Зауваження

Серед впливів на уроці, за допомогою яких педагог регулює стан класу й окремих школярів, виокремлюємо передусім зауваження, що є лише частково оцінкою, бо, власне, це ставлення учителя до учня. Як оперативний засіб дисциплінування учня на уроці, регуляції його пове­дінки, зауваження є, на відміну від інших форм впливу на уроці, оди­ничною оцінкою не знання і навичок учня, а лише поведінки і ступеня

старанності... Зауваження стають негативним впливом лише тоді, коли вони систематично падають на одного учня. Тоді зауваження формує певну оцінювальну ситуацію, і передусім з боку товаришів школяра, створюючи водночас у вчителя передумови для того, щоб впливати на цього учня осудженням і доганою. Саме по собі окреме зауваження не стільки має оцінювальне і стимуляційне значення, скільки відіграє роль регулятора поведінки на уроці.

8. Заперечення

...Слова і фрази, що вказують на правильність відповіді учня і сти­мулюють його рух у тому самому напрямку, ми називаємо згодою; слова і фрази, що вказують на неправильність відповіді і стимулюють перебудову ходу рішення, ми називаємо запереченням. Ці дві форми є особливо важливими для розвитку мислення в учня під час опитуван­ня. Вони не стільки стимулюють, скільки орієнтують учня в стані його знань і в тих способах, за допомогою яких їх можна раціонально викла­дати.

У цьому сенсі не тільки згода, а й заперечення відіграють позитивну роль, стимулюючи перебудову мислення і знань відповідно до справж­ньої логіки предмета. Це стосується, до речі, лише тих видів заперечен­ня, які мають мотивований характер і дають змогу учневі орієнтувати­ся не лише в тому, що не треба робити, а й у тому, що йому слід і що можна в цих обставинах зробити. Так негативна дія перетворюється в позитивний результат. Заборона діяти в певному, неправильному на­прямку є водночас дозволом рухатися в іншому, правильному напрям­ку. Орієнтаційна функція заперечення (відповідно, її позитивна роль) виявляється лише тоді, коли заперечення має перспективний характер, виражений в мотивованій оцінці заборони.

Унаслідок констатаційного характеру заперечення і малого його афек­тивного напруження тут варіації також дуже незначні. Основні спосо­би заперечення — оперування словами і фразами на зразок: «Ні», «Не так робиш», «Не те». У разі немотивованого заперечення говориться, наприклад: «Ні... ну сідай», «Ні, не пам'ятаєш виявляється», «А де найбільше розводять виноград!? — Ні, не там...»

Зустрічається заперечення, що відіграє, крім орієнтаційної, організа­ційну роль. Ось приклади: «Як ти пишеш?.. Не так... Що ж ти не дивишся, як треба писати? Не поспішай, тебе ніхто не жене...» чи «Було б правильно, якби ти ось це зазначив...», «Але це вже зрушен­ня...» чи «Ні... ти трохи перескочив». Звична форма заперечення — це не лише «ні», а й чому «ні» (адже для цього треба зробити ще те й те), також вона вказує, що можуть бути іще можливі варіанти рішення. Не будучи підказкою педагога, таке перспективне і мотивоване заиере-

чення є з його боку потрібною, доречною підтримкою школяра в процесі опитування.

9. Згода

Аналогічну роль щодо констатації і визначення правильного рішен­ня і правильності викладу відіграє згода. її функція — орієнтувати школяра в правильності його власного вчинку, закріпити успіх учня на цьому шляху, стимулювати його рух у тому самому напрямку. Варіа­ції цієї парціальної оцінки значно складніші і численніші. Серед них можна натрапити на таку оцінку, яку дає педагог після отримання відповіді, коротко формулюючи своє ставлення до неї словами: «Ось це основне.» Ще частіше спостерігається у деяких педагогів згода, що виявляється в повторенні відповіді учня (наприклад, учителька запи­тує: «Звідкіля селянин отримує світло та енергію?» Діти відповіда­ють: «Сонце дає.» Учителька каже: «Так, сонце, так..,». Або ж: «Що зможе вберегти селянське господарство від вітру?» Учень відповідає: «Треба посадити дерева». Учителька повторює: «Посадити дерева»). Ці повторювання можуть повністю або частково відтворювати відповідь учня, з коментарями чи без них, але в тому чи тому разі вони сприйма­ються як стверджувальна, позитивна оцінка.

Стилем безпосередньої згоди є ствердження, що трапляється досить часто: «Так, це все правильно», «Так, це так», «Так, саме так.» Провідну функцію виконують у цьому разі слова «так», «правильно»...

Більшу ефективність має підтвердження, коли учень після довгих спроб знаходить правильну відповідь і педагог, роблячи рух рукою, звертається до класу: «Ось зверніть увагу на це...» або «Ось, діти, Юрко нам правильно сказав.» Організаційний момент — у самій оцінці, але це буває тоді, коли учень не розраховував отримати таку оцінку; не виключаючи можливості отримати засудження, учень починає приско­рювати роботу, і згода супроводжується регуляційним моментом: «Ти говориш абсолютно правильно, але не треба поспішати...». Характер­но, що такий додаток найчастіше можна спостерігати стосовно тих учнів, котрих рідко опитують, чи тих, котрі раніше не встигали з цього пред­мета і, отримавши під час опитування позитивну оцінку, намагаються максимально використати обставини, що склалися, щоб змінити попе­реднє негативне уявлення про них у цього педагога.

10. Підбадьорення

У надзвичайно складних випадках, що вимагають дуже кваліфіко­ваного виховного підходу (чутливого), потрібне не лише визначення правильності відповіді, а й емоційна підтримка, що передає симпатійні переживання педагога. Стимуляційна функція оцінки в цьому разі навіть превалює над орієнтаційною: «Так, так, правильно робиш...Роби

так і далі...Сміливіше, сміливіше... Ось так», «Так, правильно... ось так само далі!» і т. д. У разі, коли педагог має справу із сором'язли­вими, нерішучими, хворобливими дітьми чи з новачками, коли учень намагається відповісти і при цьому явно сумнівається в правильності відповіді, педагог удається до такого підкреслювання успіху, котре, з одного боку, не змушує його йти на переоцінку учня (наприклад, вчи­тель не каже учню «дуже добре», «молодець», «повчіться у нього, діти» за такого середнього рішення задачі), а з другого — емоційно заражає школяра, стенічно на нього діє, вселяє впевненість у свої сили. Підба­дьорення є надійним, випробуваним педагогічним способом для низки впливів у певних психологічних ситуаціях, і орієнтоване воно буває, зазвичай, на рівень успішності і характерологічні особливості групи школярів.