Функціональні теорії

Теоретичні зусилля функціоналізму ніколи не приближа-лись до цих умов. Навіть якщо функціоналісти серйозно спробували б досягти їх, чого вони, втім, ніколи не робили, то я думаю, що їх все ж повинна була б осягнути невдача. Трудність полягає в найбільш характерних загальних станах функціоналізму. Положення ще не функціональне тому, що в нім використовується слово функція. Твердження про те, що певний інститут функціональний для окремих індивідів в тому сенсі, що відповідає їх потребам, ще не є специфічним для функціоналізму. Воно належить до класу психологічних положень. Не є специфічним для функціоналістів і положення про те, що один інститут є функція іншого в квазіматематичному сенсі цього поняття. Цими твердженнями користуються не лише функціоналісти, але і інші теоретики подібно до мене. Специфічні загальні стани функціональної теорії в соціології мають наступну форму: " Якщо соціальна система - будь-яка соціальна система - повинна зберегтися або залишитися в рівновазі, то вона повинна мати інститути типу X". Наприклад, для свого виживання або підтримки рівноваги суспільство повинне володіти институ-тами для вирішення конфліктів. Загальними станами такого типу функціоналісти намагаються задовольнити вимогу Дюркгейма відносно справжньої незалежності соціологічної теорії.

Проблема була і залишається в тому, щоб на основі цих загальних станів сконструювати дедуктивну систему. Візьмемо тер-мины рівновагу і виживання. Якщо теоретик зупинився на " рівновазі", то у нього не буде досить певного критерію соціальної рівноваги, особливо " динамічної", або " рухомого", критерію, досить визначеного для того, щоб логічно вивести що-небудь специфічне з положення, що містить цей термін. Нижче я наведу приклад цього. Коли суспільство не знаходилося в стані рівноваги? Якщо теоретик зупиниться на понятті " виживання", то він виявить з удивле-нием, що воно так же важко піддається визначенню. Наприклад, чи зберігається Шотландія як суспільство або ні? Незважаючи на те що протягом довгого часу ця область була об'єднана з Англією, проте тут ще збереглася деяка своєрідність правових і релігійних інститутів. Якщо теоретик бере " виживання" в строгому сенсі і говорить, що суспільство не зберігається, коли усі його члени помирають, не залишаючи потомства, то він стикається з новими труднощами. Наскільки нам відомо, тільки дуже небагато суспільств такого типу мали усі ті інститути, про які функціоналісти говорять як про необхідних для виживання. Даний доказ є щонайменше емпірично істинним для функцио-нальных положень. Звичайно, функціоналісти мали право стверджувати: " Якщо суспільство повинне вижити, то його члени не можуть померти усе відразу". Це була б чиста правда, але вона мало що давала б для отримання знань про соціальні характеристи-ках суспільств, що зберігаються.

Фактично те ж саме можна сказати і про інші положення функціоналізму. Навіть якщо б твердження, подібне следую-щему: " Для того, щоб вижити, суспільство повинне мати інститути для вирішення конфліктів", було істинним і верифи-цируемым, воно мале б що дало для пояснення. З цього положення може бути виведений факт, що якщо це суспільство зберігалося, то воно мало певні інститути для вирішення конфліктів. Цим пояснюється сам факт, але не пояснюється, чому суспільство має інститути для вирішення конфліктів саме цього роду, чому, наприклад, в англо-саксонском суді здавна існує інститут присяжних. На цьому прикладі мені хотілося б показати, що соціологія повинна пояснювати дійсно існуючі риси реальних суспільств, а не тільки узагальнені риси суспільства взагалі.

Я не думаю, що представники функціональної школи могли б побудувати теорії, які були б одночасно і де-дуктивными системами, вирушаючи від своїх загальних станів. Більше того, вони самі так не думали. Деякі з них, усвідомлюючи, ймовірно, обмеженість своїх позицій, стали розробляти теорію в іншому напрямі. Їх твердження обмежувалися і вичерпувалися рядом функціональних проблем, що стоять перед будь-яким суспільством, з тим щоб виробити складний набір категорій, за допомогою яких могла б аналізуватися соціальна структура. Іншими словами, вони створювали концепту-альную схему. Але аналіз - не це пояснення, а концептуальна схема - не теорія. Їм вдалося уникнути труднощів при встановленні зв'язків між категоріями, але більшість з них нагадувало наведене вище положення Маркса: подібний тип тверджень не може належати до дедуктивної системи. Ні з положень нижчого порядку, ні з положень вищого порядку виводи не можуть бути отримані логічним шляхом. У цих умовах ніяк не можна було говорити про те, в якій мірі можна оспорювати вибір функціональних проблем і категорій. Те, що дійсно було зроблено функціоналістами, виявилося не теорією, а просто новою мовою для опису соціальної структури, одним з безлічі можливих мов; і большин-ство робіт, на їх думку теоретичних, полягало в тому, щоб показати, як слова інших мов, у тому числі і буденного, можуть бути перекладені мовою функціоналізму. Наприклад, те, що інші люди називають " забезпеченням коштів для життя", функціоналісти називають " досягненням мети". Але саме дедукція, а не переклад складає суть теорії.

Я вже говорив, що питання полягає не в тому, чи можуть взагалі функціональні теорії бути справжніми теоріями, оскільки є науки, що мають справжні функціональні теорії. Питання полягає швидше в тому, щоб з'ясувати, наскільки успішні ці приватні зусилля. Якщо теорія є пояснення чого-небудь, то функціоналізм в соціології, очевидно, потерпів невдачу. Біда його не в тому, що він має помилкову теорію, а в тому, що її у нього немає.