Введення. Волейбол( англ. volleyball від volley - вдаряти м'яч з літа (також перекладають як літаючий

Волейбол (англ. volleyball від volley - " вдаряти м'яч з літа" (також перекладають як " літаючий", " паряться") і ball - м'яч) - вид спорту, командна спортивна гра, в процесі якої дві команди змагаються на спеціальному майданчику, розділеною сіткою, прагнучи направити м'яч на сторону суперника так, щоб він приземлився на майданчику супротивника (добити до підлоги), або гравець команди, що захищається, допустив помилку. При цьому для організації атаки гравцям однієї команди вирішується не більше трьох торкань м'яча підряд (на додаток до торкання на блоці).

Центральний орган волейболу як міжнародного виду спорту, який визначає перелік правил FIVB (Англ.) - Міжнародна федерація волейболу. Волейбол входить в програму Олімпійських ігор з 1964 [3].

Волейбол - неконтактний, комбінаційний вид спорту, де кожен гравець має строгу спеціалізацію на майданчику. Найважливішими якостями для гравців у волейбол є стрибучість для можливості високо піднятися над сіткою, реакція, координація, фізична сила для ефективного твору атакуючих ударів.

Для любителів волейбол - поширена розвага і спосіб відпочинку завдяки простоті правил і доступності інвентарю.

Існують численні варіанти волейболу, відгалузилися від основного виду - пляжний волейбол (олімпійський вид з 1996), міні-волейбол, пионербол, парковий волейбол (затверджений конгресом FIVB в листопаді 1998 в Токіо) [4].

1. Історія

1.1. Походження сучасного волейболу

Вільям Морган

Винахідником волейболу вважається Вільям Дж. Морган, викладач фізичного виховання коледжу Асоціації молодих християн (YMCA) в місті Холиоке (штат Массачусетс, США). 9 лютого 1895 в спортивному залі він підвісив тенісну сітку на висоті 197 см, і його учні, число яких на майданчику не обмежувалося, стали перекидати через неї баскетбольну камеру. Морган назвав нову гру " мінтонет". Пізніше гра демонструвалася на конференції коледжів асоціації молодих християн в Спрінгфілді і за пропозицією професора Альфреда Т. Хальстеда отримала нову назву - " волейбол". В 1897 в США були опубліковані перші правила волейболу: розмір площадки 7, 6 x 15, 1 м (25 x 50 футів), висота сітки 198 см (6, 5 фути), м'яч окружністю 63, 5-68, 5 см (25-27 дюймів) і масою 340 г, кількість гравців на майданчику і торкань м'яча не регламентувалося, очко зараховувалося тільки при власній подачі, при невдалій подачі її можна було повторити, грали до 21 очка в партії.

У процесі розвитку гри її правила, техніка і тактика постійно вдосконалювалися. Основні правила, частина з яких дійшла до наших днів, сформувалися в 1915-1925 роках: з 1917 розіграш партії був обмежений 15 очками, а висота сітки склав 243 см; в 1918 було визначено кількість гравців на майданчику - шість; з 1922 дозволено не більше трьох торкань м'яча; в 1925 затверджені сучасні розміри майданчика, розміри і вага волейбольного м'яча. Ці правила застосовувалися в країнах Америки, Африки і Європи, у той час як у Азії аж до початку 1960-х років грали за власними правилами: з дев'ятьма або дванадцятьма гравцями на майданчику 11х22 м без зміни позицій гравцями під час матчу.

В 1922 проведені перші загальнонаціональні змагання - в Брукліні відбувся чемпіонат YMCA за участю 23 чоловічих команд. У тому ж році була утворена федерація баскетболу і волейболу Чехословаччини - перша в світі спортивна організація по волейболу. У другій половині 1920-х років виникли національні федерації Болгарії, СРСР, США і Японії. У той же період формуються головні технічні прийоми - подача, передачі, атакуючий удар і блок. На їх основі виникає тактика командних дій. У 1930-і роки з'явилися груповий блок і страховка, варіювалися атакуючі і обманні удари. В 1936 на конгресі міжнародної федерації з гандболу, що проводився в Стокгольмі, делегація Польщі виступила з ініціативою організувати технічний комітет з волейболу як частину федерації з гандболу. Була утворена комісія, до якої увійшли 13 країн Європи, 5 країн Америки і 4 країни Азії. Членами цієї комісії як основні були прийняті американські правила з незначними змінами: виміри проводилися в метричних пропорціях, м'яча можна було торкатися всім тілом вище пояса, після торкання м'яча на блоці гравцю було заборонено повторне торкання підряд, висота сітки для жінок - 224 см, зона подачі була строго обмежена [5].

1.2. Повоєнна історія

Молодіжний спортивний свято в Лейпцигу. Волейбольний матч (1957)

Після закінчення Другої світової війни (1939-1945) стали розширюватися міжнародні контакти. 18-20 квітня 1947 в Парижі відбувся перший конгрес Міжнародної федерації волейболу (FIVB) за участю представників 14 країн: Бельгії, Бразилії, Угорщини, Єгипту, Італії, Нідерландів, Польщі, Португалії, Румунії, США, Уругваю, Франції, Чехословаччини і Югославії, які і стали першими офіційними членами FIVB. В 1949 в Празі відбувся перший чемпіонат світу серед чоловічих команд. В 1951 на конгресі в Марселі FIVB затвердила офіційні міжнародні правила, а в її складі були утворені арбітражна комісія і комісія з розробки та вдосконалення правил гри. Були дозволені заміни гравців і тайм-аути в партіях, матчі як чоловічих, так і жіночих команд стали проводитися в 5 партій.

Першим президентом FIVB був обраний французький архітектор Поль Або, згодом неодноразово переобирався на цю посаду до 1984. В 1957 на 53-й сесії Міжнародного олімпійського комітету волейбол був оголошений олімпійським видом спорту; на 58-й сесії прийнято рішення про проведення волейбольних змагань серед чоловічих і жіночих збірних на Іграх XVIII Олімпіади в Токіо. Після токійської Олімпіади було внесено суттєва зміна в правила гри - блокуючим дозволили переносити руки над сіткою на сторону суперника і повторно торкатися м'яча після блокування.

У міжнародних змаганнях 1960-1970-х років найбільших успіхів добивалися національні збірні команди СРСР, Чехословаччини, Польщі, Румунії, Болгарії, Японії. У жінок аж до московської Олімпіади-1980 є найбільш знаковою виглядало суперництво радянської та японської шкіл - збірні СРСР і Японії розігрували один з одним золоті медалі на перших чотирьох олімпійських турнірах і здобули в них по дві перемоги. Певних успіхів також досягли збірні Польщі, НДР, Румунії, Чехословаччини, Північної та Південної Кореї. В 1978 звичну розстановку сил в жіночому волейболі порушила збірна Куби, несподівано при величезному перевагу над суперниками виграла проводився в Радянському Союзі чемпіонат світу.

1.3. 1980-і роки. Нові правила

В 1984 Поля Лібо змінив на посту президента FIVB доктор Рубен Акоста, адвокат з Мексики. За ініціативою Рубена Акости зроблені численні зміни в правилах гри, спрямовані на підвищення видовищності змагань і " телегенічності" волейболу, пов'язаної зі скороченням тривалості матчів. Напередодні Олімпійських ігор-1988 в Сеулі відбувся XXI конгрес FIVB, де були прийняті зміни в регламенті вирішальної п'ятої партії: вона стала гратися за системою " ралі-пойнт", або " тай-брейк" (" розіграш - очко"), в 1990-ті роки також встановлювався " стелю " в 17 очок для перших чотирьох партій (тобто вони могли закінчуватися за переваги суперників в 1 очко з рахунком 17: 16). Проводився експеримент з обмеженням волейбольних партій за часом [6], проте в жовтні 1998 на конгресі FIVB в Токіо було прийнято ще більш революційне рішення - грати за системою " ралі-пойнт" кожну партію: перші чотири до 25 очок, п'яту - до 15. В 1996 дозволені торкання м'яча будь-якою частиною тіла і активна гра ногою, в 1997 FIVB запропонувала національним збірним включати в свої склади гравця ліберо.

У цей період продовжували удосконалюватися і не пов'язані зі змінами правил техніка і тактика гри. На початку 1980-х з'явилася подача в стрибку і майже перестала застосовуватися бічна подача, збільшилася частота нападаючих ударів із задньої лінії, відбулися зміни в способах прийому м'яча - перш непопулярний прийом знизу став панівним, а прийом зверху з падінням майже зник. Звузилися ігрові функції волейболістів: наприклад, якщо раніше в прийомі були задіяні всі шість гравців, то з 1980-х років виконання цього елементу стало обов'язком двох доігровщіков.

Гра стала більш силовий і швидкою. Волейбол збільшив вимоги до зростання і атлетичної підготовки спортсменів. Якщо в 1970-і роки в команді могло не бути взагалі жодного гравця зростом вище 2-х метрів, то з 1990-х років все змінилося. У командах високого класу нижче 195-200 см зазвичай лише сполучний і ліберо. У число найсильніших додалися нові команди - Бразилія, США, Куба, Італія, Нідерланди, Югославія. У той же час зросла різниця в класі між збірними країн Європи та Південної Америки і представниками Азії (винятком є ​ ​ жіноча збірна Китаю). Триразовий чемпіон світу чоловіча збірна Італії 1990-1998 років і жіноча команда Японії 1960-1965 років були визнані FIVB кращими командами XX століття.

З 1990 стала розігруватися Світова ліга - щорічний цикл змагань, покликаний збільшити популярність волейболу у всьому світі. З 1993 проводиться аналогічне змагання у жінок - Гран-прі. З другої половини 1980-років у Італії створюється перша по-справжньому професійна ліга, організація якої стає прикладом для національних чемпіонатів інших країн.

В 1985 в Холиоке відкрито волейбольный Зал славы, в который заносятся имена наиболее выдающихся игроков, тренеров, команд, организаторов, судей.