Злочин проти особистості по Салічній правді.

Більша частина статей Салічної правди присвячена, якщо використовувати сучасну термінологію, злочинам і покаранням. Під злочином Салічна правда розуміє образу, шкоду, завдану особі чи майну іншого, порушення «королівського миру». Відповідно під покаранням розуміється відшкодування (композиція) за образу, за шкоду (faidus — ворогування, помста), своєрідний відкуп від можливої помсти з боку ображеного чи його родичів і штраф, сплачуваний за порушення «королівського миру» (fritus). Якщо порушник сплачував композицію потерпілому, він, як правило, не сплачував королю ніякого штрафу. Лише в деяких випадках частина чи уся композиція ішла до казни. Наприклад, граф, який брав участь у стягненні боргу шляхом конфіскації майна боржника, брав як штраф третю частину цього боргу. Вергельд за убитого ділився на дві частини: одна йшла синам убитого, інша — його найближчим родичам з боку батька або матері. І лише в тому випадку, якщо родичів не було, ця частина вергельду йшла до казни.

Водночас у Салічній правді виокремлюється ряд правопорушень, наближених до поняття злочину у власному розумінні цього слова, вже згадуються покарання у вигляді державної кари за вчинене, наприклад за посадові злочини графа, якщо він «насмілився взяти що-небудь понад законне» під час стягнення боргу або відмовився відновити «справедливість і правосуддя». Характерним є і покарання за ці злочини — смертна кара, якщо граф не зміг «викупити себе за стільки, скільки належить. Салічній правді містяться й непрямі вказівки на військові злочини, наприклад дезертирство. Звичайна образа словом " дезертир» (XXX, 6. Якщо хтось звинуватить іншого в тому що він покинув у битві свій щит і не зможе це довести, засуджується до сплати 120 ден., що становить 3 сол.) мала наслідком штраф.

В капітуляріях франкських королів були встановлені вже эдині для усього населення покарання за такі злочини, як державна зрада, дезертирство з армії, підробка монети, лжесвідчення (Якщо хтось дасть неправдиве показання, засуджується до слати 6000 ден., що становить 15 сол.), розбій, крадіжка з церкви (святотатство). Покарання за них передбачалися у вигляді смертної кари і калічення.

Казуїстичний характер Салічної правди виключав чіткі формулювання загальних положень, які стосувалися б усіх злочинних дій. Проте аналізуючи деякі конкретні склади злочинів, можна дійти висновку, що у франків вже існувало поняття форм вини — умислу і необережності, замаху на злочин, співучасті, обставин, що обтяжують або пом'якшують злочин. Так, «необережне» завдання вільним шкоди тварині іншої людини передбачало звичайне відшкодування шкоди її господарю (IX, 3). Обставиною, що пом'якшує вину, було у цьому разі зізнання особи, яка завдала шкоди. Злий умисел, шкода, завдана «з ворожості чи підступності», мали наслідком більш високий штраф.

У той же час у Салічній правді вже містилася відповідальність навіть за відсутності вини, коли, наприклад, покаранню підлягають усі, хто був на місці ґвалтування жінки «гуртом», якщо вони були у цьому «гурті» і не знали про скоєння насилля (XIII, 10, приб. 5). Співучасник, який здійснив замах на злочин, чи просто особа, яка має намір вчинити злочин, каралися, як правило, менш суворо, ніж виконавець злочину. Разом з тим особа, яка підбурювала до крадіжки чи вбивства за допомогою підкупу, каралася суворіше, ніж виконавець злочину (XXVIII, 1—3).

Однією з обставин, що обтяжують злочин, було порушення загальновизнаних понять честі — напад на людину, яка спить, жінку, дитину, глум над трупом. Пограбування викопаного трупа каралося штрафом в 200 сол., в той час як відкритий напад на вільного франка з метою пограбування — 63 сол.

Певна частина злочинів відповідно до Салічної правди належить до посягань на особу. Це насамперед вбивство, розмір вергельду за яке залежав не тільки від соціального становища убитого, а й від його віку, статі. Життя вільного франка охоронялося вельми значним вергельдом, що дорівнював 200 сол. Меншим був вергельд за галло-римлянина, якщо він не був наближеним короля.

Вергельд за вбивство франка, який перебував на королівській службі, потроювався. Так, за вбивство графа, королівської посадової особи, передбачався вергельд у 600 сол. Вергельд знижувався до 300 сол., якщо граф був з на-піввільних літів чи рабів короля.

Багаторазово збільшувався вергельд за життя королівського дружинника під час воєнних походів, а також за вбивство представника католицького духовенства. Якщо раб або літ вбивали вільну людину, то вбивця віддавався родичам вбитого в рахунок половини вергельду, другу половину сплачував його господар. Потрійний вергельд за вбивство жінки пов'язувався в Салічній правді з її здатністю народжувати дітей. Якщо жінка не могла народжувати дітей, вергельд становив 200 сол. Вагітність жінки збільшувала вергельд до 700 сол. (Якщо ж хтось нанесе побої вільній вагітній жінці і якщо вона помре, засуджується до сплати 28 тис. ден., що становить 700 сол.) Дев'ятикратний вергельд передбачався за «вбивство гуртом» особи, яка перебувала на королівській службі, у його будинку (§ 1. Якщо хтось, зібравши натовп, нападе на вільну людину в її будинку і там позбавить її життя і якщо вбитий перебував на королівській службі, вбивця засуджується до сплати 72 тис. ден., що становить 1 тис. 800 сол.

§ 2. Якщо ж вбитий не перебував на королівській службі, вбивця засуджується до сплати 24 тис. ден., що становить 600 сол.)

В Салічній правді докладно перелічені також різні види тілесних ушкоджень, побоїв, образ словом або дією. Штрафи за завдання тілесних ушкоджень варіювалися від 200 до 9 сол.; 200 сол. передбачалося за кастрацію чоловіка; 100 сол. встановлювалося за ряд каліцтв, нанесених одночасно, і за ушкодження язика, що позбавляло людину здатності говорити. В переліку тілесних ушкоджень згадуються і вибите око, і відірване вухо, і той чи інший відірваний палець. Наприклад, за палець, «яким натягують лук», встановлювався штраф в 35 сол. і лише 9 сол. — за четвертий палець. (§ 1. Якщо хтось покалічить руку чи ногу іншому, позбавить його ока або носа, засуджується до сплати 4 тис. ден., що становить 100 сол.

§ 2. Якщо ж у нього покалічена рука залишиться висіти, засуджується до сплати 2 тис. 500 ден., що становить 62, 5 сол.

§ 3. Якщо хтось відірве великий палець на руці або на нозі, засуджується до сплати 2 тис. ден., що становить 50 сол.

§ 5. Якщо ж хтось відірве другий палець, саме той, яким натягують лук, засуджується до сплати 1 тис. 400 ден., що становить 35 сол.

Приб. 10-е. Якщо хтось ушкодить іншому язик так, що той не зможе говорити, засуджується до сплати 100 сол.)

У Салічній правді містяться і такі злочини, як «наврочення», що каралося штрафом в 62, 5 сол.

Сума штрафу за образу словом чи дією залежала від ряду обставин: від соціального становища сторін, від тяжкості образи в розумінні франків. Звичайна образа вільного франка — виродком, зайцем, вовком, брехуном або іншим образливим словом — каралася штрафом в 3 сол., дією — 15 сол. Суворим був «салічний закон» до тих, хто безпідставно ображав жінку «повією». Штраф в цьому разі становив 45 сол.

§ 1. Якщо хтось назве іншого виродком, засуджується до сплати 3 сол.

§ 3. Якщо хтось — чоловік або жінка — назве вільну жінку повією і не доведе цього, засуджується до сплати 1 тис. 800 ден., що становить 45 сол.

§ 4. Якщо хтось назве іншого вовком, засуджується до сплати 3 сол.

§ 5. Якщо хтось назве іншого зайцем, засуджується до сплати 3 сол.

§ 6. Якщо хтось звинуватить іншого в тому, що він покинув у битві свій щит, і не зможе довести, засуджується до сплати 120 ден., що становить 3 сол.

§ 7. Якщо хтось назве іншого донощиком або брехуном і не доведе, засуджується до сплати 600 ден., що становить 15 сол.

Особливо каралася образа чоловіків і жінок «пособниками відьми».

Салічній правді були відомі й такі злочини, як викрадення вільних людей (§ 1. Якщо хтось зв'яже без вини вільну людину, засуджується до сплати 1 тис. 200 ден., що становить 30 сол. § 2. Якщо ж він цього зв'язаного відведе куди-небудь,... засуджується до сплати 1 тис. 800 ден., що становить 45 сол. Приб. 3-тє. Якщо хтось підступністю або силою відіб'є у графа зв'язану людину, повинен сплатити ціну свого життя), викрадення рабів (X, § 1. Якщо хтось вкраде раба... засуджується до сплати 1 тис. 200 ден., що становить 30 сол. Приб. 4-те. Якщо хтось вкраде рабиню, платить 35 сол.; а за виноградаря, коваля, тесляра, конюха, який коштує 30 сол., якщо буде доведено, засуджується до сплати 2 тис. 880 ден., що становить 72 сол.), що прирівнювалося до крадіжки коня або запряжної тварини, під-палення будинку, комори, клуні, зруйнування чужого будинку, ламання огорожі, самовільного використання чужої речі.

Особливу групу становили злочини проти моралі. До них належали як «насилля над вільною дівчиною», яке каралося штрафом у 63 сол., так і сожительство з нею «з її доброї волі», що каралося штрафом у 45 сол. (§ 1. Якщо хтось скоїть насилля над вільною дівчиною, засуджується до сплати 62, 5 сол. § 2. Якщо ж хтось матиме стосунки з вільною дівчиною з її доброї волі, за взаємною згодою, засуджується до сплати 1 тис. 800 ден., що становить 45 сол.).

Для порівняння можна сказати, що образа жінки «пособницею відьми» каралася майже втричі більшим штрафом, ніж насилля над нею. Раб, «який вчинив насилля над чужою рабинею», після чого настала її смерть, каструвався або сплачував.

Говорячи про покарання, слід відзначити чітко намічену тенденцію майже повної заміни штрафами усіх старих покарань родового устрою. Штраф мав запобігти кровній помсті, самосуду, тривалим суперечкам серед франків, небажаність яких посилювалася їх відносною нечисленністю серед підкорених галло-римлян. Деякі статті Салічної правди прямо давали відсіч самосуду, наприклад, каралася спроба самовільно увести чужу худобу, яка спричинила потраву полю, відібрати свою тварину у власника без суду у разі «переслідування по сліду» злодія (XXXVII).

Якщо хтось втратить внаслідок крадіжки бика або коня, або будь-яку тварину, і йдучи по слідах, знайде її протягом 3 діб, а той, хто веде її (тварину), заявить, що він купив або отримав її в обмін, то той, хто йде по слідах, повинен через третіх осіб довести, що (ці) речі — його власність. Якщо ж той, хто шукає свої речі, знайде їх вже зі спливом 3 діб, а той, у кого він знайде їх, заявить, що купив або отримав їх в обмін, сам (відповідач) нехай доводить (на них) своє право. Якщо ж (людина), яка розшукує худобу, заявить, що визнала її (своєю), і незважаючи на протест того, іншого, не захоче надати докази через третіх осіб, і не призначить відповідно до закону дня для судового розгляду і буде викрита у насильницькому відібранні (тварини), засуджується до сплати 1 тис. 200. ден., що становить 30 сол.) тощо.

Салічна правда передбачає також такий вид покарання, як вигнання з общини або оголошення людини поза законом. Такій людині не можна було давати їжу і притулок, навіть дружина і батьки штрафувалися за допомогу їй.

Смертна кара через повішення, колесування застосовувалися як покарання в основному до рабів. Вона прямо приписувалася лише в окремих випадках за злочини, скоєні вільними, наприклад, у разі підпалення або неявки після виклику до суду без поважних причин, у разі вищезазначених злочинів графа та ін. Колективна відповідальність роду зберігалася поряд з колективною відповідальністю общини. Капітулярій 1 говорить про це із посиланням на давній звичай.

При вчиненні майнових злочинів поряд зі штрафом вимагалося відшкодування вартості вкраденого та інших збитків. Про просте відшкодування збитків йшлося, зокрема, у разі вбивства чи побиття раба. Цей збиток розцінювався в 1 і 1/3 сол., якщо раб після побиття протягом 40 днів залишався непрацездатним. За нанесення тілесних ушкоджень вільному злочинець поряд із штрафом мав відшкодувати витрати на лікування.