Основні етапи становлення і розвитку романо-германського права

Основні етапи становлення і розвитку романо-германського права

Структура і джерела права романо-германської правової сім’ї.

Загальне і особливе у правових системах країн романо-германської правової сім’ї.

Основні етапи становлення і розвитку романо-германського права

Цей тип правової системи (його ще називають нормативно-актним типом, континентальним правом) є, мабуть, найбільш давнім і найрозповсюдженішим. Це пов’язано не тільки з історичними аспектами його формування та розвитку, але й наявністю чітких юридичних ознак.

До цього типу правової системи, як правило, відносять правові системи, що виникли, на Європейському континенті на основі канонічного та звичаєвого права і рецепції римського права.

Слід відзначити, що з розпадом наприкінці V ст. Західної Римської імперії на її колишній території утворилися германські держави, які в правовому та культурному плані характеризувалися змішаним римсько-германським стилем. У ході завоювання римських територій германці в багатьох відношеннях перебували на рівні розвитку родового суспільства, водночас переймаючи особливості, традиції більш високої римської культури. Вони досить швидко перейняли римське право, використовуючи класичні правові норми останнього.

Крім того, великий вплив на розвиток світорозуміння та, як наслідок, правового світогляду зробила церква, яка починаючи з VI ст. вводить нову методику викладання різних дисциплін у школах, зокрема – викладання юридичних дисциплін. Це стало основою для створення університетів.

Перші університети (зрозуміло, їх це не можна було вважати освітніми закладами в сучасному розумінні) виникли в ХІІ ст. (м.Болонья, Італія).

Університети стали розсадниками знань (приміром, вивчали правові погляди давньогрецьких мислителів).

Слід відзначити, що юридична освіта хоча й базувалась на теоретичній основі, але мала велике практичне значення, оскільки використовувалась в управлінській діяльності, політиці, дипломатії, трохи менше – в правосудді.

Також необхідно взяти до уваги, що норми, які містилися в Дигестах, втратили свою актуальність і не застосовувались; проте в той же час у школах глосаторів почали формуватись нові правові норми, що були відсутні в Дигестах.

У більш пізній період з’явилися школи постглосаторів (консиліаторів – радників, консультантів), твори яких являли собою сплав правових норм Дигестів і діючого законодавства. Тобто, постглосатори переопрацювали римське право і пристосували його до нових умов. Серед консиліаторів існували різні підходи (методи) щодо вивчення римського права.

Також слід відзначити, що за допомогою церкви та університетів у країнах Західної континентальної Європи великого значення набула латинська мова, яка стала загальною релігійною, науковою, юридичною, політичною мовою.

Після розпаду Західної Римської імперії (476р.) римське право тривалий час не мало широкого застосування, оскільки недостатній рівень розвитку держав на території континентальної Європи не дозволив його прийняти.

Водночас норми канонічного права брали за основу норми римського права, однак останні піддавались тривалий час критиці з боку церкви.

На континенті, крім Східної Римської імперії (Візантії), діяли так звані " варварські правди" – збірки законів германських народів, записи їх звичаєвого права. Найбільш відомими з них були Салічна правда (" Lex Salica"), Ринуальська, Бургундська правди, складені в V-ХІ ст.ст.; Баварська, Алеманська правда (VІ-VІІ ст.ст.), Вестготська, Саксонська правда (803р.).

На території нинішньої Іспанії створювалися збірники законів, які мали місцеве значення і знаходились під впливом римського або звичаєвого права вестготів. Найбільш відомим серед них є " Фуеро хуего" (" Судове уложення") 654р.

Поряд з римським і звичаєвим правом, в країнах середньовічної Європи існувало й канонічне право. Воно стало достатньо важливим знаряддям зміцнення та розвитку церковної влади. На відміну від римського права, канонічне право вже з ранньохристиянського періоду (І-ІІ ст.ст.) базувалося на письмовій традиції (загальні рішення християнських зібрань).

З часом виникла велика кількість церковних постановних постанов, подібних до папських актів декреталій (законодавства).

Назву канонічному праву дало поняття " канон", тобто правила з питань віри, визнане найвищою церковною владою як закон.

У ХІІ ст. почали з’являтися компіляції папських декреталій, тобто переробка папських постанов, їх упорядкування, систематизація, яка містить (1) правові вставки автора, (2) юридичні випадки та (3) правові проблеми.

На підставі компіляцій почали виникати т.зв. школи декретистів.

У 1234 році норми канонічного права були об’єднані в збірник з 5-ти книг, до яких у 1298р. додалася шоста книга. У 1317р. були об’єднані декреталії Боніфація VІІІ та його послідовника Климентія V під назвою климентіни.

Законодавство, яке склали компіляції (починаючи з ХІІ ст.), у 1583 році стало називатися Зводом канонічного права.

Поряд з існуванням у середньовікових правових системах канонічного і римського права, існувало також помісне (феодальне, ленне) право, яке захищало інтереси феодалів-землеволодільців, а також міське право (розвиток торгівлі, ремісництва сприяв розвитку міст).

Міська рада приймала рішення щодо конкретного випадку (казусу), яке записувалось у міську книгу (протокол). Поступово ці офіційні записи перетворилися в міські закони (зрозуміло, у більших містах – досконаліші, у менших містах – примітивніші, простіші). Прикладом може бути Магдебурзьке міське право, яке існувало в багатьох містах нинішньої Німеччини і поширило свій вплив навіть на Лондон і Львів.

Норми місцевого права об’єднувались в т.зв. судебники (приватні записи місцевого права), найбільш відомими з яких є " Саксонське зерцало" (1230р.) і " Німецьке зерцало". Створення самого РГ типу правової системи пов’язане з епохою Відродження (ХІІ-ХІІІ ст.ст.), яка охоплювала всі сфери суспільного життя, в т.ч. юридичну. Суспільство усвідомило, що тільки право може забезпечити порядок, безпеку, умови для подальшого розвитку суспільства.

РГ тип базувався на спільності європейської культури; головна роль у цьому, як уже відзначалося, належала університетам.

Загалом, виникнення і становлення РГ типу правової системи умовно датується ХІІ століттям, проте можна виділити 3 періоди розвитку цього типу.

1 період – ХІІ ст. – період становлення.

Характеризується такими елементами, як наявність звичаєвого та канонічного права, а також рецепцією (пристосуванням до нових умов, відновленням дії) римського права.

2 період – з ХІІІ по ХVІІІ ст. – період Відродження.

Університети є засобом розповсюдженням ідей права (справедливості), моралі.

Право трактувалось як модель соціальної організації, тому повинно було базуватись на гуманістичних засадах.

Основна ідея цього періоду – підготовка суддів та інших юристів-практиків, які б вирішували життєві справи на підставі права, справедливо. У ХVІІ-ХVІІІ ст.ст. вплив на розвиток цього РГ типу мала теорія природничого права.

3 період – кінець ХVІІІ ст., початок ХІХ ст. – до сьогодні.

Характеризується розвитком національного права, національного законодавства, кодифікацією, визнанням нормативно-правового акта основним джерелом права, наявністю в законах найвищої юридичної сили. Це сприяє відмиранню феодальних правових інститутів і появою буржуазних.

Теорія природничого права уступає місце теорії позитивізму, розвиток якого сприяє створенню національних кодексів.

Історично склалося так, що РГ тип правової системи має два підтипи – романський і германський.

Регіонами поширення романського підтипу є Італія, Франція, Іспанія, Португалія, Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Греція, Ліхтенштейн.

Регіонами поширення германського підтипу є ФРН, Австрія, Швейцарія.

До цього типу можна віднести правові системи Східно-Європейських країн – Польщі, Болгарії, Словаччини, Росії, України.