Дидактичні завдання. 1. Яку роль відіграє зовнішня техніка в діяльності актора?

1. Яку роль відіграє зовнішня техніка в діяльності актора?

2. Виокремте механізми безпосереднього впливу на свідомість, волю, почуття актора. Яка роль при цьому темпоритму? Можливості використання цього засобу в педагогічній діяльності?

3. Побудуйте логіку створення внутрішнього і зовнішнього самопо­чуття для стимулювання творчої діяльності митця.

4. У чому полягає робота актора над собою у творчому процесі пере­живання і втілення? Які положення спільні для діяльності актора і вчителя?

М. О. Чехов ПРО СИСТЕМУ СТАНІСЛАВСЬКОГО

Отже, що ж таке ця система? Що нового дає вона художнику?

Уявіть собі художника, який не лише творить, а й аналізує при цьо­му, уважно вивчає процес своєї творчості. Діючи таким чином, він от­римує як наслідок дві низки фактів: одні з них виявляться такими, які сприяють вияву творчих сил, підтримують і живлять їх, інші ж, навпаки, виступлять як такі, що заважають і гальмують творчий процес. Маючи в руках такі дані, він уже зможе з'ясувати для себе причину свого успіху чи невдачі в будь-якому випадку. Він не буде вже потрапляти в безвихідь зі своїми невдачами і безпорадно говорити про те, що в нього цього разу забракло натхнення...

Але це не все.

Душа художника не терпить насилля над собою. Про це знає, певно, кожен із вас. їй не можна наказати: «люби», «страждай», «радій» або «ненавидь». Вона залишиться глухою до наказів і не відгукнеться на насилля. Душу можна лише захопити. І от система знову стає тут у незмінній пригоді душі. Система пропонує методи, за допомогою яких можна захопити душу, і захопити її тим матеріалом, який обере для цього художник. І ось знову в його руках чарівна сила. Не повинен він і тут очікувати на щасливий випадок, доки душа його сама захо­питься тим чи тим матеріалом, тією чи тїєю темою, ідеєю... А якщо це так, то стає очевидним, що душевний світ художника розширює свої межі, стає нескінченно глибоким і різноманітним... Невже й цього ще не досить? Невже художник не відчуває ще вдячності до системи, яка дає йому ключ до його власної душі?

Але система робить ще більше, вона навчає актора пізнавати як осо­бисті, так і загальнолюдські недоліки і навчає його боротися з цими недоліками. Для чого це потрібно, я вважаю, що читач і сам уже здога­дався. Річ у тім, що одним із наижорстокіших і наисильніших ворогів актора є його власне тіло. Воно щохвилини по-зрадницьки, як послугу, здійснює над душею актора найгрубіше насилля. Воно щохвилини го-

тове перевищити свою владу, своє значення, щохвилини готове замі­нити якимось жестом, якимось мімічним засобом і т. д. тільки-но наро­джене в душі художника почуття... Як важливо, щоб воно було гнучким і слухняним матеріалом для вираження творчих інтересів душі. Тут виступає значення і таких вправ, як пластика, танці і постановка голосу.

Усяке нове серйозне явище заслуговує і на серйозне ставлення до себе. Система ж, на мій погляд, і серйозне, і нове явище. Майже кожне мистецтво має свою теорію, і лише театральне мистецтво не мало її до цього часу. Система — це перша теорія театрального мистецтва. Це епоха в історії театру.

(Чехов Михаил. Литературное наследие: В 2 т. Т. 2. Об искус-стве актера. — М.: Искусство, 1986. — С. 34 — 39.)

^ ___________________ Дидактич ні завданн я ________________________

/. Яке визначення системи Статславського дає автор? 2. Структуруйте його думки щодо значення системи для актора і педагога.

М. Й. Кнебель ПОЕЗІЯ ПЕДАГОГІКИ

Чому я називаю свою книжку «Поезія педагогіки»? Бо, незважаючи на працю, муки, сумніви й розчарування, мені вбачається в педагогіці щось прекрасне, що безпосередньо стосується найвищого й найпотаємні-шого в людини і мистецтві...

Йде тривала розмова зі студентами про професію. Вона триватиме, власне, усі п'ять років. Зараз вона лише розпочалася.

Я розповідаю їм, яке місце у творчому вченні Станіславського посі­дає надзавдання. Так, це перше поняття, яке ми вводимо у наші занят­тя, бо воно стосується найсуттєвішого і визначального у творчості — його ідейної змістовності і спрямованості. Мені важливо відразу засте­регти від усякої легковажності в цьому питанні.

Я прагну пояснити, що і визначити надзавдання п'єси й вистави зовсім не просто, їм доведеться вчитися цього все життя — дисциплінувати волю, уяву, вчитися співвідносити надзавдання спектаклю з ідеями сучасності.

Я говорю, що Станіславський постійно думав про особистість творця, чи то актора, чи режисера. Від того, чим цікавиться, чим живе режисер, залежить і добір репертуару, і розподіл ролей, і задум, і визначення над­завдання. Мета творчості, мета людини, яка прийшла в режисуру, визна­чатимуть ступінь глибини й змістовності мистецтва, що створюється.

Цільова спрямованість — так називав І. Пав лов внутрішній потяг до здійснення своїх прагнень. Наднадзавданням називав Станіславський

цей внутрішній стимул. Наднадзавдання артиста містить у собі обов'яз­кове прагнення до духовного усвідомлення свого життя, своєї творчості, своїх цілей у мистецтві.

А як бути режисерові? Адже його завдання ще складніше. Йому потрібно побачити п'єсу як ціле. Знайти ключ до неї. Визначити над­завдання автора і знайти те, заради чого він, режисер, ставить цю п'єсу сьогодні. Коли студентові-режисеру пропонуєш подумати про «над­завдання» якоїсь конкретної вистави, він найчастіше пропонує «ефект­не» визначення. Тут і «утвердження справедливості», і «протест проти насильства», і «гнівне заперечення буржуазної моралі», і «протест про­ти некомунікабельності людського суспільства», і «бунт проти бездуш­ності й жорстокості»...

Через глобальність визначень гине те єдине, неповторне, що мав на меті автор і в ім'я чого сам режисер із багатьох обрав саме цю п'єсу. Що «обпекло» його в ній?

Світогляд режисера, його етичні й естетичні погляди мають відгук­нутися на суть і форму п'єси, визначити її істинне надзавдання. Надзавдання, що спирається на авторське, але виражає сутність режисерських прагнень. Лише тоді режисер зможе заразити акторів «своїм» надзавданням.

Упродовж усіх п'яти років навчання ми повертатимемося до цієї теми. Насправді ж не буде заняття, на якому вона так чи інакше не постане перед нами: заради чого грається етюд? У чому його сенс? Що хотів актор сказати своєю поведінкою? Як звучить сьогодні ця п'єса і заради чого її слід ставити?

На всі ці запитання ми будемо шукати відповіді під час кожно­го уроку. У цих пошуках, наполегливих, щоденних, — праця режи­сера.

...У руках у нас... величезний скарб — учення Станіславського, його система. Від нас залежить, як ми використаємо цей дар.

Більшість, на жаль, задовольняється тим, що на словах визнає систему Станіславського, і на цьому все припиняється. Відомо, що Станіслав-ський пропонував не награвати, а діяти. Відомо, що на противагу теат­ру ремесла й зображання він був за театр переживання. Багато хто знає, що в останні роки життя він особливо часто говорив про фізичні дії. На цих трюїзмах нерідко припиняється знайомство зі Станіславсь-ким. Про нього говорять із повагою, але преспокійно відсувають його систему на кінець XIX і початок XX століття, — прикріплюють її до драматургії Чехова та Горького і впевнено говорять, що система Стані­славського — пройдений етап.

Історія культур, як віхами, позначається відкриттями тих чи тих законів. Ньютон, Галілей, Ломоносов, Дарвін, Менделєєв, Ейнштейн, Павлов відкрили закони, живучи в певних історичних умовах, але відкри­те ними мало значення для подальшого розвитку всього людства.

Система Станіславського відкрила нам закони акторської творчості. Вони начебто прості.

Прості так само, як простий закон тяжіння у фізиці, закон природ­ного добору в біології чи закони Кеплера про рух небесних тіл в астро­номії. Вони прості, як усякий уже відкритий закон, у них є дещо «само собою зрозуміле».

(Кнебель М. Поззия педагогики. — М.: ВТО, 1976. — С. 17, 41 — 42, 47.)

________________ Дидактичні завдання ________________________

/. Порівняйте думки К. С. Станіславського і М. Й. Кнебель про роль надзавдання в діяльності митця. Чому ці театральні педагоги на­давали великого значення усвідомленню актором надзавдання і над-надзавдання своєї діяльності?

2. Що містить наднадзавдання актора? Педагога?

З- Чому наведені в тексті форми «ефектних» надзавдань М. Й. Кне­бель вважає недоцільними? Як розуміти використану метафору: надзавдання «обпікає»?

4. Які головні питання доцільно ставити режисерові, визначаючи над­завдання вистави? Які з цих питань можуть допомогти вчителеві у визначенні надзавдання педагогічної дії?

5. Як оцінює М. Й. Кнебель внесок К. С. Станіславського в історію культури?

Лесь Курбас