків» і «нестерпних хуліганів», водночас створювати умови, щоб вони ставали кращими, - це вияв педагогічного гуманізму. Гуманність учителя не означає, що він невимогливий, непослідовний, дає доручення і не перевіряє. Гуманний учитель природно, ненав»язливо виховує дітей на позитивних прикладах, враженнях, почуттях.

Добре вчити дитину, яка тягнеться до вас, як соняшник до сонця. Щоб не перервати цей ланцюжок довір»я, маємо утверджувати в своїх стосунках із учнями людську гідність кожної дитини незалежно від того, які в неї навчальні успіхи, а отже, бачити в ній спочатку людину, а потім уже учня.

Величезну роль у гуманізації навчально-виховного процесу відіграє оцінювання вчителем результатів роботи серед своїх вихованців Гуманний учитель, поважаючи працю дітей, після виконання ними складного завдання скаже співчутливо і впевненно: «Бачу, діти, нелегко вам було завершити цю роботу. Але спробуємо ще раз поміркувати разом»,

«Я певна, завтра всі лускатимуть ці приклади як горіхи», «Вам, діти, буде непросто розібратися у завданні, але ви все здолаєте».

).

Гуманізація навчального спілкування, домінування діалогу, стимулювання внутрішньої активності учнів, ситуації вільного вибору, природність В.О. В концепції гуманної Ш.О. Амонашвілі базовим положенням є взаємодія - взаємодопомога та взаємопідтримка вчителів і дітей, батьків і дітей, батьків і вчителів, дітей між собою, що приводить до формування здатності радіти успіхам інших. Тим самим відкидається принцип конкуренції, що, до речі, суперечить принципам навчання за Болонською системою, яка базується на вихованні принципу конкурентоспроможності та націленості дитини лише на власний успіх. Гуманістичні традиції у вітчизняній педагогіці були закладені К.Ушинським, В.Водовозовим, П.Каптєревим П.Лесгафтом, В.Вахтеровим, Л.Толстим, К.Вентцелем, С.Русовою, В.Зеньковським, А.Нечаєвим та ін.. Надалі вони втілювались в діяльності та педагогічній публіцистиці А.Макаренко, В.Сухомлинського, Ш.Амонашвілі, Е.Ільїна, І.Волкова, В.Шаталова, С.Соловейчика, В.Матвєєва та інших.

У дошкільній освіті сьогодення гуманістичні тенденції представлені в роботах А.Богуш, Т.Поніманської, Н.Гавриш, Р.Чумичової, О.Шиманської, Г.Тарасенко. Проте ідеї даних авторів не втілені в широку освітню практику

3 Психологія мотивації. Мотиви і потреби особистості. Ієрархія мотиваційно - потребнісної сфери особистості. Мотивація самоактуалізації

Поняття мотивації в сучасній психології має два трактування:

- як система факторів, які детермінують (тобто визначають) поведінку людини. Сюди входять потреби, мотиви, цілі, наміри і прагнення людини;

- як характеристика процесу, який стимулює і підтримує поведінкову активність людини на певному рівні.

Мотив ( від лат. приводити у рух, штовхати) є стійкою особистісною влас-тивістю людини, яка зсередини спонукає її до здійснення певних дій.

Потребою вважається стан нестатку людини чи тварини у певних умовах, яких їм бракує для нормального існування і розвитку. Потреби є всі у живих істот, во ни виступають джерелом активності як тварини, так і людини.

Потреба як стан особистості завжди пов’язана з наявністю в людини почуття незадоволеності, пов’язаного з дефіцитом того, що потрібно (звідси назва „ по-треба ”) людині як організму та особистості

- первинні (органічні)