Розділ третій

Призначена Геральтові адвокатка постійно відводила очі. Завзято перегортала сторінки в папці з документами. Документів там було небагато. Докладніше – два. Пані адвокат, вірогідно, вчила їх напам'ять. Задля того, щоб блиснути на суді захисною промовою, сподівався Геральт. Але підозрював, що надія ця була марна.

- Перебуваючи під арештом, - пані адвокат нарешті подивилась на нього, - вчинив побиття двох співкамерників. Чи можу я дізнатись причину?

- Primo, відхилив їхні спроби сексуального домагання, жодним чином не бажали втямити, що «ні» означає «ні». Secundo, мені подобається бити людей. Tertio, то все брехня. Вони самі себе скалічили. Об стіни. Аби очорнити мене.

Говорив повільно і байдужо. За тиждень, який провів за ґратами, цілковито збайдужів. Адвокатка закрила папку. Аби одразу її відкрити знов. Після чого поправила вигадливу зачіску.

- Побиті, - зітхнула, - як мені видається, не висуватимуть скарги. Зосередимось краще на прокурорському позиві. Позивач звинуватить тебе в серйозному злочині, за який передбачено суворе покарання.

А як інакше, подумав, роздивляючись зовнішність адвокатки. Задався питанням, скільки їй було років, коли потрапила до школи чародійок. І в якому віці лишила школу.

Обидва функціонуючі учбові заклади для чародіїв – чоловіча школа в Бан Ард і жіноча в Аретузі на острові Танедд, - крім випускників та випускниць також продукували й вибірки. Незважаючи на густе сито вступних іспитів, які мали на меті виявити та відбракувати негодящих учнів, насправді, лише перші семестри навчання вказували на тих, хто мав талант до маскування. Тих, для кого робота головою була справою неприємною й загрозливою. Прихованих дурнів, ледарів і нероб без уваги на їхню стать, яким нема чого робити в школах магії. Клопіт полягав у тому, що зазвичай це було потомство багатіїв, або осіб, що з якихось інших причин вважались впливовими. Після відрахування зі школи всю цю непутящу молодь треба було кудись пристроїти. З юнаками, виключеними зі школи в Бан Ард проблем не виникало – на них чекала царина дипломатії, армія, флот і поліція, для найдурніших завжди знаходилось місце в політиці. Магічний непотріб з боку прекрасної статі лише на перший погляд здавався складним до працевлаштування. Хоч і відбраковані, проте панянки переступили поріг чародійської школи, тож в сякій-такій мірі, але оволоділи мистецтвом магії. Вплив чародійок на правителів та інші сфери політично-економічного життя був надто вагомим, щоб дозволити кинути таких дівчат напризволяще. Тож потрапляли в галузь юриспруденції. Ставали адвокатами.

Захисниця закрила папку. І відразу відкрила.

- Раджу признати свою вину, - промовила. – В такому випадку, можемо сподіватись на пом’якшення вироку…

- Що признати? – обірвав відьмак.

- Коли суддя запитає, чи визнаєш свою провину, відповідай стверджувально. Визнання провини буде визнано пом’якшуючою обставиною.

- Як взагалі збираєшся мене захищати?

Пані адвокат закрила папку. Наче кришку домовини.

- Час іти. Суд чекає.

Суд чекав. Бо з судової зали саме виводили попереднього підсудного. Не вельми, як зауважив Геральт, радісного.

На стіні висів обсиджений мухами щит із зображенням герба міста Керацк, - блакитного дельфіна nageant. Під гербом стояв суддівський стіл. За столом сиділи троє. Худорлявий писар. Бляклий помічник судді. І пані суддя, статечна як обличчям, так і статурою жінка.

Справа від суддів лаву займав виконуючий обов’язки позивача судовий урядник. Вигляд мав загрозливий. Настільки загрозливий, аби уникати зустрічі з ним у темному провулку.

З протилежного боку, по ліву руку від суддівського складу, стояла лава для обвинувачених. Це було місце для нього.

Далі пішло прудко.

- Геральт, відомий як Геральт із Рівії, відьмак, звинувачується в ошуканстві, розкраданні та привласненні коштів, які належать Короні. Перебуваючи у змові з іншими корумпованими особами, обвинувачений завищував ціну за надання своїх професійних послуг, з метою привласнення надлишку. Це призвело до зменшення доходів державної скарбниці. Доказом вищесказаного служить донос, notitia criminis, який обвинувачення долучило до справи… Цей донос свідчить, що…

Знуджений вираз обличчя та відсутній погляд пані судді красномовно демонстрували, що поважна жінка думками зараз десь далеко. І що абсолютно інші клопоти й думки її бентежать – прання, діти, колір фіранок, замішане тісто на маковий пиріг та целюліт на дупі, який становив реальну загрозу подружньому щастю. Геральт покірно прийняв той факт, що його особа має куди менше значення. Конкурувати з важністю суддівських турбот не видавалось можливим.

- Скоєний осудженим злочин, - байдужо тягнув слова обвинувач, - не тільки руйнує добробут країни, але підриває засади громадського порядку і вносить смуту. Засади правопорядку передбачають…

- Долучений до справи донос, - обірвала суддя, – суд вимушений трактувати як probatio de relato, доказ третьої сторони. Чи обвинувачення може надати інші докази?

- Інших доказів немає… Хвилинку… Як відомо, засуджений є відьмаком. Це мутант, який існує поза межами людського суспільства, який зневажає людські закони і ставить себе вище за них. З огляду на свій криміногенний та соціопатичний фах, перебуває у безпосередній близькості до злочинного світу, а також до нелюдів, рас, споконвічно ворожих нашій цивілізації. Порушення законів закладено в самій нігілістичній природі відьмаків. В цьому випадку, Високий Суд, брак доказів є найвагомішим доказом… Доказом віроломства…

- Чи обвинувачений, - суддів явно не цікавило, доказом чого ще є відсутність доказів. – Чи обвинувачений визнає свою провину?

- Провину не визнаю, - Геральт знехтував розпачливими знаками, які подавала йому пані адвокат. – Я невинуватий, жодного злочину не чинив.

Трохи знався на юридичних питаннях, бо вже мав досвід спілкування зі сферою правосуддя. Тож заздалегідь побіжно ознайомився з фаховою літературою.

- Моє звинувачення є результатом наклепу…

- Заперечую! – вереснув обвинувач. – Осуджений не мав права слова!

- Відхилено.

- …результатом упередженого ставлення до моєї особи і професії, або результатом praeiudicium, побудованим на фальшивих доводах. Тим більше, що звинувачують мене на підставі анонімного доносу, при тому єдиного. Testimonium unius non valet. Testis unus, testis nullus. Ergo, це є не обвинувачення, а лише припущення, чи то praesumptio. Такі припущення викликають сумнів.

- In dubio pro reo! – нарешті отямилась адвокатка. - In dubio pro reo, Високий Суд!

- Суд, - пані суддя гепнула молотком, розбудивши бляклого помічника, - постановив призначити заставу в розмірі п’ятисот новіградських корон.

Геральт зітхнув. Його цікавило єдине питання - чи обидва його співкамерника вже прийшли до тями і чи набрались розуму після їхньої останньої зустрічі. Чи ж доведеться надавати копняків вдруге.

А місто що таке, як не народ?!

Вільям Шекспір, «Коріолан»

переклад Дмитра Павличка