Навіювання як метод виховання особистості

Навіювання — це психологічний вплив однієї особи на іншу чи на групу осіб, розра­хований на некритичне сприймання і прийнят­тя слів, виражених у них думок і волі.

У медичній практиці, де широко використовується навіювання як терапевтичний засіб, розрізняють такі його види: 1) навіювання в гіпно­тичному стані; 2) навіювання в стані природного сну; 3) навіювання в стані бадьорості (неспання). Виділяють іще один вид — самонавію­вання.

Фізіологи і психотерапевти вважають, що навіювання в гіпнотич­ному стані діє фатально на людину (І. П. Павлов, В. М. Бехтерев,

К. І. Платонов, М. С. Лебединський), оскільки внаслідок гальмуван­ня кори головного мозку індивід не може виважувати й чинити опір навіюванню.

Психотерапевти стверджують, що можна встановити контакт з лю­диною у стані сну, і здійснювати навіювання без переведення природ­ного сну в гіпнотичний (Ветерштадт, Джонс, Свядощ). Цей вид навію­вання застосовується як до дорослих, так і до дітей. Виявилося, що найбільший ефект навіювання у стані сну досягається в дітей. На ос­нові знання цього факту розгортаються тепер дослідження з гіпно­педії, тобто навчання іноземної мови в процесі сну.

Навіювання в стані бадьорості (неспання) — реальне життєве яви­ще, воно відбувається у всіх галузях людських стосунків (педагогічна, медична і виробнича практика, мистецтво і література).

Чимало психотерапевтів вважають навіювання у стані бадьорості не менш ефективним, ніж у гіпнотичному (Льєбо, Бертгейм, Форель, Бехтерев та ін.). Більше того, частина терапевтів, які раніше застосову­вали гіпноз, відмовилися від нього на користь методу навіювання в стані бадьорості. М. С. Лебединський пише, що «пряме навіювання в стані бадьорості особливо ефективне й доцільне в дітей дошкільного та раннього шкільного віку»...

У цій роботі ми приділяємо увагу передусім навіюванню у стані бадьорості.

Навіювання як метод психологічного словесного впливу однієї людини на іншу практикується у всіх сферах людських стосунків, хоча його вплив не завжди усвідомлюється і правильно оцінюється кожною особистістю.

Навіювання стало основним методом психотерапії. Психотерапія ж запозичила цей метод з педагогічної практики і практики взаємовпли­ву людей у процесі спілкування, розробила його, науково обґрунтувала й застосувала до специфічних умов лікування.

Відомі психіатри і психотерапевти, наприклад такі, як Форель і Бех­терев, гідно поцінувавши можливості навіювання, рекомендують широ­ко застосовувати його в педагогіці. Так, Форель вважає навіювання основним засобом виховання. Значна частина педагогіки, за його сло­вами, базується на правильно зрозумілому і виконаному навіюванні. В. М. Бехтерев у праці «Навіювання й виховання» наводить багато схожих висловлювань і сам вважає, що навіювання виконує важливу роль у вихованні. Одні психологи перебільшували роль і значення навіювання у вихованні (Гюйо, Кейра), другі зовсім заперечували мож­ливість його застосування (Вундт), треті ввалсали, що в системі різних методів навіювання має посідати своє місце (О. Ф. Лазурський).

Іншу позицію у ставленні до навіювання займав А. С. Макаренко. Він вважав навіювання загальновизнаним засобом виховання. Так, фор­муючи дисциплінованість, необхідно, писав він, навіяти дітям, що «дис­ципліна прикрашає колектив». А. С. Макаренко розробив методику

висунення вимог до вихованців. Формуючи колектив, слід починати з вимог. При цьому не допускати жодних суперечок, вимоги повинні бути одноосібними, безумовними, негнучкими, «щоб діти вам поступи­лися і діяли так, як ви бажаєте. Тут є певна частка навіювання і певна частка свідомості того, що ви праві»¹...

Отже, не можна ні недооцінювати, ні переоцінювати метод навіюван­ня. Успіх його застосування залежить від ситуації, стану і рис особис­тості як того, кому навіюють, так і того, хто здійснює навіювання.

Навіюваність, хочуть того чи ні деякі теоретики, — одна з притаман­них людині властивостей її психіки, особливо дитячої, а навіювання — один із процесів взаємовпливу людей у спілкуванні й діяльності.

Навіювання може бути мимовільним і довільним, прямим і непря­мим. У житті люди постійно вільно і мимовільно навіюють одне одно­му певні погляди і спосіб поведінки, дії в певних ситуаціях. Саме на можливостях навіювання побудована реклама. Поширення моди зобо­в'язане навіюванню й наслідуванню.

Особливо дієве навіювання в дитячому віці. Ось приклад. Ні­на Л. — дівчинка середніх здібностей, трохи уповільнена. Вона стала гірше вчитися. На запитання вчительки про причину цього погіршен­ня дівчинка не без суму, але досить спокійно, як про щось вирішене, відповіла: «Так у мене дурна голова». У бесіді з'ясувалося, що, коли вона вдома готує уроки (а виконує вона це досить повільно), біля неї сидить бабуся і з роздратуванням промовляє: «Ох, дурна в тебе голо­ва». Це типовий приклад мимовільного навіювання.

Довільне навіювання застосовується як у терапевтичних цілях (і дуже широко) так і в процесі виховання в дитячому садку і початко­вих класах школи. Вихователь не завжди мотивує свої розпоряджен­ня, рекомендації, а прямо навіює певний спосіб дій і поведінки, досяга­ючи при цьому успіху...

Навіювання базується на властивості слова викликати, збуджувати певні зв'язки, формувати нові асоціації між другими і першими сигна­лами і підкріплювати їх. Отже, словом можна формувати не лише поняття, а й спосіб поведінки.

К. І. Платонов рекомендує використовувати несподіваний і корот­кий навіювальний вплив на пацієнта. Ось як він це уявляє: «Навію-вальний вплив повинен відбутися зовсім несподівано для хворого, тоб­то коли він до нього не підготовлений, бо такий несподіваний вплив має створити в корі головного мозку хворого пункт концентрованого подразнення, ізольований негативною індукцією від інших ділянок кори. Зовні це виявляється появою у хворого стану сторопілості, розгубле­ності або зніяковіння. Тому навіювання в цьому разі матиме характер

'МакаренкоА. С. Педагогические сочинения: В 8 т. — М.: Педагогика, 1984. — Т. 5. — С. 151.

короткого імперативного впливу у формі наказу, що не припускає за­перечення або сумніву»¹...

У практиці спілкування людей і виховання навіювання як спосіб впливу часто виступає моментом переконування. Ефект впливу навію­вання посилюється, якщо воно підкріплюється позитивним прикладом оточення. Навіювання має поєднуватися з організацією вправ індивіда в певній поведінці.

{Ковалев А. Г. Психология личности. — 3-є изд., перераб. и доп. — М.: Просвещение, 1962. - С. 298-304.)

^: ^£ _і^_і _______________ Дидактичні завдання __________________

1. Порівняйте визначення навіювання, подане О. Г. Ковальовим, із ти­ми, що є у словниках, працях інших дослідників. Визначте спільне у всіх дефініціях.

2. Прокоментуйте, які з видів навіювання можуть застосовуватися у шкільній практиці.

3. З'ясуйте ставлення А. С. Макаренка до використання навіювання у вихованні.

4. Перлічіть умови, що сприяють ефективному застосуванню навію­вання.

І. Ю. Шварц