Проблеми шкільного радянського виховання

Характерними ознаками стилю... дитячого колективу я вважаю такі.

По-перше, мажор... Постійна бадьорість, жодних похмурих облич, жодних кислих виразів, постійна готовність до дій, радісний настрій, саме мажорний, веселий, бадьорий настрій, але зовсім не істеричність...

Інша ознака стилю — відчуття власної гідності. Цього, звісно, не можна зробити за один день. Ця впевненість у власній особистості випливає з уявлення про цінності свого колективу, з гордості за свій колектив.

Якщо ви приїжджаєте до комуни, вас дуже ввічливо, дуже привітно зустрінуть, ніколи не було, щоб пройшли і вас не помітили. Перший, кого ви зустрінете, обов'язково вам вклониться, скаже:

— Доброго дня! Будь ласка, чого ви хочете? І кожен насторожений.

— А хто ви такий, а що вам потрібно?..

...Ввічливість до кожного гостя, до кожного товариша мусить бути доведена, звісно, до досконалості. Але ця ввічливість має супроводжу­ватися постійним опором проникненню елементів, а тим паче ворогів. І тому в комуні дуже ввічливо зустрінуть і проведуть, але передусім запитають: — Хто ви такий? Навіщо прийшли?..

...Ця ввічливість випливає з дуже важливої здібності, яку треба ви­ховувати нам у кожного громадянина. Ця здібність — орієнтування...

Це здібність відчувати, що навколо тебе, ким ти оточений, відчувати також усе те, чого ти не бачиш, що робиться в інших кімнатах, відчува­ти тон життя, тон дня — ця здібність орієнтуватися виховується над­звичайно важко...

Дуже часто комунари були незадоволені то одним, то другим, то третім. Про це вони говорили на раді командирів, але ніколи не дозво­ляли собі скаржитися і «пищати» в присутності інших осіб, щодо яких колектив є цілим. Намагання поскаржитися — це не самокритика. Це стан особи, що почувається нещасливою в колективі, це сльозливість колективу і сльозливість окремих осіб. Ідея захищеності має особливо бути притаманною колективу і прикрашати його стиль. Вона повинна створюватися там, де є гордість колективу, де є вимоги до кожної осо­бистості, тобто де кожна особистість відчуває себе захищеною від на­сильства і самодурства, від знущань...

Очевидно, що така ідея захищеності сама не прийде, її також треба створювати і над нею працювати. Створюючи в цьому стилі постійний мажор, здатність до руху, до енергії, до дії, треба одночасно створювати і здатність до гальмування... Гальмувати себе — це дуже важка справа, особливо в дитинстві, вона не приходить від звичайної біології, вона може бути лише вихована... Гальмувати себе потрібно на кожному кроці... Людина без гальма — зламана машина. Це гальмування вияв­ляється в кожному фізичному і психічному русі, особливо воно вияв­ляється в суперечках і сварках...

Ця встановлена форма ввічливості в ділових стосунках надзвичайно корисна, вона мобілізує волю, змушуючи людину відчувати себе зібра­ною, вона підкреслює тип ділових стосунків, навчає людину розрізня­ти: це дружба, це сусідство, це любов, це приятелювання, а ось це — справи. Це викликає особливу повагу до справи.

Оці норми зовнішньої поведінки не мають сенсу, якщо немає і не виховується загальний певний стиль. І там, де захотіли б увести таку зовнішність, не виховуючи ні здібності орієнтуватися, ні здібності галь­мувати, ні відповідальності, ні чіткості в роботі, ні єдиноначальної відпо­відальності, ні ідеї захищеності, — там, звісно, такої зовнішньої форми не буде, інакше кажучи, вона працюватиме даремно. І тільки там, де є загальний стиль, побудований на постійному колективному русі і змісті, там, звичайно, форма зовнішньої ввічливості може бути такою, що дещо нагадує воєнізацію, але загалом такою, що не виходить навіть за прин­цип піонерського руху, там вона необхідна, корисна і надзвичайно при­крашає колектив. А прикрашаючи колектив, вона вже здійснює по­вторну, зворотну дію, вона вже робить колектив привабливим з естетич­ного боку...

Я повинен бути таким членом колективу, який не тільки б тиснув на колектив, а й радував його. Я мушу бути естетично виразним, тому я жодного разу не вийшов з непочищеними чоботами чи без ременя. Я теж повинен мати якийсь блиск, по силі і змозі, звичайно. Я теж мушу бути таким же радісним, як колектив. Я ніколи не дозволяв собі мати засмучену фізіономію, сумне обличчя. Навіть якщо в мене були

неприємності, якщо я хворий, я повинен вміти не виявляти всього цього перед дітьми.

З другого боку, я повинен вміти вибухнути. У минулому році я читав у вашому педагогічному журналі, яким тоном треба розмовляти з вихованцями. Там сказано: педагог повинен розмовляти з вихован­цями рівним голосом... Я вважаю, що це такий вийде нудний педагог, що його просто всі зненавидять. Ні, я вважаю, що педагог мусить бути веселим, бадьорим, а коли не те робиться, повинен і гримнути, щоб відчу­вали — якщо я сердитий, так сердитий по-справжньому...

(Макаренко А. С. Педагогические сочинения: В 8 т. — М.: Педа-гогика, 1984. - Т. 4. - С. 196-201.)

_________________ Дидактичні завдання ________________________

/. Назвіть основні ознаки дитячого колективу.

2. Що означає, за А. С. Макаренком, мажор у поведінці вчителя? Чо­му дотримання мажору необхідне в діяльності педагога?

3. Що надає колективу естетичної привабливості?