Практичне заняття № 1

САМОСВІДОМІСТЬ ТА САМООЦІНКА ОСОБИСТОСТІ

Мета: Вивчення самосвідомості та самооцінки особистості, їх ролі в життєдіяльності людини, дослідження індивідуальних особливостей ставлення людини до себе.

Теоретична частина

Поняття про самосвідомість. ”Я-концепція” як продукт самосвідомості. Структура самосвідомості. Самооцінка як найважливіша складова самосвідомості. Види самооцінки. Я-реальне та Я-ідеальне. Референтна група. Формула В. Джемса.

Усвідомлення людиною самої себе отримало в психології статус особливого феномена – самосвідомості. Самосвідомість зорієнтована на осмислення людиною своїх дій, почуттів, думок, мотивів поведінки, інтересів, своєї позиції у суспільстві. Якщо свідомість зорієнтована на весь об’єктивний світ, то об’єктом самосвідомості постає сама особистість.

Самосвідомість пов’язана зі здатністю до рефлексії, до погляду на себе, немовби “з боку”. Завдяки самосвідомості людина усвідомлює себе як індивідуальну реальність, окрему від природи та інших людей. У самосвідомості особистість одночасно є і суб’єктом, і об’єктом пізнання.

Самосвідомість являє собою складний психічний процес, сутність якого полягає у сприйнятті особистістю численних образів самої себе в різних ситуаціях діяльності й поведінки, в усіх формах взаємодії з іншими людьми і в поєднанні цих образів в єдине цілісне утворення – уявлення про себе, „Я-образ” або „Я-концепцію”.

„Я-концепція” як сукупність уявлень індивіда про себе являє собою не просто продукт самосвідомості, а й важливий фактор детермінації поведінки людини. Це таке внутрішньоособистісне утворення, яке здебільшого визначає спрямованість її діяльності, поведінку в ситуаціях вибору, контакти з людьми.

У структурі самосвідомості виділяють три аспекти: 1) когнітивний – знання про себе; 2) афективний – ставлення до себе; 3) регулятивний – організація своєї поведінки відповідно до образу власного „Я”.

Через самопізнання людина приходить до певного знання про саму себе. Ці знання складають змістовну частину, серцевину її „Я-концепції”. Спочатку вони виступають у вигляді окремих ситуативних, нерідко випадкових образів себе, які виникають у конкретних умовах спілкування та діяльності. Далі ці образи інтегруються у більш або менш цілісне й адекватне поняття про
власне ”Я”.

Людина не байдуже ставиться до знання про себе, вони є об’єктом її емоцій та оцінок. Переживання різних емоцій, які супроводжують процеси самопізнання, формують у людини певне ставлення до себе.

Зміст знань людини про себе і ставлення до себе з початкових етапів формування мають свій „вихід” через процес саморегулювання й самоорганізації особистістю своєї поведінки. Цей процес характеризується специфічною активністю, спрямованою на співвіднесення поведінки особистості з вимогами ситуації, очікуваннями інших людей. Обов’язковою рисою саморегулювання є постійне внутрішнє оцінювання протікання акту поведінки, яке співвідноситься з оцінюванням його іншими людьми.

З іншого боку, ”Я-концепція” має вертикальну рівневу будову. Нижчий рівень складають неусвідомлені установки, які виявляються лише у переживаннях і які традиційно асоціюються із „самопочуттям” та емоційним ставленням до себе. Більш високий рівень – усвідомлення та самооцінка людиною окремих своїх якостей. На наступному рівні оцінки людиною окремих своїх якостей складаються у відносно цілісний образ. І на найвищому рівні сформована „Я-концепція” вписується у загальну систему ціннісних орієнтацій особистості, пов’язаних з усвідомленням нею цілей своєї життєдіяльності та засобів їх досягнення.