Диференціальна психологія

1) Диференціальна психологія зосереджується на дослідженні темпераменту як індивідуально-стійкої системи інваріантних психобіологічних (формальних) властивостей індивідуальної поведінки, оскільки темперамент (властивості нервової системи):

- основа індивідуально-психологічних відмінностей між людьми;

- інтеграційне утворення, що об'єднує найрізноманітніші властивості нервової системи, які забезпечують увесь спектр психічної діяльності людини - від найпростіших психічних процесів (відчуття) до вищих форм буття особистості (творчості);

- центральне формальне психічне утворення, оскільки він Є генетично детермінованим, вродженим, стійким у часі, крос-ситуативним;

- тісно пов'язаний з іншими формальними характеристиками індивідуальності (про що свідчать тісні кореляційні зв'язки), які е предметом диференціальної психології, - інтелектом і когнітивними стилями.

Узагальнене і достатньо повне з точки зору диференціальної психології визначення темпераменту пропонує сучасний український психолог Лора Лєпіхова.

Темперамент (лат. tempero-змішую) - вроджена, стійка характеристика індивідуальності, одна з найважливіших структурних одиниць психодинамічної організації психічної діяльності (темпу, ритму, інтенсивності окремих психічних процесів і станів), що показує спосіб реагування на події.

Різні комбінації цих генотипічних властивостей створюють індивідуальні відмінності фенотипічних параметрів особистості: екстраверсії - інтроверсії, активності, пластичності - ригідності, тривожності.

Відому спробу пояснити природу темпераменту зробив І.П.Павлов, вивчаючи вищу нервову діяльність тварин. Він довів, що основу темпераменту становлять властивості нервової системи, а саме сила нервової системи, що залежить від працездатності нервових клітин, рівновага процесів збудження і гальмування, рухливість, тобто здатність нервових процесів швидко заступати одне одного. Співвідношення цих властивостей створює тип нервової системи. За Павловим, таких типів чотири, і вони однакові для людини і тварин. Це сильний неврівноважений тип — холерик; сильний, врівноважений, рухливий тип — сангвінік; сильний, врівноважений, інертний тип — флегматик; слабкий, загальмований тип — меланхолік.

Дослідження Б.М.Теплова та В.Д.Небиліцина довели, що від кожної з позначених Павловим властивостей нервової системи залежить ще кілька інших властивостей. Було експериментально відкрито нові якості, а саме динамічність — швидкість вироблення позитивних та негативних умовно-рефлекторних зв'язків, лабільність — швидкість виникнення збуджувального чи гальмівного процесу. Крім загальних властивостей нервової системи, виявилися також парціальні (часткові), котрі характеризують роботу окремих ділянок кори головного мозку (слухової, зорової, рухової). Парціальні властивості можуть бути значущими для вивчення певних здібностей.

Тип вищої нервової діяльності є природженим, але деякі властивості нервової системи мають тенденцію до змін. Холерику можуть бути властиві дуже сильні збудження і слабке гальмування, той самий холерик може вирізнятися сильним збудженням і сильним гальмуванням, але збудження буде сильнішим. Під впливом зовнішнього середовища тип темпераменту загострюється чи, навпаки, пом'якшується. Якщо жваві, рухливі діти живуть одноманітно, позбавлені радісних емоцій, вони можуть сформуватися боязкими, неврівноваженими, нерішучими, Спокійна, підтримуюча обстановка зменшує природну збудливість, дратівливість, нестриманість.

Тип темпераменту не змінюється з віком людини, але має тенденцію до дозрівання, усталення, набуття нових якостей під впливом життєвих обставин. Загальновідомо, що дитина дошкільного віку, хоч би до якого природженого типу вищої нервової діяльності вона належала, має слабкішу нервову систему, ніж людина доросла, тому й темпераментні реакції дошкільника визначаються підвищеною активністю. Чим молодша дитина, тим вищі її збудливість, чутливість, вразливість. У сім-вісім років сила процесу збудження досягає свого максимуму, котрий є можливим для певного типу темпераменту. Сила процесу гальмування досягає свого максимуму ще пізніше. Врівноваженість нервових процесів складається остаточно в підлітковому віці. Загалом тип темпераменту стає визначеним у юнацтві.

Під впливом важких життєвих випробувань, потрясінь, тяжких хвороб властивості темпераменту можуть змінюватися й на пізніших вікових етапах розвитку особистості. Наприклад, хронічний алкоголізм, який поступово руйнує фундамент індивідуальності, послаблює працездатність нервових клітин, підвищує виснажливість, інертність, неврівноваженість процесів збудження і гальмування.

Серед основних властивостей темпераменту слід назвати передусім сенситивність (чутливість). Вона характеризує найменшу силу зовнішнього впливу, що викликає темпераментну реакцію. Сьогодні вже доведено, що найчутливішим типом, який легко адаптується до нових умов середовища, є тип слабкий, меланхолік. Друга властивість — реактивність, тобто сила й енергія, з якою людина реагує на впливи. Найвища реактивність — це реактивність холерика. Крім реактивності, темперамент характеризує також активність, здатність самостійно, свідомо керувати своєю поведінкою. Пластичність і ригідність є параметрами пристосування до зовнішніх впливів. Екстраверсія-інтроверсія свідчать про загальну спрямованість зовні чи всередину. Серед властивостей темпераменту необхідно визначити також темп психічних реакцій.

Основу темпераменту становлять базові потреби людини, які зумовлюють характер темпераментних реакцій. І.Кант ще у XVIII ст. писав, що основним прагненням сангвініка є прагнення до насолоди, яке поєднується з легкою збуджуваністю почуттів та їх невеликою тривалістю. У меланхоліка панує схильність до суму, журби; кожна дрібниця його ображає, і страждання здаються нестерпними. Холерик виявляє велику силу в діяльності, енергію, наполегливість, коли він перебуває під впливом певної пристрасті; його гордість, мстивість, честолюбство не мають меж. Флегматик хоче усталеності, спокою, йому не потрібно дуже себе стримувати, щоб зберегти холоднокровність.

Кожен тип темпераменту має свої позитивні та негативні особливості. Так, нестримний холерик є дуже активним, безстрашним; легковажний сангвінік жваво сприймає світ, несе оточенню свою життєрадісність; млявий флегматик завжди має сили й ґрунтовність; нерішучий меланхолік є напрочуд чутливою людиною, яка природно співчуває кожному. Однак чисті типи майже не трапляються в житті, існує багато проміжних форм.

Існують типології темпераменту, в яких його властивості безпосередньо пов'язуються з індивідуальними відмінностями в будові тіла. Вони мають назву конституційних типологій. Найвідомішим представником конституційної типології є Е.Кречмер, який у 1921 р. видав нині вже класичну працю " Будова тіла і характер". Головна ідея книжки полягає в тому, що люди з певним типом тіла мають і певні психологічні характеристики та схильність до відповідних психічних захворювань.