Теорія держави

Серед недоліків що втратило свою рухливість і гнучкість марксизму слід назвати відступ від даного самими Марксом і Енгельсом ради тримати державу у фокусі аналізу. Невірно зрозумілий марксизм відразу ж спробував звести державну владу до її передбачуваного базису - дій громадських класів, не зважаючи на здатність держави каналізувати і трансформувати зовнішні дії. У той же самий час буржуазні соціологи (хоча і тут Макс Вебер і якоюсь мірою італійські постліберали є істотним виключенням) настоювали на автономії держави і досить часто заперечували роль грубої сили в новітній історії. Чекати швидкого і легкого вирішення цих протиріч не доводиться, але цілком можливо позначити деякі спірні питання.

До теперішнього часу роль державної влади в обще-ствах державного соціалізму бентежила учених-марксистів, співчуваючих режимам державного соціалізму або що їх представляють. Врешті-решт головною рисою сталінізму була вища міра концентрації государ-ственной влади. Більше того, злиття держави з цілим суспільством означало, що критичний аналіз частини суспільства неминуче торкнеться і ролі держави. Застосування чисте умоглядних понять про продовження класової боротьби при соціалізмі, головною силою в якій стає держава (уособлення " історичного прогресу", що являє собою), стало виходом з цього скрутного становища. Інший вихід знайшли порівняно недавно, перейнявши у буржуазної соціології полити-ческую виверткість. Тепер дискусія ведеться навкруги отдель-ных секторів суспільства, а інтеграційна і командна функції соціалістичної держави просто не зачіпаються. Можна сказати, що деякі круги в буржуазній " офіційній" соціології, які важко відрізнити від політичної розвідки або політичної пропаганди, зробили протилежну помилку: вони систематично ігнорували роль громадських класів в соціалістичному суспільстві, а державу зображували як непереборну силу, відокремлену від суспільства. Пояснення цих взаємин в соціалістичному суспільстві чекає нового прориву в марксистській соціології, вільній від політичної опіки.

Не менша кількість проблем чекає свого дозволу і в західному суспільстві. Одним з протиставлень упрощенно-му марксизму стала доктрина повної автономії шарів суспільства: роль держави як інтегруючого чинника була преуменьше-на, а концепція політичного плюралізму швидше ідеально, чим реально дозволила оформити, вірніше деформувати, результати аналізу. Тут якраз слід зазначити хоч і невеликий, але позитивний вклад західноєвропейського марксизму. Інтеграція капіталістичних суспільств, особливо в сучасній, або неока-питалистической, фазі їх розвитку, стала для нього об'єктом серйозної роботи. Проведений ним аналіз функціонування системи освіти і засобів масової комунікації; ограни-чения класової боротьби рамками жорсткої формалізованої системи стосунків між профспілками, працедавцями і госу-дарством; розвитку інститутів соціального страхування; несо-мненного, хоча і часткового, контролю за ринком показав, яким чином сучасним західним державам вдається институци-онализировать і контролювати класову боротьбу. Недоліками страждає аналіз ролі свідомості різних громадських класів і особливо ролі усвідомлення причетності до національних або псевдонаціональних співтовариств. У цьому напрямі прогресу практично не було, тому обговорення заслуговують на дві важливі проблеми.

Нинішні зміни в природі капіталізму як экономиче-ской системи привели до того, що аналіз ринкового механізму не може дати нам реального уявлення про структуру системи: держава стала невід'ємним елементом функціонування економіки, і в певному значенні усе суспільство було перетворене на економічний апарат. Про це я вже згадував вище, коли стверджував, що самі різні елементи суспільства пронизані економічною раціональністю. У таких умовах державі важко дотримати автономію специфічно полити-ческой сфері, а ринку обмежитися чисто економічною сферою практично неможливо. Дійсно, на зміну класичній ринковій економіці прийшов не просто монополістичний і олигополистический ринок, але складна структура керованих і взаємозалежних процесів. Перед лицем цієї тотальної структури початкові поняття базису і надбудови практично втратили сенс. Правда, тут ми стикаємося з питанням про те, чи не погрожує незалежному соціологічному аналізу, що перело-жившему на плечі інших дисциплін аналіз економіки, государ-ства і культури, небезпека скотитися на позиції формалізму або штучної обмеженості, кожна з яких приведе до самознищення. Марксистська соціологія традиційно концентрувала увагу на громадських класах. Поки вони були в капіталістичному суспільстві порівняно стабільні і легко помітні, ця увага була цілком виправдана. Досвід тотальної інтеграції в умовах режимів державного соціалізму і явище, яке можна було б позначити як " інтеграція на основі консенсусу" в неокапіталістичних суспільствах, роблять межі між соціальними класами усе більш умовними.

Приклад дебатів навколо імперіалізму дещо прояснює це положення. Виникнення світового ринку і світової структури управління (polity) як результату світової спільноти більше не відноситься до області містики. Про це можна говорити з повною визначеністю. Розуміння історії капіталістичного і дру-гих суспільств в XIX і початку XX століття зажадає серйозного перегляду. Розуміння внутрішніх процесів в кожному з суспільств Заходу повинне розширитися і включити визнання імперіалістичних стосунків, їх ролі. У другій половині XIX століття Маркс вказав на можливість того, що англійський робочий клас завдяки експлуатації Англією її колоній перетвориться на привілейовану групу. У війнах за гегемонію в Європі, що бушували на континенті з 1866 року, європейський робочий клас, як правило, підтримував свою національну еліту у війні проти інших національних держав. Більше того, одній з причин розвитку Бисмарком і ллойдом Джорджем національних інститутів соціального страхування була необхідність підняти рівень національної згоди для успішнішого ведення боротьби з империалистиче-скими суперниками. Є свідчення і того, що робочий клас сучасних Сполучених Штатів Америки зовсім не проти каральних авантюр відносно іноземного " комунізму", особливо якщо вони супроводжуються підвищенням рівня занято-сти. Ці факти, проте, вимагають систематизації і інтерпретації, які досі не здійснені.

Тут я говорю не про toMj що, користуючись чисто економічним аналізом, важко виділити що становить економіки кожної з країн Заходу (а також Радянського Союзу), сформовану завдяки імперіалістичним стосункам. Я хочу показати, як складно визначити той шар еліти, який більше інших повинний в проведенні імперіалістичною политико-экономиче-ской лінії в стосунках з іншими державами. Виключенням є лише Великобританія на одному з відрізків її історії, коли існували класичні імперіалістичні магнати, що не мали нічого спільного, скажімо, з промисловим капіталом середньої Англії. Якщо нам одного дня вдасться виділити интересую-щую нас прошарок, то можна буде вивчити її діяльність у внутрішній економіці, з'ясувати механізм, за допомогою якого вона втягує інші групи еліти в імперіалістичні підприємства, а також ідеологічні ресурси, що дозволяють створити, - реально або simulacrum5 - " консенсус".

^{5 Симулювати (лат.). -- Прим. перев.}

Вирішуючи ці проблеми, марксистська соціологія повинна обов'язково підтвердити, що критичність і інтерпретація - невід'ємні її риси. Це необхідно тому, що практично відсутні явні свідчення взаємозв'язку між империа-лизмом за кордоном і внутрішніми соціальними структурами, оскільки такі синтетичні дослідження не вітаються як що не відповідають канонам " позитивного" напряму в обще-ственных науках. Можливо, це покажеться досить убедитель-ным поясненням причин, по яких такого роду марксизм дуже фрагментарно проявляється в головній імперіалістичній дер-жаве світу, - Сполучених Штатах: традиція використовувати результати зусиль учених в цьому напрямі в громадських науках Америки практично відсутній. Те ж саме можна сказати про Англію, де навіть марксисти - " емпірики". Але навіть емпіричні дослідження імперіалізму Великобританії Mi' можуть приховати спадщини минулого. Схоже, що французька соціологія в цьому аналізі пішла далі за інших. Це сталося не лише завдяки політичній традиції у Франції, але і тому, що французькі громадські науки по своїй структурі набагато більше синтетичні. Ми, проте, відхилилися від обговорення сутнісних проблем і наблизилися до методологічних. Перш ніж продовжити, нам необхідно розглянути два аспекти марксистського аналізу, в яких усвідомлення кризи найбільш розвинене.