Характеристика типів організаційних структур управління підприємств.

Організаційна структура управління будь-яким суб’єктом господарювання – це форма системи управління, яка визначає склад, взаємодію та підпорядкованість її елементів.

У практиці господарювання можуть застосовуватися кілька типів організаційних структур залежно від масштабів діяльності, виробничо-техноло­гічних особливостей, стратегічних і поточних завдань діяльності підприємства (фірми).

1. Лінійна організаційна структура управління — це така структура, між елементами якої існують лише одноканальні вза­ємодії. За такої організаційної структури управління кожний підлеглий має лише одного керівника, який і виконує всі адм та спеціальні ф-ції у відповідному структурно­му підрозділі. Перевагами є: чіткість взаємовідносин, однозначність команд, оперативність підготовки та реалізації управлінських рішень, на­дійний контроль. Але керівник при цьому має бути висококвалі­фікованим універсалом, здатним вирішувати будь-які стратегічні й по­точні питання діяльності підпорядкованих йому підрозділів (ланок).

2.Основою функціональної організаційної структури управлін­ня є поділ ф-цій управління між окремими підрозділами апарату управління. Відтак кожний виробничий підрозділ одержує розпорядження одночасно від кількох керівників функціо­нальних відділів. Недоліки: можлива супереч­ливість розпоряджень, труднощі координації діяльності управлінсь­ких служб, гальмування оперативності роботи органів управління.

3. Лінійно-функціональна організаційна структура управління спирається на розподіл повноважень та відповідальності за функціями управління і прийняття рішень по вертикалі. Вона дає змогу організувати управління за лінійною схемою, а функціональні відділи апа­рату управління підприємства лише допомагають лінійним керів­никам вирішувати управлінські завдання. При цьому лінійних ке­рівників не підпорядковано керівникам функціональних відділів апарату управління.

Вона є найдоцільнішою за масового виробництва зі сталим асортиментом продукції та не­значними еволюційними змінами технології її виготовлення.

4. Дивізіональна організаційна структура управління - базується на поглибленні поділу управлінської праці. За її засто­сування відбуваються процеси децентралізації оперативних ф-цій управління, здійснюваних виробничими структурними ланками, і централізації загальнокорпоративних ф-цій, які зосе­реджуються у вищих ланках адміністрації інтегрованих підпр структур. Перевагами є: гнучке реагування на зміни в зовнішньому середовищі, швидке прийняття управлінських рішень та поліпшення їхньої якості. Але водночас вона потребує збільшення чисельності апарату управлін­ня і витрат на його утримання.

5.За матричної організаційної структури управління поряд із лінійними керівниками підприємства й раціональним апара­том управління виокремлюють (формують) ще й тимчасові предметно-спеціалізовані ланки — проектні групи. Проектні групи утворюються зі спеціалістів постійних функці­ональних відділів і лише тимчасово підпорядковуються керівнику проекту. Після завершення робіт над проектом вони повертаються до своїх функціональних підрозділів. Керівник проекту виконує роль лінійного керівника щодо спе­ціалістів проектної групи. Одночасно він є функціональним керів­ником щодо виробничих підрозділів підприємства, котрі забезпе­чують реалізацію проекту. Головна особливість — це їхня винятково висока гнучкість та орієнтація на нововведення. Недоліки: збільшення чисельності управлінського персоналу, зростання кількості інформаційних зв'язків між працівниками підрозділів, можливі конфліктні ситуації між ними. Використання матричної організаційної структури управління є виправданим на підпр, що об'єднують велику к-сть виробництв із коротким життєвим циклом продукції, і здебільшо­го тільки за умови високодинамічного ринкового середовища.