Злочин і покарання по Судебниках 1497 р. і 1550 р.: поняття, види.

У Судебниках 1497 р. і 1550 р. досить повно викладено норми кримінального права. Це викликано загостренням класової боротьби у результаті посилення кріпосного права. У Судебнику 1550 р. дається нове поняття злочину, встановлюються нові види злочинів, посилюється кримінальна репресія.

Якщо по " Руській правді" поняття злочину було позначено терміном " образа", то в XVI столітті утвердилося положення, при якому злочином вважалося нанесення матеріального і моральної шкоди лише у випадках, передбачених нормами права. Нанесення такої шкоди розглядалося як порушення волі государя, тобто нанесення шкоди державі. Виробляється термін для позначення суб'єкта державних злочинців -" лихих людей". Їх кидали у в'язницю " до смерті", а майно йшло на погашення витрат і боргів (ст. 52 Судебника 1550 р.)

Таким чином, під злочином за Судебниками 1497 р. та 1550 р. розумілося діяння, спрямоване проти інтересів держави і класу феодалів. Відсутність чіткого визначення інтересів держави і класу феодалів. Відсутність чіткого визначення інтересів держави і феодалів допускала можливість судового свавілля.

Судебник розглядає більш широкий діапазон злочинних діянь, видів злочинів. Злочинів проти держави називаються " крамолою". Ці політичні злочини узагальнені в 9 ст. Судебника 1497 р. і ст. 51 Судебника 1550 р. До них відносяться наступні діяння:

- зрада,

- змова,

- заклик до повстання або підняття повстання та інші дії, спрямовані проти держави.

До державних злочинів відносилися підпали, безчестя государя і лайку на його адресу. " Государевому вбивці і крамольнику, церковним тітку і головнику, подымщику і зажигальщику живота... не давати, карати стратою" (ст.9 Судебника 1497 р.).

У Судебнике більше місце приділено злочинам проти представників панівного класу феодалів (ст.9, проти церкви - ст.9, 10); суду (див. ст. 8, 39). Судебник більш широко розглядає майнові злочини такі, як грабіж, татьба, підпал, ушкодження межових знаків, заорювання чужих земель і ін. В Судебнике дається лише приблизний перелік діянь, належать до розряду " лихих справ". Ст. 8 вводить поняття " інше яке лихі справа", представляючи судовим органам довільно підводити під це поняття будь-яке діяння, що порушує інтереси панівного класу.

Категорія посадових злочинів, тобто діяння проти управління і суду включала в себе отримання обіцянок (хабарів), вчинення підробок, підробка документів. Відповідальність за них наставала лише за наявності провини і носила становий характер. Вищі посадові особи несли майнову відповідальність, середня ланка (дяки) - садили у в'язницю, піддячих стратили організації стратою, солгавшие сторони в процесі могли отримати будь-яку з покарань, перелічених вище.

Метою системи покарань за Судебнику було залякування, " щоб іншим не повадно було так робити".

Судебник 1497 р. передбачає:

- смертну кару (просту і кваліфіковану);

- " торгову страту" (биття батогом і відшкодування матеріального збитку);

- грошові стягнення (штрафи).

Страта була простою (відсікання голови, повішення, утоплення) та кваліфікованої (спалення і четвертування). Способи страти за конкретні види злочинів у Судебнике визначені не були. " Торгова кара" - слід віднести до тілесних та членовредительским покарань.

Биття батогом проводилося на торговій площі. Торгова кара призначалася за грабіж, першу татьбу і застосовувалося тільки до простолюдинам. У рідкісних випадках застосовувалася до високопоставленим посадовим особам за тяжкі злочини. Таким чином були покарані князі, замішані у державному змову в дитинстві Івана IV.

До високопоставленим особам зазвичай застосовувалися насильницький постриг у ченці, заслання, ув'язнення в темниці.

Тюремне ув'язнення вироблялося висновком в монастирський підвал або вежу на термін " на скільки государ вкаже". Через дорожнечу цього виду покарання (витрати на утримання та охорону) воно застосовувалося лише до високопоставленим особам. Наприклад, після невдалого походу на Казань Василь III кинув у в'язницю самих високопоставлених воєвод.

Годувалися вони за рахунок сім'ї та милостинею.

Як самостійний вид покарання, тюремне ув'язнення було виділено тільки Судебником 1550 року. Грошові стягнення (штрафи) і майнові покарання виступали як додатковий вид покарання за посадові злочини, порушення інтересів власника, земельних суперечках і зазвичай супроводжувалися бітіем батогом і ув'язненням.

Закон детально регламентує розмір штрафу залежно від станового становища позивача: за безчестя гостя - 50 руб., торговельного та посадского людини - 5 руб., селянина - 1 крб. За безчестя жінки штраф сплачувався у подвійному розмірі. Характерною рисою Судебника було те, що під багатьох випадках конкретні санкції не визначалися, що призводило до судового свавіллю.

Судебник допускав обвинувачення особи у злочинах і без вчинення конкретного злочину, оскільки в окремих статтях критерію злочину не встановлювалося. Вираз " ведений лихий чоловік" могло бути застосоване до співчуваючого бід населення і виступає проти нещадній експлуатації людини. Як правило, йому присуджували смертну кару.

Суд і процес у централізованому державі служили знаряддям пануючого класу. Найвищими судовими інстанціями (органами) були:

- Суд Великого князя - для вищих феодалів, розгляду апеляцій;

- Боярська дума;

- Путные бояри;

- Накази.

Місцеві судові органи були представлені судами намісників і судами волостей. Якщо вони не мали права боярського суду, то їх рішення затверджувалися Великим князем або Боярської думою. Цей інститут " доповіді" посилював контроль центральних органів за діяльністю судів на місцях.

Вотчинні суди - здійснювалися на основі иммунитетных грамот феодалам, виданим Великим князем. У цих судах панував неприкритий сваволю відносно селян.

Церковний суд розглядав справи, пов'язані з церковними злочинами та шлюбно-сімейні справи.

Процес в XIV - першій половині XVI ст. носив змагальний характер. Але в зв'язку з зростанням класових протиріч зароджується і слідчий процес (розшук, розшук).

На відміну від " Руської правди" сторонами могли бути не тільки вільні люди, але й холопи.

Змагальний процес застосовується у цивільних і менш тяжких кримінальних справах. В якості доказів тут фігурують свідчення послухов, хресне цілування (присяга), ордалии (судові поєдинки), особиста визнання, жереб і т.д. Такий доказ, як " поле" здійснювалося так само, як і по Руській правді і Псковської судной грамоті.

Засобом виконання вироку часто служив " правеж". Суть цієї процедури полягали в тому, що засуджений, поки він не виконував рішення суду, щодня виставлявся у судової хати і поролся батогами або палицями по литках ніг. Якщо це не допомагало, то він надавався позивачу " до искупа", тобто до відробітку боргу.

Слідчий процес (розшук) застосовувався найбільш важливим кримінальних справах, в основному проти " лихих людей" і " розбійників". У цих випадках порушення справи оформлялося " зазывной грамотою", яка давала право затримати обвинуваченого і доставити в суд або " погонною грамотою" (наказ місцевій владі знайти і схопити обвинуваченого). Збором доказів займався сам суд, судоговорение перетворилося на " допит" і " очну ставку".

Процесуальною формою стало " облихование" - для визнання " веденим лихим людиною" потрібно показання 10-15 " дітей боярських" або 15-20 " добрих чорних людей". Потім суд міг застосувати тортури і страту.

Поряд з " облихованием" застосовувався " повальний обшук" (опитування представників місцевого населення). При пошуковому процесі застосовувалися такі докази, як очна ставка, огляд місця злочину, обшук, показання свідків, власне зізнання обвинуваченого. Найважливішим з них було останнє, бо при відсутність власного визнання навіть " облихованный" не міг бути страчений, а піддавався тюремному ув'язненню на невизначений термін (" до указом"). Для отримання власного визнання широко застосовувалася катування. Розшук по суті застосовувався до противників феодального свавілля і експлуатації і служив як засіб класового придушення експлуатованих мас населення.

Таким чином, Судебник 1497 року є найважливішим джерелом права РЦГ покликаним упрядочить всю судову систему Русі, встановлення повсюдно контролю судочинства адміністрацією царя.