Прийняття на державну службу

Прийняття на державну службу на посади третьої – сьомої категорій, здійснюється на
конкурсній основі, крім випадків, коли інше встановлено законамиУкраїни. Порядок проведення конкурсу для вступу на державну службу регулюється Положенням, що затверджується Кабінетом Міністрів України.
Дані про вакансії посад державних службовців підлягають публікації та поширенню через засоби масової інформації не пізніш як за один місяць до проведення конкурсу.

Забороняється вимагати від кандидатів на державну службу відомості та документи, подання яких не передбачено законодавством України. Президент України, Голова Верховної Ради України, члени Уряду
України, глави місцевих державних адміністрацій мають право самостійно добирати та приймати осіб на посади своїх помічників, керівників прес-служб, радників і секретарів згідно з штатним розписом і категорією, що відповідає посаді (патронатна служба).

Порядок перебування на державній службі таких осіб установлюється відповідними органами.

Державний службовець не має права вчиняти дії, передбачені статтями 1 і 5 Закону України " Про боротьбу з корупцією"
Державні службовці не можуть брати участь у страйках та вчиняти інші дії, що перешкоджають нормальному функціонуванню державного органу.

Інші обмеження, пов'язані з проходженням державної службиокремими категоріями державних службовців, встановлюються виключно законодавчими актами України.

Громадяни України, які вперше зараховуються на державну службу, приймають Присягу такого змісту:
" Повністю усвідомлюючи свою високу відповідальність, урочисто присягаю, що буду вірно служити народові України, суворо дотримувати Конституції та законів України, сприяти втіленню їх у життя, зміцнювати їх авторитет, охороняти права, свободи і законні інтереси громадян, з гідністю нести високе звання державного службовця, сумлінно виконувати свої обов'язки".

Державний службовець підписує текст Присяги, який зберігається за місцем роботи. Про прийняття Присяги робиться запис у трудовій книжці.

При прийнятті на державну службу може встановлюватися випробування терміном до шести місяців.

Тривалість робочого часу державних службовців визначаєтьсявідповідно до законодавства про працю України з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом.

Для виконання невідкладної і непередбаченої роботи державні службовці зобов'язані за розпорядженням керівника органу, в якому вони працюють, з'являтися на службу у вихідні, святкові та
неробочі дні, робота за які компенсується відповідно до чинного трудового законодавства.
За рішенням керівника органу державні службовці можуть бути відкликані із щорічної або додаткової відпустки. Частина невикористаної відпустки, яка залишилася, надається державному
службовцю у будь-який інший час відповідного року чи приєднується до відпустки у наступному році.

З метою набуття практичного досвіду, перевірки професійного рівня і ділових якостей особи, яка претендує на посаду державного службовця, може проводитися стажування у відповідному державному органі терміном до двох місяців із збереженням заробітної плати заосновним місцем роботи.

Граничний вік перебування на державній службі становить 60 років для чоловіків і 55 років для жінок. У разі необхідності керівник державного органу за погодженням з Начальником Головного управління державної служби при Кабінеті Міністрів України може продовжити термін перебування на державній службі, але не більш як на п'ять років.

У виняткових випадках після закінчення цього терміну державні службовці можуть бути залишені на державній службі лише на посадах радників або консультантів за рішенням керівника відповідного державного органу.

84.Публічне управління

Управління – це цілеспрямований вплив з боку керуючого суб’єкта на поведінку керованого об’єкта, на відповідні явища та процеси задля приведення їх у відповідність з певними закономірностями.

Публічне управління є частиною соціального управління.

Публічне управління складається з:

1. державного управління, де суб’єктом виступа\ держава в особі відповідних структур.

2. громадського управління, де суб’єктами є недержавні утворення.

Суб’єкти державного управління виступають від імені держави. Їх діяльність має юридично – владний характер. І забезпечується примусовою силою держави.

Суб’єктами громадського управління виступають недержавні утворення. До них належать різні самоврядні структури. Вони виступають як суб’єкти публічного права виключно від свого імені тільки для вирішення питань, що визначені їх статутними документами.

85.Реалізація норм адміністративного права

Реалізація норм – це практичне використання правил поведінки, що містяться в них, з метою регулювання управлінських відносин, тобто втілення у життя волевиявлення, що вони містять.

Способи реалізації адміністративно – правових норм:

• Виконання – це активна поведінка суб’єкта адміністративних правовідносин щодо виконання юридичних обов’язків.
• Використання – це активна поведінка суб’єкта адміністративних правовідносин щодо здійснення наданих йому юридичних прав.
• Додержання – це пасивна поведінка суб’єкта адміністративних правовідносин, який не допускає порушень адміністративно – правових заборон.
• Застосування – це діяльність державних виконавчо – розпорядчих органів з вирішення управлінських справ і видання індивідуальних юридичних актів, що ґрунтуються на вимогах матеріальних або процесуальних норм.

Вимоги щодо застосування адміністративно –правових норм:

• Законність;
• Обгрунтованість;
• Доцільність.

87.Розмежування адміністративних і дисциплінарних проступків.

Ознаки за якими здійснюється розмежування АП і ДП:

1. ДП – це порушення трудової дисципліни, яка діє у межах конкретної організаційної структури з метою забезпечення її ефективного функціонування.

АП – це порушення загальнообов’язкових правил, які діють у межах всієї держави. Вони встановлюються з метою охорони прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання КУ і законів, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов’язків, відповідальності перед суспільством.

2. АП зафіксовані в законодавстві про АП, яке на даний час кодифіковано. Дисциплінарні проступки прямо чи побічно називаються в нормативному матеріалі адміністративного, трудового, виправно – трудового й інших галузей права.

3. головною ознакою суб’єкта ДП є обов’язкова належність до конкретного трудового колективу. Відсутність цієї ознаки виключає визнання особи суб’єктом дисциплінарного проступку.

Головними ознаками АП є вік, осудність, винність.

4. Суб’єктом розгляду дисциплінарних справ є керівник колективу, в якому працює правопорушник. Між ними обов’язково існують стійкі організаційні зв’язки.

Суб’єктом розгляду справ про адміністративні правопорушення є носій функціональної влади, повноваження якого чітко визначені і зафіксовані законом. Між ним і правопорушником немає стійких організаційних зв’язків.

88.Розмежування адміністративних проступків і злочинів.

Ознаки за якими здійснюється розмежування АП і злочинів:

1. Включення складу правопорушення або в КУпАП, або в КК. Підставою для включення в той чи інший кодекс є ступінь суспільної небезпеки. Виключно КК встановлює які суспільно небезпечні діяння є злочинами. Діяння може розглядатися як АП, якщо воно не включене до КК.

2. Склад будь якого злочину може бути встановлений тільки законом. Склади АП – як законами, так і підзаконними актами.

3. Джерело кримінальної відповідальності єдине. Це КК. Джерел адміністративної відповідальності безліч.

4. За вчинення злочинів передбачені покарання. За здійснення АП передбачені стягнення.

5. Адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання правопорушника і запобігання правопорушенням. Покарання – це насамперед кара за вчинення злочину. Кара виступає як засіб для досягнення виправних і превентивних цілей покарання.

6. Кримінальні справи розглядаються тільки судами, і тільки суд визначає і призначає те чи інше покарання за злочин. Правом розглядати адміністративні справи наділено більше ніж 40 суб’єктів.

7. Законодавством встановлено пріоритет кримінальної відповідальності перед адміністративною.

91.Способи забезпечення законності

Законність – це специфічний державно – правовий режим, за допомогою якого забезпечується загальнообов’язковість юридичних норм у суспільстві та державі.

Загальні умови:

• Політичні передумови забезпечення режиму законності
• Економічні передумови забезпечення режиму законності
• Ідеологічні передумови забезпечення режиму законності
• Організаційні передумови забезпечення режиму законності

Спеціальні засоби:

• Організаційно – структурні формування
• Організаційно – правові методи

92.Способи легалізації об’єднань громадян.

Легалізація здійснюється чітко зафіксованими у законодавстві органами:

• Міністерство юстиції України
• Місцеві органи виконавчої влади
• Виконкоми міських, селищних, сільських рад.

Легалізація (офіційне визнання) об'єднань громадян є обов'язковою і здійснюється шляхом їх реєстрації або повідомлення про заснування. Діяльність об'єднань громадян, які не легалізовані або примусово розпущені за рішенням суду, є протизаконною. У разі реєстрації об'єднання громадян набуває статус юридичної особи.
Політичні партії та міжнародні громадські організації підлягають обов'язковій реєстрації Міністерством юстиції України. Легалізація громадської організації здійснюється відповідно Міністерством юстиції України, місцевими органами державної виконавчої влади, виконавчими комітетами сільських, селищних, міських Рад народних депутатів. У разі, коли діяльність місцевої громадської організації
поширюється на територію двох і більше адміністративно-територіальних одиниць, її легалізація здійснюється відповідним вищестоящим органом. Місцевими органами державної виконавчої влади, виконавчим комітетом сільської, селищної, міської Ради народних депутатів реєструються в обов'язковому порядку місцеві осередки зареєстрованих всеукраїнських та міжнародних об'єднань громадян, якщо така реєстрація передбачена статутними документами цих об'єднань. Про легалізацію (офіційне визнання) об'єднання громадян легалізуючий орган повідомляє у засобах масової інформації.

Для реєстрації об'єднання громадян його засновники подають заяву. Заява про реєстрацію політичної партії повинна бути підтримана підписами не менш як однієї тисячі громадян України, які мають виборче право.
До заяви додаються статут (положення), протокол установчого з'їзду (конференції) або загальних зборів, відомості про склад керівництва центральних статутних органів, дані про місцеві осередки, документи про сплату реєстраційного збору, крім випадків, коли громадська організація звільняється від сплати реєстраційного збору відповідно до законів України. Політичні партії подають також свої програмні документи.
Заява про реєстрацію місцевої громадської організації розглядається у 3-денний строк з дня надходження документів. Рішення про реєстрацію або відмову в ній заявнику повідомляється письмово не пізніше наступного робочого дня з дня прийняття рішення. Заява про реєстрацію всеукраїнської та міжнародної громадської організації розглядається протягом одного місяця. Рішення про реєстрацію або відмову в ній заявнику повідомляється письмово в 10-денний строк. При розгляді питання про реєстрацію можуть бути присутніми
представники об'єднання громадян.

Повідомлення про заснування

Громадські організації, їх спілки можуть легалізувати своє заснування шляхом письмового повідомлення відповідно Міністерству юстиції України, місцевим органам державної виконавчої влади, виконавчим комітетам сільських, селищних, міських Рад народних депутатів.

93.Стадії провадження в справах про адміністративні проступки

Увесь процес провадження в справах про адміністративні проступки складається з кількох стадій.

Стадія – ц порівняно самостійна частина провадження, яка поряд з його загальними завданнями має властиві тільки їй завдання й особливості. Стадії різняться одна від одної кількістю учасників провадження, характером проваджуваних дій та їх юридичною роллю.

Розв’язання завдань кожної стадії оформлюється спеціальним процесуальним документом, який ніби підсумовує діяльність. Після прийняття такого акта розпочинається нова стадія.

Стадії:

1. Порушення справи: встановлення ознак правопорушення, доставлення правопорушника, прийняття рішення про порушення справи, оформлення рішення про порушення справи;

2. адміністративне розслідування: доказування факту правопорушення, встановлення даних про особу правопорушника, процесуальне оформлення результатів розслідування, направлення матеріалів для розгляду за підвідомчістю;

3. розгляд справи та її вирішення: підготовка справи до розгляду і заслуховування, заслуховування справи, прийняття постанови, доведення постанови до відома;

4. перегляд постанови: оскарження або опротестування постанови, перевірка законності постанови, винесення рішення, реалізація рішення;

5. виконання постанови: звернення постанови до виконання, безпосереднє виконання.

94.Сторони в судовому адміністративному процесі

1. Сторонами в адміністративному процесі є позивач та відповідач.

2. Позивачем в адміністративній справі можуть бути громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, підприємства, установи, організації (юридичні особи), суб'єкти владних повноважень.

3. Відповідачем в адміністративній справі є суб'єкт владних повноважень, якщо інше не встановлено КАСУ.

4. Громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, їх об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень:
1) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян;

2) про примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян;

3) про примусове видворення іноземця чи особи без громадянства з України;

4) про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо);

5) в інших випадках, встановлених законом.

95.Строки розгляду справ про адміністративні проступки

Справа про адміністративне правопорушення розглядається в п'ятнадцятиденний строк з дня одержання органом (посадовою особою), правомочним розглядати справу, протоколу про адміністративне правопорушення та інших матеріалів справи.

Справи про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 42-2, частиною першою статті 44, 44-1, 106-1, 106-2, статтею 162, 173, 173-1, 178, 185 і частиною першою статті 185-3, статтями 185-7, 185-10, 188-22, 203 - 206-1, розглядаються протягом доби, статтями 146, 160, 160-2, 185-1, 212-7 - 212-20 – у триденний строк, статтями 46-1, 51 і 176 - у п'ятиденний строк, а статтями 101-103 КУпАП - у семиденний строк.
Законами України може бути передбачено й інші строки розгляду справ про адміністративні правопорушення.

96. Структура адміністративного права

Структура адміністративного права – це внутрішня будова галузі.

Класифікація за масштабністю дії норм:

В адміністративному праві виділяють загальну, особливу і спеціальну частину.

Загальна частина поєднує нормативний матеріал і теоретичні положення, що розкривають:

• поняття публічного управління, його риси і принципи та співвідношення з виконавчою владою;
• поняття адміністративного права;
• зміст адміністративно – правових норм і відносин;
• визначають адміністративно – правовий статус суб’єктів адміністративного права;
• сутність методів і форм управління; склад адміністративного правопорушення і сутність відповідальності за його вчинення;
• зміст адміністративного процесу;

Особлива частина поєднує нормативний матеріал і теоретичні положення, що розкривають сутність і зміст регулюючого впливу на економіку, соціально – культурну, адміністративно – політичну та міжгалузеву сфери.

Спеціальна частина поєднує нормативний матеріал і теоретичні положення, що регулюють адміністративно – правову діяльність суб’єктів управління.

Класифікація за правовою природою норм:

• інститут державної служби
• інститут адміністративної відповідальності
• інститут місцевого самоврядування
• інститут адміністративної деліктології
• адміністративно – процесуальний інститут
• Дозвільний інститут, інститут ліцензування.

97.Суб’єкт адміністративного проступку. Види спеціальних суб’єктів.

САП – є осудна особа, яка досягла певного віку і вчинила описаний у законі склад адміністративного проступку.

Таким чином, суб’єктом адміністративного проступку є той, хто його вчинив.

Усі ознаки складу, що характеризують індивідуального суб’єкта, можна поділити на дві групи: загальні та спеціальні.

Загальними визнаються такі, які повинна мати будь – яка особа, що піддається адміністративному стягненню. У першу чергу до них належать вік і осудність.

Спеціальними визнаються такі, що вказують на особливості правового становища суб’єктів і дозволяють диференціювати відповідальність різних категорій осіб, забезпечуючи тим самим справедливу правову оцінку вчиненого діяння.

Спеціальні ознаки можна поділити на три групи, що визначають:

• особливості трудової діяльності та службового становища.
• Протиправну поведінку в минулому.
• Інші особливості суб’єкта.

За загальним правилом спеціальні ознаки мають тимчасовий характер, вони мобільніші, особа може мати їх відразу кілька, одержувати нові, втрачати старі.

Особливості спеціальних ознак:

1. властиві лише окремим групам громадян.

2. відображають специфіку їх правового статусу.

3. виникають на основі індивідуальних актів управління або інших юридично значущих дій повноважних органів.

4. динамічніші ніж загальні ознаки.

5. містяться у статтях Особливої частини КУпАП.

6. закріплюються законодавцем з метою диференціації відповідальності різних категорій осіб, забезпечення справедливої правової оцінки їх неправомірних дій

Адміністративному праву відомі загальні, спеціальні та особливі суб’єкти адміністративного правопорушення.

98. Суб’єктивна сторона адміністративного проступку.

Суб’єктивна сторона адміністративного проступку полягає у психічному ставленні суб’єкта до вчиненого антигромадського діяння. Основною ознакою є вина.

Вина охоплює дві можливі форми стану психіки: умисел (прямий і непрямий) і необережність (самовпевненість і недбалість).

Прямий умисел - це коли особа усвідомлює протиправність свого діяння, передбачає і бажає настання шкідливих наслідків.

Непрямий умисел – коли особа усвідомлює протиправність свого діяння, передбачає шкідливі наслідки і при цьому прямо не бажає, але свідомо допускає їх настання.

Самовпевненість – це передбачення можливості настання шкідливих наслідків свого діяння і легковажний розрахунок на їх запобігання.

Недбалість – це не передбачення настання шкідливих наслідків, але зобов’язання і можливість їх передбачити.

Конструктивною ознакою складу в ряді випадків є і підлягає встановленню мета правопорушення.

Мета – це уявний образ результату, до якого прагне винний, його уявлення про ті бажані наслідки, що мають настати в результаті здійснення проступку.

99.Територіальна підсудність адміністративних справ

1. Адміністративні справи вирішуються адміністративним судом за місцезнаходженням відповідача.

2. Адміністративні справи з приводу оскарження правових актів індивідуальної дії, а також дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які стосуються інтересів конкретної особи, вирішуються адміністративними судами за місцем проживання (перебування, знаходження) позивача.

3. Адміністративні справи з приводу оскарження нормативно-правових актів Президента України, Кабінету Міністрів України, міністерства чи іншого центрального органу виконавчої
влади, Національного банку України чи іншого суб'єкта владних повноважень, повноваження якого поширюються на всю територію України; адміністративні справи, відповідачем у яких є закордонне
дипломатичне чи консульське представництво України, їхня посадова чи службова особа; а також адміністративні справи про анулювання реєстраційного свідоцтва політичної партії, про заборону
(примусовий розпуск, ліквідацію) політичної партії вирішуються окружним адміністративним судом, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ.

4. У разі невизначеності територіальної підсудності адміністративної справи така справа розглядається місцевим адміністративним судом за вибором позивача.

100. Управління освітою

Освіта – основа інтелектуального, культурного, духовного, соціального, економічного розвитку суспільства і держави.

Центральним органом державної виконавчої влади, який здійснює керівництво у сфері освіти є Міністерство освіти і науки.

Міністерства, яким підпорядковані заклади освіти, разом з МОН беруть участь у здійсненні державної політики в галузі освіти, науки, професійної підготовки кадрів, у проведенні державного інспектування та акредитації закладів освіти, здійснюють контрольні функції з додержання вимог щодо якості освіти, забезпечують зв’язок із закладами освіти та державними органами інших країн з питань, що належать до їх компетенції, організують впровадження у практику досягнень науки і передового досвіду.

Вища атестаційна комісія – організує і проводить атестацію наукових і науково – педагогічних кадрів, керує роботою з присудження наукових ступенів, присвоєння вченого звання старшого наукового співробітника. ВАК є центральним органом державної виконавчої влади, підвідомчим КМУ.

МОН АРК здійснює повноваження керівництва освітою, крім повноважень, віднесених до компетенції МОН, міністерств і відомств, яким підпорядковані заклади освіти.

Державну політику в галузі освіти на місцях здійснюють місцеві органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Дошкільна освіта і виховання здійснюється у сім’ї, дошкільних закладах освіти у взаємодії з сім’єю і мають на меті забезпечення фізичного, психічного здоров’я дітей, їх всебічного розвитку, вироблення умінь, навичок, необхідних для подальшого навчання.

Загальна середня освіта забезпечує всебічний розвиток дитини як особистості, її нахилів, здібностей, талантів, трудову підготовку, професійне самовизначення, формування загальнолюдської моралі, засвоєння визначеного суспільними, національно – культурними потребами обсягу знань про природу, людину, суспільство і виробництв, екологічне виховання, фізичне вдосконалення.

Позашкільна освіта та виховання є частиною структури освіти і спрямовуються на розвиток здібностей, талантів дітей, учнівської та студентської молоді, задоволення їх інтересів, духовних запитів і потреб у професійному визначенні.

Професійно – технічна освіта забезпечує здобуття громадянами професії відповідно до їх покликань, інтересів, здібностей, перепідготовку, підвищення їх кваліфікації.

Вища освіта забезпечує фундаментальну, наукову, професійну та практичну підготовку, здобуття громадянами освітньо – кваліфікаційних рівнів відповідно до їх покликань, інтересів і здібностей, вдосконалення наукової та професійної підготовки, перепідготовку та підвищення їх кваліфікації.

Види вищих закладів: університет, академія, інститут, консерваторія, коледж, технікум.

Структура вищого закладу освіти: інститут, науково – дослідний інститут, факультет, кафедра, секція.

101.Урпавління у сфері внутрішніх справ

Центральним органом державної виконавчої влади у сфері внутрішніх справ є Міністерство внутрішніх справ України. МВС реалізує державну політику у сфері захисту прав і свобод громадян, інтересів суспільства і держави від протиправних посягань, організує та координує діяльність овс з боротьби зі злочинністю, з охорони громадського порядку та забезпечення громадської безпеки.

Основні завдання МВС:

• участь у розробці і реалізації державної політики щодо боротьби зі злочинністю;
• організація і координація діяльності овс із захисту прав і свобод громадян, інтересів суспільства і держави від протиправних посягань, охорони громадського порядку і забезпечення громадської безпеки;
• забезпечення запобігання злочинам, їх припинення, розкриття і розслідування, розшук осіб, які вчинили злочини, вжиття заходів до усунення причин і умов, що сприяють вчиненню правопорушень;
• організація охорони та оборони внутрішніми військами особливо важливих державних об’єктів;
• забезпечення реалізації державної політики з питань громадянства;
• забезпечення проведення паспортної, реєстраційної та міграційної роботи;
• організація роботи, пов’язаної із забезпечення безпеки дорожнього руху;
• здійснення на договірних засадах майна всіх форм власності;
• визначення основних напрямів удосконалення роботи овс, надання їм організаційно – методичної та практичної допомоги;
• забезпечення додержання законності в діяльності осіб рядового і начальницького складу овс, працівників і військовослужбовців системи Міністерства;
• підготовка овс та внутрішніх військ для інтеграції України до ЄС.

МВС здійснює керівництво в двох головних формах: централізоване керівництво і безпосереднє оперативне управління.

Найважливішою складовою частиною ОВС є міліція. Вона складається з підрозділів: кримінальна, громадської безпеки, транспортна, ДАІ, охорони, спеціальна.

102.Урядові органи державного управління

Орган державного управління – це структура, яка реалізує управлінські функції держави.

Урядовий орган державного управління діє у складі міністерства, іншого центрального органу
виконавчої влади і підпорядковується йому.

Урядовий орган у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, актами Президента України і Кабінету Міністрів України, наказами центрального органу виконавчої влади та положенням про нього.

Кабінет Міністрів України в межах коштів, передбачених на утримання органів виконавчої влади, може утворювати урядові органи державного управління (департаменти, служби, інспекції). Ці органи утворюються і діють у складі відповідного центрального органу виконавчої влади.

Урядові органи державного управління здійснюють:

• управління окремими підгалузями або сферами діяльності;
• контрольно-наглядові функції;
• регулятивні та дозвільно-реєстраційні функції щодо фізичних і
  юридичних осіб.

Урядовий орган:

• у межах своєї компетенції бере участь у реалізації державної політики у відповідній підгалузі або сфері діяльності центрального органу виконавчої влади;
• здійснює в установленому порядку управління окремими підгалузями або сферами діяльності, зокрема в межах, визначених центральним органом виконавчої влади, управління майном підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління центрального органу виконавчої влади;
• виконує відповідно до законодавства контрольно-наглядові функції у відповідній підгалузі або сфері діяльності;
• здійснює регулятивні та дозвільно-реєстраційні функції щодо фізичних та юридичних осіб;
• узагальнює практику застосування законодавства, розробляє пропозиції щодо його вдосконалення і вносить їх на розгляд керівника центрального органу виконавчої влади;
• здійснює інші функції, що випливають з покладених на нього завдань.

Керівники урядових органів державного управління призначаються на посади та звільняються з посад Кабінетом Міністрів України за поданням керівника відповідного центрального органу виконавчої влади.

Положення про урядовий орган державного управління затверджується Кабінетом Міністрів України

103.Форми державного управління.

Форма державного управління – це зовнішньо виражена дія – волевиявлення суб’єкта управління, здійснене у рамках режиму законності та його компетенції для досягнення управлінської мети.

Державна влада не може реалізовуватися сама по субі, вона має бути представлена певними діями, які сприймаються як такі, що містять державно – владні накази керуючого впливу.

Види форм:

За значенням наслідків:

• Правові – це форми, використання яких спричиняє виникнення юридичного ефекту.
• Неправові – це форми, які безпосередньо юридичного значення не мають і не спричиняють виникнення адміністративно – правових відносин.

За способом реалізації методів управління:

• Видання нормативних актів управління
• Видання ненормативних актів управління
• Укладення адміністративних договорів
• Здійснення реєстраційних та інших юридично значущих дій
• Провадження організаційних дій
• Виконання матеріально – технічних операцій

105.Центральні органи виконавчої влади із спеціальним статусом

Центральний орган виконавчої влади із спеціальним статусом має визначені Конституцією та законодавством України особливі завдання та повноваження, щодо нього може встановлюватися спеціальний порядок утворення, реорганізації, ліквідації, підконтрольності, підзвітності, а також призначення і звільнення керівників та вирішення інших питань. Центральний орган виконавчої влади із спеціальним статусом очолює його голова.

Міліція в Україні - державний озброєний орган виконавчої влади, який захищає життя, здоров'я, права і свободи громадян,
власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань.

Основними завданнями міліції є: забезпечення особистої безпеки громадян, захист їх прав і
свобод, законних інтересів; запобігання правопорушенням та їх припинення; охорона і забезпечення громадського порядку; виявлення і розкриття злочинів, розшук осіб, які їх вчинили; забезпечення безпеки дорожнього руху; захист власності від злочинних посягань; виконання кримінальних покарань і адміністративних стягнень; участь у поданні соціальної та правової допомоги громадянам, сприяння у межах своєї компетенції державним органам, підприємствам, установам і організаціям у виконанні покладених на них законом обов'язків. Міліція є єдиною системою органів, яка входить до структури Міністерства внутрішніх справ України, виконує адміністративну, профілактичну, оперативно-розшукову, кримінально-процесуальну, виконавчу та охоронну (на договірних засадах) функції. Вона складається з підрозділів:

• кримінальної міліції;
• міліції громадської безпеки;
• місцевої міліції;
• транспортної міліції;
• державної автомобільної інспекції;
• міліції охорони;
• судової міліції;

• спеціальної міліції.

Для забезпечення громадського порядку на об'єктах і територіях, які мають особливе народногосподарське значення або
постраждали від стихійного лиха, екологічного забруднення, катастрофи, Міністерством внутрішніх справ України з дозволу Кабінету Міністрів України можуть створюватись спеціальні підрозділи міліції.