Провайдер

Функціювання Інтернету ґрунтується на некомерційних засадах. Користувачі платять тільки за користування лініями зв'язку і за окремі послуги. Власники серверів отримують прибуток головно завдяки розміщенню реклами. Послугу доступу до Інтернету надає провайдер.

Провайдер — це комерційна організація, яка забезпечує зв'язок локального комп'ютера з Інтернетом. Провайдер підтримує функціювання систем зв'язку з клієнтами та інформаційними серверами і надає різні додаткові послуги. Для доступу до інформаційних серверів він задіює високотехнологічні канали: супутниковий зв'язок, оптико-волоконні кабелі, радіозв'язок тощо.

Окрім забезпечення користувачам доступу до інформаційних ресурсів Інтернету, провайдер надає електронну скриньку, а також хостинг (місце на своєму сервері для розташування веб-сторінки користувача, можливо, платний) та інші послуги.

Послугу доступу до Інтернету тепер надають оператори звичайного телефонного та мобільного зв'язку й кабельного телебачення.

Способи приєднання до інтернету

Спочатку для приєднання домашнього ПК до Інтернету застосовували технологію додзвону. Додзвін (інший термін – комутоване модемне з'єднання) виконували методом з'єднання з провайдером у зручний для користувача час звичайною телефонною лінією із застосуванням звичайного факс-модема. Додзвін мав такі недоліки: неможливість скористатись телефоном для поточних дзвінків; оплата за телефонний зв'язок; низька пропускна швидкість каналу зв'язку (до 56 Кбіт/с).

Тепер застосовують технологію, яка має загальну назву виокремлена лінія. Виокремлена лінія призначена для постійного і швидкісного доступу до Інтернету (тоді як додзвін був для сеансового й повільного).

Модем – головний пристрій для приєднання комп'ютера до глобальної мережі. Використовують різні типи модемів:

• вбудований чи зовнішній звичайний факс-модем для традиційного додзвону;

• ADSL-модем для швидкісного зв'язку;

• спеціальні USB-модеми чи мережні карти (PC Card) для бездротового зв'язку (Wi-Fi);

• модеми, вбудовані її мобільні телефони і смартфони.

ADSL-технологія

ADSL-технологія використовує звичайну телефонну лінію і дає змогу імітувати виокремлену лінію шляхом частотного розподілу сигналів. Це забезпечує постійний доступ до Інтернету, розблокування телефону для розмов і дає змогу також отримувати сигнали цифрового телебачення. Для організації такого зв'язку потрібен ADSL-модем марки D-Link чи ін. Приєднання забезпечує провайдер, що надає послугу швидкісного зв'язку. Він може надавати цю послугу без обмежень на трафік (обсяг переданих даних). Це так званий безлімітний Інтернет.

ADSL-модем приєднують до телефонного розгалуджувача і до комп'ютера через мережну картку LAN і налаштовують зв'язок. Телефонний розгалужувач називають сплітером. ADSL-модем є шлюзом, оскільки з'єднує локальну мережу з Інтернетом.

Бездротові приєднання

Бездротові приєднання до Інтернету (технологію називають WLAN чи Wi-Fi) забезпечують встановленням на ПК спеціальних модемів чи адаптерів і монтажем радіоточки (антени та іншого обладнання), яку називають точкою доступу. Недоліки: порівняно велика разова вартість монтажних робіт, а також абонентна плата або плата за трафік. Переваги: постійний доступ до Інтернету на великих швидкостях, вільний телефон.

Прикладами такого зв'язку є послуги в межах України, які надають компанії UTEL, PeopleNet, МТС.

Радіопокриття діє ще не скрізь, однак його постійно розширюють. Для з'єднання потрібні спеціальні пристрої — РСІ-картки, які можуть коштувати декілька сотень гривень.

ВТ-з'єднання

Різновидом безкабельної мережі є з'єднання за технологією високочастотного випромінювання (2, 4 ГГц) малого радіуса дії зі зміщенням частоти, що називають Bluetooth (скорочено ВТ). Для нього необхідно мати Bluetooth-адаптер, який приєднують до USB-порта. До адаптера додають диск з програмним забезпеченням, що допоможе налаштувати з'єднання. Швидкість передавання даних невелика — від 0, 4 до 0, 7 Мбіт/с. З'єднання вважають перспективним, але капризним: два адаптери від різних виробників можуть не захотіти працювати в парі. Відстань з'єднання — 10-100 м. Рівень захисту інформації низький. Будь-які електромагнітні хвилі чи несприятливі погодні умови можуть створити перешкоди для правильного передавання даних. Технологію широко застосовують у мобільних телефонах.

Служби Інтернету

Інтернет охоплює декілька інформаційних служб (сервісів, технологій).

Веб-служба – служба доступу до інформації на веб-серверах. Ця служба найпопулярніша. Веб-сервери містять різноманітні дані; охопили планету як павутиння. Та й слово web перекладають як павук. Звідси інша назва служби – всесвітня павутина, що є дослівним перекладом англомовної назви World Wide Web (скорочено WWW).

Е-пошта (електронна пошта) — служба для електронного листування.

Служба пересилання файлів має ще іншу назву – ftp-служба.

Служби підтримки груп новин об'єднують людей за інтересами (стара назва — телеконференції).

Служба віддаленого керування комп'ютером (інакше – telnet) забезпечує усунення неполадок на віддаленому комп'ютері чи виконання на ньому певних робіт (обчислень, виведення результатів на принтер тощо), які не можна виконати на локальному комп'ютері.

Класичних засобів спілкування людей в мережі Інтернет є декілька;

• NetMeeting — обмін миттєвими повідомленнями; • IRC — чати (спілкування, що моделює розмову); • ICQ — спілкування, що моделює бліц-листування; • IP (Skype) — інтернет-телефонія.

Служби спілкування забезпечують письмовий, голосовий чи відео- контакт між людьми. Цікавим їхнім різновидом є інтернет-телефонія (ІР-телефонія), яка за допомогою програми Skype чи іншої дає змогу виконувати міжнародні дзвінки за дуже низькими тарифами.

Веб2-служби охоплюють служби, якими зручно користуватися лише за умов швидкого (і безлімітного) доступу до інтернету. Це

• форуми — спілкування, що моделює дискусійний клуб;

• соціальні сайти — спілкування людей, яких об'єднують спільні інтереси;

• блоги — особисті журнали подій чи газетні публікації із засобами для написання відвідувачами відгуків, коментарів тощо.

Для функціювання кожної служби потрібне відповідне програмне забезпечення: веб-браузер, клієнт електронної пошти, програми для спілкування.

HTTP — протокол служби доступу до даних на веб-серверах.

SMTP, РОРЗ, ІМАР — протоколи служби електронної пошти.

FTP — протокол служби пересилання файлів між комп'ютерами. Службу використовують для відсилання на сервер файлів сайтів чи для отримання з так званих ftp-серверів корисних файлів.

News — протокол служби груп новин, де користувачі можуть обмінятися відомостями на задані теми.

TelNet — протокол служби віддаленого доступу до комп'ютера.

Адресація в Інтернеті

Протокол TCP/IP підтримує пересилання інформації мережею окремими порціями по 5 Кбайт чи ін. Такі порції називають пакетами. Кожний пакет містить область з даними, а також адреси отримувача, відправника, номер наступного пакета тощо.

Пакети, заадресовані деякому комп'ютеру, можуть дійти до пункту призначення різними шляхами (залежно від завантаження мережі). На боці отримувача вони об'єднуються. У разі збою під час транспортування й ненадходження пакетів комп'ютер-отримувач робить запит передавачеві щодо повторного відсилання лише тих пакетів, яких не вистачає. Усе це відбувається автоматично без участі користувача і непомітно для нього.

Пакети знаходять комп'ютер у мережі за його ІР-адресою.

IP-адреса — це числова адреса комп'ютера в мережі. Вона складається із чотирьох чисел-байтів (кожне число від 0 до 255), розмежованих крапками. Ось приклад ІР-адреси: 192.206.30.45.

Адреси серверам провайдерів надає міжнародний інформаційний центр InterNIC. Адресами клієнтів відає DNS-сервер провайдера, він призначає IP-адреси локальним комп'ютерам. Для різних сеансів зв'язку ця адреса може змінюватись.

Є адреси класу А (для великих мереж), В (середніх), С (малих). Останнє число в адресі класу С — це IP-адреса комп'ютера в локальній мережі, а перші три — адреса мережі. Отже, у мережі класу С не можна заадресувати більше 256 комп'ютерів. Цього сьогодні вже замало. Тому замість 4-байтової розробили 6-байтову адресацію мереж і новий мережний протокол IPv6.

Числова адресація зручна для технічної ідентифікації комп'ютера. Саме вона забезпечує проходження пакетів від відправника до адресата за таким принципом: пакет пересилається від одного сервера до іншого, що доступний у конкретний момент і є ближче до клієнта. Шлях передавання визначають комп'ютери-маршрутизатори за результатами аналізу чисел в IP-адресі та стану мережі.

Текстові адреси

IP-адреси незручні для запам'ятовування. З огляду на це ІР-адресам серверів та іншим ресурсам поставили у відповідність систему власних імен за територіальною чи профільною ознакою. Таку адресу називають текстовою, або доменною адресою.