Про мій досвід

...Педагогічна майстерність — зовсім не пусте діло. В педагогічних вузах цією педагогічною майстерністю і не пахне. Там і не знають, що таке педагогічна майстерність. Склався такий стан, коли цю майстерність кожен має право назвати кустарною, і це буде правильно.

Я теж багато морочився над цим питанням і тим більше морочився, що ніколи не вважав себе за талановитого вихователя і, по совісті кажу, що не вважаю й тепер, бо інакше мені не довелося б так багато працю­вати, помилятись і страждати.

Я й тепер глибоко переконаний, що я швидше звичайний педагог, середній педагог. Це дуже скидається на правду. Але я домігся педа­гогічної майстерності, а це важлива річ.

Майстерність вихователя не є якимось особливим мистецтвом, що вимагає таланту, але це спеціальність, якої треба навчитись, як треба навчати лікаря його майстерності, як треба навчати музиканта. Кожна людина, якщо вона не каліка, може бути лікарем і лікувати людей, і кожна людина, якщо вона не каліка, може бути музикантом. Хто — краще, хто — гірше. Це залежатиме від якості інструмента, навчання і т. д. А в педагога такого навчання немає.

Що таке майстерність? Я схильний відокремлювати процес вихо­вання від процесу освіти. Я знаю, що проти цього заперечить кожний спеціаліст-педагог. Але вважаю, що процес виховання може бути видокремлений, і може бути видокремлена майстерність вихователя.

Можна і треба розвивати зір, просто фізичний зір. Це конче по­трібно для вихователя. Треба вміти читати на людському обличчі, на обличчі дитини, і це читання може бути навіть описане у спеціальному курсі. Нічого мудрого, нічого містичного немає в тому, щоб по обличчю дізнаватися про деякі ознаки душевних порухів.

Педагогічна майстерність полягає і в постановці голосу вихователя, і в умінні керувати своїм обличчям.

Сьогодні ваш шановний директор при мені розмовляв з одним хлоп­чиком. Не кожний зможе так розмовляти. Я не буду йому лестити і говорити, що тут великий талант, але тут мала місце майстерність. Він сердито розмовляв з хлопчиком, і хлопчик бачив гнів, обурення, саме те, що було потрібно в цьому випадку. А для мене це була майстерність. Я бачив, що директор чудово грає.

...А у вихователя ця майстерність виявляється на кожному кроці. І вона виявляється зовсім не в парному становищі, коли я — вихова­тель і ти — мій учень. Парне становище — не так важливо, як те, що вас оточує.

Ваше ставлення як вихователя має значення навіть у тому разі, коли на вас ніхто не дивиться. І це не містика.

Я сиджу в кабінеті сам. Усі комунари на роботі і в школі. Я на когось розсердився, мені щось треба зробити. Моє обличчя наби­рає певного виразу, і це на всіх відбивається. Забіжить один, поди­виться на мене, шепне іншому, навіть мимохідь, і щось стане на своє місце.

Це не означає, що від настрою однієї особи залежить настрій усіх дітей, але треба вміти керувати своїм настроєм.

Якщо ви будете в цьому ж кабінеті плакати й ридати, це теж буде всім відомо і справить певний вплив.

Це позначається на всіх дрібницях: чи голитесь ви щодня чи ні, чи чистите черевики щодня чи ні.

Вихователь, який витягає з кишені чорну зібгану хусточку, — це вже не вихователь...

(Макаренко А. С. Твори: В 7 т. — К.: Рад. шк., 1954. — Т. 5. — С. 246-248.)

_________________ Дидактичні завдання _______________________

/. Знайдіть у тексті ті елементи педагогічної майстерності вчите­ля, яких, на думку А. С. Макаренка, не тільки можна, а й потрібно навчати у вищому педагогічному закладі.

2. Поясніть, яку користь може дати педагогові його вміння створюва­ти обличчям, поставою, голосом безліч нюансів: зокрема вимовити, наприклад, із 15—20 відтінками слово-звертання.

ЗО

Н. В. Кузьміна