СИТУАЦІЯ 2. А зараз ми завітаємо до третього класу, в якому працює народний учитель Галина Данилівна Лаврова.

А зараз ми завітаємо до третього класу, в якому працює народний учитель Галина Данилівна Лаврова.

Успіх Лаврової помітний відразу, з першої хвилини уроку — він в особливому стані дітей. Не те, щоб свято, ні — праця, але радісна, така, що дає радість. І помітно, як багато з цими третьокласниками працю­вали. Вони тримаються на уроці цілком вільно, але ні за яких обста­вин жоден хлопчик і жодна дівчинка не викрикнуть, не стануть відпо­відати раніше, як піднімуть руку й одержать дозвіл, — привчені до порядку.

Усі вчителі-відвідувачі говорять, що Галині Данилівні зовсім не до­водиться робити дисциплінарних зауважень. її діти мають абсолют­ний учнівський слух, вони спрямовані на вчительку, вони чують кожне її слово, і все, що від неї іде, здається їм надзвичайно важливим. А як же інакше навчатися?

— Погода сьогодні не така, як завжди, — і щодня інша! — починає
урок Галина Данилівна. — Яка сьогодні погода?

Увесь клас піднімає руки, долоньки тріпотять у нетерпінні:

— Казкова!

— Чудовий туманний ранок!

— Немов сніжне королівство!

— Ранком заволодів цар-туман!

— М'яка погода, бо сніг під ноги лягає!

— Ніжна, ласкава, добра!

Навіть трохи дивно чути всю цю вишуканість слів від маленьких дітей. А вчителька зненацька гасить у класі світло, загальний подих замилування — «ах!». І справді, ще немає дев'ятої ранку, ще темно, і вулиця у світлі ліхтарів за легкою сніжною завісою здається чарівною. На чотирьох уроках Лаврової я тричі чув це прекрасне дитяче «ах!». Так для того ж і школа, щоб дивуватися, ахати, трудитися душею. Май­стер!

...Виявилося, що все це — лише вступ до теми «Закінчення прикмет­ників жіночого роду»: ніжна, ласкава, добра погода... Діти відразу взялися за серйозну граматичну працю. Але прикметники в їхніх при­кладах були всі живі, вони пахли снігом, морозом, сьогоднішнім ранком, і тому в Лаврової вийшов урок живої російської мови, даної нам усім для вираження краси світу.

Година за годиною, дзвоник за дзвоником, а діти, як і раніше, в такому ж спокійному стані зібраності й готовності працювати. Поступово подив змінюється розумінням, починаєш помічати головну властивість цих уроків. Могутній етичний заряд — так можна назвати ту силу, що не тисне на дітей, а підносить їх, підносить. Виявляєш, що буквально кож­не слово вчительки, кожен її жест, погляд якимось чином торкаються тих головних питань життя, без котрих немає духовності людини, на­віть якщо їй десять років. Учителька не повчає, не проголошує мораль­них сентенцій, їй узагалі не властивий повчальний тон; але вона по­стійно виявляє своє ставлення до людей, до праці, до життя, і це став­лення переважно радісне... На уроках Лаврової бачиш, як цей духов­ний світ створюється і який тут інструмент відіграє головну роль — радість. «У неї талант жити, і вона вміє передати його дітям» — так складно (або так просто) пояснила мені секрет Лаврової її сестра, учи­телька Л. Д. Хлопотова.

Етичним пафосом, етичною силою наповнені навіть найпростіші, зви­чайні дії вчительки. Наприклад, коли вона запитує про відсутніх, то підводяться друзі тих, кого сьогодні немає, і пояснюють, чому не прийшли до школи діти... Хвилюватися за відсутнього, за відсталого, за того, хто загубився, за маленького і слабкого вчителька навчає увесь час. І навіть коли восени збирають опале листя, вона просить: «Підніміть і малень­кий, померхлий, самотній листочок, діти...».

А як Лаврова хвалить дітей! Я став записувати за нею, але припи­нив — репертуар похвал виявився таким безмежним:

«Молодець! Продовжуй, Костю, ти мене тішиш! Молодець, будеш хорошим помічником! Бачу, ти вирішив перемогти свою трійку! Женю Антонов, пізнаю тебе, п'ятірка, молодець!..»

Діти її люблять! їй не доводиться домагатися їхньої любові, вона перемагає їх миттєво. Усмішка її обеззброює кожного, і численні гості намагалися піднесено описати усмішку Лаврової: «Усмішка осяває миле обличчя Галини Данилівни, діти невідривно дивляться на неї...» Або ще так: «її усмішка, як сонце, опромінює дітей, покращує їхній настрій і полегшує працю...»

А що? У цьому є правда, і ми часто ловимо об лизня, коли намагає­мося пояснити успіх учителя лише його методами або промовами, і забуваємо про головні педагогічні засоби — скажімо, про просту, щиру усмішку і ласкаву інтонацію. Нам здається, ніби це все «ненауково», а насправді ненауково будувати педагогічні теорії, в яких немає слів

серце, сердечність, душевність, погляд, усмішка. І от побачите — те, чого буває так важко домогтися, коли піклуєшся лише про розумовий розвиток, те набагато легше з'являється під впливом етичної сили, зви­чайного добросердя. Ось чому всі діти навчаються в Лаврової добре, хоча в кількох учнів у медичних довідках стоїть діагноз «ЗПР» — «затримка психічного розвитку». Але любов, але радість, але «ах!», але «молодці» пробивається навіть крізь мур дитячого нерозуміння, крізь в'язку завісу відсталості.

(Соловейчик С. Л. Вечная радость. — М.: Педагогика, 1986. — С. 33-36.)

______________ Д идактичні завдання ____________________ -

/. Які засоби саморегуляції, на вашу думку, використовує Галина Да­нилівна Лаврова?

2. На прикладі роботи Г. Д. Лаврової поясніть механізми впливу пси­хоемоційного стану вчителя на дітей. Як виявляється внутрішня техніка через зовнішній вигляд педагога? Через його мовлення? Чи пов'язані з внутрішнім самопочуттям способи взаємодії з дітьми, які використовує вчитель?

3. Уявіть, що зараз, ще студентом першого курсу, вам довелося працю­вати педагогом. Спрогнозуйте та опишіть свій внутрішній стан у роботі з дітьми. Чи відрізнятиметься він від робочого самопочут­тя Галини Данилівни? Які засоби саморегуляції використаєте?

Тема 5 _________________

ЗОВНІШНІЙ ВИГЛЯД

УЧИТЕЛЯ, ОСНОВИ

МІМІЧНОЇ

І ПАНТОМІМІЧНОЇ

ВИРАЗНОСТІ

Думки мудрих

У людині повинно бути все прекрасне: і обличчя, і одяг, і душа, і думки.

А. П. Чехов

Обличчя — це квітка на стеблині, яка зветься люди­ною. Квітка ця завжди в русі, вираз її постійно змінюється, на ній відображаються то сміх, то захоп­лення, то замисленість, які раптом змінюються без­словесною тупістю або заціпенінням мертвої природи.

І. Андрич

Коли очі говорять одне, а язик інше, досвідчена люди­на більше вірить першим.

Р. У. Емерсон

У характері, у манерах, у стилі, у всьому найпрекрас-ніше — це простота.

Г. Лонгфелло

О. Г. Мороз, В. Л. Омеляненко ПЕРШІ КРОКИ ДО МАЙСТЕРНОСТІ