V. Сценічна увага

...Сьогодні в залі глядачів висів плакат:

ТВОРЧА УВАГА

Завіса, що зображала четверту стіну затишної вітальні, була розсу­нута, а стільці, зазвичай приставлені до неї, були забрані. Наша мила кімната, позбувшись однієї стіни, стояла на очах у всіх, з'єднана із за­лом глядачів. Вона перетворилася на звичайну декорацію і втратила затишність.

... — У кого це каблук відвалився? — раптом спитав нас Аркадій Миколайович.

Учні взялися розглядати своє й чуже взуття і віддалися цій справі з усією увагою.

Торцов поставив нове запитання:

— Що сталося зараз у залі глядачів?
Ми не знали, що відповісти.

— Як, ви не помітили мого секретаря, дуже метушливу і галасливу
людину? Він приходив до мене з паперами на підпис.

Виявляється, ми його не бачили.

— От диво! — вигукнув Торцов. — Як же це могло статися? Та ще при відкритій завісі! Хіба не ви запевняли, що зал глядачів неперемож­но притягає вас до себе?

— Я був зайнятий каблуком, — виправдовувався я...

— Як!! — ще дужче здивувався Торцов. — Нікчемний маленький каблук виявився сильнішим, ніж величезний чорний отвір порталу! Отже, не так уже й важко відірватися від нього. А секрет, виявляється, зовсім простий: для того, щоб відвернути себе від залу глядачів, треба за­хоплюватися тим, що є на сцені.

«І справді, — подумав я, — досить було мені на хвилину зацікавити­ся тим, що по цей бік рампи, і я мимоволі перестав думати про те, що по той бік».

... — Тепер, сподіваюся, ви зрозуміли, — резюмував Торцов, — що акторові потрібен об'єкт уваги, але тільки не в залі глядачів, а на сцені, і чим дужче такий об'єкт захоплює, тим сильніша його влада над увагою актора.

Немає жодної хвилини в житті людини, щоб увага її не була привер­нута до якогось об'єкта.

При цьому, що дужче об'єкт захоплює, то сильніша його влада над увагою актора. Щоб відвернути його від залу глядачів, треба вміло підсунути цікавий об'єкт тут, на сцені. Знаєте, як мати відвертає увагу дитини іграшкою. Отак і артист повинен уміти підсовувати собі такі іграшки, які б відвертали його від залу глядачів.

...Який приємний стан сидіти на сцені не напружено, спокійно диви­тись і бачити! Мати на це право перед розкритою пащею порталу. Коли почуваєш це право перебувати на сценічному кону, тоді нічого не страш­но. Сьогодні я мав на сцені насолоду від простого, природного люд­ського розглядання і згадав, як просто сидів Аркадій Миколайович на першому уроці. У житті цей стан мені добре відомий, і там він не тішить мене. Я надто звик до нього. Але на сцені я пізнав його сьо­годні вперше і щиро дякую за це Торцову.

— Молодець! — крикнув він мені. — Оце й називається дивитись
і бачити. А як часто ми на кону сцени дивимось і нічого не бачимо!
Що може бути жахливіше, ніж порожнє акторське око! Воно перекон­
ливо свідчить про те, що душа виконавця ролі дрімає або що його увага
десь там, за межами театру та зображуваного життя на сцені, що актор
живе чимось іншим, що не стосується ролі.

Балакучий язик, руки й ноги з їхніми автоматичними рухами не замінять осмисленого ока, що дає життя всьому. Недаремно очі нази­вають «дзеркалом душі».

Око актора, яке дивиться і бачить, привертає до себе увагу глядачів і тим самим спрямовує їх на правильний об'єкт, на який їм слід дивити­ся. Навпаки, порожнє око актора відвертає увагу глядачів від сцени.

...Торцов продовжував сьогодні світлову ілюстрацію об'єктів уваги на сцені. Він говорив:

— До цього часу ми мали справу з об'єктами у вигляді точок.
А зараз я покажу вам так зване коло уваги. Це вже не одна точка, а ціла
ділянка невеликого розміру і містить багато самостійних об'єктів.
Погляд перескакує з одного на другий, але не переходить меж, окресле­
них колом уваги.

Після вступу Торцова настала темрява, а через секунду засвітилася велика лампа, що стояла на столі, біля якого я сидів. Абажур відкидав круглий відблиск світла вниз, на мою голову і руки. Він весело освіт­лював середину стола, заставленого дрібними речами. Уся інша грома­да сцени й залу глядачів тонула в моторошній темряві. Тим затишніше я почував себе у світлому полиску лампи, який начебто всмоктував усю мою увагу у своє світле, обмежене темрявою коло.

— Оцей відблиск на столі, — сказав нам Торцов, — ілюструє мале
коло уваги. Ви самі, або, точніше, ваші голови й руки, що потрапили в
смугу світла, перебувають в його центрі. Таке коло подібне до малої

діафрагми фотографічного апарата, що деталізує найдрібніші частини об'єкта.

Торцов мав рацію: справді, усі дрібні речі, що стояли на столі у вузькому колі світла, самі собою привертали до себе увагу.

Досить опинитися у світловому колі при повній темряві, і враз відчуєш себе ізольованим від усіх. Там, у світловому колі, як у себе вдома, нікого не боїшся і нічого не соромишся. Там забуваєш про те, що з темряви з усіх боків стежать за твоїм життям багато сторонніх очей. У малому світловому колі я почуваю себе більше вдома, ніж навіть у своїй власній квартирі.

...У такому вузькому світловому колі, як із зібраною увагою, легко не тільки розглядати речі в усіх їхніх найтонших подробицях, а й жити найінтимнішими почуттями, помислами і виконувати складні дії; мож­на розв'язувати валскі задачі, розбиратися в тонкощах власних почуттів і думок; можна спілкуватися з іншою особою, почувати її, повіряти свої найінтимніші думи, відтворювати в пам'яті минуле, мріяти про май­бутнє.

Торцов зрозумів мій стан. Він підійшов до самої рампи і жваво сказав мені:

— Запам'ятайте швидше: той стан, який ви відчуваєте зараз, зветься нашою мовою — «прилюдна самотність». Він прилюдний, бо ми всі з вами. Він самотність, бо ви відокремлені від нас малим колом уваги. На виставі, на очах у тисячі глядачів, ви завжди можете замкнутися в самотність, як слимак у черепашку.

Тепер я покажу вам середнє коло уваги.

Настала темрява.

Потім освітився досить великий простір з групою меблів: зі столом, стільцями і ріжком рояля, з каміном, з великим кріслом перед ним. Я опинився в центрі цього кола.

Не можна було відразу охопити очима весь простір. Довелося роз­глядати його частинами. Кожна річ всередині кола була окремим, са­мостійним об'єктом-точкою. Біда тільки в тому, що, коли світлова пло­ща збільшилась, утворились півтони. Ці півтони потрапляли за межі кола, унаслідок чого його стінки стали не такі щільні. Крім того, моя самотність стала занадто простора. Якщо мале коло можна порівняти з холостяцькою квартирою, то середнє подібне до квартири сімейної. Як у порожньому холодному особняку з десяти кімнат незатишно жити одному — бурлакою, так і мені захотілося повернути своє улюблене мале коло уваги.

Проте я так почував і міркував лише до того часу, поки був сам. Коли ж до мене в освітлене коло ввійшли Шустов, Пущин, Малолєтко-ва, В'юнцов та інші, ми ледве в ньому вмістились. Утворилась група, яка розмістилася на кріслах, стільцях та дивані.

Велика площа дає простір для широкої дії. На великому просторі зручніше говорити про спільні, а не особисті, інтимні питання... По­дібно до малого, і середнє світлове коло, показане сьогодні Торцовим, примусило мене відчути самопочуття артиста в момент розширення площі уваги.

До речі, цікава подробиця: за весь час сьогоднішнього уроку мені жодного разу не спав на думку мій ненависний ворог на сцені — чор­ний отвір порталу. Це дивно!

— Ось вам і велике коло! — сказав Торцов, коли вся вітальня за­світилась яскравим світлом. Інші кімнати поки що були темні, але ува­га вже заблудилась у великому просторі.

— А ось вам і найбільше коло! — вигукнув Аркадій Миколайович, коли всі інші кімнати раптом освітилися повним світлом.

Я розтанув у великому просторі.

— Розміри найбільшого кола залежать від далекозорості того, хто
дивиться. Тут, у кімнаті, я розширив площу уваги наскільки було мож­
на. Але якби ми зараз були не в театрі, а в степу або в морі, то розмір
кола уваги визначався б далекою лінією горизонту. На сцені цю лінію
далекої перспективи художник пише на заднику.

...Щоб допомогти учням, Торцов показав технічні способи затриму­вати увагу, що розповзається при повному світлі.

Для цього треба обмежувати визначену площу, або коло зорової уваги, лініями самих предметів, які є в кімнаті. Ось, наприклад, круг­лий стіл, заставлений різними речами. Площа його дошки і є окреслене мале коло уваги при світлі. А ось на підлозі досить великий килим з меблями, які стоять на ньому, — це середнє коло при світлі.

Другий, ще більший килим ясно окреслює велике коло при світлі.

...Аркадій Миколайович сказав:

— Я скажу вам ще про один технічний спосіб, що допомагає керува­
ти увагою. Ось у чому він полягає: коли розширюється коло при
світлі — площа вашої уваги збільшується. Проте це може тривати
лише доти, поки ви здатні затримувати думкою окреслену лінію кола.
Тільки-но намічені межі почнуть хитатись і танути, треба швидше зву­
жувати коло до меж, доступних для зорової уваги.

Але якраз у цей момент нерідко трапляється катастрофа: увага вис­лизає з-під вашої влади і розпливається в просторі. Доводиться знову збирати й спрямовувати її. Для цього швидше беріть собі на допомогу об'єкт-точку, хоч би, наприклад, оцю ось лампочку в коробці на столі, яка щойно знову спалахнула. Дарма, що вона тепер не така яскрава, як здавалася раніше, у темряві, проте це не заважає їй і зараз привертати до себе увагу.

... — Якщо заблукаєте у великому колі, — примовляв увесь час Торцов, — швидше чіпляйтеся за об'єкт-точку. Затримавшись на ній, створюйте собі мале коло, а потім і середнє.

Торцов намагається виробити в нас несвідомий, механічний навик переходити від малого кола до великого і навпаки, не послаблюючи при цьому уваги...

Треба вміти перетворювати об'єкт, а за ним і саму увагу з холодно­го — інтелектуального, розумового — у тепле, зігріте, почуттєве. Цю термінологію вживають у нашому акторському жаргоні. Проте назва «почуттєва увага» належить не нам, а психологові І. І. Лапшину, який уперше вжив її у своїй книжці «Художня творчість».

Наприкінці скажу вам, що почуттєва увага особливо потрібна нам і ми особливо цінуємо її у творчій роботі, створюючи «життя люд­ського духу ролі», тобто здійснюючи основну мету нашого мистец­тва. Отже, міркуйте про значення в нашій творчості почуттєвої ува­ги...

Є люди від природи спостережливі. Вони мимоволі помічають і міцно зберігають у пам'яті все, що відбувається навкруги. При цьому вони вміють вибирати зі спостереженого найважливіше, найцікавіше, типове й барвисте. Слухаючи таких людей, бачиш і розумієш те, що випадає з уваги людей малоспостережливих, які не вміють у житті дивитися, бачити й образно говорити про сприйняте.

На жаль, далеко не всі володіють такою потрібною для актора ува­гою, що знаходить у житті істотне й характерне.

Як же навчити малоспостережливих помічати та бачити те, що дає їм природа й життя? Насамперед їм треба пояснити, як дивитись та бачити, слухати й чути не тільки погане, а в першу чергу — прекрасне. Прекрасне підносить душу, викликає в ній найкращі почування, які лишають незабутні, глибокі сліди в емоційній та іншій пам'яті. Пре­красніша за все сама природа. От і вдивляйтеся в неї якомога уваж­ніше. Для початку візьміть квітку, або листок, або павутину, або візе­рунки морозу на шибці і так далі. Усе це твори мистецтва найвелич-нішої художниці-природи. Спробуйте визначити словами те, що вам у них подобається. Це змусить увагу глибше вникати в об'єкт спостері­гання, свідоміше ставитися до нього в оцінці, глибше вникати в його суть. Не гребуйте й похмурими сторонами природи, і тут не забувайте, що серед негативних явищ заховані позитивні, що в найпотворнішому є й красиве, так само, як і в красивому є некрасиве. Але істинно прекрас­не не боїться потворного. Нерідко потворне тільки краще відтіняє красиве.

Шукайте це й те, визначайте їх словами, знайте і вмійте бачити їх. Без цього уявлення про прекрасне буде у вас однобоке, солоденьке, гарненьке, сентиментальне, а це небезпечно для мистецтва.

Потім починайте так само досліджувати твори мистецтва — літера­туру, музику, музейні предмети, красиві речі та інше, — досліджувати все, що потрапляє вам на очі і що допомагає виробляти хороший смак і любов до красивого...

Наша психотехніка не виробила ще способів полегшувати виконан­ня всіх описаних процесів, тому мені доводиться лише обмежитися кількома практичними порадами, які в окремих випадках де в чому допоможуть. Мої поради не нові і полягають ось у чому: коли внут­рішній світ людини, яку ви спостерігаєте, розкривається через її вчин­ки, думки, поривання під впливом запропонованих життям обставин, — стежте уважно за цими вчинками і вивчайте обставини, порівнюйте ті й інші, запитуйте себе: «Чому людина зробила так або інакше, що в неї було на думці?». Робіть з усього цього відповідні висновки, визначайте ваше ставлення до об'єкта, який ви спостерігаєте, і таким способом на­магайтеся зрозуміти склад його душі.

(Стангславський К. С. Робота актора над собою. — К.: Мистец-тво, 1953. -Ч. 1-2. - С. 104, 108-110, 112-114, 117-126, 128-136, 139, 140.)

_____________________ Дидактичні завдання _______________________

/. Що спільного у професійних особливостях уваги вчителя й акто­ра? Які вимоги висуває до уваги і спостережливості суб'єкта педаго­гічна дія і дія сценічна?

2. Прокоментуйте думку автора про порожнє око актора, що відвер­тає увагу глядача від сцени. Чи може вплинути й порожнє око вчи­теля на сприйняття і ставлення до нього учнів?

3. Що таке почуттєва (тепла) увага? Як пояснює автор процес її створення?

4. Поміркуйте над темою: «Кола уваги вчителя як елемент педагогіч­ної техніки». Занотуйте свої думки у вигляді тез.

В. А. Кан-Калик