Статеве виховання

Статеве виховання — це процес оволодіння підростаючим поколінням моральною культурою у сфері взаємин статей, формування у нього потреб керуватися у стосунках осіб протилежних статей нормами моральності.

Статеве виховання передбачає розв'язання таких завдань: формування високих моральних якостей юнаків і дівчат; виховання культури дружби, кохання, інтимних почуттів; формування наукових знань про біологічні і соціальні проблеми розвитку представників обох статей, особливостей поведінки чоловіка й жінки; виховання почуттів материнства, батьківства, відповідальності за продовження роду людського; ознайомлення з особливостями етнічної культури в царині кохання, сім'ї; формування у молоді критичного ставлення до тенденцій " масової культури" щодо питань кохання, сім'ї, взаємин людей протилежних статей, які не відповідають особливостям національної культури і загальнолюдським моральним цінностям; пізнавати, відновлювати й оберігати національні моральні цінності в царині кохання, культу материнства й дітонародження та священного ставлення до продовження роду людського.

В Україні, як зауважував Г. Ващенко, молоді люди, як правило, одружувались за взаємною згодою. В основі одруження лежало почуття симпатії й кохання. Коли до того ще взяти порівняно високу інтелігентність українця, то стане зрозумілим, що родинне життя в Україні містило в собі багато високих духовних елементів, а не зводилося до фізіологічних моментів і здобування засобів до існування. Кохання набувало високих моральних рис. Перевага в ньому духовних елементів над фізіологічними зумовлювала стриманість у статевих відносинах, " їх жінки бувають чесні понад міру", — пише про українок мандрівник Цисар Маврикій. Стриманості відповідає друга висока моральна риса — вірність у коханні і в родинному житті... За статевою мораллю пильно стежило праукраїнське суспільство й суворо засуджувало як порушення цнотливості, так і зраду в родинному житті".

Любов як категорія етики належить до загальнолюдських морально-духовних цінностей. Любов до людини взагалі, до ближнього, до жінки завжди визначала оцінку особистості, її дій і вчинків. Апостол Павло у першому посланні до коринфян склав гімн про любов: " Любов над усе! Коли я говорю мовами людськими й ангельськими, та любові не маю — то став я як мідь та дзвінка або бубон гудячий!

І коли маю дар пророкувати, і знаю всі таємниці й усе знання, і коли маю всю віру, щоб навіть гори переставляти, та любові не маю, — то я ніщо! І коли я роздам усі маєтки свої, і коли я віддам своє тіло на спалення, та любові не маю, — то пожитку не матиму жодного!

Любов довго терпить, любов милосердствує, любов не заздрить, любов не величається, не надимається, не поводиться нечемно, шукає тільки свого, не рветься до гніву, не думає лихого, не радіє з неправди, але тішиться правдою, усе зносить, вірить у все, сподівається всього, усе терпить!

Ніколи любов не перестає! "

Отже, говорячи про проблеми статевого виховання, передусім необхідно формувати у вихованців культ любові як незрівнянної цінності людського духу. Бо від любові народжується все прекрасне на землі: діти, поезія, неперевершені твори образотворчого мистецтва, краса людського буття у всіх його гранях. Любов — це діамант, що прикрашає буття найвищого творіння природи — Людини.

Треба всілякими засобами допомогти кожному юнакові та дівчині, аби вони не збилися на манівці легковажного ставлення до Любові, прагнення задовольнити свої фізіологічні бажання всупереч духу Любові.

Процес статевого виховання не є певним епізодом на шляху формування особистості. Він, стосовно дитини, розпочинається, по суті, з того часу, коли мати відчує під серцем своє дитя. Ставлення до нього як до святості — початок виховання в дівчинки чи хлопчика почуттів любові до мами й тата. А потім — перше прикладання малюка до грудей, перші посмішки, самостійні кроки — і все до світу любові.

У Сухумському зоопарку вчені провели експеримент: у мавпи забирали на тривалий час щойно народжених діток. Вигодуваних із сосок, їх повертали матерям. Але самиці не приймали діток. У них зник материнський інстинкт. А коли такі мавпенята підростали, самі ставали матерями, то зовсім залишали новонароджених діток.

Варто виділити напрямки роботи сім'ї та школи з розв'язання завдань статевого виховання. Зокрема в сім'ї:

—турбота про правильний фізичний розвиток дитини, формування в неї достатніх санітарно-гігієнічних навичок;

—виховання любові до батьків, старших і менших членів сім'ї; формування в сім'ї культу Матері;

—створення в сім'ї оптимальної морально-духовної атмосфери для забезпечення джерел соціального успадкування дитиною моральних цінностей;

—ознайомлення дітей певної статі з особливостями фізіологічного розвитку; врахування їх у своїй діяльності;

—виховання почуттів дружби і кохання до осіб протилежної статі;

—підготовка дочки й сина до сімейного життя, формування відповідальності за створення сім'ї;

— виховання відповідальності у юнаків та дівчат за свої вчинки і дії у стосунках з особами протилежної статі;

— формування у дітей з раннього віку відрази, критичного ставлення до різних негативних проявів у сфері стосунків між людьми протилежної статі, аморальності, гріховності.

Щоб процес статевого виховання дітей в сім'ї був результативним, необхідна висока моральна і психолого-педагогічна культура самих батьків. Красиве, морально багате подружнє життя батьків — найкраща школа для дітей.

Значну роботу у справі статевого виховання дітей має здійснювати школа, зосереджуючи увагу на таких аспектах:

- формування у вихованців наукового розуміння проблем статі, продовження роду як природної закономірності розвитку живої природи й людини в тому числі;

- ознайомлення у процесі вивчення певних дисциплін з особливостями конституції та анатомо-фізіологічного розвитку людини з означенням певної статі;

- формування моральних якостей дружби, поваги у стосунках між хлопчиками й дівчатками, юнаками і юнками;

- формування ідеалу кохання;

- виховання відповідальності юнаків і дівчат за створення сім'ї, продовження роду людського, соціальної відповідальності.

Батьки і вчителі-вихователі завжди мають пам'ятати, що сенс життя людини — у продовженні роду людського. А отже, у системі формування особистості провідне завдання — забезпечити достатнє морально-духовне виховання майбутніх Матері і Батька, які з високою відповідальністю поставилися б до формування власної сім'ї, до виховання своїх дітей. Майбутня їхня професійна діяльність — це лише засіб для здійснення головного завдання свого життя.