Психологічні засоби підвищення безпечної поведінки працівників у професійній діяльності

Нині є два загальні напрями у вирішенні проблеми створення психологічного настрою на безпеку: зниження рівня виробничих загроз шляхом створення безпечніших знарядь, предметів та умов праці або ефективніших засобів захисту; підвищення рівня індивідуальної захищеності працівників, організовуючи безпечнішу поведінку [6].

Ми розглянемо шлях організації безпечної поведінки працівника, тому далі йтиметься тільки про нього.

Безпечна діяльність є, передусім, наслідком правильного ставлення працівника до питань охорони праці, його настрою на роботу без нещасних випадків. " Ставлення до чогось не вчать — його переймають. Отже, щоб досягнути сприятливого ставлення працівників до питань безпеки праці, таке ставлення треба створити у керівників — і воно повинно захопити" працівника.

Розходяться міркування керівників і працівників з питань ролі матеріального стимулювання та психологічного клімату у колективі. Керівники переоцінювали значення заробітку та грошового стимулювання у питанні безпеки праці, для працівників ці фактори не були найважливішими. Водночас керівники суттєво недооцінювали важливість хорошого психологічного клімату в колективі, а працівники оцінювали цей фактор вище, ніж думали керівники. Отож, керівники недооцінювали роль того фактора, на який вони впливали (створення хорошого психологічного клімату), і переоцінювали значення фактора, де їх можливості обмежені (збільшення заробітку) [6].

Щоб створити настрій працівникам на безпечну роботу, потрібна " загальна політика керівництва" (а не окремі заходи) в цьому напрямі. Таку політику треба активно рекламувати.

Важливе значення має стимуляція безпечної діяльності. Під час вирішення трудових завдань можуть виникати конфлікти мотивів, існуюче становище може підсилювати мотиви вигоди на шкоду мотивам безпеки праці. По-перше, треба формувати психологічне настроювання на безпечну поведінку, по-друге, так стимулюватиметься безпечна поведінка.

Мотив безпеки праці можна підсилити соціально (соціальна підтримка, підвищення оплати, додаткові вихідні дні, спеціальні привілеї, підвищення в посаді).

Безпечну діяльність можна формувати і за допомогою негативної стимуляції, тобто покарань. X. Фітг [16] описав навчальний експеримент, в якому суб'єктів дослідження карали за загрозливі дії. Виходячи з умов експерименту, такі дії призводили ніби до " вибуху" колеса і винного оббризкувало струменем холодної води. Досліди показали, що подібні покарання привели до зменшення частоти " нещасних випадків" порівняно зі звичайним навчанням без покарань.

У психології використовують незвичний метод стимуляції безпечної праці, який ґрунтується на використанні ігор [18]. Фірма " Еіекігіс" проводить гру " Винагорода за обережність". Працівники мають спеціальні кодові номери і щоденно розігрують між собою в лотерею призи від 25 до 100 дол. Якщо на певній ділянці трапляється нещасний випадок з втратою працездатності, то виграші у цей день зменшуються вдвічі і до кінця тижня лотерея не проводиться. Коли почали застосовувати цей метод, то на підприємствах травматизм знизився на 75 %. Застосовують й інші варіанти ігор, але суть їх зводиться до того, що при безпечній праці у людини є реальна можливість отримати деякий виграш, який вона втрачає з виникненням травми. Тому такі ігри стимулюють безпечну роботу не тільки заради себе, а й заради вигоди працівників певної галузі.

Велике значення має навчання та виховання безпечній діяльності. Питанням навчання безпечної діяльності присвячена праця англійського вченого П. Павела [19]. Методи навчання автор вибирає на основі аналізу помилок. Усі помилки працівників він поділяє на дві загальні категорії:

1) помилки психомоторні (автор називає їх помилками фізичного досвіду);

2) помилки прийняття рішень (помилки пізнавального досвіду).

Помилки психомоторної сфери виникають на рівні рухових операцій, виявляються в нечітких рухових актах. Виникають вони, як свідчить досвід, не через недостатній розвиток навиків або їх руйнування (у зв'язку з втомою, хворобою), а внаслідок неповного сенсорного синтезу. Неврахування окремих зовнішніх умов призводить до неправильної оцінки обставин, завдання, а тому й до вибору неправильного способу дії щодо його вирішення. Усі ці взаємозв'язані фактори і породжують помилки психомоторної сфери. Отже, для безпечного виконання моторних дій треба, передусім, виробити вміння повно і правильно оцінити ситуацію, яка склалася. Якщо є необхідні рухові навики, то вміння допомагатимуть виключенню психомоторних помилок і нещасних випадків цієї категорії.

Значно складніше навчати працівників умінню приймати правильні рішення й уникати загрозливих помилок. П. Павел [19] виділив два типи таких помилок:

1) помилки, які допускають у завданнях з обмеженим вибором (коли вимагають прийняти рішення про вибір одного з можливих дій);

2) помилки в завданнях з відкритим кінцем (де є багато шляхів, але при виборі будь-якого з них виникають нові завдання).

Прийняттю доцільного рішення в завданнях з обмеженим вибором навчити нескладно. Важче навчити прийняттю рішень у завданнях з відкритим кінцем. П. Павел запропонував використати для цього методику Б. Блоома, яка визначає деяку ієрархію рівнів мислення у подібних завданнях:

Знання — здатність впізнавати, ідентифікувати окремі явища. Розуміння — здатність пояснити це явище.

Застосування — здатність у відповідних ситуаціях застосувати та використати свої знання, розуміння. Аналіз — здатність розкласти це явище на його складові. Синтез — здатність за складовими відтворити це явище. Оцінка — здатність критично усвідомити це явище.

Під час навчання потрібно послідовно переводити учня від рівня знання до рівня розуміння, і аж до здатності критично оцінювати ситуацію, яка склалася. Навчання безпечній праці повинно бути органічно пов'язано з навчанням професії. Водночас вироблення рухових, сенсомоторних та інших навиків праці дають змогу орієнтуватися не тільки на економне отримання високих результатів, а й на досягнення їх безпечним шляхом. Враховуючи міркування безпечності, треба навчати вирішувати розмовні завдання і проблемні ситуації, які виникають у процесі роботи.

Правила є засобом відмежування діяльності від небезпеки. Правила безпечної праці визначають, як повинен і як не повинен діяти працівник у процесі праці і на території виробництва, щоб уникнути нещасних випадків і аварій. Корисного ефекту правил досягають попередженням працівників про наявність тих або інших загрозливих факторів, шляхів заборони тих дій, операцій, способів поведінки, які можуть зумовити згадані випадки та аварії.

Психологічні дослідження [6] свідчать, що треба спеціально виділяти в інструкціях (шрифтом, великими буквами, рамками) ті пункти, порушення яких пов'язано з особливо важкими наслідками, окремо виділяти пункти, які часто порушують. Потрібно скорегувати кількість пунктів діючих інструкцій за рахунок: вилучення непотрібних вимог; вилучення вимог, які очевидні для нормальних людей (як-от " не лізь до полум'я, бо обпечешся"); переведення пунктів, які мають загальні положення, з інструкцій з безпеки в інструкції з експлуатації техніки та навчальні посібники; ліквідувати дублювання тих самих пунктів у різних правилах.

Отже, правила безпеки е важливою складовою проблемою психології безпеки праці, проблемою, де зібрано багато актуальних питань, вирішивши які можна зменшити трудовий травматизм.

Важливе значення мають різні методи виховання безпечної поведінки працівника залежно від інтересів і соціальних особливостей окремих працівників.

Виділяють сім груп, яким адресовані ці дії:

1) працівники, які цікавляться питаннями безпеки, вважають ефективним засобом впливу плакат, а ті, хто байдужий до цих питань, зазначають кінофільми;

2) бесіди вважають корисними тільки ті працівники, начальники яких і їхня група позитивно належить до питань безпеки;

3) літературу вважають корисним засобом ті працівники, керівники яких і їхня група позитивно ставляться до питань безпеки;

4) навчання безпечній поведінці вважають корисним там, де працівники або їхні майстри позитивно розглядають питання безпеки;

5) змагання доцільні в тих групах, де зацікавлення безпекою незалежне від того, як до неї ставиться їхній керівник;

6) покарання можуть мати ефект тільки в тій групі, де цікавляться питаннями безпеки;

7) інспекція корисна в тих групах, де працівники вважають, що їхній майстер зацікавлений у безпечній праці.

Дослідження [6] показало, що ефект впливу майже всіх розглянутих методів виховання безпосередньо залежить від інтересу до питань безпеки праці, який виявляє сам працівник і його група. Найефективнішим засобом виховання визнали бесіду та плакат, найменш ефективним — покарання і змагання.

Важливе значення має психологічний аналіз нещасних випадків як метод боротьби з травматизмом будь-якого вигляду. З'ясувавши причини, які спричинили той чи інший нещасний випадок, виникає можливість виявити шляхи вилучення або зниження можливості його повторення. Найперше треба шукати відповіді на такі запитання: чому працюючий вибрав саме таку дію і виконав її саме такою операцією, при якій відбулася травма? Чому при виконанні дій він не помітив загрози, не попередив подію? Ці запитання спрямовані на виявлення психологічної причини нещасного випадку. Навіть тоді, коли виявлено, що подія виникла лише з технічних причин, то треба аналізувати, чому працівник своєчасно не помітив порушення в роботі техніки, а якщо помітив, то які обставини заважали йому попередити подію.

Нині можна виділити три основні підходи до проведення подібних психологічних аналізів: клінічний, статистичний і підхід, який ґрунтується на моделюванні.

Клінічний підхід (його іноді називають монографічним [1]) полягає у різнобічному вивченні всіх зовнішніх і внутрішніх факторів, які могли окремо або в поєднанні бути причиною неправильних дій людини і призвести до нещасного випадку. Оскільки цей підхід спрямований на виявлення психологічних причин таких помилкових дій, то всі ці фактори розглядають у реальному виявленні з погляду їх відображення у свідомості людини.

За допомогою статистичного підходу можна проаналізувати обмеженішу кількість показників нещасного випадку, які чітко стандартизовані за видами, категоріями. Цей метод вимагає збору великого статистичного масиву даних за всіма необхідними показниками. За допомогою різних видів статистичного аналізу можна знайти деякі закономірності, які є між показниками, що аналізують, вивчаючи особливості виникнення нещасних випадків в окремих професіях, на окремих виробничих ділянках, у відповідних категорій працівників тощо [20].

Статистичні методи часто доповнюють психологічними методами збирання статистичних даних: інструментальні заміри психофізіологічних показників суб'єктів дослідження; використання бланкових тестових методик для оцінки їхніх відмінностей індивідуальних якостей; застосування методів анкет (запитальників), інтерв'ю і бесід зі збирання стандартизованих даних; збір відомостей методом спостереження.

Для цього підходу важливо, щоб будь-яка методика, яку використовують, давала змогу збирати однорідні відомості за кожним показником, який оцінюють. У таких випадках зібрану переліченими методами інформацію можна подати у вигляді таблиці, стовпці яких визначають відповідні замірювані ознаки, а в кожній лінійці записують оцінки всіх тих ознак, які одержали по окремих працівниках. Подібні таблиці з масивом отриманих даних опрацьовують ЕОМ і різні види статистичних аналізів: визначення середніх значень за окремими ознаками і їхні довірчі інтервали, проведення кореляційного, багатофакторного, дисперсійного, регресивного аналізів, процедури " розпізнавання образів".

Статистичний підхід спрямований на виявлення загальних закономірностей травматизму. Травматизм розглядають як функцію психологічних змінних. Він виявляє загальні закономірності виникнення травматизму і розробляє загальні шляхи боротьби з ним, з окремими його видами.

Важливе значення має моделювання нещасних випадків і їхніх закономірностей. Моделлю явища загалом прийнято називати його відображення, яке використовують як " замісник", а моделюванням — дослідження цього явища на моделі. Моделювання нещасних випадків полягає у відтворенні в натуральному експерименті ситуації, яка була в реальному нещасному випадку, вивчення поведінки працівників у такій ситуації.