Едмунд.

Цікаві опити проводять студіози:

Ібуть кнура, як ворога народу,

У сраку цілим факультетом філософським.

Ще Гегель нам казав, шо дух ширяє

В златих чертогах мудрості безсмертной.

Тим часом верткий хуй в свинячій сраці

Ширя своей вонючою дорогой,

хто зна, чий же шлях веде до правди?

Едгар (побожно).

Великий Сак'я Муні благородний,

Гігант камінний, долбойобовидний,

Про дао слово нам спиздів священне.

Я пам'ятаю вчителя‑ китайця,

Старого імпотента, він коана

Нам загадав: «Де правда?» – запитав він.

І пиздив учнів дрином по залупам,

Шоб думали хутчіше, реготався

І слиною харкався, як скажений.

Тоді один із нас сказав: «В народі!»

Учитель наказав йому лягати, широко відкрити пащу.

Потім, ставши в позу ритуальну,

Просто в рота сенсей посцяв янтарною мочею.

Священні бризги капнули на струни рудого сямісена.

(Ми робили із шкір котів ті блядські контрабаси,

А струни – з їхніх тельбухів.)

Учитель удруге грізно нас запитує…

«У серці!» – хтось здуру пизданув. Тоді хутчіше,

Ніж кролик вздрочить, наш дідусь сивенький

Прийомами кунхву виймає серце в поца із грудей

І, показавши, шо правди там немає,

Засміявся щасливим сміхом доброї дитини

І пожбурив у форточку добичу.

Едмунд.

А шо таке кунхву?

Едгар.

Борьба садистів.

Тож втретє наш учитель викликає.

– Де правда, йобані кретини, імбецили,

Олігофрени і мікроцефали,

Ібать у жопу вас каленим хуєм?

Тут наче шось мене вперед штовхнуло:

– У жопі! – заволав я відчайдушно.

Дивлюсь – дідусь всміхнувся лагідненько:

– Не можете, шакали, без підказки!

Не згледівся, як дідуганів фалос

Вже танцював мазурку старовинну

В моєму анусі…

Едмунд.

Коли це сталось?

Едгар.

Бувя в китайському полоні. Альбіон Туманний

Колись з Китаєм воював завзято.

В полоні опинившись, став я дзена штудіювать старанно:

– Сак'я Муні! Мудило скам'яніле, поможи нам

Дать ладу Англії, туманній батьківщині!

Обидва суспільних діяча побожно складають руки. В цю ж мить з диким реготом і виттям на сцену вбігає Йорік Він зовсім голий Його потворна постать відбиває страшну тінь на стелю. В одній руці у Йоріка Заратустра, другою рукою Йорікдрочить Всім страшно.

Дія третя

Пункт при йому склотари. Біля пункту стоять ханиги з кошиками і пиздять.

Входить Король Літр і Кєнт, згинаючись під мішками з тарою.

Літр.

Спасібо, любий Кєнте. дружедобрий!

Не надірвав ти часом собі пупа?

Кєнт.

Нє. Дякую, припєздяний дідуню.

Все харашо.

Літр.

Дивись. мій сину любий.

Сто алкоголіків стоять єдиним фронтом!

В очах – звитяжні кольори червоні

Блищать, як блискавиці, руки сині

Танцюють, як китайські баядери

У бардаках Шанхая!

Кєнт.

Люди славні. Багато ветеранів сивочубих.

І їх падруг, кремезних і негордих. –

Вони слухняно, з дотепом кмітливим

В момент ісполнять всі бажання ваші.

Літр.

А! Хай в пизду ідуть! Ще не хватало

Мені лічить під старість мандавошки!

У мене доньки є для тих ексцесів.

Ще – старий цап, товариш бородатий.

Ми разом з ним гуляєм по алеям

Французьких парків, дивимся на місяць,

Співаємо пісень, і соловейка

Ми слухаєм, аж потім їбемось.

На майдан зверху плавними кругами планірує Привид В руках у Привида авоська з пляшками з‑ під «Л иманського червоного», під пахвою – книга «Тімур і його команда». Одяг на ньому – традиційний одяг привида біле простирадло в крові.

Привид (зловісно регоче).

Ха‑ ха‑ ха‑ ха! Невдовзі та година,

Коли нарід тупим сосновим колом

Ібать вас буде в жопи буржуазні!

Кєнт (по‑ юнацькому, захоплено і дещо наївно).

Оце і є свобода довгожданна?

Припиздєна богиня мармурова,

З відбитими руками, безголова крилата блядь,

Летюча гордість наша?!

Літр.

Ні, юний друже, то звичайне падло,

Яке наділо грязне простирадло.

На йому целку хтось їбав, а може –

Зарізали когось, а потім – дельтаплана

Із його змайстрував народний вмілець.

Привид (продовжує кружлять над майданом).

Тремтіть, падлюкі, від пророчеств страшних!

Вам всім піздєц! Хоч їжте ананаси,

Хоч рябчиків хуярьте!

Привид прицільно кида зверху пляшками поханигам, пиздить їх книгою «Тімур і його команда» по голові. Всі тремтять. Входить Йорік з пляшками і Заратустрою під пахвою. Він підступно преться без черги.

Йорік.

Пустіть! Я контужен на хуй! Я воював!

Пока ти, сука, в тилу баб портив, я в танке горел!

Я – льотчік!