Психолого-педагогічні особливості слабозорої молоді

Навчання людей з порушенням зору має свою специфіку. Оскільки підручників надрукованих рельєфно-крапковим шрифтом недостатньо, то на теоретичних заняттях основна увага приділяється поясненню матеріалу викладачем, обговоренню його і фіксації студентами. Що володіють системою Брайля роблять записи в зошитах, інші записують матеріал на диктофон. На практичних заняттях використовуються фантоми, об'ємні муляжі, опуклі планшети, що дозволяє незрячим студентам " бачити" руками. Для самостійної роботи незрячі студенти використовують спеціалізовані бібліотеки для сліпих, де вони можуть отримати підручники та інші необхідні книжки, надруковані шрифтом Брайля або записані на плівку для прослуховування на магнітофоні. При відсутності таких джерел інформації незрячі студенти протягом кількох десятиліть самостійно наймали читців для організації аудіо запису. На базі отриманих на лекціях або самостійно записаних аудіо записах робляться конспекти шрифтом Брайля, які допомагають при конкретній підготовці до семінарських занять, заліків та екзаменів. Останнім часом провідну роль у самостійній роботі незрячих студентів почали відігравати комп'ютерні технології. Персональні комп'ютери оснащуються програмами читання текстових файлів за допомогою синтезу мови, що функціонально замінює магнітофон та аудіо записи і відкриває принципово нові можливості обробки інформації. Джерелом цієї інформації стає технологія сканування плоско друкованих текстів з подальшим розпізнаванням отриманих зображень, отримання електронних текстів з Інтернету або з колекції текстових файлів, що пропонуються на ринку на компакт дисках. Комп'ютерні технології суттєво модифікують і процес передачі інформації. Якщо раніше незрячий студент повинен був самостійно друкувати тексти або диктувати їх машиністі, тепер він має змогу у подібних до інших студентів умовах підготувати електрону версію тексту та роздрукувати її на принтері. Специфіка отримання обробки та передачі інформації породжує особливості психічних процесів, що мають незрячі студенти в своєму навчанні. Повна або часткова відсутність зору призводить до компенсаторної дії перш за все слухового аналізатору, а також пальців як органів дотику. Ця компенсаторна дія робить незрячих студентів більш уважними як при прослуховуванні лекцій чи аудіо записів, так і при читанні спеціальних книжок. Можна з певністю стверджувати, що на слух незрячий сприймає та запам'ятовує значно більше інформації, ніж його зрячий колега. Спрацьовує такий принцип: чим біднішими є джерела інформації, тим ефективнішим її засвоєння. Колеги незрячих студентів нерідко дивуються їх можливостям по запам'ятовуванню отриманої на лекціях інформації, але вони не замислюються над тим, за рахунок чого досягається цей ефект. Проте слід взяти до уваги, що використання компенсаторних можливостей організму означає отримання бажаного результату за рахунок використання більших фізіологічних та психічних резервів, а саме: обробка отриманої на слух інформації коштує значно більших біоенергетичних витрат, ніж аналогічна обробка візуальної інформації. Інакше кажучи заміна джерела інформації, за допомогою якого отримувалось від 80% до 90% її обсягу збільшує навантаження на слухові та дотичні аналізатори у 4 - 10 разів. Таким чином навчальний процес незрячих студентів має суттєві відмінності не лише за формою технічного забезпечення та практичної реалізації, але і за особливостями психічних процесів, що відбуваються як на свідому так і на підсвідомому рівнях вказаних осіб. Причому компенсаторний характер цих процесів та пов'язані з цим додаткові навантаження ставлять питання про їх адекватність вимогам збереження здоров'я, техніці безпеки розумової праці та формування специфічних форм наукової організації і праці. Зокрема, недооцінюється той факт що надмірне використання слухового апарату при засвоєні складної слухової інформації потребує суттєвого підвищення швидкості психофізіологічних реакцій та біохімічних процесів, що лежать в їх основі. Таким шляхом досягається високий рівень збудження кори головного мозку і відповідна ефективність процесу засвоєння інформації. Проте за таку над реактивність доводиться розплачуватись, і вже через одну - дві години інтенсивного прослуховування настає мимовільний процес гальмування психічних реакцій, для призупинення якого необхідні додаткові мотиваційні подразники. Для більшості незрячих студентів суттєвою мотивацією є досягненні більших успіхів у навчанні порівняно зі зрячими колегами. Це, безумовно, допомагає їм у підтриманні високого рівня працездатності, але не відміняє об'єктивних законів природи, згідно з якими поступово накопичується втома і процеси гальмування починають домінувати над процесами збудження. Важливу роль у розвантажені слухового аналізатора відіграє використання шрифту Брайля як форми передачі інформації за допомогою спеціальних книжок або технічних засобів. Сьогодні такі технічні засоби являють собою периферійні пристрої, що в кодах Брайля на спеціальних тактильних дисплеях дублюють інформації з монітора комп'ютера. Ефективне використання тактильних дисплеїв зі свого боку потребує значного розвитку чутливості пальців, що в основному доступно у ранньому віці, і вкрай проблематично для осіб, що стали незрячими вже дорослими. Однак чутливість пальців - це не основна проблема використання тактильних дисплеїв: значно складнішою є надвисока вартість цих пристроїв. У більшості випадків незрячі студенти навчаються не в окремих колективах а в вищих учбових закладах загального доступу, тобто разом зі зрячими студентами. Таким чином вони вступають у відносини з іншими студентами як члени колективу, що створює певні особливості навчального процесу та розвитку психіки незрячих студентів. Соціально-педагогічна адаптація при спільному навчанні відбувається дуже швидко. Студенти навіть з важкими формами інвалідності впевнено тримаються в студентському середовищі, беруть участь в усіх студентських заходах, ставлять перед собою кар'єрні цілі високого рівня. Студенти з порушенням зору, незважаючи на більші проблеми зі здоров'ям, справляються зі складними навчальними програмами. Серед студентів з порушенням зору виявляються соціально активні особистості з яскраво визначеними якостями лідерів. Багато студентів роблять свій значний внесок в розвиток програми доступної освіти. Створення сприятливих умов отримання професійної освіти сліпими, є комплексною і багатоплановою і в нинішній час студенту з порушенням зору пройти весь шлях самостійно надзвичайно тяжко і всім причетним до життя інвалідів організаціям і структурам необхідно тут працювати разом.

У сучасній корекційній педагогіці та психології вузівську освіту студентів із зоровою депривацією трактують і як соціальний інститут, і як педагогічний процес, який є важливим фактором їх соціальної реабілітації. Для основної маси слабозорих студентів саме вступ до вищого навчального закладу і початок навчання в ньому являють собою перший у їхньому житті дієвий крок у напрямку соціальної інтеграції, оскільки попередні навчальні етапи проходили у більшості випадків у спеціальних закладах інтернатного типу. Тому ВНЗ, на думку С.А. Гончарова, В.З. Кантора, М.І. Нікітіної, В.В. Семикіна та ін., стає тим „тренажером”, який моделює дії психолого-педагогічних механізмів соціальної адаптації та інтеграції людей зі зниженим зором, що функціонують в масштабах суспільства. Відтак, досвід її включення у вузівське середовище представляє собою досвід його соціальної адаптації та інтеграції в цілому. Але, разом з тим, даний досвід не завжди є позитивним, оскільки аналіз змісту шкільної освіти людей із зоровою депривацією показує, що наявність у ньому базових загальноосвітніх стандартів, навіть при їх належному засвоєнні, не забезпечує повноцінної підготовки випускника спеціальної загальноосвітньої школи до самостійного життя і виконання всіх соціальних функцій (І.Н. Зарубіна, В.З. Кантор, Є.П. Синьова, П.М. Таланчук, С.В. Федоренко та ін).

Процес навчання у вищому навчальному закладі має складності, оскільки упродовж шкільного життя у слабозорої дитини розвивається певний негативний захисний комплекс перед зрячими, який поступово переходить в стан стійкого стереотипу поведінки.

Внаслідок цього виникають особливості спілкування слабозорих студентів у студентських групах. Умови співіснування з великою групою людей, що добре бачать і мають інакший досвід навчання і спілкування, для слабозорих студентів створюють нову складну соціальну ситуацію, пов’язану із протиріччями між звичними способами взаємодії з особами, що мають порушення зору, і новими умовами навчання в середовищі зрячих. Сучасні дослідження І.Н. Зарубіної, В.З. Кантора, Г.В. Нікуліної, Г.Ф. Нікуліної, П.М. Таланчука та ін. засвідчили, що інтеграція студентів з особливими освітніми потребами у ВНЗ вимагає взаємної адаптації обох сторін: студентів, які здобули середню освіту у спеціальних школах, до нових умов навчання в змішаному середовищі і навчального закладу до потреб слабозорих студентів у спеціальних технологіях та засобах навчання, педагогічному, психологічному та соціальному патронаті.

Проаналізувавши спеціальну літературу (В.З. Деніскіна, В.З. Кантор, Г.В. Нікуліна, Є.П. Синьова, С.В. Федоренко, В.А. Феоктістова та ін.), ми виділили причини, які найбільше впливають на соціально-психологічну адаптацію та інтеграцію слабозорих студентів у системі вищої школи - це причини загально-психологічного, спеціально-особистісного, пов’язаного з глибокими вадами зору, та соціального змісту.

Загально-психологічні причини включають рівень сформованості практичних і соціально значущих навичок у випускників шкіл-інтернатів для сліпих і слабозорих дітей, які дозволять їм вести самостійне життя в умовах закладу інтегрованого типу (високий рівень шкільної підготовки, тобто достатня інформативність та інформованість; особливості володіння елементами вузівської навчальної діяльності; комунікабельність та відсутність емоційно-вольових порушень).

Спеціально-особистісні причини включають правильне усвідомлення випускниками свого дефекту і відповідне ставлення до нього; наявність установки на соціальну інтеграцію; наявність позитивного мотиву на продовження навчання та віру в успішність наступної професійної діяльності.