Поезія усного слова

Зовнішність читця

Манери вчителя, промовця, читця, його одяг, зачіска, поза, міміка, жест — ніщо не випадає з уваги слухачів, глядачів, а особливо таких, як діти. Крім того, зовнішність виконавця впливає і на його власний пси­хічний стан. Відомо, що невдоволення своїм убранням (як і відчуття, що немовби заважають власні руки) нерідко пригнічує не лише по­чатківців..

Недбале ставлення виконавця до своєї зовнішності, як і надмірна увага до неї, — неприпустимі. Підтягнутість та акуратність у поєднанні з невимушеністю, елегантність і простота, відсутність надмірностей — такі наизагальніші вимоги до зовнішності вчителя; вони диктуються самою природою його професії. А крім того, йдеться про вимоги, які вчитель ставитиме дітям.

Поза

У позі, як і в усьому, найголовніше — відсутність позерства й манір­ності, стриманість, невимушеність, простота. Естетика пози не терпить поганих звичок, як-от: погойдування спереду назад чи з боку на бік, переминання з ноги на ногу або звички триматися за спинку стільця чи за кафедру, а тим більше спиратися на неї грудьми. Крім того, такі звички часто становлять серйозну, хоча, може, й непомітну для виконавця, перешкоду в процесі творення звука. Нормальна поза підтримує в читця почуття впевненості в собі. Ось чому слід серйозно поставитись і до цієї «дрібниці» й прищепити собі описану далі узвичаєну манеру стояти.

Ноги не зведені докупи. Відстань між ступнями: 12 — 15 см між п'ятами; 15 — 20 см — між носками. Одна нога трохи висунута впе­ред. Опертя на одну ногу трохи більше, ніж на другу. Коліна пружні й еластичні. У руках і плечах не повинно відчуватися напруження. Руки не притискаються до грудей (крім тих окремих випадків, коли цього вимагає жестикуляція). Груди вільно й не надмірно виставлені вперед. Живіт підтягнутий, але не настільки, щоб сковувати дихання. Така робоча поза читця. Навчіться прибирати цю позу.

Поза вчителя від пози читця може відрізнятися тим, що на лівій руці вчителя лежить розкрита книжка, навіть тоді, коли вчитель читає напа­м'ять. Без книжки поза вчителя в процесі читання набуває дещо естрад­ного вигляду...

Манери

Манери, тобто зовнішні форми поведінки, підпорядковуються головній меті: сприяти створенню дружньої атмосфери щирого і ділового контакту з аудиторією.

Декламаторові доводиться невтомно контролювати себе й не допуска­ти метушливості в рухах, не приводити в порядок свій туалет під час виступу на очах у слухачів (про це слід потурбуватися завчасно), не потирати рук, не відкашлюватися тощо.

Треба навчитися цілеспрямовано користуватися поглядом, не ховати очей від слухачів. Щоправда, тут декламатор великою мірою зв'язаний текстом...

На відміну від естрадного читця, у вчителя постійна аудиторія — учні. Тому деякі вчителі звикають до неї настільки, що починають

нехтувати цими найелементарнішими вимогами. Поступово вся робота вчителя (зокрема і його декламація) обростає власними недоробками та недоліками. І тоді ефект від його роботи і дієвість естетичного впливу літератури на учнів помітно знижується або й зовсім зникає...