Лекційне спілкування

На відміну від доповіді, повідомлення та звіту, лекція являє собою двостороннє спілкування промовця зі слухачами. Реакція аудиторії на кожну дію лектора є зворотним зв'язком і стимулює його до імпрові­зації, до негайного внесення корективів у соціально-психологічну ситу­ацію, що склалася. Ця якісна відмінність лекції від інших форм усного спілкування зі слухачами дає змогу з великою часткою умовності вва­жати її монологом.

Розрізняють три соціально-психологічні ситуації, коли виступ мак­симально наближається до лекційного спілкування. Одна з них вини­кає в тому разі, якщо тема проблематична й існують різноманітні гіпо­тези. У цьому випадку аудиторія хоче отримати аргументоване рішен­ня, найбільш прийнятне для більшості.

Друга виникає за викладу чи обговорення життєво важливих для слухачів питань, що торкаються особистих інтересів і потреб кожного.

Третя ситуація складається, коли лектора сприймають як представ­ника своєї соціальної групи, що розділяє її ціннісні орієнтації, і разом з цією групою суб'єктивно протиставляє себе іншій групі з іншими пози­ціями та цінностями. З огляду на це кожна промова чи лекція до кожного виступу готується спеціально. Рекомендується така схема підго­товки: ОРГАНІЗАЦІЯ ЛОГІЧНОЇ КАНВИ - ПОШУК ФОРМИ ПО­ВІДОМЛЕННЯ - РЕПЕТИЦІЯ.

З чого починається підготовка? Зрозуміло, з визначення теми, уточ­нення кола питань, добору необхідного матеріалу. Сформулюйте для початку тези свого виступу на папері. Такий крок дає змогу самостій­но вивчити повідомлення в деталях, рівномірніше розподілити інфор­маційне навантаження на слухача впродовж усієї лекції, допомагає краще запам'ятати ключові моменти, слугує більш зручною основою для зна­ходження «ударних» позицій виступу та ефектного фіналу. Викласти свої думки на папері — надійніший спосіб обґрунтувати свою пози­цію. Та написана лекція — порятунок для тих, хто не досить упевне­ний у собі як в ораторові. Природно, що такі люди всі свої зусилля спрямовують на детальне відпрацювання письмового викладу, забуваю­чи про те, що текст у процесі підготовки сприймається ними тільки наочно. Слухачі ж будуть сприймати промовця й очима, і на слух одночасно.

Психологи виявили, що переконливість інформації величезною мірою залежить від способу її передачі. Чим більше органів чуття беруть участь у процесі отримання інформації, тим ефективніший цей процес. Тому усне повідомлення в цьому розумінні має переваги перед пись­мовим текстом.

Готуючись до лекції, потрібно налаштуватися на конкретну аудито­рію... Це дає змогу заздалегідь уявити, під яким кутом зору слід вести виклад, передбачити емоційну реакцію слухачів, спрогнозувати запере­чення проти своїх доказів, а не просто констатувати поразку в разі невдалого виступу.

Тому доцільно подати тему дискусійно, апелюючи до життєвих інте­ресів слухачів... Зважте, що (а не про що) будете розповідати. Це не проста гра слів. Ідеться про чітко визначену мету. Перевага будь-якої лекції в її ясності, тому необхідно виокремити основну тезу, стрижень монологу, на який нанизуватимуться факти і навколо якого зводити­муться логічні конструкції.

Кожне речення промовця має сприйматися слухачами саме так, як він того хоче. Слухачі повинні розуміти його без особливих зусиль, інакше їхня увага швидко притупляється, і вони знаходять собі інше заняття.

Більшість людей досить недбало ставляться до застосування слів у повсякденному мовленні, але перед аудиторією починають ретельно їх добирати. Цей добір починається ще на стадії підготовки, коли в пись­мовому вигляді викладається основна теза виступу. Внаслідок цього в усному викладі проступає штучність мовлення, тоді як слухачеві по­трібна її безпосередність. Навпаки, в повсякденній розмові вишуканість мовлення викликає увагу й повагу співрозмовника.

...Будь-яка людина вільно і навіть гарно говорить про те, на чому вона добре розуміється, не надто обтяжуючи себе добором вишуканих фраз. Слова знаходяться ніби самі собою, визначення виявляються стислими, точними, а мовленнєві звороти — соковитими.

...З позицій лекційного спілкування підготовка до виступу — це одночасно й підготовка до контакту зі слухачами, моделювання взає­модії з ними. Ось тут і вимагається від промовця вияв емпатії, свого роду емоційної децентрації свого «я», перенесення його до лав слу­хачів, уміння поглянути на себе їхніми очима, зрозуміти їхні інтереси, потреби, сподівання.

У міжособистісному'спілкуванні, вступаючи в контакт, людина по­верхово вже щось знає про співрозмовника, має уявлення про особли­вості його характеру, обсяг знань, коло інтересів. Розпочинаючи роз­мову, вона немовби уточнює для себе модель співрозмовника і за по­треби вносить свої корективи. Характер моделювання в лекційно­му спілкуванні інший. Промовець не створює собі образу кожного зі слухачів, у нього формується узагальнений образ аудиторії. Склад­ність тут у тому, що доводиться постійно співвідносити цей образ із реальними людьми, які сидять в залі, і коригувати його з урахуван­ням їхньої реакції на свою промову. Якщо ігнорувати це, збільшиться ризик втратити контакт з аудиторією і спілкування стане неефектив­ним.

...Із самого початку треба створити атмосферу довіри і співучасті, щоб присутні відчули себе не об'єктами діяльності лектора, який про­голошує щось із кафедри, а суб'єктами цієї діяльності, рівноправними співучасниками лекційного процесу пошуків і знахідок.

У добре побудованому лекційному спілкуванні з аудиторією відбу­вається своєрідна зміна ролей: оратор бере на себе роль слухачів, «вжи­вається» у неї, а вони, зі свого боку, переносять своє «я» на його осо­бистість... Спілкуючись з аудиторією, лектор свідомо чи підсвідомо підкреслює деякі риси своєї особистості, а в слухачів на основі сприй­няття створюється певний образ мовця. Це не означає, що лектор по­винен бути актором у сценічному розумінні слова. Він грає роль само-

го себе, підносячи аудиторії свою особу в потрібному ракурсі, найбільш вигідному для встановлення та підтримки контакту з нею....Досвідче­ний лектор використовує співпереживання слухачів, що значною мірою залежить від того, який образ самого себе він створить в їхніх очах і наскільки зможе перетворити слухачів з публіки на співрежисерів та співвиконавців свого виступу.

...Кілька зауважень про форму виступу. Щоб промова стала дієвою, в ній повинні бути використані всі доступні лекторові засоби вираз­ності. Насамперед — мовні. Випадкові, необов'язкові слова — заги­бель для справи, якій присвячено виступ. І навпаки, точно знайдене слово зробить стільки для слухачів, скільки часом не зможе ціла про­мова.

...Говорячи про логіку виступу, яка, безсумнівно, повинна мати місце, не слід пов'язувати це поняття з правилами формальної логіки. Логіч­не мовлення полягає у сприйнятті логіки слухачами, а не в дотриманні її формальних правил...

Через психологічну налаштованість промовця вирішуються завдан­ня завоювання контакту. Готовність лектора вступити в контакт немину­че передається аудиторії і викликає зустрічну реакцію. Обов'язкове прогнозування того, як буде сприйнято матеріал, наполовину визначає успіх виступу. Необхідно точно орієнтувати мовлення на реального слухача й уважно стежити за емоційними виявами уваги чи неуваги. До цього слід додати, що промовець має створювати в самого себе образ­не бачення предмета розмови і тільки тоді передавати його аудиторії. Такий підхід, зорієнтований на образне мислення слухачів, має більше шансів на розуміння з їхнього боку.

Слухачі повинні відчувати, що тема хвилює самого промовця, тоді вони по-іншому ставитимуться до змісту розмови і порушених про­блем. Зацікавлене особистісне ставлення лектора до матеріалу підви­щує ефект донесення інформації до адресата. Проте це зовсім не озна­чає, що слід говорити на підвищених тонах.

Інтонаційні перепади та їхній малюнок допомагають розмежувати зміст сказаного за допомогою логічного наголосу та виразити промовцю власні емоції... З інтонуванням пов'язаний іще один бік мовлення — характер та розподіл пауз. Вчасно витримана виразна пауза може спра­вити більше враження, ніж потік слів. І лекторові треба навчитися контролювати їхній розподіл і тривалість.

Необхідно звернути увагу і на швидкість свого мовлення. Якщо слухачі змушені пристосовувати темп свого мислення до темпу мовлення лектора, то лектор зобов'язаний пристосувати швидкість свого мовлен­ня до швидкості мислення слухачів. Відомо, що оптимальний темп... мовлення становить близько 120 слів за хвилину. Яким критерієм ско­ристатися лектору-початківцю, щоб утримати такий темп? Краще за все, читаючи текст з машинописного аркуша, надрукованого через два інтер-

вали, прагнути вкластися в дві хвилини. Це приблизно відповідає за­значеній швидкості...

\І останнє, що повинен контролювати оратор під час всякого висту­пу, — жести й міміка...Не слід ними зловживати і перетворювати свій монолог на театр пантоміми.

...Будь-який виступ потребує в хорошому розумінні слова інтриги. З перших же речень постарайтеся спіймати слухача на гачок інтересу. Завоюйте його симпатію вдалим прикладом і пообіцяйте пояснити суть у кінці. Чекання підтримує інтерес.

Намагайтеся імпровізувати. Заздалегідь добирайте приклади, ілюст­руйте ними свої думки. Це оживляє виступ й утримує увагу слухачів на предметі розмови.

{Юсупов И. М. Психология взаимопонимания. — Казань: Тат. кн. изд-во, 1991. - С. 106-118.)

_________________ Дидак т ичні завдання _______________________

/. Як співвідносяться за змістом поняття «монолог» і «лекція»?

2. У чому подібність і в чому відмінність функцій лектора в певній аудиторії та вчителя, що застосовує лекційну форму викладу ма­теріалу? Знайдіть у тексті твердження, що загалом не відповіда­ють умовам роботи з учнями на уроці, та доповніть наведені рекомендації власними.

З- Автор наголошує на тому, що промовець повинен перетворити слу­хачів з публіки на співтворців. Поясніть принципову відмінність між цими поняттями. Доведіть, що слово «слухачі» також не зовсім підходить для означення школярів під час уроку-лекції в досвідче­ного вчителя.

4. Який зміст, на вашу думку, вкладає І. М. Юсупов у поняття «логіч­ність мовлення»? Як забезпечується логічність викладу процесом підготовки до лекції?

М. М. Яковлєв, А. М. Сохор МЕТОДИКА І ТЕХНІКА УРОКУ В ШКОЛІ