Использование гибких и инновационных форм финансирования для поддержки малого и среднего бизнеса

Региональное развитие в Европе извлекает выгоды из широкого спектра разнообразных возможностей финансирования. Основными источниками финансирования являются Европейский фонд регионального развития, Фонд сближения и Европейский социальный фонд.

119 У чому полягає значення екологічних відносин прикордонних регіонів для світового розвитку?

(Необходимо добавить свою мысль)

Экологическая политика ЕС должна учитывать разнообразие экологических проблем в разных регионах Евросоюза, а также потенциальную выгоду и издержки от принимаемых действий или бездействия, основываться напринципах предосторожности и превентивных действий, стимулировать сбалансированное экономическое и социальное развитие регионов ЕС. Европейские законы и программы действий в области окружающей среды принимаются после консультаций с Комитетом регионов, экономическим и социальным Комитетами. Страны-члены должны финансировать и применят принятую ЕС политику в области окружающей среды.

ЕС в настоящее время является одним из мировых лидеров в сфере международного природоохранного сотрудничества. При этом экологическая политика и деятельность ЕС в целом неразрывно связаны с глобальными мероприятиями в сфере защиты окружающей среды, в том числе проводимыми под эгидой ООН.

Директива 85/337/ЕЭС оказала огромное влияние как на международно-правовое сотрудничество в области окружающей среды, так и на экологическое законодательство различных стран, которые вовсе не являются членами Евросоюза. Основная идея принципа превентивных действий Директивы в том, что действия по охране окружающей среды должны проводиться заблаговременно и быть направлены на устранение непосредственного неблагоприятного источника и недопущение его появления. Именно в связи с этим согласно ст. 1 Директивы любой государственный или частный экономический проект, способный повлиять на окружающую среду, должен пройти соответствующую экспертную экологическую оценку. Директива содержит критерии для подобной экспертной оценки (ст. 3), кроме того, приводятся типы проектов, оценка которых обязательна, а также типы проектов, для которых государства-члены могут ввести обязательность оценки.

120Який вплив має розвиток єврорегіонів на прикордонне співробітництво країн?

Исторически основными целями создания еврорегионов было объединение усилий приграничных районов западноевропейских стран для преодоления их относительной отсталости в социально-экономической области, определенной изолированности по отношению к центру. В настоящее время еврорегионам отводится важная роль в создании благоприятных условий для развития Евросоюза на его внешних границах, особенно, со странами Центральной и Восточной Европы (ЦВЕ).

Какой-либо единой правовой формы, которая отвечала бы понятию " еврорегион", не существует. Это может быть " общее соглашение о партнерстве", " сообщество с правами юридического лица", " сообщество по интересам" и др.

Вопросы финансирования деятельности совместных органов, проектов обычно решаются заинтересованными сторонами на паритетной основе. Если в еврорегион входит территориальное образование государства-члена ЕС, то он получает дополнительное финансирование из Брюсселя, часть которого выделяется и партнерам по еврорегиону.

Центральные власти в лице министерств экономики, юстиции, иностранных и внутренних дел координируют их деятельность, следят за соответствием национальному законодательству тех или иных нормативных документов или решений, принимаемых по ходу деятельности еврорегионов. В некоторых странах, однако, для вступления территориального образования в еврорегион требуется предварительное согласие МВД и МИД (Польша).

Деятельность еврорегионов, особенно в начальный период, как правило, сталкивается с существенными трудностями: различиями в компетенциях властей аналогичного уровня, разными уровнями экономического развития, дисбалансом в вопросах занятости и производства, этно- культурным и языковым барьерами.

Это в определенной степени влияет на эффективность еврорегионов. Так, деятельность польско-чешско-германского еврорегиона " Нейсе", по польским оценкам, позволила реализовать в 1994-1996гг. 32 проекта на общую сумму ок.900млн.ам.долларов. Имеются позитивные результаты и в борьбе с безработицей в польско-германском приграничье. В то же время итоги деятельности другого еврорегиона, находящегося в центре Европы - " Карпаты" (Украина, Словакия, Венгрия, Румыния, Белоруссия), пока более чем скромные.

Резюмируя изложенное, можно сделать вывод о том, что еврорегионы играют в целом позитивную роль в качестве инструмента сглаживания различий в уровнях экономического развития сотрудничающих территорий, совместного решения экологических проблем, преодоления дисбалансов в вопросах занятости, производства, а также культурных и языковых барьеров.

121 Що означає «прикордонний регіон»? Чому цей термін має важливе значення у формуванні напрямку регіональної політики ЄС?

Прикордонний регіон – частина господарської території суверенної держави, яка межує з однією або кількома зарубіжними країнами, характеризується географічною цілісністю, специфічними природно-кліматичними та економічно-соціальними умовами, розміщенням і розвитком продуктивних сил, участю в прикордонному співробітництві і міжнародному поділі праці.Динамічний розвиток прикордонного співробітництва становить одну із суттєвих особливостей сучасного етапу міжнародних відносин, що пов'язано з функціональним навантаженням прикордонних регіонів у системі світогосподарських відносин. Прикордонні регіони відіграють специфічну роль у реалізації провідних тенденцій світового розвитку, а саме в лібералізації зовнішньої торгівлі та в різкому збільшенні транскордонного товарообігу, активізації міждержавного переміщення населення.У світлі реалізації курсу на розбудову єдиної Європи проблематика транскордонної взаємодії регіонів набуває нового звучання. Річ у тім, що наявність " проблемних" територій, низький рівень розвитку яких відображає результати господарювання минулих періодів, гальмує процес поступового " опрозорення" внутрішньоєвропейських кордонів і формування гомогенного соціально-економічного простору. До таких регіонів відносяться, насамперед, ті порубіжні регіони, що в свого силу геополітичного та геоекономічного розташування є віддаленими від промислових центрів і потерпають від уповільнення свого загального соціально-економічного розвитку. Прикордонні райони – це території, на яких проживають спільноти людей, тісно зв'язаних різнобічними стосунками, але розділених кордонами. Незалежно від політичних систем країни, до якої належать ці спільноти, суміжні території стикаються з ідентичними соціально-економічними, соціально-культурними, політичними і законодавчими проблемами. Отже, основний принцип міжнародного транскордонного співробітництва полягає в тому, щоб створювати в прикордонних зонах такі зв'язки і такі договірні відносини, які б уможливлювали спільний пошук рішень, а отже, й взаємовигідне розв'язання наболілих проблем. Специфічний характер зв'язків у рамках прикордонних спільнот, їх регіональна індивідуальність вимагають розуміння з боку національних та загальноєвропейських владних органів. Відтак у Європейському Союзі вважають, що підтримка міжрегіональних об'єднань демонструє взаєморозуміння і солідарність на практиці. Транскордонне співробітництво на рівні регіонів – це вагомий аргумент у суперечках з приводу нівелювання самобутності країн Західної Європи в процесі європейської інтеграції на користь доводів архітекторів спільного європейського дому.З метою сприяння розвитку територій муніципального та провінційного рівня при Раді Європи було створено незалежну структурну одиницю – Конгрес місцевих і регіональних влад Європи. Найвищим рівнем організаційного оформлення прикордонних зв'язків стали єврорегіони. Єврорегіони формуються і концентруються в межах трьох основних векторів транскордонного співробітництва: північноморсько-середземноморського, балтійсько-адріатичного, балтійсько-чорноморського, котрий охоплює прикордоння Російської Федерації, Норвегії, Фінляндії, Естонії, Латвії, України, Білорусі та прилеглі центральноєвропейські країни.Інституціональну тканину діяльності єврорегіонів складають міжрегіональні ради депутатів місцевої представницької влади різних рівнів, робочі групи представників виконавчої влади і міжрегіональні об'єднання підприємців. Фінансування процесу реалізації інвестиційних проектів відбувається за рахунок місцевих бюджетів, бюджетів країн, до яких належать регіони, що беруть участь у міжтериторіальних об'єднаннях, та ЄС, котрий фінансує програми підтримки прикордонних районів (" Іnterreg").Утворення єврорегіонів відбувається шляхом укладання угод про прикордонне співробітництво між органами місцевої влади прикордонних територій.

122 Які організації займаються проблематикою прикордонного співробітництва на міжнародному рівні у рамках ЄС? Розкрийте їх функції.

Проблематикою прикордонного співробітництва на міжнародному рівні займаються такі масштабні організації, як Рада Європи, її комітети, Єврокомісія, Європейський інвестиційний банк та ін. Основною метою їх діяльності є прагнення проводити єдину політику в транскордонному співробітництві як політику задоволення загальноєвропейських інтересів за допомогою встановлення спільних правил, відображених у міжнародних конвенціях та угодах, до яких приєднуються окремі держави.Базовим документом для розвитку різнобічних форм прикордонних зв'язків є Європейська рамкова конвенція про прикордонне співробітництво територіальних спільнот і властей (Мадрид, 21 травня 1980 року), прийняття якої надало загальному комплексу взаємодії прилеглих держав належної динаміки. Також існують міжнародні конвенції, що мають безпосередній стосунок до даної проблематики, зокрема у сфері охорони навколишнього середовища, а саме: Конвенція про транскордонне забруднення повітря; Конвенція про транскордонний вплив промислових аварій; Конвенція з охорони та використання транскордонних водопотоків і міжнародних озер, а також Конвенція про комбіновані перевезення та інші угоди, що регулюють відносини в цій сфері. Функції Ради Європи: Захист демократії і верховенства права

· Захист прав людини, зокрема:

· Соціальні права

· Лінгвістичні права меншин

· Поширення ідей європейської культурної ідентичності і різноманітності;

· Вирішення проблем, що з ними стикається європейське суспільство, включаючи дискримінацію, ксенофобію, екологічні загрози, СНІД, наркотики та організовану злочинність

· Заохочення стабільності демократії шляхом реформ.

Функції Єврокомісії: 1) забезпечує реалізацію положень цього Договору та заходів, що здійснюються інститутами на їх виконання;
2) готує рекомендації та дає висновки у справах, які регулюються цим Договором, якщо Договір того вимагає або якщо Комісія вважає це за потрібне;
3) має повноваження приймати рішення та бере участь у розробці заходів, що їх здійснює Рада ЄС та Європейський Парламент;
4) використовує повноваження, надані їй Радою ЄС для реалізації рішень, прийнятих останньою.

· Функции Євро-Шнвестиційного Банку: выработка и осуществление валютной политики зоны евро;

· содержание официальных обменных резервов стран зоны евро и управление ими;

· эмиссия банкнот евро;

· установление основных процентных ставок.

· поддержание ценовой стабильности в еврозоне, то есть обеспечение уровня инфляции не выше 2 %.

123 Чому для України важливо, щоб Асамблея регіонів Європи визнала регіоналізм не тільки в межах ЄС, а й за його межами?

Концепція розвитку взаємодії прикордонних території витікає із загального підходу ЄС до проблем регіонального розвитку, який базується на трьох принципах: партнерство, субсидіарність і доповнюваність.Партнерство визначається як тісне співробітництво по лінії комісія спільноти – компетентні органи (національні, регіональні, локальні), що представляють країну. Партнерство включає підготовку, фінансування, реалізацію й оцінку заходів спільноти. Сенс партнерства полягає в тому, що різні економічні агенти, орієнтуючись у своїх діях на офіційні стратегії і програми, досягають загальних цілей як один партнер.Між тим партнерство не виключає децентралізації спільних дій. Децентралізація в регулюванні діяльності окремих регіонів дозволяє краще враховувати реальні економічні умови кожного району, що створює умови для застосування принципу субсидіарності.Субсидіарність означає перенесення компетенції на рівень, здатний забезпечити найбільш ефективне вирішення проблем, – як правило, на рівень їх виникнення. Реалізація принципу субсидіарності означає визнання пріоритету більш малої, раніш утвореної і ближчої до особистості спільноти, порівняно із спільнотою великою або спільнотою вищого рівня. Вперше принцип субсидіарності був визначений у статті 4 Європейської хартії про місцеве самоврядування. До безперечних успіхів Маастрихтського договору відносять введення даного принципу в договірну базу ЄС. Регіоналісти й політологи визначають субсидіарність як принципово нове політико-правове явище, котре характеризує принципи взаємин наднаціональних, національних і регіональних структур. Доповнюваність передбачає спільне фінансування заходів та проектів. Підхід ЄС до взаємодії прикордонних регіонів є концептуальним: держави, які підписали Рамкову конвенцію, визнають той факт, що певні специфічні питання з чітко окресленими сферами і межами відповідальності можуть не потрапляти під виключну компетенцію держави у здійсненні міжнародних відносин. Подібні питання можуть належати до прямого відання внутрішньодержавних структур (облдержадміністрацій прикордонних областей).Отже, держави, що укладають міжнародні угоди про співробітництво прикордонних регіонів, беруть на себе такі зобов'язання: визнають, що прикордонні спільноти наділені повноваженнями (в межах внутрішньодержавних законодавчих систем) самостійно регулювати свою діяльність; що в разі необхідності повноважні органи прикордонних регіонів мають право укладати законні домовленості з прикордонними спільнотами, розташованими на території іншої держави, яка підписала відповідний договір.

124 Чому формування Єврорегіонів має три основних напрямки? Що це за напрямки? Чому саме такі?

Єврорегіони формуються і концентруються в межах трьох основних векторів транскордонного співробітництва: північноморсько-середземноморського, балтійсько-адріатичного, балтійсько-чорноморського, котрий охоплює прикордоння Російської Федерації, Норвегії, Фінляндії, Естонії, Латвії, України, Білорусі та прилеглі центральноєвропейські країни.Інституціональну тканину діяльності єврорегіонів складають міжрегіональні ради депутатів місцевої представницької влади різних рівнів, робочі групи представників виконавчої влади і міжрегіональні об'єднання підприємців. Фінансування процесу реалізації інвестиційних проектів відбувається за рахунок місцевих бюджетів, бюджетів країн, до яких належать регіони, що беруть участь у міжтериторіальних об'єднаннях, та ЄС, котрий фінансує програми підтримки прикордонних районів (" Іnterreg").Утворення єврорегіонів відбувається шляхом укладання угод про прикордонне співробітництво між органами місцевої влади прикордонних територій. На даній основі формуються об'єднання адміністративно-територіальних одиниць муніципального і регіонального рівнів, зацікавлені в спільній реалізації різнопланових проектів у межах даної сукупності прикордонних регіонів. Основними напрямками діяльності єврорегіону є створення функціональних ареалів всередині єврорегіону за ключовими проблемами: транспортної, екологічної та зайнятості. Інноваційна модель євро регіону, " Слобожанщина" включає формування прикордонного індустріального комплексу; прикордонного виставкового комплексу; митно-банківського терміналу; автозаправних станцій та станцій техобслуговування тощо.

125. Які напрямки та цілі транскордонного співробітництва?

Угоди про транскордонне співробітництво є проявом загальносвітової позитивної тенденції до " м'якого" узгодження інтересів центру і регіонів у контексті сучасного прагнення до переорієнтації ЄС від ідеї " Європи вітчизн" на ідею " Європи регіонів". Парламентська асамблея Ради Європи прагне до визнання і подальшого розвитку регіоналізму не тільки в рамках ЄС, але й за його межами. Так, у Дортмундській декларації Економічного форуму регіонів Європи (червень 1996 року) наголошувалося: для того, щоб партнерство регіонів було ефективним, воно повинно стати більш динамічним і доповнюватися міжтериторіальним (насамперед, транскордонним) економічним співробітництвом країн Великої Європи. Отже, Україна як член Ради Європи з 1995 року не може ігнорувати подібні документи. Відтак, досвід застосування різних форм міжрегіональної взаємодії, в тому числі, й створення єврорегіонів, потребує вивчення та ретельного аналізу з метою можливої його реалізації в межах транскордонних територій за участю регіонів України. Для цiлей цiєї Конвенцiї «транскордонне спiвробiтництво» означає будь-якi спiльнi дiї, спрямованi на посилення та поглиблення добросусiдських вiдносин мiж територiальними общинами або властями, якi знаходяться пiд юрисдикцiєю двох або декiлькох Договiрних Сторiн, та на укладання з цiєю метою будь-яких необхiдних угод або досягнення домовленостей. Транскордонне спiвробiтництво здiйснюється в межах компетенцiї територiальних общин або властей, визначеної внутрiшнiм законодавством. Межi та характер такої компетенцiї цiєю Конвенцiєю не змiнюються.

у Європейському Союзі вважають, що підтримка міжрегіональних об'єднань демонструє взаєморозуміння і солідарність на практиці. Транскордонне співробітництво на рівні регіонів – це вагомий аргумент у суперечках з приводу нівелювання самобутності країн Західної Європи в процесі європейської інтеграції на користь доводів архітекторів спільного європейського дому.

Єврорегіони формуються і концентруються в межах трьох основних векторів транскордонного співробітництва: північноморсько-середземноморського, балтійсько-адріатичного, балтійсько-чорноморського, котрий охоплює прикордоння Російської Федерації, Норвегії, Фінляндії, Естонії, Латвії, України, Білорусі та прилеглі центральноєвропейські країни.

Інституціональну тканину діяльності єврорегіонів складають міжрегіональні ради депутатів місцевої представницької влади різних рівнів, робочі групи представників виконавчої влади і міжрегіональні об'єднання підприємців.

Базовим документом для розвитку різнобічних форм прикордонних зв'язків є Європейська рамкова конвенція про прикордонне співробітництво територіальних спільнот і властей (Мадрид, 21 травня 1980 року)

Цілі

• поступову гармонізацію правових систем і систем управління, що сприяють вільному розвитку прикордонних територій;

• створення сприятливих умов для тісних контактів між малими і середніми підприємствами, розташованими по різні сторони кордонів;

• продовження процесу стандартизації інформаційних систем для полегшення обміну інформацією і більш ефективного її використання;

• співпрацю в галузі екології та ресурсозбереження;

• розвиток сектора послуг у прикордонних районах.

126. Назвіть етапи формування регіональної політики у Західній Європі.

Процес розробки й реалізації таких концепцій передбачає 4 етапи.

Етап 1 – розробка планів-пропозицій. При розробці національних планів-пропозицій прийнято координувати плани розвитку районів, які потрапляли під єдину ціль у рамках однієї країни

Етап 2 – розробка концепцій спільного розвитку. В ході затяжних дискусій було розроблено 140 концепцій спільного розвитку для 12 країн-учасниць.

Демократичний характер процедури відбору концепцій спільного розвитку є важливим уроком для України, де спостерігається неузгодженість дій вертикальної і горизонтальної гілок влади.

Етап 3 – реалізація концепцій спільного розвитку. Форми участі європейської спільноти в реалізації концепцій спільного розвитку різноманітні: це можуть бути оперативні програми, глобальні субсидії (гранти), надання коштів на технічну допомогу і проведення досліджень.

Етап 4 – супровід та оцінка концепцій. Супровідні заходи – це заходи з адаптації до кон'юнктурних і структурних змін на всіх рівнях реалізації концепцій спільного розвитку.

Підтримка співтовариства може бути спрямована на втілення в життя як національних планів-пропозицій країн-членів ЄС, так і власних ініціатив або міжнародних програм. Ініціативи ЄС оформлюються як міжнародні програми і стосуються кола спільних для певної категорії регіонів проблем.

127. Визначите особливості цілей, які використовуються у сучасній регіональній політиці ЄС.

У сучасній регіональній політиці ЄС виділяються п'ять цілей.

Мета 1 – сприяння структурній перебудові та розвитку відсталих регіонів. (До числа відсталих регіонів відносяться райони, в яких виробництво валового внутрішнього продукту в перерахунку на 1 тис. чол. складає менше 75% від середнього рівня в країнах-членах ЄС.) Список регіонів, що потрапляють під дію мети № 1, переглядається кожні п'ять років.

Мета 2 – сприяння перебудові і розвитку депресивних регіонів, прикордонних районів. (Депресивний регіон – у минулому промислово розвинута територія, яка перебуває в процесі структурної перебудови національної економіки або під тиском кон'юнктурних чинників ринку переживає занепад.)

Під дію мети № 2 потрапляють такі території:

1) райони, де середній рівень безробіття за останні 3 роки сягав рів

чисельності зайнятих дорівнює середньому рівню в країнах ЄС або ж перевищує його;

3) райони, де протягом останніх трьох років спостерігається різке скорочення робочих місць або життєво важливих секторів економіки, що призводить до суттєвого загострення проблем безробіття.

На основі урахування цих критеріїв складається список районів, який переглядається кожні три роки. Зауважимо, що Європейська комісія має право змінювати критерії відбору районів у рамках другої цілі регіональної політики ЄС.

Мета 3 – боротьба з довготривалим безробіттям. Критерієм для віднесення територій до суб'єктів цієї категорії слугує термін пошуку роботи – ними вважаються райони, де населення віком старше 25 років шукає роботу понад 12 місяців.

Мета 4 – допомога молоді у включенні в трудове життя. Критерієм відбору регіонів є кількість молоді віком до 25 років, яка шукає роботу.

Мета 5 – сприяння проведенню реформ у сфері спільної аграрної політики з виділенням двох підцілей:

мета 5а – модернізація галузей, що обслуговують сільське господарство (заготівля, переробка та збут сільськогосподарської продукції);

мета 5б – сприяння розвитку сільськогосподарських територій.

128. У чому полягає зміст галузевих угод між Україною та ЄС?

Отраслевые соглашения Украины с ЕС включают:

- Согл. о торговле текстильными товарами, параф. 93 году, с 2001 - нов. редакция - установление квот на экспорт украинского текстиля, которые после длительного обсуждения к 2001 были отменены

- Согл. о торговле продкуцией металлургии - так же установление квот; в связи с антидемп. расследованием, в ходе которого было установлено что Укр. субсидирует свои предприятия металлургии, квоты НЕ отменены

- другие соглашения, в каждй конкр. отрасли относятся к отраслевым соглашениям, а так же Согл. о партнерстве и сотрудничестве частично регламентирует проблематику эекон. взаимодействия в отраслях.

Фактически, отраслевые соглашеня со стороны ЕС защищают союз от чрезмерного экспорта укр. товаров, за счет установления квот, для защиты своих отраслей от конкуренции и демпинга; со стороны Укрины, они являются механизмом осуществления торговли своих товаров с ЕС.

129. Які риси характеризують співробітництво між Україною та ЄС?

Отмечая прогресс сотрудничества Украины и ЕС в первую очередь следует отметить относительно медленные темпы его развития, неопределенность позиции У. по поводу европейской интеграции. Причем процесс тормозится как со стороны ЕС, так и Украины. Принятый в Украине еще в 94 году документ " Соглашение о партнерстве и сотрудничестве" был ратифицирован ЕС лишь в 1998 году. Любые соглашения с ЕС происходят на фоне продолжительных обсуждений, и зачастую ведет к ухудшению конкурентных преимуществ Украины за счет принятия документов на невыгодных для нас условиях. Со стороны Украны безусловно тормозящими факторами является отсутствие четкого вектора внешнеэкономической политики Украины и сильное влияние РФ, что затормаживает не тоько политическое но и эконом. развитие. Так же безусловно значительная разность эконом. развития Украины и стран ЕС (даже принятых отн. недавно) является тормозящим фактором. С другой стороны, расширяется участие ЕС в других сферах деятельности Украины, напр. НИОКР, научной, образовательной.

Т.е. в целом, сотрудничество У. и ЕС хоть декларативно активно развивается, на самом деле развивается медленным темпом и с значит. трудностями, особенно в полит. и экон. сферах

130. Хто відповідає за впровадження механізму адаптації законодавства України до законодавства Євросоюзу?

ВАРИАНТ 1

Планомірність і поступальність роботи з адаптації законодавства є одним з основоположних принципів Концепції адаптації законодавства України до законодавства ЄС, затвердженої Кабінетом Міністрів України у серпні 1999 року. Цей процес розділено на три окремих етапи, на кожному з яких має досягатися певний ступінь відповідності законодавства України законодавству ЄС у визначених концепцією сферах.

На першому етапі, що триває в даний період, завданням уряду є:

• забезпечення розвитку правової системи в Україні відповідно до вимог ЄС;

• приведення законодавства України у відповідність з вимогами УПС;

• забезпечення розвитку законодавства України у пріоритетних сферах у напрямку його поступового зближення із законодавством Європейського Союзу.

На відповідність вимогам УПС перевіряються також усі нормативно-правові акти міністерств, інших центральних органів виконавчої влади при їх надходженні на реєстрацію до Міністерства юстиції. Необхідно зазначити також, що в Мінюсті має постійно проводитися експертиза проектів актів законодавства з точки зору їх відповідності Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а відтак підготовлено методичні рекомендації для центральних органів виконавчої влади щодо дотримання вимог цієї конвенції в законопроектній діяльності.

У всіх цих випадках Міністерство юстиції має здійснювати правову експертизу (готувати висновки) щодо відповідності проектів актів законодавства України основним положенням законодавства ЄС.

ВАРИАНТ 2

Механизм адаптации законодательства в Украине опосредован в зкаконодательной власти, которая представлена Верховной Радой. В ВР Украины формируются соответствующие комитеты, в т.ч. существует комитет по вопросам Европейской интеграции (глава Г.Немыря). В то же аремя обмен, техническая и консультационная помощь должна и происходит и со стороны ЕС, так в Соглашении о партнерстве и сотрудничестве Украины и ЕС (действ с 98 года) устанавливаются институциональные рамки таких контактов, в форме самитов Украина - ЕС, в рамках работы вышеуказанного комитета. Встречи происходят в рамках " тройки", т.е. представители Украины, страны главенствующей в ЕС на момент встречи и страны к-рая будет главенствовать в след. периоде. Существует т.н. Совет Соглашения о пратнерстве и сотрудничестве, который производит засендания, на которых решаются вопросы содействия, а так же комитет по вопросам сотрудничества У. и ЕС (эти институции включают как украинских членов, так и с стороны ЕС), к тому же регулярно происходят самиты Украина - ЕС.

131.Що стало основним інституціональним інструментом міждержавного спілкування напрямку «Україна – ЄС»?

Інституціональним інструментом міждержавного спілкування стала Рада з питань співробітництва між Україною і ЄС

Раду з питань співробітництва між Україною і ЄС створено згідно зі статтею 85 УПС. Вона стежить за виконанням УПС і, маючи на меті досягнення цілей цієї угоди, розглядає будь-які значні питання, що виникають у рамках УПС, та будь-які інші двосторонні або міжнародні питання, що становлять взаємний інтерес. Рада з питань співробітництва може також виносити необхідні рекомендації за погодженням з обома сторонами; інформацію стосовно цих рекомендацій Рада подає Комітету з міжпарламентського співробітництва. Рада може приймати рішення про створення будь-якого іншого спеціального комітету чи органу для подання їй допомоги у виконанні її обов'язків; вона визначає склад та обов'язки таких комітетів або органів і порядок їх діяльності (ст. 85–88 УПС).

Рада з питань співробітництва складається, з одного боку, з членів Ради Європейського Союзу та Єврокомісії, а з іншого – з членів уряду України (стаття 86 УПС).

Склад української частини Ради з питань співробітництва визначено указом Президента України від 24 лютого 1998 року № 148 «Про забезпечення виконання угоди про партнерство та співробітництво між Україною та Європейськими Співтовариствами (Європейським Союзом) і вдосконалення механізму співробітництва з Європейськими Співтовариствами (Європейським Союзом)» з урахуванням кадрових змін, пов'язаних з проведенням в Україні адміністративної реформи.

На сьогоднішній день відбулося чотири засідання Ради. У цих засіданнях з української сторони беруть участь прем'єр-міністр України, міністри економіки, юстиції, інші посадові особи, а з боку ЄС – міністр закордонних справ країни, що головує в ЄС, і член Єврокомісії, відповідальний за відносини з Україною.

132. Який вплив на інтеграцію мають саміти «Україна – ЄС»?

З перших років незалежності Україна налагоджує співпрацю з ЄС. З метою налагодження зв'язків було створено спільні органи співпраці між Україною та ЄС. Так, Угодою про партнерство та співробітництво між Україною та ЄС (УПС) передбачено проведення Самітів та утворення двох Спільних органів Україна - ЄС: Ради і Комітету з питань співпраці між Україною та ЄС, Міжпарламентського комітету Україна - ЄС. Між Україною та ЄС щорічно відбувається понад 80 офіційних зустрічей та консультацій на високому і експертному рівнях.

Саміт Україна - ЄС – це регулярний політичний діалог на найвищому рівні між Україною та Європейським Союзом.

Перший Саміт Україна - ЄС відбувся у вересні 1997 р. в м. Києві. В ході зустрічі було підтверджено європейський вибір України, обговорено засади розвитку спільної договірно-правової бази, розглянуто шляхи поглиблення економічного співробітництва.

Остаточно механізм проведення щорічних зустрічей у форматі Саміту Україна - ЄС за участю Президента України та керівництва Євросоюзу сформувався після набуття чинності Угодою про партнерство та співробітництво між Україною та ЄС (УПС) в 1998 році і започаткував найвищу форму політичного й економічного співробітництва сторін.

27 жовтня 2006 р. у м. Гельсінкі пройшов ювілейний Десятий Саміт Україна – ЄС. Серед головних тем, що обговорювалися – політична та економічна ситуація в Україні, подальше розширення ЄС, укладення між Україною та ЄС угод про спрощений візовий режим та реадмісію, співпраця з ряду спільних проектів, зокрема, у сфері енергетики, продовження курсу реформ в Україні, а також вступ нашої держави до СОТ.

4 грудня 2009 р. у Києві відбувся Тринадцятий Саміт Україна – ЄС під час якого сторони констатували завершення роботи над переважною більшістю положень Угоди про асоціацію між Україною та ЄС. Лідери сторін відмітили суттєвий прогрес, досягнутий у відносинах України та ЄС за минулий рік у сферах, що представляють спільний інтерес, зокрема співпрацю у сфері зовнішньої та безпекової політики, економічний та фінансовий сектори, у енергетичній сфері та сфері охорони навколишнього середовища та клімату, у питаннях свободи та безпеки, а також в багатьох інших секторах.

19 грудня 2011 р. у м. Києві відбувся П’ятнадцятий Саміт Україна – ЄС. Під час Саміту Україна-ЄС було оголошено, що сторони досягли спільного розуміння щодо повного тексту Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом. Також, за результатами Саміту лідерами було відмічено той факт, що наразі відкрито шлях для технічної підготовки остаточної консолідованої версії Угоди про асоціації між Україною та ЄС, включаючи зону вільної торгівлі з метою її парафування.

Крім того, сторони відзначили прогрес у виконанні Плану дій стосовно лібералізації візового режиму і підтвердили свої спільні обов’язки стосовно роботи над безвізовим режимом, який буде запроваджений у відповідний час після створення визначених у Плані дій умов для керованого та безпечного пересування людей. Поряд з цим, було зазначено про завершення переговорів щодо внесення змін до Угоди про спрощення візового режиму, що має на меті подальше спрощення процедур видачі віз громадянам України.

133. До яких позитивних наслідків веде адаптація національного законодавства до законодавства Європейського Союзу?

Ключовим елементом успішної євроінтеграції України є досягнення певного рівня узгодженості українського законодавства із правовими нормами ЄС. Зближення законодавства України із сучасною європейською системою права забезпечить розвиток політичної, підприємницької, соціальної, культурної активності громадян України, економічний розвиток держави в рамках Євросоюзу і сприятиме поступовому зростанню добробуту громадян, приведенню його до рівня, що склався у державах-членах ЄС, а також створить необхідні передумови для отримання Україною статусу асоційованого члена ЄС, що є її головним зовнішньополітичним пріоритетом у середньостроковому вимірі.

Україна, нажаль, знаходиться ще далеко від європейських стандартів правової регламентації. Процес адаптації українського законодавства уповільнюється об’єктивною різницею історичного та соціокультурного розвитку правових систем, діючою кадровою політикою, корупцією в органах державної влади, бюрократичною системою, поширенням серед владної еліти “радянських” стереотипів. Крім того, інтеграція з європейською системою права відбувається на фоні правової реформи в Україні.

Вагомим внеском у наближення українського законодавства до європейських норм права є членство України в Раді Європи, адже конвенції цієї організації встановлюють спільні правові стандарти, в т.ч. й для країн-членів ЄС. Україною ратифіковано близько 30 конвенцій РЄ. Розпорядженням Президента України утворено Державну міжвідомчу комісію з питань впровадження в законодавство України норм і стандартів РЄ тощо.

Формування правового поля держави є тривалим соціальним процесом, що органічно пов’язаний зі змінами у всіх інших сферах життя суспільства. Штучно прискорити цей процес неможливо, але потрібно створити йому режим найбільшого сприяння.

Безумовно, процес адаптації законодавства вимагає посилення аналітичної складової. Цьому сприятиме максимальне використання потенціалу науково-дослідних інституцій та неурядових аналітичних центрів. Органи державної влади повинні співпрацювати з “мозковими центрами” для отримання допомоги при вирішенні суперечливих питань, розробки практичних рекомендацій з урахуванням інтересів та особливостей України, прийнятті рішень серйозної політичної природи та ін. Прикладом такої співпраці є ефективне функціонування Комітету з питань європейської інтеграції польського Сейму.

Адаптація чинного українського законодавства до законодавства ЄС – обов’язкова передумова успішної реалізації європейських прагнень України. Розуміння важливості та складності цього процесу, конструктивна співпраця всіх гілок влади, вдале застосування підходів та методів до багатогранності європейського правового поля, а також врахування досвіду асоційованих країн ЄС дасть позитивний результат.

134. У яких сферах діяльності сторін виникають проблеми?

Каменем спотикання в цій сфері є відсутність у нашому суспільстві одностайності в сприйнятті залучення України до процесів євроінтеграції, недостатнє усвідомлення необхідності та незворотності цього. Окремі політичні кола нашої країни відкидають саму ідею інтеграції України з ЄС лише на тій підставі, що доцільніше розвивати співробітництво в однорідному соціально-економічному середовищі, тобто в рамках СНД.

Ставлення до пріоритетів інтеграційного вибору як до альтернативи призводить до того, що значна кількість депутатів Верховної Ради України не розуміє кінцевої важливості адаптації законодавства України до законодавства ЄС. Отже, нині прийняття Верховною Радою законопроектів, підготовлених урядом та адаптованих до законодавства ЄС, проблематичне, оскільки на перший план висуваються не об'єктивні вимоги переходу на детермінанти цивілізаційного розвитку, а фактори суб'єктивного плану, насамперед амбіції політичних угруповань.

Проте головною проблемою для України залишається брак кваліфікованих кадрів. Сьогодні державний службовець, що відповідає за підготовку проектів нормативно-правових актів, повинен мати не лише юридичну освіту та відповідний досвід роботи з питань, віднесених до його компетенції, але й володіти однією з офіційних мов ЄС, знати основи міжнародного права і порівняльно-правового аналізу, добре розуміти, що таке Європейський Союз та законодавство ЄС загалом, а також вільно орієнтуватись у відповідному галузевому законодавстві ЄС.

Ось чому необхідно приділяти велику увагу, в першу чергу, підвищенню кваліфікації працівників центральних органів виконавчої влади, що відповідають за роботу з адаптації законодавства. Ще починаючи з 1999 року розглядається питання щодо необхідності створення для державних службовців постійних курсів підготовки і підвищення кваліфікації з питань європейської інтеграції та права. У світлі того, що вже готовий до реалізації в 2001 році проект ТACIS «Імплементація УПС: навчання державних службовців», можна сподіватися на те, що такі курси будуть створені.

Не менш болючою проблемою залишається відсутність належного інформаційного забезпечення роботи з адаптації законодавства, що має включати постійне інформування органів державної влади про чинне законодавство ЄС, забезпечення доступу до європейських правових, бібліографічних та інших баз даних, завчасне надання текстів актів законодавства ЄС на вимогу як представників державних органів України, так і громадськості, а також організацію роботи з перекладу актів законодавства ЄС.

135. Чи можна Стратегію інтеграції України до ЄС вважати найважливішим правовим актом України в цій сфері?

Позиція України щодо ЄС на законодавчому рівні вперше була сформульована в Основних напрямах зовнішньої політики України, ухвалених Верховною Радою України 2 липня 1993 року. Членство в Європейському Союзі а також в інших загальноєвропейських структурах було визначено перспективною метою української зовнішньої політики. 14 червня 1994 року в Люксембурзі Україною та ЄС було підписано Угоду про партнерство і співробітництво (УПС), яка набула чинності 1 березня 1998 року після ратифікації Україною (листопад 1994 р.) та всіма країнами - членами ЄС1.

Ця угода пропонувала перспективу приєднання до Договору про вільну торгівлю з ЄС, але не асоційоване членство, розглядалася ЄС як засіб регулювання стосунків з Україною та була спрямована на досягнення стратегічного партнерства. В результаті було забезпечено політичний діалог та механізм консультацій, також розроблено детальний список заходів, які б дозволили лібералізувати економіку та зовнішньоекономічні відносини у відповідності з вимогами Світової Організації Торгівлі.

В рік набрання чинності Угоди про партнерство та співробітництво (1998 р.), Президент України затвердив Стратегію інтеграції України до Європейського Союзу (Указ Президента України " Про затвердження Стратегії інтеграції України до Європейського Союзу" від 11 червня 1998 року), в якій наближення законодавства України до норм і стандартів ЄС визнано одним із основних пріоритетів інтеграційного процесу.

З метою прискорення реалізації Стратегії наближення України до ЄС розроблено та затверджено Указом Президента України Програму інтеграції України до ЄС. Програму було прийнято Європейською Радою у вересні 2000 року.

В передмові Програми йдеться про те, що вона повинна стати головним інструментом загальної стратегії на шляху наближення України до ЄС за всім спектром співпраці - політичним, соціальним, фінансовим, економічним, торговельним, науковим, освітнім, культурним, тощо. Інші програми та плани політичного, соціально-економічного спрямування повинні грунтуватись на цілях цієї програми.

Через два роки після прийняття Програми інтеграції України до ЄС, ВРУ затвердила Закон України „Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу» № від 18 березня 2004 року" '.

Метою адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу є досягнення відповідності правової системи України з урахуванням критеріїв, що висуваються Європейським Союзом до держав, які мають намір стати його членами.

На сучасному етапі євроінтеграційної політики Кабінетом міністрів України прийнято державні програми у цьому спрямуванні:

Державна цільова програма інформування громадськості з питань європейської інтеграції України на 2008 - 2011 роки від 2.07.2008 р.

Державна цільова програма підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації фахівців у сфері європейської та євроатлантичної інтеграції України на 2008-2011 роки від 5.11.2008 р.

136. Які проблеми виникають при адаптації законодавства України до правових вимог Євросоюзу?

Ключовим елементом успішної євроінтеграції України є досягнення певного рівня узгодженості українського законодавства із правовими нормами ЄС.

Процес адаптації законодавства вимагає спільних зусиль усіх гілок влади в Україні. За експертними даними, для входження у правове поле Європи Україні потрібно прийняти нові або внести відповідні зміни майже до 4 тис. законів та інших нормативно-правових актів. Адаптація національного законодавства пов’язана також із розв’язанням цілої низки організаційних, кадрових, фінансових, методологічних, інформаційних і наукових питань та координацією діяльності органів державної влади.

Важлива проблема процесу адаптації – відсутність цілісного законодавчого поля в Україні. Як наслідок, існуюча законодавча база є суперечливою, нестабільною і малозрозумілою.

Ускладнює формування дієвої правової системи України також відсутність ефективного механізму імплементації нормативно-правових актів. Головна проблема України не в підготовці, а у виконанні нового законодавства. Існує велика кількість добрих законів, які не працюють на практиці.

Належної уваги потребує проблема підготовки фахівців з європейського права.

Україна, нажаль, знаходиться ще далеко від європейських стандартів правової регламентації. Процес адаптації українського законодавства уповільнюється об’єктивною різницею історичного та соціокультурного розвитку правових систем, діючою кадровою політикою, корупцією в органах державної влади, бюрократичною системою, поширенням серед владної еліти “радянських” стереотипів. Крім того, інтеграція з європейською системою права відбувається на фоні правової реформи в Україні.

Вагомим внеском у наближення українського законодавства до європейських норм права є членство України в Раді Європи, адже конвенції цієї організації встановлюють спільні правові стандарти, в т.ч. й для країн-членів ЄС. Україною ратифіковано близько 30 конвенцій РЄ. Розпорядженням Президента України утворено Державну міжвідомчу комісію з питань впровадження в законодавство України норм і стандартів РЄ тощо.

Формування правового поля держави є тривалим соціальним процесом, що органічно пов’язаний зі змінами у всіх інших сферах життя суспільства. Штучно прискорити цей процес неможливо, але потрібно створити йому режим найбільшого сприяння.

Безумовно, процес адаптації законодавства вимагає посилення аналітичної складової. Цьому сприятиме максимальне використання потенціалу науково-дослідних інституцій та неурядових аналітичних центрів. Органи державної влади повинні співпрацювати з “мозковими центрами” для отримання допомоги при вирішенні суперечливих питань, розробки практичних рекомендацій з урахуванням інтересів та особливостей України, прийнятті рішень серйозної політичної природи та ін.

Адаптація чинного українського законодавства до законодавства ЄС – обов’язкова передумова успішної реалізації європейських прагнень України. Розуміння важливості та складності цього процесу, конструктивна співпраця всіх гілок влади, вдале застосування підходів та методів до багатогранності європейського правового поля, а також врахування досвіду асоційованих країн ЄС дасть позитивний результат.

137. Що є головною проблемою для України у стосунках з країнами ЄС?

Одним из приоритетных направлений украинской внешней политики является интеграция в Европейский Союз. При этом интеграция наибыстрейшая. Безусловно, можно понять украинских политиков с их стремлением присоединения к Объединенной Европе. Однако так ли нуждается ЕС в Украине? Несмотря на длительный период сотрудничества Украина до сих пор не попала в список не то, что кандидатов, а в список потенциальных кандидатов в члены в ЕС, в которых значится, к примеру, образованное в этом году Косово. В списке кандидатов в члены ЕС находится Турция, которая, казалось бы, ближе к Азии, чем к Европе. Как в географическом и культурном, так и в политическом отношении. Однако в ЕС охотнее увидят Турцию, чем Украину. И это несмотря на возрастающую в европейском обществе волну страха перед исламизацией Европы (сразу вспоминаются теракты в Лондоне, уличные войны во Франции или проблемы с турецкими мигрантами в Германии). Чем же вызвано подобное нежелание ЕС видеть у себя в составе Украину?

В первую очередь это вызвано рядом острейших проблем самой Украины.

Так, одной из таких проблем, стоящей перед Украиной в нынешнее время, является соответствие ее законодательства международным нормам. В Общей стратегии ЕС относительно Украины, принятой в 1999 году акцент делается и на приведение законодательства Украины в стабильное состояние, с тем, чтобы оно было максимально прозрачным и хорошо структурированным. Несмотря на то, что данный документ был принят в 1999 году, и в Украину уже прибыла не одна группа верификаторов из ЕС, состояние украинского законодательства по-прежнему оставляет желать лучшего. Многие сферы деятельности попросту законодательно не урегулированы.

Эта проблема тесно связана и с проблемой нелегальной миграции. В пункте стратегии, который был посвящен сотрудничеству ЕС с Украиной в области юстиции и внутренних дел, ударение было сделано как раз на предотвращении нелегальной миграции и торговле людьми. Однако, как свидетельствуют многочисленные анализы миграционных потоков, Украина превратилась в один из перевалочных пунктов нелегальных мигрантов в Европу. Это осознали и в самой Украине – так 20 июля 2007 года Президентом Украины был подписан указ, который вводит в действие решение СНБОУ «О направлениях государственной миграционной политики Украины и неотложных мерах по повышению ее эффективности» от 15 июня 2007 года. В этом Указе констатировалась критическая ситуация, которая в связи с неопределенностью миграционной политики Украины и давались распоряжения органам власти, призванные исправить сложившуюся ситуацию. Однако, до сих пор миграционная политика является «головной болью» Украины, которая стала известна в Европе как страна-поставщик нелегальных мигрантов. Такая организация, как Human Rights Watch (HRW) в своем ежегодном отчете о состоянии защиты прав человека, размещенном на сайте организации 31 января 2008 г., отмечает, что мероприятия, проводимые Украиной в отношении миграции, как легальной, так и нелегальной, не привели ни к возникновению внятной миграционной политики, ни к созданию единой миграционной службы.

Среди проблем, отмеченных не только упомянутой HRW, но и рядом других международных организаций (в частности, Всемирной ассоциацией здравоохранения), значится и высокий уровень заболевания ВИЧ/СПИДом. Несмотря на задекларированные не только правительством, но и рядом благотворительных фондов мероприятия, проводимые с целью снизить уровень заболеваемости этой болезнью, Украина по-прежнему лидирует как по скорости заражения, так и по количеству заразившихся ВИЧ в Европе.

Вышеупомянутые три проблемы всего лишь «верхушка айсберга» проблем, препятствующих членству Украины в ЕС. Среди других в первую очередь следует назвать коррупцию. По данным международной организации Transparency International по индексу восприятия коррупции (ИВК) Украина занимает 118 место. Балл ИВК отображает восприятие коррупции предпринимателями и аналитиками. Шкала – 10-бальная, где 10 баллов – коррупция практически отсутствует, а 0 – очень высокий уровень коррупции. У Украины 2, 7 балла. Впереди, в частности, такие государства, как Мозамбик, Свазиленд, Джибути, Эритрея, где ИВК выше, так, что ирония по поводу африканских государств, которую позволяют себе некоторые аналитики неуместна.

Неуместна она и потому, что Украина в прошедшем году отметилась в мире возрастанием уровня национальной и расовой нетерпимости, что уже вызвало опасения у ряда международных организаций и государств, в частности Израиля.

Так можно ли обвинять ЕС в предвзятости к Украине, имея такой багаж нерешенных проблем? Неудивительно, что европейцы, имея свои проблемы с той же миграцией, приведением законодательства членов ЕС в соответствие с общеевропейскими нормами, возросшим уровнем ксенофобии, не стремятся видеть Украину в своих рядах до тех пор, пока она не решит имеющиеся проблемы. А громкие заявления украинских политиков, без их фактического обоснования, будут лишь больше настораживать объединенную Европу.

Резюмируя вышесказанное, следует отметить, что членство в ЕС для Украины это не тактическая цель, как пытаются доказать некоторые политики, а цель стратегическая. Вряд ли можно ожидать, что Украину примут в ЕС до 2012 года. Тем более, что такие мероприятия, как Евро-2012 будут скорее показателем готовности Украины к членству в ЕС. При этом будут учитываться не столько развитие туристической и спортивной инфраструктуры, сколько уровень страны в целом: состояние экономики, социальной сферы, политическая ситуация. Пока же мы можем отметить, что несмотря на декларации, провозглашенные украинской властью, страна не делает ощутимых шагов для того, чтобы стать полноправным членом содружества европейских государств.

138. До чого веде протиставлення питань «Україна – ЄС» та «Україна – СНД»?

Каменем спотикання в цій сфері є відсутність у нашому суспільстві одностайності в сприйнятті залучення України до процесів євроінтеграції, недостатнє усвідомлення необхідності та незворотності цього. Окремі політичні кола нашої країни відкидають саму ідею інтеграції України з ЄС лише на тій підставі, що доцільніше розвивати співробітництво в однорідному соціально-економічному середовищі, тобто в рамках СНД.

Для багатьох, розвиток відносин з ЄС спричинить поглиблення проблем у відносинах з головною силою цього угрупування, Росією, та іншими країнами СНД. Саме тісні економічні зв’язки з СНД постають найбільшою проблемою у протиставленні питань «Україна – ЄС» та «Україна – СНД».

Між тім Країни СНД (перш за все Росія) ще довго будуть утримувати першість в українському імпорті. Отже, зовнішню торгівлю України характеризуватиме тенденція збільшення присутності на ринку ЄС, а в імпорті в коротко-та навіть середньостроковій перспективі (поки не будуть прийняті заходи з радикальної зміни економічної структури та зменшення енергоємності виробництва) залишатиметься домінування країн СНД, і насамперед - Росії. Тому трансформування української торгівлі з пострадянського напрямку у європейський, або поєднання цих двох напрямків, бачиться дуже важким, тривалим та багатоскладовим процесом.

З огляду на це варто звернутися до світового досвіду, який переконує, що вибір інтеграційних пріоритетів не носить альтернативного характеру, оскільки участь в одному інтеграційному об'єднанні не виключає можливість участі в іншому. Правомірність останнього положення засвідчує широка практика функціонування існуючих регіональних інтеграційних угруповань, таких, наприклад, як Центральноєвропейська зона вільної торгівлі (CEFTA), країни-учасники якої своєю стратегічною метою вважають членство в ЄС, або ж Європейська асоціація вільної торгівлі (EFTA), більшість країн-членів якої є водночас членами ЄС, та ін. Тому протиставлення векторів СНД і ЄС як альтернатив передінтеграційного вибору суперечить змісту та завданням процесів регіональної інтеграції.

139. Назвіть основні нормативні акти, які визначають порядок співробітництва між Україною та ЄС.

Головним міжнародно-правовим актом, який визначає фундаментальні основи нашого співробітництва, його цілі та основні напрямки, є Угода між Україною і Європейськими Співтовариствами та їх державами-членами. У цьому зв'язку постає актуальне питання про характер, правові засади, напрямки та інструменти правової співпраці між Україною та ЄС. При цьому треба мати на увазі, що УПС лише частково розкриває особливості взаємодії права Євросоюзу та права України.

Крім УПС між Україною і ЄС були укладені ще декілька галузевих угод, найважливішими серед яких є:

· Угода про торгівлю текстильними товарами, парафована 5 травня 1993 року, яка застосовувалася тимчасово з 1 січня 1993 року, а в 2001 році відповідно до вимог УПС була підписана в новій редакції.

· Угода про торгівлю продукцією металургійного виробництва \ Акти Президента України

· Указ Президента України від 24 лютого 1998 року № 148 «Про забезпечення виконання Угоди про партнерство та співробітництво між Україною та Європейськими Співтовариствами (Європейським Союзом) і вдосконалення механізму співробітництва з Європейськими Співтовариствами (Європейським Союзом)». Згідно з цим указом створено українські частини Ради та Комітету з питань співробітництва між Україною і ЄС, визначено склад української частини Ради з питань співробітництва під орудою міністра економіки – уповноваженого уряду з питань європейської інтеграції – та його заступників (заступника міністра юстиції і заступника міністра закордонних справ України).

· Указ Президента України від 11 червня 1998 року № 615 «Про затвердження Стратегії інтеграції України до Європейського Союзу» можна вважати найважливішим українським правовим актом у цій сфері. Ця стратегія проголошує інтеграцію до Європейського Союзу стратегічною метою України і визначає заходи із забезпечення всебічного входження України в європейський політичний, економічний і правовий простір та створення передумов для набуття Україною членства в Європейському Союзі.

· розпорядження Президента України від 27 червня 1999 року № 151/99–рп " Про перелік центральних органів виконавчої влади, відповідальних за здійснення завдань, визначених Стратегією інтеграції України до ЄС" \

· указ Президента України від 9 лютого 1999 року № 145 " Про заходи щодо вдосконалення нормотворчої діяльності органів виконавчої влади", яким установлено, що адаптація законодавства є невід'ємною складовою загального нормотворчого процесу в Україні.

· указу Президента України від 30 серпня 2000 року № 1033 при Президентові України було також утворено Національну раду з питань адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу як консультативно-дорадчий орган. Саме ця, очолена Президентом України Рада, до складу якого ввійшли глава Адміністрації Президента України, перший заступник голови і голови ключових комітетів Верховної Ради України, провідні міністри та заступник урядового секретаря Кабінету Міністрів України, а також представники найважливіших правових наукових центрів, має об'єднати та спрямувати в одному напрямку зусилля всіх учасників процесу адаптації законодавства.

· Указом Президента України від 14 вересня 2000 року № 1072 " Про Програму інтеграції України до Європейського Союзу" було схвалено розроблену Кабінетом Міністрів України Програму інтеграції, яка мала стати головним інструментом здійснення загальної стратегії наближення України до ЄС в усьому спектрі співробітництва – політичного, соціального, фінансового, економічного, торговельного, наукового, освітнього, культурного тощо.

· Указом Президента України від 21 серпня 2001 року № 724 «Про перейменування Міністерства економіки України» вирішено перейменувати Міністерство економіки України в Міністерство економіки та з питань європейської інтеграції України і вважати його правонаступником прав та обов'язків Міністерства економіки України.

· Наступним указом Президента України від 21 серпня 2001 року № 725 «Про Уповноваженого України з питань європейської інтеграції» Президент призначив віце-прем'єр-міністра України Рогового Василя Васильовича уповноваженим України з питань європейської інтеграції.

Однією з перших була прийнята постанова Кабінету Міністрів України від 13 липня 1998 року № 1074 «Питання діяльності між Україною та Європейськими Співтовариствами (Європейським Союзом)», яка визначає, що українська частина Комітету з питань співробітництва між Україною і ЄС є постійно діючим допоміжним органом української частини Ради з питань співробітництва, підпорядкованим і підзвітним прем'єр-міністру України.

Органи виконавчої влади відповідають за здійснення заходів з перегляду вітчизняного законодавства відповідно до своєї компетенції, що визначається постановою Кабінету Міністрів України від 12 червня 1998 року № 852 «Про запровадження механізму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу». Для забезпечення координації і взаємодії міністерств й інших центральних органів виконавчої влади в процесі пристосування законодавства відповідно до цієї постанови при Міністерстві юстиції було створено Міжвідомчу координаційну раду з адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу (МКР), головою якої є за посадою міністр юстиції.(Постановою Кабінету Міністрів України від 12 листопада 1998 року № 1773, її основними завданнями визначено координацію діяльності міністерств, інших центральних та місцевих органів виконавчої влади щодо забезпечення адаптації законодавства; вироблення пропозицій стосовно стратегії адаптації законодавства; розроблення рекомендацій до проектів законів, інших нормативно-правових актів у світлі реалізації положень УПС, забезпечення дотримання основних документів Ради з питань співробітництва між Україною і Європейським Союзом та інше.

Постанова Кабінету Міністрів України від 26 липня 1999 року № 1353 «Про Центр перекладів актів європейського права» передбачає створення такого центру, який має забезпечити здійснення офіційного перекладу актів законодавства ЄС державною мовою України та надання цих перекладів розробникам нормопроектів.

Постанова Кабінету Міністрів України від 16 серпня 1999 року № 1496 «Про Концепцію адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу» є найважливішою серед нормативно-правових актів України, які регламентують питання адаптації законодавства України до законодавства ЄС. Вона визначає основні цілі, завдання, етапи та пріоритетні сфери процесу адаптації законодавства, а також передбачає здійснення відповідних організаційних заходів для його реалізації.

140.Визначіть місце актів Президента України серед нормативно-правових документів – основи співробітництва між Україною та ЄС.

Акти Президента України

· Указ Президента України від 24 лютого 1998 року № 148 «Про забезпечення виконання Угоди про партнерство та співробітництво між Україною та Європейськими Співтовариствами (Європейським Союзом) і вдосконалення механізму співробітництва з Європейськими Співтовариствами (Європейським Союзом)». Згідно з цим указом для забезпечення співробітництва між Україною і ЄС створено українські частини Ради та Комітету з питань співробітництва між Україною і ЄС, визначено склад української частини Ради з питань співробітництва під орудою міністра економіки – уповноваженого уряду з питань європейської інтеграції – та його заступників (заступника міністра юстиції і заступника міністра закордонних справ України).

· Указ Президента України від 11 червня 1998 року № 615 «Про затвердження Стратегії інтеграції України до Європейського Союзу» можна вважати найважливішим українським правовим актом у цій сфері. Ця стратегія проголошує інтеграцію до Європейського Союзу стратегічною метою України і визначає заходи із забезпечення всебічного входження України в європейський політичний, економічний і правовий простір та створення передумов для набуття Україною членства в Європейському Союзі.

Відповідно до розпорядження Президента України від 27 червня 1999 року № 151/99–рп " Про перелік центральних органів виконавчої влади, відповідальних за здійснення завдань, визначених Стратегією інтеграції України до ЄС" до компетенції конкретних українських міністерств віднесено різні аспекти співробітництва з Європейським Союзом.

Для забезпечення реалізації одного з основних напрямків інтеграційного процесу – адаптації законодавства України до законодавства ЄС – був виданий указ Президента України від 9 лютого 1999 року № 145 " Про заходи щодо вдосконалення нормотворчої діяльності органів виконавчої влади", яким установлено, що адаптація законодавства є невід'ємною складовою загального нормотворчого процесу в Україні.

З цією метою відповідно до указу Президента України від 30 серпня 2000 року № 1033 при Президентові України було також утворено Національну раду з питань адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу як консультативно-дорадчий орган. Саме ця, очолена Президентом України Рада, до складу якого ввійшли глава Адміністрації Президента України, перший заступник голови і голови ключових комітетів Верховної Ради України, провідні міністри та заступник урядового секретаря Кабінету Міністрів України, а також представники найважливіших правових наукових центрів, має об'єднати та спрямувати в одному напрямку зусилля всіх учасників процесу адаптації законодавства.

Указом Президента України від 14 вересня 2000 року № 1072 " Про Програму інтеграції України до Європейського Союзу" було схвалено розроблену Кабінетом Міністрів України Програму інтеграції, яка мала стати головним інструментом здійснення загальної стратегії наближення України до ЄС в усьому спектрі співробітництва – політичного, соціального, фінансового, економічного, торговельного, наукового, освітнього, культурного тощо.

Указом Президента України від 21 серпня 2001 року № 724 «Про перейменування Міністерства економіки України» вирішено перейменувати Міністерство економіки України в Міністерство економіки та з питань європейської інтеграції України і вважати його правонаступником прав та обов'язків Міністерства економіки України. Також були внесені відповідні зміни до указів Президента України від 15 грудня 1999 року № 1573 «Про зміни у структурі центральних органів виконавчої влади» та від 15 грудня 1999 року № 1574 «Про склад Кабінету Міністрів України».

Наступним указом Президента України від 21 серпня 2001 року № 725 «Про Уповноваженого України з питань європейської інтеграції» Президент призначив віце-прем'єр-міністра України Рогового Василя Васильовича уповноваженим У