Студопедия

Главная страница Случайная страница

Разделы сайта

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






История создания романа

После публикации романа в обществе разразился скандал. Вся английская критика осудила его как аморальное произведение, а некоторые критики требовали подвергнуть его запрету, а автора романа — судебному наказанию. Уайльда обвиняли в оскорблении общественной морали. Однако обычными читателями роман был принят восторженно. По жанру — это философский роман, написанный в декадентском стиле.

В Дориане Грее, главном герое романа, угадываются черты нового Фауста. В роли Мефистофеля выступает лорд Генри, именно он на протяжении всего романа соблазняет Дориана Грея идеями нового гедонизма, превращает невинного и талантливого юношу в порочное чудовище. Под роль Маргариты попадает Сибилла Вейн, новый Валентин — Джеймс Вейн. Интересно, что в сюжете романа есть значительные сходства с легендой о Фаусте. Например, Фауст также получил от Мефистофеля вечную молодость. Есть аллюзии и на другие произведения мировой литературы.

Роман «Мельмот Скиталец» был известен Уайльду с детства, поскольку его автор, Чарлз РобертМетьюрин, приходился ему двоюродным дедушкой. Именно к «Мельмоту» восходит и идея о таинственном портрете, прототип которого не старится, и отчасти герой, который может позволить себе всё. Есть общее в романе и с «Шагреневой кожей» Бальзака. Близким по декадентскому духу к «Портрету Дориана Грея» является роман Гюисманса «Наоборот». Однако «Портрет Дориана Грея» рассматривается как абсолютно уникальное, стоящее особняком в литературе произведение. В нем поставлены вечные вопросы человечества — о смысле жизни, об ответственности за содеянное, о величии красоты, о смысле любви и губящей власти греха. Одной из основных идей романа является то, что эстетизм — просто абстрактное явление, и что он приводит только к разочарованию, а не к возвеличиванию понятий о красоте. Сейчас «Портрет Дориана Грея» — один из самых известных романов мировой литературы.

Естетизм - це збірна назва літературно-мистецьких течій, представники яких обстоювали естетичні особливості мистецтва (красу). Він виник у Англії наприкінці XIX ст., як реакція на суворий стиль вікторіанської доби. Художнім чинником зародження таких поглядів стала ідея " мистецтва заради мистецтва", що існувала ще з античних часів. Естетизм був противагою реалізму, який звертав увагу на соціальні проблеми. На його формування вплинули філософські ідеї Джона Рескіна та Волтера Патера. Найяскравіший представник - Оскар Вайльд. Естетична теорія викладена у книзі " Задуми" (1891). Діалогічний вступ до неї - " Занепад мистецтва брехні" - став маніфестом цієї течії. У ньому йшла суперечка про кризу в мистецтві та шляхи виходу з неї. Мистецтво було самодостатнім і самоцінним естетичним явищем, яке не мало коренів у дійсності і не несло в собі ніяких моральних настанов. " Картина не має жодного іншого сенсу, крім власної краси", - заявив Уайльд. З усіх творів письменника найповніше втілив у творчу практику постулати естетизму інтелектуальний роман " Портрет Доріана Грея". " Портрет Доріана Грея" дослідники назвали одним із найбільш загадкових творів Оскара Вайльда. Твір написаний у 1890 році. Прозаїк писав його на замовлення одного американського журналу у рекордно короткий термін - трохи більше, ніж за два тижні, бо уклав парі, що здатен створити роман саме у такий термін. Задум: одного разу у майстерні свого приятеля, художника Безіла Уорда, О. Вайльд побачив натурника, котрий вразив його досконалістю зовнішності. У передмові до твору автор визначив головну мету роману: вічність і велич над життєвого мистецтва. У липні 1890 року роман опублікували в американському журналі " Ліппінкотс Манслі Мегазін". Він мав чимало спільного з твором Ч. Метьюріна " Мельмонт -блукач", де також розглядався таємничий зв'язок між долею героя і його портретом. Також джерелами роману стали твори: Жюріс -Шарля Тюїсмена " Навпаки", Гете " Фауст", Бальзак " Шагренева шкіра", Гофман " Малюк Цахес", Гоголь " Портрет". Критичні відгуки на твір носили, майже без винятку, надзвичайно різкий характер, навіть з вимогою піддати забороні книгу, а автора - судовій відповідальності. За формальними ознаками " Портрет Доріана Грея" - це " роман виховання", адже письменник виклав історію Доріана Грея, який побудував власне життя, втілюючи певні ідеї. Але фактично твір - це моральна притча про молоду людину, яка ставила до життя, як до експерименту і нехтувала загальнолюдськими нормами моралі. Риси імпресіонізму у романі: 1. композиція концентрувала не на дії, безпосередньому житті і його поясненні, а на відмінностях сприйняття дійсності різними персонажами; 2. персонажам надано можливість виявити своє ставлення до подій, учасником чи свідком яких вони стали; 3. " вишуканість" описів у романі; 4. пейзажі стали фоном сприйняття героя, сам герой ніби розчинився у навколишній красі Риси символізму у романі: 1. фабула твору перегукувався з центральною тезою символізму про невідповідність видимого сутності; 2. портрет набув символічного значення: він став виявом сутності, зобразити яку, втілити у конкретну форму лише інтуїтивно міг істинний митець; 3. на стильовому рівні - безпосереднє вживання парадоксів Передмова до книги складалася з 25 афоризмів і різних висловлювань Т. Флобера, які, втім, стали оригінальними в Вайльда. Зміст афоризмів розкрив у сюжеті роману. На думку автора, мистецтво прагнуло розкрити себе і втаїти митця, відобразити не життя, а глядача (читача). Художник - не мораліст, бо мистецтво стояло поза мораллю, йому дозволено зображувати все. Взагалі, мистецтвом стало тим, що не дає ніякої користі. Тема роману: тема мистецтва і краси. Проблематика: співвідношення краси зовнішньої і внутрішньої; мораль і мистецтво; взаємини життя і мистецтва. Для романів кінця XIX ст. традиційно на перший план висувала ідея, а образи втілювали той чи інший її аспект. Лорд Генрі, художник Безіл Голуорд і його натурник Доріан Грей втілили цю ідею у життя. Ім'я персонажа Доріан з англійської означало " доричний", мистецтвознавчий термін на позначення найдавніших пам'яток класичної античності. Дія роману розгорталася у сучасній автору Англії, але письменник майстерно ввів у нього фантастичні, містичні елементи, які наблизили його твір до готичних романів. Твір побудований на цікавому задумі: на рідкість гарний юнак Доріан Грей мріяв про те, щоб молодість і краса ніколи його не залишали. Художник Безіл Голуорд створив портрет Грея, який мав чарівну здатність - на ньому відображалися всі порочні моменти життя героя, тоді як сам він зберігав чистий юнацький вигляд, з роками краса його тільки розквітала. Три різних персонажі роману виражали різне ставлення до життя. Цинічний лорд Генрі Уоттон, старший товариш Доріана Грея, сповідував культ насолоди, для нього не існувало ніяких моральних цінностей. Він запевнив Грея у всесильності краси і молодості. У нього холодна душа, яка втратила моральні ідеали. Лорд Генрі, як витончений естет, кохався у красі, робив її джерелом насолоди. Його можна назвати теоретиком та ідеалом естетизму. Цей образ також трактували як " образ змія-спокусника", оскільки його слова Доріан сприйняв як програму дій, реалізував їх на практиці і поширив серед " золотої молоді". Лорда Генрі не можна вважати холодним експериментатором, оскільки він передбачив наслідки і чесно попередив про них Доріана. Втім, він байдужий до того, чому бракує вишуканості, і в житті, і в смерті шукав лише красу. Лорд Генрі - ідеолог краси, тож письменник поставив цю фігуру поза вимогами моралі та етики. Творцями прекрасного стали Безіл Голуорд та актриса Сибіла Вейн. Вони втілили ідею самовідданого служіння мистецтву. На відміну від лорда Генрі, художник Голуорд - творець краси. У нього гаряче, чуйне серце, яке він вклав у своє мистецтво. Між цими двома героями головний герой роману - Доріан Грей, за душу якого боролися. Юнака привабила гедоністська теорія лорда Генрі, і під його впливом він віддався насолоді. Заради вдоволення своїх потреб не зупинився ні на чому, оскільки впевнений, що щастя людини не залежало від моральних принципів. Але вплив лорда Генрі послабився, коли юнак закохався у молоду 17-літню актрису Сибіллу Вейн. Доріан не називав їй свого імені, а для закоханої дівчини він просто Прекрасний принц. Лорд Генрі холодно сприйняв це захоплення героя, хоча вважав, що воно йому потрібне у якості першого сексуального досвіду. Він впевнений, що скоро Доріан сам залишить дівчину заради якоїсь іншої претендентки. Лорд Генрі виявився правим. Згодом Доріан кинув актрису, але він навіть і не думав, що це призведе до трагічних наслідків: Сибілла покінчила життя самогубством, оскільки не змогла перенести зради коханого. Так відбулося перше моральне падіння Доріана, після чого той помітив зміну на портреті - поява перекошеного рота. Але Доріан панічно боявся лише старості. Впевнившись, що з якоїсь причини старів тільки портрет, а сам він залишався довгі роки молодим, сховав шедевр подалі, щоб не бачити його справжного вигляду. Він все нижче опускався морально до того моменту, коли вбиває художника Голуорда. І тоді Доріан побачив, що на портреті на руках появилася кров, а обличчя стало скривленим і жахливим. Він вирішив знищити портрет - єдиний доказ гріхів. Доріан проколов портрет, але коли на шум вбігли слуги, то побачили на стіні чарівний портрет Доріана, а на полу мертвого старого, і тільки по каблучках на руках вони впізнають свого господаря. ПРИЧИНИ ЗЛОЧИНІВ ДОРІАНА ГРЕЯ
Згубний вплив лорда Уоттона, співця краси, зла, демона-спокусника Пробудження Безілом Голуордом марнославності, егоїстичного бажання залишитися вічно молодим Життєвий вибір
" Розкошуйте, використовуючи час, поки юнії... Живіть своїм життям! Тим чудовим життям, що у вас є. Нічого не проминіть, шукайте завжди дедалі нових вражень! І не бійтеся нікого. Новий гедонізм - ось що потрібне нашому вікові. Ви могли б стати його наочним символом" " Якби це я міг залишитися повік молодим, а старішав портрет!... Я віддав би за це навіть саму душу! " " Вічної молодості, насолод, витончених і потаємних, несамовитих веселощів і ще несамовитіших гріхів - усього цього зазнає він. А портрет нестиме тягар його душі"

Безіл Голуорд - одна з модифікацій образу автора в романі. Його змальовано таким, яким хотів бути сам письменник. Голуорд талановитий не стільки інтелектуально, скільки інтуїтивно. Властива митцям здатність провидіти та відбивати це у своїй творчості стала фатальним тягарем для Безіла. Він болісно відчував Красу, її неминучість, позачасовість. Прекрасне - вічне, тому полотна Голуорда безсмертні, як і зображені на них герої. А сам художник зовні негарний. Уайльд підкреслив разючий контраст між некрасивістю персонажа і красою його душі, інстинктивною відразою до аморальності та зла як найвищих форм Потворності. Безіл опинився біля Доріана Грея в найдраматичніші моменти його життя з найкращими щодо юнака намірами. Та щоразу його дії призводили до непоправного: художник став мимовільним винуватцем знайомства юнака з лордом Генрі, провокуючи того своїм небажанням піддавати нестійку психіку молодої людини згубному впливу великосвітського лева; він творець магічного портрета, що так досконало передав красу та внутрішню сутність головного героя, котрий фактично змінив, а згодом і замінив оригінал; добровільно жертвуючи Доріанові своє творче я, художник врешті спровокував того на вбивство, а згодом на самогубство. Захоплений юнаком, Безіл засобами живопису передав те, чого не міг сформулювати щодо себе сам Доріан. Водночас Безіл навіть не здогаду-вав, що стане винуватцем трагедії Доріана і власної. Фатальність, містичність забарвлення сюжетної лінії Голуорд-Грей полягала в цій невідворотності духовного руйнування й загибелі як головного героя, так і митця, що приніс в жертву реальному почуттю Мистецтво. Зрештою Безіл гине від рук монстра, що пробудився у душі Доріана, який вирішив показати художникові перероджений портрет.

Лорд Генрі Уоттон у романі постав як " Принц Парадокс". Лордові подобалося маніпулювати юнаком, ставити на ньому психологічні експерименти.

Таким чином, герої роману виражали різне ставлення до життя.

Доріан Грей Лорд Генрі Безіл Голуорд
Втілення краси Втілення філософської насолоди Втілення ідеї служіння мистецтву
Замінив моральні почуття милуванням красою, гонінням за насолодою Кохається в красі, відмежовується від брудкого життя. Власне життя - найважливіше, хоча не має ідеалів Творить красу, має добре серце, спалює себе на вівтарі служіння мистецтву; страждає, що відчуває розрив між ідеальним змістом і життям

Висновок до роману:

1. Людина без совісті і без душі не могла існувати;

2. Світ духовності людини треба формувати не сьогоденними розвагами, а вічними цінностями;

3. Багатство матеріальне і багатство душі - різні поняття Основні думки автора щодо роману:

1. Розкрити себе і притаїти митця - цього прагне мистецтво;

2. Не можна безкарно порушувати норми людського життя;

3. Втрата моральних переконань веде людину до загибелі

Особливу роль у романі відіграло використання парадоксів. Вразило не тільки кількість парадоксальних афоризмів, але й їхня несподіваність. Наприклад, Вайльд стверджував: " Митець не прагне нічого доводити. Довести можна навіть безперечні істини". Лорд Генрі також виклав свою теорію " нового гедонізму" у формі парадоксальних афоризмів: " Так зворушувала і бентежила музика. Але вплив музики менш виразний... Вона-бо творить у людині не новий світ, а швидше новий хаос.

А тут - слова! Самі слова! Але які моторні! Які ясні, промовисті, жорстокі! Від них не втечеш. І до того ж - які в них невловні чари! Ці слова, здавалося, надають відчутної форми туманним маренням, і бринить у них своя музика, така ж солодка, як у віоли чи лютні. Самі слова! Та чи ж є що-небудь таке реальне, як слова? ".

 

· Філософсько-естетичні проблеми роману Оскара Вайльда «Портрет Доріана Грея»

· За всім його манірним хизуванням стояла серйозна філософія і крилося глибоке й просте серце поета. Вайльда Роман Оскара Вайльда — унікальна річ. Ще ніколи в житті мені не доводилося так часто не погоджуватися з автором книги і так само часто дивуватися, з якою спритністю автор доводить до логічного завершення абсурдні думки і твердження. Справді, можна погодитися з сучасником Оскара Вайльда, літератур, ним критиком, і продовжити його вислів, наведений у епіграфі: «Парадокс у нього — це тільки істина, поставлена сторчма, щоб привернути увагу».

· Справді, уже в передмові до роману автор подає окремі цікаві твердження, і над кожним з них можна задуматися, з приводу кожної думки можна сперечатися. Так, Оскар Вайльд твердить, що «мистецтво не дає жодної користі». Невже? — так хочеться вигукнути, але коли починаєш роздумувати саме про користь у її практичному, утилітарному вигляді, то-й справді — не дає. Або ось афоризм з розділу IV: «Пунктуальність — це крадій часу». Ні, все навпаки! — така перша реакція була в мене. Але подумаєш-подумаєш, і бачиш, що автор має рацію. Незвичайний це роман — «Портрет Доріана Грея». Кажуть, після його виходу в світ більш як 70 публікацій було зроблено в газетах та журналах Лондона. Більшість із них давала негативну оцінку романові та його авторові. Лондонці назвали цей роман аморальним. Залишається тільки дивуватися — чому? Але ж автор показав, як людина, що порушила людські принципи життя, була все-таки покарана. І хоча Оскар Вайльд і говорить, що «художник не мораліст», але твір його демонструє торжество моралі.

· Саме про це говорить автор у своєму листі до Артура Конан-Дойла: «Не можу збагнути, чому дехто сприймає «Доріана Грея» як аморальну книгу, …мені здається, що мораль цієї книги більш ніж очевидна».

· Цей роман Оскар Вайльд задумав як апофеоз мистецтву, красі, досконалості, які є вищими за наше звичайне людське життя. Але це те, що лежить на поверхні. Насправді ж автор запрошує читача відкрити для себе глибини, не читати роман зверхньо. Адже у романі мова йде про філософсько-естетичні проблеми: про людське існування, про роль мистецтва і прекрасного у житті людини, про роль етичного та естетичного у стосунках між людьми. Оскар Вайльд показує, що мистецтво може стати найвищим суддею совісті: по суті справи, не правосуддя, а сам Доріан Грей здійснює покарання над собою. Саме мистецтво покликане виявляти і найпре-красиіше, і найогидніше в житті. За допомогою мистецтва людина може усвідомити своє власне «Я», побачити себе і світ.

· У романі якраз і йдеться про вплив мистецтва на душу. Справжнє мистецтво не може мати фальшу, прекрасне має бути прекрасним, а якщо воно не таке, яким здається, то воно недовговічне. Так і краса Доріана Грея — вона не була справжньою. Ні, вона ніби й справжня, але тільки зовні. Внутрішньо краса була зіпсована/ і зрештою Доріан Грей не витримує такого подвійного життя. Він, правда, хотів знищити тільки портрет, але знищує самого себе — і справедливість торжествує!

· У романі йдеться і про гедонізм — життя за принципом насолоди. Доріан Грей хоче отримувати від життя тільки прекрасне, як-то кажуть, з’їсти всі плоди, які ростуть тільки на сонячній стороні. Лорд Генрі допомагає йому на цьому гедоністичному шляху — робить підказки, керує теоретично. Правильно сказав Безіл Холлуорд: «Ти, Генрі, не говориш нічого морального і не робиш нічого аморального». Але лорд Генрі вважає, що ні поганого, ні доброго впливу не існує.

· Тут можна посперечатися. Адже саме завдяки лордові Генрі так змінилося життя Доріана, саме його слова, які зачаровували ніби музика, змінили життя юнака; саме книга, яку подарував лорд Генрі, навчила його жити по-іншому. Хоча й тут автор ніби хоче застерегти нас: що б не говорили інші, до чого б вони нас не тягли, завжди треба мати свою голову на плечах, і дійсно, не піддаватися ні гарному, ні поганому впливові. Але й справді, якщо я вважаю себе людиною самостійною, то дослухаючись до чиїхось порад, завжди треба аналізувати їх, тому що відповідальність за прийняте рішення завжди лежить на самій людині.

· Мабуть, правий і автор, який назвав свій роман «золотою парчею». Він говорив, що між ним і життям завжди стоїть завіса зі елів — «заради однієї фрази я викидаю у вікно правдоподібність, а заради епіграми забуваю про правду». Можливо, так само треба сприймати.роман — це гра слів, це красиві фрази, незвичайні парадоксальні вислови і все… Але ж ні — це набагато серйозніше. Автор за грою слів приховує важливі речі — філософські: що є людина? для чого вона, живе? які її життєві цінності?

· Кожен із героїв роману втілює певну авторську ідею. Доріан прагне бути вічно юним, лорд Генрі проповідує культ насолоди, художник Безіл символізує відданість мистецтву. Доріан Грей заради насолоди втрачає себе справжнього, починає боятися життя, у нього немає нікого, кому б він міг довірити свої таємниці.

· Він намагається у вирі задоволень забути про свої злочини, але чим далі, тим складніше це робити. Портрет — це його совість, це він справжній. Він не може покинути портрет більше як на три дні — його так і тягне повернутися, подивитися на себе хоч і спотвореного, але все ж таки справжнього.

· Оскар Вайльд досить ясно дає зрозуміти нам, читачам: погані справи, можливо, нікому й не стануть відомі, але сама людина знає про них і несе відповідальність за все, що вона зробила у житті. «Кожен злочин вульгарний, так само, як і кожна вульгарність — злочин», — стверджує Оскар Вайльд. І мені здається, що у цій фразі відображено життєве кредо автора — життя має бути красивим, не спотвореним ніякою вульгарністю. Якби люди жили за принципами краси і гармонії, то не було б у світі ні злочинів, ні вбивств, ні війн. «Краса врятує світ» — так сказав ще один класик — Достоєвський. І хоч якими різними є ці обидва письменники, у цьому. їхні погляди співпадають. «Дні ваші — це ваші сонети», — сказано в останньому розділі «Портрета Доріана Грея», і як ми ці сонети складемо в молодості, так і заспіваємо в старості (а то й раніше…). Ось така, на мою думку, естетика і філософія роману!

· Оскар Уайльд (1856-1900)- Орфей кінця XIX століття. " Бліде, безкровне обличчя, широкі вилиці. З-під важких повік дивилися темно-сірі очі, в яких крилася іронія. Довге хвилясте волосся повільно спадало на міцні, як у вантажника, плечі". У натовпі він вирізнявся майже на голову, але привернув би увагу, будучи й звичайного зросту, адже мав вишуканий індивідуальний стиль.

· Оксамитовий, золотистого кольору піджак, бриджі, чорні довгі панчохи, вільна сорочка з відкладним коміром, перстень у формі скарабея та обов´ язкова фіалка у петлиці, - все це не відповідало тогочасній моді.

· Якось Оскар Вайльд зауважив, що свій геній він вклав у життя, а в літературу - лише талант. Дехто вважав, що це його черговий парадокс. Але письменник від самого початку був свідомим " апостолом естетизму", людиною цілком певних естетичних поглядів, яка прагнула змінити життєву орієнтацію більшості, власним прикладом вказавши, якою ця дійсність повинна бути.

· Повне ім´ я Оскар Фінгал О, Флаерті Уїлс.

· Із цілого ряду слів користувався лише першим. Оскар і Фінгал - герої відомих макферсонівських " Поем Оссіана" Сміливий король Фінгал - батько легендарного воїна і " барда минулих часів" Оссіана, а " повелитель мечей" Оскар - його син, тобто онук Фінгала. Ось чому мати обрала із Оссіана своєму синові ім´ я. Воно надано про славу предків і начебто пророчило йому долю поета. Парадоксальним став той факт, що донині в різних англійських виданнях співіснували дві дати народження Уайльда: 1854 і 1856 рік. Народився у Дубліні 16 жовтня в інтелігентній ірландській родині. Його батька, сера Уільяма Роберта Вайльда, вважали одним із найбільш поважних громадян міста; він був гарним хірургом, істориком, археологом, етнографом, популярним лікарем. Не менш досвідченою була мати, леді Джен Франциска Вайльд. Вона знала латинь, грецьку, декілька європейських мов, і сама складала вірші, в яких прославила доблесть ірландців і час їх легендарних подвигів. Своє дівоче прізвище вона вважала викривленою формою від " Аліг´ єрі" і зачисляла Данте до своїх предків. Але більш за все її захоплювало світське життя. Вайльди славилися бенкетами на честь європейських знаменитостей, поетичними вечорами та розкутою як для тих часів поведінкою.

· У салоні матері пройшли дитячі роки Оскара, які назавжди визначили пристрасть його до високого суспільства, до дорогих ресторанів і нових нарядів. Потяг до естетизму проявився дуже рано, ще під час навчання у знаменитій ірландській Портола-скул, він вирізнявся серед інших вихованців одягом та ідеальною зачіскою. Завжди веселий, розумний, умів прекрасно розповідати.

· Не змінилася його поведінка і в коледжі Троїці, де провчився три роки. Умови тут були не зовсім суворі, учні ходили у навчерні, проводили ночі у публічних будинках. Тому стриманий, вишуканий у манерах, він не мав друзів, а вільні дні намагався проводити дома, насолоджуючись великосвітським суспільством. Навчаючись у коледжі, хлопчик зневажливо ставився до улюбленої гри однолітків - футболу, а у святкові дні носив високий циліндр на своїх дівочих кучерях, що також викликало непорозуміння з однокласниками. Оскар вирізнявся серед інших, і йому цього не могли пробачити. Якось увечері, коли хлопець урочистою ходою проходив повз натовп однокласників, вони накинулися на нього, зв´ язали руки і ноги й витягли на високий пагорб. Але вже тоді Оскар був готовий з іронічною усмішкою зустріти " каміння, кинуте натовпом". Забруднений, подряпаний до крові, він прийняв позу захопленого глядача і промовив: " Який звідси, з пагорба, чудовий краєвиді".

· Коледж Троїці закінчив із золотою медаллю і в жовтні 1884 року вступив у Оксфорд. Тут цікавився класичною філологією, творами давньогрецьких авторів: Есхіла, Еврипіда, Софокла, творчістю Ч. Діккенса, В. Теккерея. Він дійшов висновку: " Того, що насправді треба, ніхто не навчить". Тому на лекції не приходив, вважаючи за краще читати твори грецьких авторів в оригіналі. Виняток робив для популярних професорів Джона Рескіна, котрий оспівував у своїх лекціях культуру середньовіччя, та Уолтера Патера, прихильника італійського Ренесансу. Ці дві особистості сприяли формуванню естетичних смаків і поглядів Вайльда. Джон Рескін читав лекції про ту красу, що існувала в природі, і ту, що була створена руками людей. Тут справді проявилась справжність його натури - прагнення виділятися з натовпу, вражати незвичайністю зовнішнього вигляду: " Свою квартиру он обставил с роскошью: ковры, вазы, драпировки соседствовали с портретами знаменитых актрис и изображениями обнаженных женщин. Щеголеватый денди не пропускал ни одной театральной премьеры, часто бывал за кулисами, дружил с артистами...".

· Оскар вирізнявся і своїми неординарними вчинками. Розмови про нього були у всіх на вустах. Розповідали, скажімо, що, обурений неестетичним лахміттям жебрака, якого юнак постійно бачив за вікном, він поїхав з цим нещасним до найкращого кравця й одягнув його за останньою модою, а потім позначив місця на новому одязі, де треба було прорізати дірки і зробити симетричні, гармонійні плями.

· А якось, прогулюючись по Піккаділлі, Оскар зайшов у крамницю квіткаря, який виставив особливо вишукані примули, і попросив зняти їх з вітрини. " Накажете доставити додому? " - " Ні, просто приберіть з вікна, мені здається, що вони втомилися на сонці".

· Ще студентом він почав перші літературні розвідки. У 1881 році видав першу збірку поезій. Невдовзі побачили світ оповідання, філософські трактати. На його творчість мали вплив Едгар По, Шарль Бодлер, Стефан Малларме. Він став " апостолом естетизму". Свою філософію мистецтва письменник виклав у книзі " Задуми" (1891), яка відкрив діалогом " Занепад брехні", де під " брехнею" розумів мистецтво вигадки. Сучасна література не подобалася Уайльдові саме тому, що була надто наближена до дійсності, перетворила на копію реального життя, у якому прекрасного було надто мало. Тут письменник утвердив самоцінність і самодостатність мистецтва. Воно, на думку Вайльда, не виражало нічого, крім самого себе, існувало самостійно і розвивалося за своїми законами. Мистецтво не було породженням певної епохи чи її відтворенням, бо воно - вище за життя. Сучасна література не подобалася мистецтві тому, що була надто наближеною до дійсності.

· Тут він і закохався у молоду актрису Флорі Белкум. Дівчина мріяла перейти із середньої сцени у великий театр і думала, що Оскар їй в цьому допоможе, оскільки вважала його за впливового журналіста. Переконавшись, що прорахувалась, вона розірвала з ним стосунки.

· У 1881 році видав за власний рахунок книгу " Вірші". Незважаючи на стриману реакцію критиків, збірка мала успіх, якого давно не знала Англія. Пізніше він відправився в Америку з читанням лекцій про мистецтво. Завжди вбрання Оскара викликало в оточуючих певні реакції: " Короткие штаны до колен, черные длинные чулки, золотистый пиджак, украшенный цветком, нередко подсолнечником".

· Одружився Вайльд досить пізно, у 30-літньому віці. Його дружиною стала дочка дублінського адвоката Констанція Ллойд. Тендітна, красива дівчина була справжньою англійською леді. Молодий чоловік побачив у ній жінку, про яку завжди мріяв. Майже рік продовжувалося ніжне сімейне щастя. Він вихваляв її своїм друзям: " Она прекрасна, бела и стройна, как лилия, ее глаза словно пляшут, и смех ее трепещет и волнует, как музыка".

· Він любив демонструвати її своїм друзям, придумуючи для неї різноманітне екзотичне вбрання. У вітальні дружина з´ являлася то у грецькому, то в голландському, то у середньовічному костюмі. Менше ніж за два роки вона народила чоловікові двох синів: Сіріла і Вівіана. Любити дружину і дітей для Оскара виявилося заняттям легким, і він вирішив розпочати життя, наповнене працею. Зайняв посаду головного редактора " Вуменз уорлд" - журналу, присвяченого жіночій моді, писав на різні теми, а невдовзі виявилося, що буденне сімейне життя не для нього. Констанція вечорами все частіше почала залишатися сама. Де він був і що робив, ніхто не знав, але повертався до будинку у такому дивному одязі, що це наштовхувало на різні думки.

· Перші натяки на нетрадиційну орієнтацію Вайльда з´ явилися після виходу у світ оповідання " Портрет У. X.". Цей твір з´ явився у результаті детального читання шекспірівських сонетів. Він міг цитувати напам´ ять десятки творів. Прозаїк висунув думку, що їхнім героєм став Уільям Х´ юз, образ якого характеризувався витонченістю і поетичністю. У газетах появився нарис, в якому робився натяк на нездоровий потяг Шекспіра до юнаків, але справа закінчилася тим, що твір сприйняли як особисте визнання Оскара про його незвичну орієнтацію.

· Він не засмутився, а навпаки, поводив себе агресивно. Почав відвідувати ресторанчик в Сохо, і його постійним супутником став молодий літератор Роберт Росс. Уайльд познайомився з ним у приймальні однієї з газет. І між ними виникла досить дивна дружба, з боку Оскара - благородна, відкрита, з боку хлопця - покірна, віддана.

· У квітні 1891 року у книжкових магазинах появився роман " Портрет Доріана Грея". Сюжет, навіяний бальзаківською " Шагреневою шкірою", розповідав про юнака, який заради збереження молодості, пішов на угоду зі своєю совістю. Всього за два тижні він написав свій роман.

· Твір викликав незадоволення. Все частіше письменника бачили у супроводі молодого чоловіка, красивої зовнішності, про якого говорили, що він наділений поетичним талантом. Його звали Джон Грей. Вайльд познайомився з ним через місяць після закінчення закону. По Лондону пішли чутки, що Джон став прототипом Доріана. Публіка сприйняла цю новину як скандальну, преса звинуватила автора в аморальності і прагненнях розумового розладу дійсності. Він намагався боротися з цими думками, але скоро це все набридло.

· Він назвав себе Принцом парадоксом. Спокійні роки життя закінчилися для письменника у 1891 році, коли закохався у молодого хлопця із золотистим волоссям і очима кольору фіалки. Його звали Альфред Брюс Дуглас. Він був третім сином маркіза Куінсберрі. Після першої зустрічі з ним Вайльду здалося, що з´ явилося втілення ідеалу.

· " Счастье представлялось в таком виде: оба усаживались у камина, рядом коробка с папиросами, на столике рейнское вино. С невозмутимой серьезностью Оскар внушал своему слушателю, что борьба с искушениями - это признак отсталости. Надо заменить ее инстинктом, облагороженным культурой. То, что называют грехом, - важный элемент прогресса. Мы будем, как боги, - говорил Уайльд".

· Все у Дугласі здавалося письменнику витонченим: його посмішка, вираз обличчя. Вони навіть обмінялися каблучками, як заручені, багато подорожували разом: Париж, Венеція, Флоренція, Рим, Алжир. Але ці стосунки не завжди були безхмарними. Закохані часто сварилися, писали один одному листи вибачення. Спільні поїздки та відпочинок шокували оточуючих. Одного разу відбувся такий випадок: " Они проводили лето в Горинге, на берегу Темзы. Там их решил навестить пастор местного прихода. И каково ему было увидеть в саду картину - на лужайке возлежал совершенно голый Дуглас, а Оскар поливал его из шланга. Уайльд приветствовал священнослужителя возгласом: " Вы явились в самую удачную минуту, чтобы полюбоваться сценой из греческой древности". Ошеломленный пастор бросился прочь, сопровождаемый громким смехом поэта".

· Так продовжувалося чотири роки, потім загроза над чоловіками нависла в образі батька Дугласа, маркіза Куінсберрі, людини мстивої, жорстокої, злобної.

· Він звинуватив Вайльда у розпусті. Оскар подав на нього у суд, але сили виявилися нерівними. Маркіз добре підготувався до судового розгляду. Він найняв цілу команду приватних детективів, які шукали доказів і свідків, щоб підтвердити аморальність письменника.

· 11 квітня 1895 року справу було передано у головний злочинний суд. Протягом трьох тижнів над Вайльдом було проведено суд громадський. Книговидавці зупинили друкування творів, театри викреслили прізвище на афішах, твори зняли з театрального репертуару, сини Оскара були вимушені залишити школу, ніби прокажені.

· Вайльд мав можливість зникнути з Англії, але він не зробив цього і сам захищав себе у залі суду. Винесли вирок - два роки каторжних робіт.

· Два роки провів митець у в´ язниці. Намагався покінчити життя самогубством, відрікся від Дугласа, звинувативши його у тому, що він привів його до падіння: " Я убью, убью его. В тот же день, когда отсюда выйду, в тот самый день, когда его увижу, я убью его, как собаку". І навряд чи Уайльд залишився б живим, якби у липні 1896 року не змінився начальник в´ язниці. Він дозволив письменникові читати і писати. Вайльд написав свою тюремну сповідь, яка пізніше отримала назву " З безодні". У ній зрікається свого гедонізму - філософсько-етичне вчення, за яким насолода стала найвищим благом, метою життя. Тепер він прославив страждання.

· Письменник залишився один, дружина накинула його і змінила прізвище, вийшла заміж, закон відняв дітей. Що стосувалося синів, то для старшого батько був фігурою страшною, а для молодшого - таємничою. 19 травня 1897 року він вийшов із тюрми хворим, приниженим, без засобів існування, поїхав у Париж, де оселився у маленькій квартирі під іменем Себастьяна Мельмона. Працював над " Баладою Редінгської в´ язниці". Жоден журнал не погодився його друкувати, твір вийшов анонімно (на обкладинці замість імені стояв арештантський номер автора - с. 33) окремим виданням. Це твір про людські страждання, крик людини, що відчувала гнів, жах і біль не від свого, а від чужого горя, яке вона сприймала ніби власне. Засобів до існування не було, тому прийняв допомогу від дружини. Констанція назначила йому ренту із власних коштів, але поставила одну умову, щоб колишній чоловік не зустрічався з Дугласом. Але це виконати Вайльдові було важко. Він знову зустрічав з Дугласом, оправдовуючись психологічною необхідністю: повинен когось кохати і відчувати, що його кохають. Закінчилося тим, що почалися листи з погрозами від Констанції, і мати Дугласа поставила умову, що, якщо сни не кине коханця, то вона позбавить матеріальні підтримки сина. Друзі то розходилися, то сходилися, і так продовжувалося до самої смерті Вайльда. Він помер 30 листопада 1900 року. Поховали митця у передмісті Парижа на бідному цвинтарі. У 1909 році завдяки старанням товариша Роберта Росса прах Вайльда було урочисто перенесено на кладовище Пер-Лашез, а над могилою встановлений величний пам´ ятник.

· Слава і визнання не зразу прийшли до письменника. Не принесли бажаної популярності автору прозові твори: " Портрет Доріана Грея", " Злочин лорда Артура Се-віла", " Кентервільський привід". Критика користувалася різними приводами, щоб звинуватити письменника у різних недоліках, відсутності майстерності. І все ж таки йому вдалося перемогти загальну недоброзичливість читачів і пробитися крізь ворожнечу газетної критики. Це відбулося 1892 року, коли він поставив в театрі Сент-Джеймс свою нову п´ єсу " Віяло леді Уїндермир". Автора підтримали глядачі театрів Лондона. Хоча рецензенти намагалися висміяти автора.

· У згаданому творі. Леді Уіендермир готувалася до прийому гостей, оскільки їй виповнилося 21 рік, день повноліття. Батьки її померли, вона одружена з багатим шляхетним лордом Артуром, який її кохав понад усе. У Маргарет таємно закоханий лорд Дарлінгтон. Він натякав їй, що її чоловік завів дружбу з жінкою поганої поведінки, бував з нею серед людей, оплачував її рахунки. Це місіс Ерлін. Цю звістку підтвердили й інші знайомі леді Уіндермир. Але вона не вірила цьому. Незважаючи на свої високі моральні принципи, шукала чекову книжку і переконалася у тому, що то правда, оскільки з рахунку зняті гроші. Крім того, чоловік наполягав запросити на її день народження місіс Ерлін. Коли вона відмовила, сам коханим запрошення на ім´ я Ерлін. Леді Уіндермир не знає, чим провинилася перед чоловіком. Лорд Дарлінгтон, скориставшись ситуацією, запропонував їй прийняти допомогу, оскільки кахав її. Зокрема, запросив поїхати з ним до Англії, куди той відправлявся найближчим часом. У відчаї Маргарет вирішила покинути свого чоловіка, написане йому листа, у якому надала свободу дій. Лист помітила місіс Ерлін, розірвала його, поїхала в будинок Дарлінгтона і попросила леді Уіндермир повернутися до чоловіка, поки не пізно. Причому обіцяла покинути Лондон і ніколи не зустрічатися з її чоловіком. Лорд Уіндермир - не коханець місіс Ерлін, її влада над ним вимушена, бо він знає, що вона мати його дружини. Щоб зберегти Маргарет від шоку, що правда приховувалася від неї усі роки її життя, лорд погодився дати місіс Ерлін будь-яку суму грошей. Колись героїня покинула свого чоловіка і доньку. За це заплатила велику ціну - зазнала зневаги оточуючих, багато вистраждала сама. Тепер, безперечно, вона не хотіла, щоб її дочка вдалася до подібного кроку, тому всіма можливими способами прагнула повернути її в сім´ ю. Місіс Ерлін вдалося переконати Маргарет.

· Лорд Дарлінгтон разом з лордом Артуром, лордом Огастусом після клубу приїхав додому. Ось тут Артур і помітив віяло, яке колись подарував дружині. Це його насторожило, проте місіс Ерлін дала можливість Маргарет піти з дому, а сама повідомила, що помилково взяла його у леді Уіндермир.

· Лорд Артур, повернувшись додому, запросив дружину поїхати з ним за місто, відчуваючи її душевний стан. До них приїхала і місіс Ерлін. Вона сказала, що назавжди покидає Лондон, одружується з лордом Огастусом. Попросила пробачення за віяло, яке взяла помилково, і фотографію леді. Маргарет вдячна місіс за те, що та врятувала її від розриву стосунків з чоловіком, і подарувала фото, на якому вона з сином. її ставлення до місіс змінилося, вона сприйняла її як розумну і добру жінку.

· Не менш цікава п´ єса " Ідеальний чоловік" (1895). Баронет, товариш міністра іноземних справ, сер Роберт Чілтерн, - приємна людина, ідеальний чоловік, відомий політик. Ного всі знали і поважали. Від нього очікували виступу в парламенті з питання побудови аргентинського каналу, який виявився звичайним баржевим шахрайством. І ось у такий відповідальний момент для його кар´ єри до нього приїхала із Вени місіс Чівлі. Вона вродлива, але непорядна людина, злодійка. Двічі була одружена, замішана в економічних злочинах. Дружина сера Роберта навчалася з нею у школі, тому дуже добре знала її. її вигнали зі школи. Гертруда попросила чоловіка бути обережним, не давати їй товаришувати з ним. Місіс Чівлі знала і лорда Горінь, товариша сера Роберта Чілтерна. Він свого часу ледве не одружився з нею, проте вчасно зупинився. Зараз закоханий у сестру лорда Роберта Мейбл. Місіс Чівлі поставила умову серу Роберту, якщо той виступить проти будівництва каналу, вона всім розповість, яким чином він накопичив своє багатство. Через барона Арнгейма вона дізналася, що той порекомендував барону купити акції Суецького каналу за три дні до того, як уряд оголосив про своє рішення скупити їх. Отже, зробив собі кар´ єру і накопичив багатство. Щоб підтвердити цей факт, привезла лист, який вона і хоче обміняти на промову в парламенті сера Роберта. Зацікавленість її обумовлена тим, що в той канал вона вклала гроші. Сер Роберт спочатку погодився, а потім про все розповів лорду Горінгу, який допоміг йому позбавитися місіс Чівлі. На вечорі він знайшов браслет, який колись подарував своїй кузині на день весілля. У той же день браслет зник, підозра впала на служницю, яку вигнали з ганьбою. Коли дорога річ потрапила знову до його рук, вирішив нікому нічого не говорити, доки не знайдеться власник. Він належав місіс Чівлі, яка запитувала у слуг, чи не знаходили браслет. Лорд Горінг показав їй браслет, коли та наділа на руку, став звинувачувати її в крадіжці. Вона намагалася зняти його з руки і сказати, що ніколи не бачила у житті. Однак браслет мав таємну пружинку, зняти його просто так було неможливо. В обмін на браслет лорд забрав лист і спалив його. Сер Роберт про все розповів дружині, хоча боявся втратити її навіки. Вона умовила його виступити проти будівництва каналу. Промова сера Роберта була блискуча, на нього чекала посада міністра. Раніше леді Чілерн хотіла, щоб чоловік залишив службу, однак лорд переконав її, що для нього це дуже погано. Таким вчинком вона могла зруйнувати і свою любов. Лорд Горінь попросив руки сестри сера Роберта. Висновок: новий міністр такий же грішний, як і попередній.

· Естетизм Уайльда

· Естетизм - напрям у англійському мистецтві та літературі 1880-1890-х років, який представили письменник, теоретик, історик мистецтва Волтер Пейтер та угру-пування поетів і художників, теоретиків літератури й мистецтва - Артур Саймонс,

· Обрі Бьордслі, Оскар Вайльд та інші, що об´ єдналися навколо журналів " Жовта книга" і " Савой". їхнім ідеалом мистецтва стала творчість майстрів Середньовіччя і раннього Відродження.

· Особливість естетизму полягала у тому, що він, перебуваючи поза рамками пересічної моралі, діяв лише у сфері мистецтва, де " дозволене" і " недозволене" диктувалося волею митця і підлягало тільки суду естетичних законів. Естетизм виявив переваги художньої вигадки, уяви і майстерності художника перед копією життя. Творчі здобутки митців цього напряму мали значний вплив на розвиток мистецтва XX століття, зокрема на творчість англійських і російських символістів, а також Т.-С. Еліота, В. Вульф, М. Пруста, Дж. Джойса.

· Вся естетика О.Вайльда - це низка парадоксальних суджень. Але естетичне вчення Оскара не можна розглядати окремо від тогочасної дійсності, а отже, лицемірної вікторіанської моралі, виклик якій кинув письменник як своєю поведінкою, так і художніми творами.

· Особливості естетизму письменника

· 1) перебільшує творчу грань мистецтва, заперечує відбиття мистецтва у дійсності;

· 2) підкреслює, що мистецтво не залежне від життя і вище за нього; бачить завдання мистецтва не в копіюванні дійсності, а в створенні для нього ідеальних зв´ язків;

· 3) відводить найвище місце красі;

· 4) стає переконаним, що мистецтво байдуже до морального і аморального: виховання добра не є його завданням;

· 5) заперечує будь-які соціальні та моральні цінності, що лежали в основі теорії мистецтва;

· 6) митець - творець прекрасного;

· 7) він не прагне нічого доводити. Довести можна навіть безпечні істини;

· 8) митець не має етичних уподобань. Етичні уподобання митця призводять до непрощенної манірності стилю;

· 9) найвищим критерієм для твору мистецтва є досконалість його форм. Ті, що в прекрасному вбачають бридке, - люди зіпсовані. Це вада;

· 10) ті, що в прекрасному здатні побачити прекрасне, - люди культурні. На них є надія. Але обранцями є ті, для кого прекрасне означає лише одне - Красу.

· Оскар Уайльд дуже любив своїх дітей і часто читав їм свої казки. А потім переробив їх і доповнив філософськими відступами. Вийшло дві збірки казок " Щасливий принц" і " Гранатовий будинок". Ці казки написані не для дітей, а для дорослих, які " не втратили здатності радіти і дивуватися". У них багато моралі і моральних проблем.

· Вони користувалися певними особливостями:

· o мали літературне підґрунтя (К. Андерсен, Г. Флобер, Л. Керрол);

· o змальовували співіснування двох світів: чарівного, незвичайного та земного, реального. Свої казки автор назвав " чарівними оповіданнями". Цим він підкреслив, що його твори не позбавлені новелістичної традиції;

· o піднімали головну тему - тему кохання;

· o мали трагічний фінал;

· o наповнювалися певними екзотичними описами;

· o вирішували питання співвідношення категорії краси та моралі: зовнішня краса і внутрішня потворність - зовнішня потворність, внутрішня краса;

· o розглядали життя крізь призму властивих філософських ідей та думок.

· У казці " Щасливий принц" живий принц не знав сліз. Його палац Безтурботності був розташований за високим муром, який відмежовував прекрасний сад від міста. А після смерті герой зміг пізнати жаль та смуток людей, навчився співчувати їм, сльози котилися із сапфірових очей його позолоченої статуї, що стояла на високій колоні над містом. Ластівка знімала з неї шматочки позолоти і відносила їх бідним, але статую забрали із сільської площі: " У неї вже немає краси, а відтак, немає і користі! ", - промовив в університеті професор Естетики. Проте з цим не могло погодитися жодне читацьке серце. Так Вайльд прагнув викрити утилітарний, занадто практичний підхід до розуміння краси. І парадоксально суперечив сам собі: краса душі і серця принца реалізувалася саме в його бажанні бути корисним людям.

· У казці " Соловей і троянда" автор розповів про Солов´ я, котрий, співчуваючи сльозам закоханого, примусив розцвісти трояндовий кущ: притиснувшись грудьми до трояндової колючки, стікаючи кров´ ю, він усю ніч співав пісні. Своїм мистецтвом і життям заплатив Соловей за здійснення дива. Але його безкорисливість не поцінували, не принесла вона щастя і закоханому. Через примху красуні троянду, здобуту ціною життя Солов´ я, викинули на шлях, і колесо воза розчавило її. " Яке безглуздя - це Кохання, - розмірковував Студент, повертаючись додому. - У ньому й наполовину немає тієї користі, яку містить Логіка. Воно нічого не доводить, завжди обіцяє нездійсненне і примушує вірити у неможливе. Воно напрочуд непрактичне, а оскільки наш вік - вік практичний, то повернусь я краще до філософії і вивчатиму Метафізику". Роздуми про співвідношення добра, користі й краси червоною ниткою пройшли через усі твори Уайльда.

· Драма " Саломея" створена у 1891 році. Це одноактний твір, основу сюжету якого склали біблійні розповіді про загибель Іоанна Хрестителя. Твір був написаний французькою мовою. Вважалося, що сталося це під впливом творів Г. Флобера " Саламбо", " Іродіади", " Спокуси святого Антонія", а також " Іродіади" С. Малларме та картини французького живописця Гюстава Моро " Танок Саломеї". Твір тяжів до символістичної драми і поезії. 1893 року його надрукували у Парижі та Лондоні, проте сценічна доля склалася нелегко. На початку 1892 року йшли репетиції " Саломеї" в одному з лондонських театрів. Головну роль готувалася виконати Сара Бернар. Але п´ єсу заборонили на тій підставі, що в ній виведені біблійні персонажі. О. Вайльд назвав дії цензури лицемірними. Вперше глядачі побачили " Саломею" 1896 року у Парижі, сам драматург у цей час перебував у тюрмі. Ще через 5 років відомий режисер Макс Рейнгардт здійснив постановку твору у Німеччині. 1901 року поставила п´ єсу й Сара Бернар у Парижі. Існувала думка, що " Саломея" писалася як драма для читання, тому тривалий час її вважали несценічною. Однак саме цей твір прозаїка дав поштовх розвиткові суміжних мистецтв. Композитор Ріхард Штраус написав оперу за мотивами Вайльдівської драми.

· " Саломея" стала одним із перших творів письменника, який переклали українською, але останнім часом її у перекладі не перевидавали.

· Сюжет: Ніч. На небі зійшов повний місяць. У палаці правителя Іудеї тетрарха Ірода ще й досі тривав бенкет, на якому присутні його дружина Іродіада, падчерка Саломея, гості з Риму, а також фарисеї, саддукеї, назаретяни. Усі події відбувалися на терасі палацу, тому з одного боку чути те, що відбувалося у бенкетній залі, а з іншого - голос пророка Іоканаана, якого утримували у колодязі біля палацу. Спочатку на сцені вартові солдати, паж Іродіади та молодий сирієць, палко закоханий у красуню-царівну Саломею. Паж порадив молодому сирійцю не дивитися на Саломею, бо станеться лихо. З´ явилася героїня. Вона почула голос Іоканаана і хотіла його побачити. Вартові і паж Іродіади застерігають дівчину: ніхто не мав права ні говорити, ні бачити пророка, тетрарх заборонив розмовляти з ним навіть первосвященику. Але Саломея не звикла чути відмови, вона хоче дізнатися, як виглядає той чоловік, котрого боявся навіть тетрарх, котрий наважився говорити правду Іроду та її матері Іродіаді. Молодий сирієць не міг відмовити царівні, і тому наважився привести Іоканаана. Пророк говорив про спасіння душі, та юна красуня ніби не чула цих слів, її захопила жагуча пристрасть, вона благала дозволити їй поцілувати Іока-наанові уста. Почувши слова Саломеї, молодий сирієць вбив себе і впав між нею та Іоканааном. Але царівна навіть не звернула на це уваги: вона жадала лише припасти до уст Іоканаана. Проклинаючи Саломею та весь її рід, Іоканаан спустився у ко-лодязь-в´ язницю. На терасу вийшли тетрарх з Іродіадою. З колодязя лунали прокльони. Іродіада попросила чоловіка йти відпочити, не слухати пророка, який кричав про її гріхи та гріхи роду Іродового. Тетрарх залишився на терасі, але не тому, що слухав пророка: він хотів милуватися Саломеєю. Ірод попросив падчірку затанцювати для нього. Саломея погордливо відмовилася. Мати схвалює таку відповідь. Відмова Саломеї лише розпалила Ірода, він пообіцяв дівчині за танок половину царства і виконання її найпалкішого бажання. Царівна тричі перепитала Ірода, чи згодиться він виконати будь-яке її бажання, коли вона затанцює. Цар тричі підтвердив своє слово. Саломея танцювала танок семи покривал. Скинувши останнє покривало, вона зупинилася і вимагала голову Іоканаана. Саломея нагадала про дане Іродом слово. Тетрарх наказав вбити пророка. Кат спустився у колодязь і повернувся звідти з головою пророка. Відчуваючи, що сталося щось страшне і незбагненне, Ірод сховав своє обличчя у мантії. Іродіада усміхалася. Саломея взяла відрубану голову і поцілувала мертві вуста. Іроду страшно, йому здавалося, ніби зорі та місяць із жахом дивилися на те, що відбувалося на землі, він хотів сховатися у палаці від поглядів неба. Саломея розмовляла з головою Іоканаана. Ірод піднімався сходами у свій палац. Озирнувшись, він побачив у місячному сяйві падчірку, яка тримала у руках відрубану голову Іоканаана. Ірод наказав: " Вбийте цю жінку". Солдати кинулися зі своїми щитами і розчавили героїню.

· Парадоксом пристрасті назвали дослідники головний конфлікт драми " Саломея". Кохання, зображене Вайльдом, стало руйнівною, а не життєдайною силою.

· Назва оповідання " Кентервільський привид. Матеріально-ідеалістична історія", місце дії, деякі пейзажні замальовки викликали певні асоціації з готичним романом. Американський посол Хайрам Б. Отіс із родиною оселився у старовинному Кентервільському замку, де " мешкав" привид старого лорда Кентервіля. Але атрибути " роману жахів" автор використав для вирішення власного творчого завдання. За законами готичної літератури живі люди мали боятися привиду, але у творі все не так: практицизм нових господарів замку викликав жах у привида. Таким чином, парадокс став принципом побудови характерів персонажів і сюжету. Дух і живі люди ніби помінялися ролями - своїми сюжетними функціями, і таке парадоксальне вирішення окремих ситуацій і всього сюжетно-подієвого ланцюжка призвело до виникнення комічного ефекту, однією з функцій якого стало розвінчування романтичної легенди.

· Проблемі складних зв´ язків між мистецтвом і життям було присвячене оповідання " Портрет містера W. Н.", що вперше вийшло друком 1889 року. Через деякий час О. Вайльд повернувся до цього твору і переробив його, збільшивши майже вдвічі. Рукопис нової редакції загадково зник у фатальному для письменника 1895 році і знайшовся через чверть століття у США, де й був надрукований 1921 року. На батьківщині письменника цей варіант вийшов друком лише 1958 року.

· Сюжетні лінії оповідання згрупувалися навколо одного з нерозв´ язаних питань шекспірології. Знавцям і шанувальникам поезії В.Шекспіра добре відомі ініціали Н.", адже перше, 1609 року, видання сонетів славетного англійця, здійснене ще за його життя, було присвячене власнику цих ініціалів. Але хто той " W. Н." і досі залишалося загадкою. У своєму оповіданні прозаїк примусив вигаданих персонажів розмірковувати над новою гіпотезою, запрошуючи, безумовно, до роздумів і читачів. Хоча критики не сприйняли серйозно теорію, яку обстоював Вайльд у своєму оповіданні, все ж мусили визнати, що автор виявив неабияке знання творчості Шекспіра. В оповіданні згадували різні, які існували на той час, варіанти розгадки ініціалів " W. Н.", ґрунтовні трактати, присвячені біографії та тлумаченню творів Шекспіра. Таким чином, загадка сонетів набула якостей " головного персонажа", а ставлення до цієї загадки стала засобом розкриття характерів реальних дійових осіб оповідання. Перша частина твору - " розповідь у розповіді": у бесіді з оповідачем Х´ юї Ерскін викладає гіпотезу Сіріла Грема на " загадку шекспірівських сонетів". З розповіді Ерскіна читач довідав, що власником загадкових ініціалів " W. Н." був хлопчик-актор на ім´ я Віллі Хьюз, для якого Шекспір створив жіночі ролі Джульєтти, Розалінди, Дездемони, Клеопатри та ін. У другій частині оповідач " заступив місце" покійного Сіріла Грема і, продовживши його справу, вніс у гіпотезу деякі, хоча й не дуже істотні, доповнення й корективи.

· Так чи став твір О. Уайльда «Портрет доріана Грея» підтвердженням естетизму його автора? Відповідь на це питання неоднозначна. На нашу думку, треба спробувати зрозуміти «великого естета», прийняти його в усій складності, з помилками й хибними судженнями, з гуманізмом і скептицизмом, благоговінням перед красою й беззастережним неприйняттям брутальності й цинізму реального життя.

Філософський характер роману наближує його до найвидатніших творів світової літератури — «Фауст໥ете, «Шагреневої шкіри» Бальзака.
Проблеми, порушені в романі, надають твору універсального характеру: життя і мистецтво; прекрасне і моральне; щастя і насолода; егоїзм і злочин; проблема морального вибору; проблеми кохання і дружби.

Стверджуючи, що «Будь-яке мистецтво не дає жодної користі», Оскар Уайльд створив роман, у якому наявне «прагнення істини, правди, добра...» все те, що ми визнаємо розумним, справедливим, істинним, моральним, прекрасним» (В.Стоюнін).

Розуміння естетизму, на нашу думку, у кожної людини своє, «будувати життя за принципами краси» - поняття відносне! Адже для кожного «краса» є щось особливе і відмінне, навіть неординарне. Для однієї людини це краса, а для іншої – ні.

Розглянувши і проаналізувавши роман О.Уайльда «Портрет Доріана Грея», виділемо основні положення естетизму за Уайльдом:
-велич і величність мистецтва
-самодосконалість мистецтва
-мистецтво вище від істини і моралі
-замилування прекрасним
-зображення краси у всіх її проявах
-проголошення гедонізму

Зрозуміло, моралізм Уайльда не так прямолінійний, однак моральна сторона роману, відіграє важливу роль - будь-яка надмірність, як у тому що людина сприймає, так і в тому, від чого вона відмовляється, несе в собі покарання.

В самому сюжеті роману закладена головна ідея естетизму про безумовну перевагу мистецтва над реальним життям, як приклад, остання сцена, коли Доріан намагався вбити своє зображення на портреті. А це в свою чергу доводить, що філософія насолоди не може заповнити духовний світ людини.

Головний герой деградує морально, його внутрішній світ повністю протилежний його зовнішності. Доріан обирає марнославний спосіб життя, заради свого задоволення. Виправдовується важким дитинством, суворим вихованням, аніж протистоїть труднощам та спокусам.
Отже, на основі дослідження можно зробити висновок - естетизм наявний у романі О.Уайльда «Портрет Доріана Грея».

Оскар Уайльд впевнений - існує щось заховане в самій красі та мистецтві, що вказує не тільки на шлях насолоди, але також може призвести до страждань внаслідок зіткнення з недосконалим реальним світом, який люди створили для себе.

А це означає, що мистецтво диктувалося волею митця і підлягало тільки суду естетичних законів. На думку Уайльда, мистецтво, не виражає нічого, крім самого себе, існує самостійно і розвивається за своїми законами.

Мистецтво не є породженням певної епохи чи її відтворенням, бо воно вище від життя. Саме ці погляди письменник і висвітлив у романі «Портрет Доріана Грея».

 

 

<== предыдущая лекция | следующая лекция ==>
чікен тика | Промо акции




© 2023 :: MyLektsii.ru :: Мои Лекции
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
Копирование текстов разрешено только с указанием индексируемой ссылки на источник.