Початок

Існує багато способів почати діалог. Кожна людина у своєму арсе­налі має кілька апробованих методів, що відповідають її життєвому амплуа. Практика людського спілкування виробила низку «дебютів», які можуть бути зведені до чотирьох методів.

Метод зняття напруженості. Він дає можливість скоротити ди­станцію відчуженості. Скажіть кілька теплих слів на адресу співроз­мовника, зробіть йому опосередкований комплімент (прямий комплі­мент може бути розцінений як лестощі, тому краще похвалити не саму людину, а, наприклад, продукт її праці), скористайтеся якимось жар­том...

Метод «зачіпки» дає змогу ввійти в контакт з потенційним співроз­мовником, використовуючи для цього невелику подію, порівняння, осо­бисті враження, анекдотичний випадок або незвичне запитання. Тут важливо начебто піймати співрозмовника на гачок інтересу з його боку, а потім коротко викласти суть питання, пов'язавши його з темою запла­нованої бесіди.

Метод стимулювання уяви також має обмеження у використанні і дає позитивні результати тільки в бесіді зі співрозмовником, що во­лодіє фантазією та широким світоглядом. Він передбачає порушення на початку розмови низки проблем з нетрадиційними варіантами їхнього розв'язання.

Метод прямого підходу іноді називають методом лобової атаки. Він полягає в тому, що відразу ж коротко викладається причина візиту і співрозмовник переходить від загальних питань до конкретних. Цей холодно-раціональний підхід виправданий у короткочасних ділових контактах під час вирішення питань, що не терплять зволікань.

Використовуючи будь-який метод, для успіху в установленні контак­тів доречно керуватися такими положеннями.

Намагайтеся поставити себе на місце співрозмовника, тобто ви­користовуйте «Ви-підхід». Запитайте себе: що цікавило б вас, як ви самі відреагували б, якби були на місці співрозмовника? Для цього намагай­теся уникати формулювань: «Я дійшов висновку...»; «Я б хотів...»; «Хоча вам це й нецікаво...»; «Мені здається цікавим, що...» і замініть їх відповідно: «Вам буде цікаво дізнатися, що...»; «Чи не бажали б ви...»; «Вам, напевне, добре відомо...»; «Можливо, це здасться вам ціка­вим...».

Виявіть увагу до думки та інтересів співрозмовника. Для цього існує великий арсенал міміки та жестів. Не забувайте, що будь-яка людина охочіше говорить про власні проблеми, ніж намагається загли­битися в чужі. Дайте співрозмовникові можливість висловитися і по­чинайте розмову в руслі його інтересів.

Намагайтеся бути вдячним слухачем. Люди частіше обирають співрозмовників за вмінням слухати, а не вмінням говорити.

Діалог краще розпочинати зі звернення по пораду, а не з викладення свого прохання. Ви підкреслите компетентність і власну гідність співроз­мовника.

На стадії встановлення контактів перші фрази повинні бути ясни­ми, стислими і змістовними. Чіткість та інформативність висловлю­вання завжди звертає на себе увагу. Тому доцільніше сформулювати думку про себе і тільки потім її висловлювати.

Краще звертатися до людей на ім'я. Це скорочує дистанцію спіл­кування.

(Юсг/пов И. М. Псшология взаимопонимания. — Казань: Тат. кн. изд-во, 1991. - С. 68-69, 134-136.)

__^__________________ Дидактичні завдання _______________________

У спілкуванні важливо не лише майстерно говорити, а й слухати. У чому сутність емпатійного слухання?

2. Назвіть основні правила емпатійного слухання та поясніть їх.

3. Які ознаки готовності партнерів до взаємної відкритості у спілку­ванні?

4. Як забезпечити взаємодію на початку бесіди?

ЛИШЕ ФАКТИ

Будь-яке порушення ритму бесіди викликає в тих, хто бере участь у ній, негативні емоції, хоча досі ця очевидна начебто істина експеримен­тально не підтверджена.

Канадські психологи провели десятки бесід з усіма охочими, вико­ристовуючи при цьому допомогу спеціально навчених інтерв'юерів. Розмови відбувалися в трьох різних режимах: 1) співрозмовники об­мінювалися думками, не перебиваючи один одного; 2) інтерв'юер пере­рвав співрозмовника лише раз на 20 секунд; 3) інтерв'юер постійно затримував своє запитання, відповідь чи репліку на три секунди. При цьому в усіх учасників експерименту реєструвався електричний опір шкіри на долонях. А після кожної розмови учасник її мав оцінити в балах свого співрозмовника і сказати, чи хотів би він говорити з ним іще раз.

Ось і результати. Затримка відповіді різко змінювала шкірно-галь­ванічну реакцію і значно погіршувала ставлення до співрозмовника. Те саме відбувалося і з реакцією під час переривання бесіди, якщо інтер­в'юер заперечував інтерв'юйованому або висловлював несхвалення. Коли співрозмовника перебивали, але висловлювали схвалення або згоду, враження від бесіди й оцінка людини не погіршувалися. Виходить, правильна давня істина: добрі слова завжди приємні, навіть якщо по­рушують ритм розмови.

(Знание — сила. — 1986. — № 7. — С. //.)

Додаток до теми 12

СИТУАЦІЯ 1

В автобіографічній повісті австралійського письменника Алана Маршалла «Я вмію стрибати через калюжі» розповідається про хлопчика, який перехворів поліомієлітом і не міг самостійно, без милиць, пересуватися. У всьому іншому він був звичайною дитиною, більше того — мужньо боровся, щоб бути, як усі.

Увечері, прийшовши зі школи, я розповів матері, що завтра битимуся зі Стівеном Макінтайром біля старого пенька на вигоні Джексона. Мати обернулася до мене (вона готувала обід біля плити) і вигукнула:

— Битися? Ти будеш битися?

— Так, — відповів я.

Вона поставила на плиту великий закіптявілий чайник і сказала:

— Мені це не подобається, Алане. Хіба ти не можеш уникнути цієї бійки?

— Ні, — сказав я, — я хочу з ним битися.

— Не треба, — вимовила вона благальним голосом і раптом замовк­ла. На її обличчі з'явилася тривога. Вона замислилася. — Я... А що каже батько?

— Я йому ще не розповідав про це.

— Піди і скажи.

Я пішов до газону, де батько супроводжував молодого нервового коня, який тягнув за собою колоду. Шия його була вигнута. Кінь гриз вудила, і вся морда його була в піні. Рухався він ривками, а батько йому щось говорив.

Я виліз на огорожу і сказав:

— Завтра я буду битися зі Стівом Макінтайром. Батько притримав коня і став плескати його по шиї.

— Як це — битися? — спитав він. — Навкулачки?

— Так.

— А через що все почалося?

— Він облив мене водою.

— Ну, це не страшно, — сказав він, — я й сам не від того, щоб побризкатися.

— Він постійно чіпляється.

— Оце вже гірше, — вимовив батько, дивлячись у землю. — Хто твій секундант?

— Фредді Хоук.

— Так, — пробурмотів він, — це хороший хлопець. — І додав: — Я знав, що тобі доведеться з кимось зчепитися. — Він подивився на мене: — Але ж не ти придумав бійку, правда, синку? Мені б цього не хотілося.

— Ні, — сказав я, — це він чіпляється до мене.

-- Зрозуміло, — вимовив батько і подивився на коня. — Почекай, я зараз його відведу.

Подивившись, як він розпрягає коня, я зліз і став чекати на нього біля дверей стайні.

Вийшовши з неї, батько сказав:

— А тепер давай усе з'ясуємо по черзі. Який він на зріст, цей Ма-кінтайр? Я щось не пам'ятаю його.

— Він більший за мене, але Фредді говорить, що він боягуз.

— Подумай, — вів далі батько, — що буде, якщо він тебе вдарить. Адже він із тебе котлету зробить, а ти його схопити не зможеш. Звісно, і ти можеш якийсь раз добре вдарити його, але, якщо він ударить тебе під дихало, ти звалишся, як лантух з борошном. Не тому, що ти не вмієш битися, — поспіхом додав він. — Я знаю: ти будеш гамселити, наче справжня молотарка, але як ти встоїш на ногах? Адже ти не мо­жеш одночасно і за милиці триматися, і його бити.

— Нічого! — із запалом вигукнув я. — Варто мені лише опинитися на землі, і я звалю його з ніг, він від мене не піде.

— Ну, а як твоя спина?

— Усе гаразд. Не болить. От якщо він ударить по спині, тоді буде боляче, але ж я на ній лежатиму.

Батько вийняв люльку і задумливо дивився на свої пальці, що пере­минали тютюн у чубуці.

— Шкода, що не можна битись якось по-іншому... Наприклад, стріля­ти з рогатки.

— О, він у цьому мастак. Йому нічого не варто за версту влучити в синицю.

— А як щодо палиць? — запитав батько з ноткою сумніву в голосі.

— Палиці! — вигукнув я.

— Що ж, якщо битися дрючками, то в тебе буде перевага. Адже в тебе руки сильніші, ніж у нього. Ти міг би битися з ним, сидячи на траві. Тільки-но подадуть команду: «Починай!» — або як там у вас говорять, намагайся вдарити його якомога сильніше. Якщо він, як тобі здається, боягуз, то після першого сильного удару підігне хвоста.

— А якщо він не захоче битися на палицях?

— Змусь його піти на це, — провадив батько. — Якщо він упреть­ся, назви його боягузом у присутності хлопців. На це він клюне. Ви­яви хитрість. Не втрачай витримки. Якщо тобі вдасться, хрясни його з усіх сил по кісточках пальців. Якщо він схожий на свого старого, то він мильна бульбашка, — я днями бачив у шинку, як його старий кози­рився. Робив вигляд, що йому кортить пустити кулаки в хід, а коли старий Рейлі запропонував йому вийти на травицю, він швидко скис. І синок, мабуть, такий самий. Дивись, який у нього буде вираз обличчя, коли ти запропонуєш битися не навкулачки, а на палицях.

Увечері я через відкриті двері бачив, як батько розмовляє з матір'ю, котра церувала мої панчохи. До мене долітали його слова:

— Ми повинні загартовувати його, Мері. Нехай він вчиться отри­
мувати удари в обличчя, хоч як би це було боляче. А якщо оберігати
його від них, то закінчиться тим, що його битимуть по потилиці, та ще й
як! Усе це дуже невесело. Але що поробиш? Зараз ми повинні вже
думати не про дитину, а про чоловіка і його майбутнє. Я хочу, щоб він
пішов на бійку, хоч як ризиковано це було б. Адже, захищаючи його
голову від ударів, ми можемо розбити йому серце. Хай уже краще
ризикує. Так я думаю. Можливо, я помиляюся, але готовий дати під
заставу все, що маю, — мені здається, я правий.

Мати щось заперечила йому.

— Так, я знаю, — відповів він, — але ми повинні ризикнути. Мене
це теж дуже лякає, але найстрашніше, що йому загрожує, — це ґуля на
голові та одна-дві подряпини... Не хотів би я бути на місці цього
хлопчини — Макінтайра, — додав він після короткої паузи.

Він відкинув голову і тихо засміявся, і світло лампи осяяло його обличчя", мати дивилася на нього довгим й уважним поглядом.

(Маршалл Алан. Я умею пригать через лужи. — М.: Детиздат, 1958. - С. 142-146.)

_________________ Д идакт ичні за вдання ______________________

/. Визначте характер спілкування батька із сином (особистісно орієн­товане чи формально-рольове). Доведіть, використовуючи матеріал ситуації.

2. Визначте рольову позицію батька в цій ситуації (Дитина, Дорослий, Батько). За якими ознаками ми можемо зробити висновок?

3. Чи досягнув батько контакту у спілкуванні із сином? Обґрунтуй­те вашу думку.

4. Проаналізуйте невербальну реакцію батька на репліки сина. Чи здається вам доречною саме така невербальна поведінка? Чого до­сягає батько такою реакцією?

5. Проаналізуйте вербальні реакції батька на репліки сина. Чи міс­тять вони пряме повчання, наказ, прямий вплив? Простежте, як батько «вирощує» власну думку сина, створює умови для осмислення дити­ною ситуації і ухвалення рішення.

6. Чи можемо ми вважати вчинок батька правильним, адже він штов­хає сина на небезпеку, навчає битися, не зупиняє бійки... Можливо, йому слід самому втрутитися в стосунки з Макінтайром або його батьком, захистивши свого хворого сина?