Щоби володіти педагогічним тактом

Педагогічний такт як форма взаємин з учнями визначається багать­ма сторонами особистості вчителя, його ідейними переконаннями, куль­турою поведінки, загальною і спеціальною освітою, запасом відповідних умінь і навичок. Оволодіти педагогічним тактом, не володіючи педаго­гічною майстерністю в цілому, неможливо. Педагогічний такт не засто­совується через заучування, запам'ятовування і тренування. Він є на­слідком творчості вчителя, показником гнучкості його розуму. Педаго­гічний такт учителя найменше піддається стереотипії...

Можна виділити й назвати окремі психологічні й педагогічні умови, які сприяють розвиткові педагогічного такту в кожного вчителя, неза­лежно від його індивідуальних особливостей.

Серед таких умов... — спостережливість за учнями, уважність до них, довіра, справедливість, витримка, самовладання та ін. Тут ми док­ладніше зупинимося на кожній із цих умов.

Спостережливість. Це одна з найважливіших професій­них рис педагога. Спостережливість потрібна йому так само, як і пись­менникові чи акторові. Вона робить учителя володарем дум учнів. Спостережливий учитель може глибоко зазирнути у внутрішній світ своїх вихованців, зрозуміти їхній душевний стан, виділити їхні індиві­дуальні особливості. Це все дає йому можливість дібрати, як кажуть, ключ до серця учнів, передати їм свої почуття і помисли так, щоб учні сприйняли їх як власні думки й переживання...

У процесі активного спостереження за учнями вчитель може скори­статись усними й письмовими відповідями учнів на окремі запитання, даними спеціальних бесід з ними тощо.

В окремих випадках дані спостереження можна доповнювати да­ними спеціальних експериментів (наприклад, щоб дослідити особли­вості пам'яті, уяви учнів, виявити їх можна в тій чи тій галузі знання і т. д.).

Можна знайти багато способів швидше і глибше познайомитися з учнями. Важливо зробити це вчасно, щоб учні не подумали, що ви неспостережливі.

Уважність. Учні, як відомо, чутливі до того, як ставиться до них учитель, особливо тоді, коли вони люблять і поважають його. їх можуть образити не тільки окрик, незаслужений докір, несправедлива оцінка тощо, а й проста неуважність до них, небажання їх вислухати, зважити на їхні прохання, навіть підійти до них чи кинути погляд у їхній бік. Відомо, що деякі з них навмисне порушують дисципліну, щоб тільки привернути до себе увагу вчителя...

Ось учитель кілька разів обіцяв піти з учнями в музей, але так і не пішов, а тепер про це навіть не згадує. Іншим разом він обіцяв прине­сти фотоальбом, який привіз із Москви, але все якось забуває це зроби­ти. Ще кілька таких невиконаних обіцянок, і учні зовсім перестануть не тільки вірити учителеві, а й поважати його. Коли вже трапилося, що обіцянка залишилася невиконаною, учитель повинен переконливо по­яснити учням важливість причини її невиконання або просто попроси­ти в них пробачення.

Хоч у якій би формі виявилася неуважність до учнів, вона завжди негативно позначається на їхніх стосунках з учителем.

Довіра. Педагогічний такт передбачає наявність в учителя пов­ної довіри до внутрішніх сил учнів. Кожний з них незалежно від здібно­стей повинен бути впевненим, що успіх у навчанні залежить тільки від його бажання і старанності. До учнів і в навчанні, і у вихованні слід підходити, за висловом А. С. Макаренка, з оптимістичною гіпотезою, хай навіть з ризиком помилитися.

Діти ще не можуть самі правильно оцінювати свої сили і можли­вості. Вони вивчають себе за оцінками дорослих, зокрема за оцінками вчителів, яким вони довіряють більше, ніж собі. Тому вчитель повинен бути дуже обережним в оцінці їхніх здібностей...

Справедливість. На запитання, які риси вони найбільше цінують у своїх улюблених учителів, учні найчастіше відповідають: справедливість.

Справедливому вчителеві учні можуть пробачити й деяку його офіційність, сухість і навіть грубість. А якщо справедливий учитель ще й тактовний, веселий, привітний, то авторитет його в школі величез­ний...

Витримка і самовладання. Для педагогічного такту вчителя велике, а іноді й вирішальне значення мають такі його вольові риси, як витримка і самовладання. Звісно, це не означає, що вчитель мусить завжди, хоч що б там сталося, бути якимось незворушним, абсо­лютно спокійним. Він може інколи й «спалахнути», «вибухнути», як говорив А. С. Макаренко, але такі свої «спалахи» він завжди повинен контролювати. У стані, близькому до афекту, не кажучи вже про афект, дуже важко ухвалити рішення. Було б зайвим наводити приклади грубої безтактності, що її допускають учителі, втративши витримку і самовладання. Досить тільки сказати, що разом з утратою витримки і самовладання педагог нерідко втрачає весь свій авторитет в учнів, а то навіть і право на свою професію...

Ось так приблизно можна відповісти на запитання про те, що треба учителеві, щоб оволодіти педагогічним тактом.

{Синиця І. О. Педагогічний такт і майстерність учителя. — К.: Рад. шк., 1981. - С. 18-19, 22-23, 25-27, 31, 37-39, 41, 43, 46, 50, 61-63, 65-66, 113-115.)

________________ Дидактичні завдання _______________________

/. Порівняйте загальний такт і педагогічний. Як вони співвідносять­ся?

2. У чому сутність педагогічного такту?

З- І. О. Синиця стверджує, що у вихованні нетактовний учитель нічого не досягне. Чи згодні ви з цією думкою? Обґрунтуйте висновок.

4. Які умови (риси вчителя) сприяють розвиткові педагогічного так­ту?

5. Як пов'язаний педагогічний такт з увагою вчителя?

В. М. Чернокозова, І. І. Чернокозов