Психофізіологія стресу. Передумови виникнення стресу в сучасних умовах життя.

Сучасний технічний прогрес, соціальні, політичні, екологічні умо­ви зумовлюють запізнення темпів адаптації від життєвих ви­мог. У зв'язку з цим підвищується напруженість механізмів центральної нервової системи і гомеостатичних констант. Коли подраз­ники стають особливо потужними, емоційна напруженість набуває хро­нічного характеру і у процес формування нового стану організму залучаються як коркові, так і підкіркові утворення. При цьому форму­ється синдром розумово-емоційного (нервового) перенапруження. Та­кий стан може перейти у хворобу.

Короткочасні емоції переважно не є шкідливими. Лише тривалі впливи мають суттєве значення для виникнення нервового напру­ження.

Несприятливий вплив психофізіологічного напруження на здоров'я виявляється у таких формах:

• різні професійні захворювання;

• загальні захворювання, коли перенапруження стає основним факто­ром ризику (наприклад, розвитку серцево-судинних, нервово-психіч­них порушень);

• зниження резистентності організму до різноманітних впливів (на­приклад, загострення хронічних хвороб).

У процесі еволюції організм, стикаючись із труднощами, виробив такі основні типи реагування: активний (боротьба), пасивний (втеча), компромісний (терпіння). Незалежно від того, який тип реагування вибере організм, початкова реакція буде однотипною — мобілізація функціональних можливостей для подолання зрослих вимог.

Системна реакція організму на будь-який біологічний, хімічний, фі­зичний, психологічний вплив, яка має пристосовне значення, називається стресом (від англ. stress — тиск, напруження). Проте здатність до адаптації не безмежна. Коли інтенсивність впливу або його тривалість перевищують функціональні можливості організму протидіяти, стан стресу називається дистресом.

Стрес і дистрес — це стани організму, які розвиваються при зусил­лях, стомленні, болю, жаху, приниженні, втраті крові, фізичній і розумо­вій роботі, навіть при раптовому успіху, який веде до змін всього життєвого укладу.

Будь-який з перелічених факторів може викликати стан стресу, але неможливо окремо про кожний з них сказати, що це і є стрес.

Фактори, які викликають стрес, називаються стресорами. Хоча стресори можуть різнитися, вони зумовлюють в організмі однакову за формою біологічну реакцію, яка є неспецифічною. Лише при певній тривалості впливу стресора організм визначає специфічну реакцію. її спрямо­ваність буде завжди однаковою при дії неприємних (негативних) і приємних (позитивних) факторів або ситуацій. Інакше кажучи, і горе, і радість супроводжуватимуться однаковою неспецифічною реакцією організму.

Стрес не завжди є результатом якогось порушення. Будь-яка нор­мальна діяльність — гра в шахи чи палкі обійми — може зумовити стан стресу, не завдаючи організмові шкоди.

Цілковита відсутність стану стресу на дію збуджуючих факторів означає смерть. Здатність організму до пристосування, адаптаційна енергія поступово втрачаються. Холод, м'язове зусилля, кровотеча й інші стресори можуть переноситись організмом протягом обмеженого часу.

Після первинної реакції тривоги, коли організм мобілізує свої зу­силля на протидію стресору і змінює свої характеристики, він адап­тується і чинить опір, причому тривалість опору залежить від спад­кових особливостей організму і сили дії стресора. В цей період організм або окрема фізіологічна система виходять на новий, значно вищий від звичайного, рівень функціонування. Таке додаткове напруження по­ступово зменшує ресурси організму, знижує резистентність, знову з'яв­ляються ознаки реакції тривоги, відбувається виснаження організму.

Воно незворотне і завершується загибеллю. Прикладом поступового виснаження ресурсів організму є процес старіння.