Філософські погляди Г.Сковороди

¨ Світ складається із двох натур: видимої, чуттєвої, але не справжньої і не першої за суттю, та невидимої, духовної, вічної та чистої, а тому – справжньої основи будь-чого, тобто Бога.

¨ Дві натури спів вічні, існують ніби паралельно, а тому жодну з них не можна просто знехтувати, але духовна натура ніколи не виявляється у видимій адекватно, тому між ними точиться вічна боротьба.

¨ Біблія – особливий реальний світ, що існує поміж великим світом (космосом) та малим (людиною), форма переходу від видимого, чуттєвого світу до духовного.

¨ Людина, як малий світ, мікрокосмос, “мирок”, поєднує в собі дві натури, своїм життям демонструє їх боротьбу та весь можливий діапазон її виявлення.

¨ Перед людиною стоїть завдання пізнати себе, тобто зрозуміти, осмислити себе як особливий перехід між світовими натурами, і, відповідно, визначити своє місце у світовій драмі.

¨ Оскільки дух за своєю суттю є єдиним та неподільним, то найбільш цілісно, повно та адекватно він являє себе у поруках людського серця.

¨ Треба прислухатися до голосу серця, бо саме в ньому найбільш прямо (повно) являє себе людська суть (людська натура); серце є осередком духовного життя людини, а також гармонізує знання та віру, що дає опору людині у плинному й непевному світі.

¨ Наука про людину та її щастя – найважливіша з усіх наук.

¨ Любов та віра дасть змогу людині вийти за межі свого тлінного звичайного “Я”, живлять душу людини, наповнюють її творчою енергією, підштовхує на шлях дійсного щастя.

¨ Антиподами любові та віри, протилежними за своєю дією на людину, є поняття суму, туги, нудьги, страху; запорука здоров'я душі – її радість, кураж.

¨ Людське щастя втілюється не тільки в духовних шуканнях, не тільки у сердечній радості, а й у праці, яка приносить внутрішнє задоволення і душевний спокій, є обов’язковою умовою самореалізації людини.

3) Давньогрецька філософія. Давньогрецькою називається філософія, вироблена грецькими філософами, що проживали на території сучасної Греції, а також в грецьких полісах. В своєму розвитку вона пройшла чотири основних етапи:

Ø досократівський – VII – V ст. до н.е.;

Ø класичний (сократівський) – середина V – кінець IV ст. до н.е.;

Ø елліністичний – кінець IV – II ст. до н.е.;

Ø римський – І ст. до н.е. – V ст. до н.е.

До досократівського періоду відноситься діяльність так званих філософів-досократиків:

· мілетська школа;

· Геракліт Ефейський;

· елейська школа;

· атомістик;

· деякі інші філософи.

Основні проблеми, якими займалися “досократики” – пояснення явищ природи, сутності Космосу, навколишнього світу, пошуки першопочатку всього сущого.

Класичний період – час розквіту давньогрецької філософії. Філософи цього часу також намагалися пояснити сутність Космосу, але робили це глибше “досократиків”.

Для елліністичного періоду характерно:

- розповсюдження анти суспільної філософії кініків;

- зародження стоїчного напрямку філософії;

- діяльність “сократичних” філософських шкіл;

- філософія Епікура та ін.

Взагалі давньогрецька філософія має слідуючи особливості:

Ø матеріальною основою розквіту даної філософії був економічний розквіт полісів (торгово-промислових міських центрів);

Ø вона була відірвана від процесу матеріального виробництва;

Ø головною ідеєю цієї філософії є космоцентризм;

Ø на пізніх етапах – зміщення космоцентризму і антропоцентризму;

Ø допускалося існування богів;

Ø давньогрецькі боги були частиною природи і близькі до людей;

Ø людина не виділялася із навколишнього світу, була частиною природи;

Ø були закладені два напрямки у філософії – ідеалістичний і матеріалістичний.

Варіант 4

1. Свобода людини, її більша цінність порівняно з природою і соціальними інститутами – це те гасло, з яким людина Нового часу йде в майбутнє. Знаряддям досягнення свободи є знання.

Відбуваються відчутні зміни і у розвитку філософії:

· філософія починає розвиватися у діалозі із різними науками, які активно формуються та розвиваються в цю епоху;

· філософія Нового часу зазнає суттєвих внутрішніх диференціацій: виникають національні та релігійні філософії, які тепер пишуться не єдиною церковною мовою, а національними мовами; формуються деякі нові філософські дисципліни, такі як гносеологія, антропологія, історія філософії, методологія та ін.;

· розгалуження філософського знання логічно вимагає нового рівня його систематизації – утворюються так звані “філософські системи”, досить типові для даної епохи.

Філософія Нового часу мала свою специфіку:

· матеріалістину направленість;

· великий інтерес до соціально-політичних проблем;

· панування емпіризму над раціоналізмом.

Філософія нового часу. Раціоналістична філософія Декарта

Філософія Нового часу історичними передумовами свого формування має утвердження способу виробництва в Західній Європі, наукову революцію ХVI–XVII ст., становлення експериментального природознавства.

Головне своє завдання філософія Нового часу вбачає в розробці та обґрунтуванні методів наукового пізнання, концентруючи основну свою проблематику навколо методології наукового пізнання та гносеології. На цій основі формується в філософії XVII ст. два протилежні напрямки: емпіризм та раціоналізм.

Філософія Нового часу мала свою специфіку: матеріалістичний

напрямок; великий інтерес до соціально-політичних проблем; панування емпіризму над раціоналізмом.

Засновником раціоналізму вважають Рене Декарта – видатний французький філософ і вчений-математик.

Раціоналісти вважали, що емпіричний досвід має мінливий, нестійкий характер. За допомогою відчуття людина сприймає світ залежно від обставин, і тому надії слід покладати на розум. Р. Декарт стверджував, що “пізнання речей залежить від інтелекту, а не навпаки“.

2. Діалектика – визнана в сучасній філософії теорія розвитку всього сущого і заснований на ній оснований на ній філософський метод. Діалектика теоретично відбиває розвиток матерії, духу, свідомості, пізнання й інших аспектів дійсності через:

· закони діалектики;

· категорії;

· принципи.

Головна проблема діалектики – що таке розвиток?

Розвиток – загальна властивість і найголовніша ознака матерії: зміна матеріальних і ідеальних об'єктів, причому не проста (механічна) зміна, а зміна як саморозвиток, результатом якого є перехід на більш високу ступінь організації.

Розвиток – найвища форма руху. В своє чергу, рух – основа розвитку.

Рух – також являється внутрішньою властивістю матерії і унікальним явищем навколишньої дійсності, оскільки рух характеризується цілісністю, неперервністю і одночасно наявністю протиріч (тіло, що рухається, не займає постійного місця в просторі – у кожен момент руху тіло знаходиться у визначеному місці й одночасно вже не знаходиться в ньому). Рух також є способом зв'язку в матеріальному світі.

Основними принципами діалектики є:

· принцип загального зв'язку;

· принцип системності;

· принцип причинності;

· принцип історизму.

Сенс діалектики в тому, що:

Ä все - Світовий дух, “кінцевий дух“ – людина, предмети і явища навколишнього світу, процеси - мають в собі протилежні начала;

Ä дані начала знаходяться в протилежності відносно один одного, але, одночасно, єдині по своїй суті і взаємодії;

Ä єдність і боротьба протилежностей - основа розвитку і існування всього в світі.

3. Українська філософія – це явище переважно внутрішнє у відношенні до української культури, тобто, що вона виражала, концентрувала, виводила на рівень осмислення деякі важливі риси національного характеру та світосприйняття українців.

На основі численних досліджень та осмислень, можна стверджувати про існування таких особливостей українського національного характеру: емоційність, естетизм, сентиментальність, психічна рухливість, шанування індивідуальної свободи, релігійність та своєрідний культ Землі, а також відчуття близькості із природою.

v Емоційність та чутливість в позитивному виявленні постають в якості співчуття, зацікавленого ставлення до людей та справ, проте в негативному прояві вони приводять до певного нехтування докладних раціональних обґрунтувань, послідовних осмислень життєвих ситуацій, продукування розлогих та деталізованих програм дії.

v Сентиментальність та естетизм позитивно проявляють себе як любов до краси в усіх її виявленнях, як бажання прикрасити життя, але, в той же час, вони приводять до певної поверховості, схильності до пишнот та декоративізму; останній момент Д.Чижевський характеризує як “схильність більше здаватися, ніж бути насправді”.

v Психічна рухливість українців приводить до їх вміння швидко адаптуватися у певній психічній нестабільності, схильності до психічного панікування.

v Шанування індивідуальної свободи, як відомо, історично проявлялася у небажанні українців коритися насильству, іноземному пануванню, проте саме ця риса проявляє себе і негативно – у вигляді розбрату, неузгодженості дій, невміння об'єднувати сили для вирішення складних проблем.

v Українська релігійність була відзначена навіть спостереженнями за історією сумнозвісних сталінських концтаборів; саме вона допомагала переживати трагічні колізії радянських часів. Але ця релігійність також залишається певною мірою пов'язаною із декоративізмом, вона в основному теоретично не заглиблена, теологічно не деталізована.

v Ставлення до Землі та природи із любов'ю також далеко не завжди набуває характеру свідомо запровадженого у життя принципу, тому поруч із ретельним догляданням Землі та природи можна зустрітися на Україні також із фактами знищення лісів (з метою наживи), забруднення річок та ін.

Варіант 5

1.Екологія – це наука про навколишнє середовище, оселю, людину, її взаємодію із цим середовищем і шляхи забезпечення умов для її життя.

Географічне положення України сприятливе у природно-ресурсному відношені. За різноманітністю і багатством мінерально-сировинної бази Україна може забезпечити збалансований розвиток базових галузей промисловості і агропромислового комплексу.

У складному стані перебувають земельні ресурси та грунти України.

Внаслідок екстенсивного розвитку сільського і лісового господарства, водних і хімічних меліорацій відбувається інтенсивний розвиток ерозійних процесів, ущільнення орного шару грунту, зниження його родючості, ослаблення стійкості природних ландшафтів України.

Велике занепокоєння викликає стан водних ресурсів та способи їх використання. Це насамперед води рік, озер, боліт, ставків, водосховищ та підземні води. Залишається гострою проблема забруднення поверхневих та підземних вод переважно органічними речовинами, сполуками азоту, фенолами, нафтопродуктами, а також важкими металами.

За останні роки намітилась тенденція до зменшення викидів забруднених речовин в атмосферне повітря. Однак рівень забруднення атмосфери ще залишається досить високим.

Значно погіршилась екологічна ситуація в Україні внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС.

Екологічна ситуація в Україні з метою її оздоровлення потребує мобілізації зусиль усіх урядових і неурядових організацій, вчених, виробничників, господарських і контролюючих органів, громадськості.

2. Проблема пізнання у філософії.

Пізнання здійснюється в процесі практичної діяльності людей, тобто знання не народжуються в свідомості людей самі собою. Пізнання може зростати лише на родючому ґрунті реальної справи. Реальні справи людей формують практику.

Практика – це суспільно-історична діяльність людей, спрямована на змінення природи, суспільства та самих себе з метою задоволення своїх потреб.

Практика включає всю розмаїту діяльність людей. У складному процесі пізнання практика відіграє надзвичайно важливу роль: по-перше, вона є основою пізнання; по-друге –рушійною силою його; по-третє – кінцевою метою пізнання; по-четверте – критерієм істини.

Практика як критерій істини функціонує в єдності з теорією, з уже накопиченими і перевіреними практикою науковими знаннями. Іншими словами, щоб стати критерієм істини, практика має освоїти усі наявні наукові досягнення у тій галузі, для якої вона призначена. Єдність теорії і практики є необхідною умовою не лише плідного наукового дослідження, а й дійсного доведення істинності його результатів. Практика разом із науковою теорією доводить як об'єктивність наукових істин, так і їх відносність. Проте, як уже зазначалось, відносність істини не виключає її об'єктивності й абсолютності.

Процес пізнання, обумовлюючись практикою і підкоряючись в кінцевому результаті її законам і цілям, характеризується також і відносною самостійністю.

Пізнання – це:

· процес здобування знань, створення образів, моделей теорій реальності (це інформативний аспект пізнання);

· прагнення оволодіти реальністю, проникнути в її приховані підвалини (це активістський або вольовий аспект пізнання);

· бажання досягти найважливішого, найпозитивнішого для людини стану досконалості (це смисловий аспект пізнання).

Види пізнання життєво-досвідне; мистецьке пізнання; наукове пізнання; релігійно-містичне пізнання; екстрасенситивне пізнання;

Суб’єктом пізнання є людина – істота, наділена розумом і яка засвоїла арсенал пізнавальних засобів, накопичених людством. Суспільство в цілому, яке за свою історію накопило великий об’єм матеріальної і духовної культури також являється суб'єктом пізнання.

Об’єктом пізнання є навколишній світ, а саме та частина його, на яку направлений пізнавальних інтерес суб’єкта.

3.Світоглядні(філософські) ідеї Т.Г. Шевченка

· Ідея глибокою спорідненості людини з природою: у творах поета людина і природа живуть єдиним диханням та єдиними почуттями; людина вкорінена в природу, а природа, своєю чергою, є не мертвою, а одухотвореною.

· Ідея народу як єдиного суверенна своєї історії та своєї життєвої долі: ніхто не може вирішувати його долі, він є єдина животворча сила історії.

· Ідея віри у справедливого Бога; інколи здається, що Шевченко чи то атеїст, чи то єретик, проте в його творах чітко проводиться розрізняння того Бога, що його малюють у церквах та ім'ям якого чиниться насильство, та справжнього Бога, як гаранта здійснення вищої справедливості.

· Ідея насильницької народної революції; вона інколи постає основою для звинувачення поета у оспівуванні насильства; проте слід сказати, що ця ідея була поширеною у XIX ст.; тут Шевченко не був ні новатором, ні оригінальним; якщо ж ми поставимо питання про те, чи прийнятна ця ідея зараз, то відповідь, звичайно, буде негативною.

· Нарешті, через усю творчість Шевченка проходить своєрідний культ жінки-матері: для поета вона постає уособленням і сили життя, і його чарівної краси.