Вікіпедія

Загальна характеристика та основні можливості тлумачного словника - енциклопедії Wikipedia

Wikipedia («Вікіпедія») —найповніша енциклопедія у світі. Це унікальний міжнародний інтернет - проект, що складається з 253 мовних проектів Вікіпедії, яким можна скористатись на сайті www.wikipedia.org. Серед них, найбільшу кількість має англійська Вікіпедія - 2, 3 млн. статей. «Вікіпедія» стартувала 15 січня 2001 р. Проект створили вчений-філософ з університету штату Огайо Ларрі Сэнгер і підприємець Джиммі Уэйлс родом із Санкт-Петербурга, який проживає в штаті Флорида США. Саме тоді вони вже займалися Nupedia – інтернет - енциклопедією, що відрізнялася від своїх попередниць тим, що була простішою та більш доступною.

Одним з ноу-хау першого проекту було залучення авторів-добровольців до створення вивірених енциклопедичних статей, які потім могли б використовуватися всіма бажаючими. Однак, робота йшла повільно, тому що написання й рецензування виявилося справою складною. Але увагу ентузіастів привернула комплексна інтернет-видавнича система Wiki, розроблена в 1995 р. програмістом з Портленда Уордом Каннингемом. Вона дозволяє підтримувати інтернет - сайти, інформацію, на які можна реагувати й доповнювати в он-лайновому режимі. Учасник Wiki може внести зміни на будь-яку сторінку сайту, і їх відразу побачать всі відвідувачі. При цьому між сторінками активно розміщені гіперпосилання, в результаті довідкова функція сайту поліпшується.

Програма вийшла вдалою. Назва wiki запозичена від гавайського wikiwiki - «дуже швидко». Поступово розробка вийшла за рамки базового програмного продукту й перетворилася в концепцію. Вікі - гіпертекстове інтернет - середовище, призначене для колективного редагування, нагромадження й структуризації текстової інформації.

Сьогодні у Вікіпедії більше 29 447 статей (не враховуючи зображень). Це лише позначені статті, якими користується біільшість людей всього світу, та число їх зростає кожен день.

Запитання та завдання для самоконтролю:

1.У яких значеннях вживається слово «лексикографія»?

2.Що вивчає розділ мовознавства «Лексикографія»?

3.Як поділяються словники за призначенням і характером викладу матеріалу?

4.У чому відмінність між словниками енциклопедичними та лінгвістичними?

5.Яких різновидів є лінгвістичні словники? Яке призначення й особливості у кожного з них?

6.Охарактеризуйте найважливіші словники української мови.

7.Якими різновидами електронних словників ви користуєтесь найчастіше? Назвіть їх.

8.Скласти статті до словника за вибором (лінгвістичні, енциклопедичні).

Ø Література:

Ø 1.Сучасна українська літературна мова: лексика та фразеологія/За заг. ред.. акад..І.К. Білодіда. - К.: Наук.думка, 1973. -439 с.- ст.Лексикографія, с.292-326.

Ø 2.Сучасна українська мова/За ред. О.Д.Пономаріва. 2-е вид., перероб. –К.: Либідь, 2001. – 239 с. – ст.Лексикографія, с.90-102.

Ø 3.Шкуратяна Н.Г., Шевчук С.В. Сучасна українська літературна мова: Навч. посібн. – К.: Літера, 2000. – 685 с. – ст.Лексикографія, с.178-189.

Ø Електронні джерела:

Практичне заняття № 3. Науковий стиль і засоби реалізації у професійному спілкуванні

Чудова думка втрачає всю свою цінність,

коли вона погано висловлена

Вольтер

Мета: дослідити лексичні, семантичні, стильові особливості наукового стилю, структурні алгоритми наукового тексту

План: с тановлення і розвиток наукового стилю сучасної української літературної мови. Особливості наукового тексту і професійного наукового викладу думки

Рекомендації: оскільки питання наукового стилю частково були розглянуті в контексті теми «Стилі сучасної української літературної мови«увагу доцільно зосередити на практичному опрацюванні наукового тексту. Наприклад, запропонувати авторський науковий текст з метою законспектувати, в подальшому дослідити його за способом добору тез та розподілу на смислові частини, скласти план та проаналізувати структуру тексту, охарактеризувати вибір мовностилістичних засобів, термінологічні ряди певної галузі, використані в ньому, та зробити висновки щодо проведеної роботи з метою в подальшому використання набутого досвіду у самостійній роботі над науковими текстами та для створення власних.

Кожному вченому притаманний особистий ритм пошуку, аналізу, написання тексту. Костянтин Паустовський вважав: „Кожний твір треба писати так, ніби він останній у твоєму житті”. До когось приходить натхнення на світанку, коли організм тільки прокидається і свідомість нічим не перевантажена; а гіпотези та уявні експерименти приходять вночі, коли життя навколо сповільнює свій ритм. Те, що твориться на піднесенні, в пориві „першого варіанту” і здається спочатку досконалим, уже завтра, при другому прочитанні й уважному осмисленні, може виявитися двозначним, кострубатим, неточним. Тоді кожен автор стає редактором, який звіряє створене за законами „хорошого стилю”, якісного дослідження, чітких висновків.

До сильних позицій належать основні текстові елементи: назва, рубрикація (зміст), перший рядок і останній абзац, які не тільки закладають інтригу творчого пізнання, а й стають концептуальною основою, стрижнем, що підтримує все дослідницьке навантаження.

Парадокс наукової творчості полягає і в тому, що на цьому складному шляху трапляється чимало нудної, рутинної, чорнової роботи, що вимагає часу, посидючості, наполегливості у досягненні задуманого. Кожен професор колись починав із аспіранта, асистента, робив перші невдалі кроки, вагався, вислуховував поради й нищівну критику, тобто пройшов усі можливі рифи задоволення від роботи чи негайної спокуси все кинути і знайти щось простіше, приємніше, те, що забирає менше часу й дає більше грошей. Самому доводиться збирати факти, проводити експеримент, малювати ескізи, провадити опитування, спостерігати, аналізувати, друкувати, правити, впроваджувати, наполягати, самому платити додаткові гроші за ксерокопіювання і сканування, надання дефіцитної апаратури, за дозвіл провести ту чи іншу вибірку.

Від ученого очікують і яскравої мови викладу наукового тексту, образних порівнянь, цікавого сюжету. Коли монографію характеризують як „нецікаву”, „сіру”, „водянисту”, то це недоопрацювання автора, якому не вдалося зміст і форму наукової праці позбавити одноманітності, безликості. Так само важко виправдати надмірну ускладненість і наукоподібність. Головне ж достоїнство наукової мови – зрозумілість, легкість, лаконічність, вільні переходи від речення до речення, зовнішня простота, логічні перепади відсутні, кожна фраза поєднана природними, непомітними смисловими зв’язками.

Навіть відомі вчені, яким часто доводиться оприлюднювати свої ідеї й публічно виступати, не цураються перевірки написаної фрази на слух: мовлене слово звучить об’ємніше, аніж закарбоване на папері.

Класичним стало твердження, що історія літературної мови – це історія стилів. Науковий стиль сучасної української мови почав розвиватися з середини Х1Х ст.. Перша серйозна спроба поставити питання про науковий стиль української мови в теоретичному плані належить П.Житецькому(1836-1911рр.) Він накреслив перспективу його розвитку, брав участь у виробленні норм українського правопису, написав глибокі наукові дослідження з історії української мови, літератури, фольклору. Першою українською науковою установою справедливо вважають Наукове товариство ім.Т.Г.Шевченка у Львові (1893р.), Українське наукове товариство (1907р.) у Києві. Ці наукові установи видавали «Записки», а також спеціальні збірники секцій (філологічна, історико-філософська, математична, природничо-технічна, медична). З кінця Х1Х ст., більш-менш інтенсивно розгортається видання наукових праць українською мовою, передусім науково-популярних, переважно з гуманітарних дисциплін (історія, література), менше з економіки, права, філософії; поодинокі наукові праці з географії, біології, геології, медицини; майже не видавалися з фізики, математики, хімії.

Від 90-их рр. Х1Х ст. науковий стиль української мови активно розвивається. В його розвиток великий внесок зробили українські вчені М.Драгоманов, І.Франко, А.Кримський, В.Гнатюк, К.Михальчук та інші.

Закінчення процесу формування наукового стилю української мови в усіх його жанрових різновидах припадає на ХХ ст.. Він досягає такого рівня розвитку, що дає змогу передавати найскладніші здобутки людської думки в будь-якій сфері наукових знань. В українській науковій мові виробилися власні принципи використання словесних і граматичних засобів загальнонаціональної літературної мови, а також у ній представлені й індивідуальні манери письма відомих учених. Усе це і є показником її стилістичної зрілості та багатства.

Чого варто уникати при написанні наукової роботи:

розмовного стилю і сленгу (у письмових роботах вони недоречні, в усному виступі в незначній дозі – можливі);

зайвого гумору, іронії, дошкульності, критиканства;

незрозумілих абревіатур і скорочень без їхнього пояснення; недоцільно використовувати абревіатури і скорочення в заголовках, рубриках;

мовних штампів, без спеціальної термінології неможлива жодна наукова праця, але варто простежити за точністю вживання термінів при викладі думки. Не втрачайте почуття міри, не пишіть довгі складні речення з заплутаними конструкціями, з використанням наукоподібних слів, псевдонаукового стилю (часто саме такі претензійні та малозрозумілі слова використовуються неправильно, затуманюють смисл, занижують якість дослідження);

надмірного використання дужок: зловживання ними означає, що дослідник працює „неритмічно”, зайвий раз нагадує про подробиці й уточнення другорядного значення;

слід перевіряти ініціали авторів досліджень, на які доводиться посилатися;

наказовості, повчальності, надмірного чи несуттєвого вживання слів „повинно, має, мусить, необхідно та інш.” часто надають тексту зобов’язуючого відтінку;

тавтології: стежити за тим, аби одне й те ж слово (навіть поняття) не повторювалося надто часто. Використовуйте синоніми, зазирайте у словники.

Уваги щодо написання наукового тексту:

як правило, написання роботи починається із чернетки (чорнового рукопису), коли вимальовується основна композиція дослідження, здійснюється опис, аналіз та узагальнення матеріалу. Найчастіше найважче пишеться вступ, тому написати його можна наприкінці (для дисертації, монографії, доповіді);

редакторський хист знадобиться і при читанні власної роботи, щоб критично оцінити написане, перевірити концепцію, підсилити обґрунтованість висновків, скоротити другорядний матеріал, простежити логічні зв’язки між окремими частинами, визначити доцільність введення таблиць, малюнків, додатків тощо;

завжди перечитуйте і вичитуйте свою роботу, не покладайтеся на „розум” комп’ютера, не зловживайте „електронним перекладом” – часто саме тут криється плутанина, неточність, некваліфікованість. На кожній сторінці може бути не більше двох виправлень! (акуратно – чорним чорнилом, шляхом вклеювання окремих знаків чи слів, з використанням коректора чи інших засобів робіть правки надрукованого тексту);

не поспішайте здавати роботу одразу, щойно з принтера. Відкладіть свою працю на якийсь час (краще на добу), щоб “свіжим оком” її переглянути й оцінити, внести правки, усунути прорахунки, те, що вчора здавалося досконалим, завтра сприйматиметься з застереженнями;

завжди залишайте у себе другий примірник роботи (а також електронний варіант).

Завдання для самостійної роботи:

1.Законспектувати відповіді на питання:

а) основні ознаки наукового стилю,

б) лексичні норми в науковому стил.

2.Прочитати та опрацювати наукову статтю, підготуватитези до її обговорення на практичному занятті (за вибором або рекомендовану викладачем)

Література:

Зубков М.Сучасна українська ділова мова: Підручн.- 6-е вид., випр.. – Х.: Торсінг, 2004.

Ст.Функціональні стилі сучасної української літературної мови. – стор.18-26.

Мацюк З., Станкевич Н.Українська мова професійного спрямування: Навч. посібн. - 2-е вид. – К.: Каравела, 2005.

Розд.3. Лексичні норми мови професійного спілкування, стор.120-164;

Розд.6, Різновиди наукових робіт, стор.275-306.

Сучасна українська мова: Підручн./ За ред.. О.Д. Пономаріва. – 2-ге вид., перероб. – К.: Либідь, 2001.

Ст.Лексикографія, стор.38-77.

Електронні джерела:

Практичне заняття № 4Жанри наукових досліджень

Мета: проаналізувати пошукову систему обробки наукових знань та навчитись оформлювати результати наукової діяльності

План: Оформлення результатів наукової діяльності. План, тези як важливий засіб організації розумової праці. Анотування і реферування наукових текстів. Основні правила бібліографічного запису, оформлення пошукових запитів

Основні жанри наукових досліджень:

тези,

конспект,

аналітична записка,

анотація (до статей, авторефератів, монографій, інших видань,

дисертації (кандидатська і докторська), автореферат (до 1-2 др. арк.),

анотація до автореферату,

доповідь,

курсова (навчально-дослідницька робота), бакалаврська, дипломна (дипломний проект), магістерська робота (дисертація),

навчально-методичні видання: підручники, посібники, навчально-методичні збірники, вказівки, матеріали, хрестоматії тощо,

науковий звіт,

наукова стаття,

наукова монографія,

повідомлення й виступи,

резюме,

реферат, реферативний огляд,

рецензія, відгук

Конспект (від лат. conspectus – огляд) – короткий письмовий виклад змісту книги, статті, лекції тощо, тобто скорочений запис певної інформації. В ньому відображені основні положення тексту, які при необхідності доповнюються, аргументуються, ілюструються яскравими прикладами.

Конспект при потребі буває короткимабо детальним. Можна зберегти без змін авторські конструкції, цитати. В іншому випадку використовується переказ, інші формулювання, для швидкості та зручності в конспекті можуть подаватися скорочені слова, абревіатури. Деякі зауваги при складанні конспекту:

- при прочитанні та прослуховуванні тексту (промови, доповіді, виступу) для конспектування звертається увага на опорні (ключові) слова, ті інформаційні центри, що несуть найбільше смислове навантаження (так звані „вузлики на пам’ять”). Вибір ключових моментів залежить від мети та завдань конспектування, власних знань у цій галузі, особистих зацікавлень, можливостей пам’яті тощо;

- поділіть текст на логічно-смислові частини під час повторного читання;

- під час конспектування тексту великого розміру на полі вказуйте сторінки книжки, з яких законспектовано основні положення;

- на полях помічайте значення нових та незнайомих слів, понять, а також записуйте власні думки, коментарі, оцінки прочитаного.

Для конспектування, як і реферування, використовують, наприклад, такі способи викладу матеріалу: опис, оповідь, міркування.

За своїм обсягом конспект не перевищує 1/3 всього первинного тексту.

При складанні плану треба пам’ятати, що у пунктах плану називають основні мікротеми тексту. Перший та останній пункти співвідносяться як вступ та висновки тексту. Кожен пункт має бути коротким, чітким, відповідати змісту виділеної частини. Пункти складного плану можна розбивати на підпункти, Пункти оформляють як розповідне, здебільшого односкладне називне речення, або питальне речення.

Основні правила складання плану такі:

- попередньо перегляньте текст;

- уважно прочитайте текст, визначте головну думку;

- поділіть текст на смислові частини, визначте мікротеми;

- сформулюйте пукти плану;

- спробуйте переказати текст, керуючись складеним планом.