Студопедия

Главная страница Случайная страница

Разделы сайта

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Походження Салічної правди і її загальна характеристика.






Найповніше уявлення про ранньофеодальне право дають так звані варварські правди, в яких були записані різні правові звичаї, усталені зразки судових рішень германців. Однією з найдавніших є Салічна правда, укладена за часів правління Хлодвіга, в кінці V — на початку VI ст. Рипуарська правда — судебник другого франкського племені — у своїй основній частині складена в VI ст. Бургундська правда — в кінці V — на початку VI ст. Вестготська правда (в її першій, повній редакції) — в VI—VII ст. Алеманська правда з'явилася не раніше VIII ст. Саксонська і Тюринзька правди — в кінці VIII — на початку IX ст. Близькими за своїм характером до «варварських правд» є й скандинавські провінційні судебники XII—XIV ст. Такі широкі часові межі записів норм звичаєвого права у варварських племен пов'язані з повільним поширенням феодальних відносин як на півдні, так і на півночі Західної Європи. «Варварські правди» відображають практику різних епох, конкретні внутрішні і зовнішні умови, в яких вони складалися. Салічна правда, наприклад, належить до того етапу розвитку франкського суспільства, коли процес розпаду родоплемінних зв'язків ще не завершився, не утвердилася приватна власність на землю. Не зазнала Салічна правда й будь-якого помітного впливу пізньоримських порядків.

Саксонська правда, написана трьома століттями пізніше, за усієї архаїчності її норм, свідчить про новий етап розвитку феодальних відносин. Тут вже зафіксовані зародження алоду як відчужуваної земельної власності, відносини залежності серед вільних тощо. Цей документ, що з'явився після франкського завоювання Саксонії, відображав зростання ролі королівської влади, могутність католицької церкви. Вестготська і Бургундська правди писалися під значним римським впливом, оскільки вестготи й бургунди тривалий час жили серед римлян.

«Варварські правди» — судебники, керівництво для суддів. Водночас вони не є збірниками системно викладених правових норм щодо усіх сторін життя ранньокласового суспільства. їхня неповнота, фрагментарність, безсистемність — результат тієї звичаєво-правової основи, на якій вони складалися. Зафіксувати усе різноманіття звичаїв було неможливо, особливо якщо врахувати, що записувалися вони у формі конкретних юридичних казусів, взятих безпосередньо з життя. Предметно-наочна форма правової норми у «варварських правдах» відповідала конкретно-образній правосвідомості германців, для яких мова юридичних абстракцій була чужою і незрозумілою.

Для «варварських правд» характерний також докладний опис різних процедур і ритуальних дій, що свідчить про їх величезне значення у ранньофеодальному праві. Порушення вимог щодо детально розробленої процедури з вимовлянням певних слів, з використанням предметів-символів (наприклад, «жменя землі» у салічних франків у разі колективної виплати вергельду, зламані гілки «мірою в лікоть» у разі відмови від споріднення) могло звести нанівець дію самої норми права. Здійснювалися ці процедури обов'язково публічно, як, наприклад, виклик до суду відповідача при свідках, клятва в суді у присутності співприсяжників та ін.

Важлива роль правового ритуалу була пов'язана із самим характером ранньофеодального судочинства, що не знало ще усталеного порядку публічного, державного захисту життя та інтересів окремої особи. Основна функція суду у германців зводилася до організації змагання між сторонам.

В публічному характері ритуально-правових дій, в їх наочності полягали своєрідні гарантії дотримання правової норми, виконання угоди тощо.

«Варварські правди» мають на собі відбиток старих родоплемінних відносин, вони відображають ще племінну свідомість германців. У цих пам'ятках права особа ще не відділена від колективу, правоздатність її визначається належністю до роду, общини, великої сім'ї. Поза цими колективами людина не мала ніяких прав. Вигнання з общини, роду, сім'ї залишалося одним з найтяжчих покарань, передбачених Салічною правдою. Навіть відповідальність за те чи інше правопорушення покладалась не тільки на індивіда, а й на ту соціальну групу, до якої він належав. З племінною свідомістю варварів був пов'язаний і персо-нальний характер дії норм, зафіксованих у «варварських правдах». Салічні франки керувалися своїм «салічним законом», ри-пуарські — своїм. Крім того, в правдах, зокрема в Салічній правді, «своє» населення прямо протиставлялося «чужинцям», римлянам.

Записуючи свої звичаї, германці прагнули зберегти свою племінну спільність перед реальною загрозою її падіння. Звідси й особливості судових процедур з їх публічними ритуальними діями, які мали демонструвати вірність варварів своїм споконвічним традиціям, звичаям.

«Варварські правди» не були єдиним джерелом ранньофеодального права. Із зміцненням королівської влади з'явилися королівські веління, розпорядження, які спочатку доповнювали правди, а згодом оформлялися окремо. До них належали, наприклад, капітулярії франкських королів. Перший капітулярій був написаний за правління Хлодвіга, особливо часто вони видавалися за Каролінгів. Законодавство Каролінгів, а також вплив католицької церкви сприяли у VIII—IX ст. поступовому утвердженню нового територіального принципу ранньофеодального права германців.

До джерел ранньофеодального права можна віднести також імунітеті грамоти, які видавалися королями великим феодалам, формули-грамоти, що встановлювали зразки документів, за допомогою яких оформлялися різні угоди — дарування, купівлі-продажу та ін. Проте основним джерелом права залишався звичай, що визначав партикуляризм ранньофеодального права.

З усіх «варварських правд» особливу цінність для історико-правової науки становить Салічна правда, оскільки її зміст відображає соціально-економічні й політичні процеси ранніх етапів розвитку класового суспільства, держави і права.

3. Злочини проти приватної власності за Салічною правдою В цьому правовому документі ще немає однозначного поняття власності. До рухомих речей, які перебували у власності окремих осіб чи сімей, застосовувався термін «свій» (suus) на відміну від терміна «чужий» (alienus). Рухоме майно у франків безперешкодно відчужувалося, передавалося у спадок одному з членів сім'ї померлого або родичу з боку матері чи батька. Більшість приписів Салічної правди присвячені охороні права власності на різні рухомі речі. У ній з усіма подробицями розглядаються випадки крадіжки великої рогатої худоби, а також вівць, кіз, собак, голубів, бджіл, свиней тощо.

§ 1. Якщо хтось вкраде молочне порося і буде викритий, засуджується до сплати 120 ден., що становить 3 сол.

§ 4. Якщо хтось вкраде річну свиню і буде викритий, засуджується до сплати 120 ден., що становить 3 сол., не враховуючи вартості вкраденого і відшкодування збитків.

§ 14. Якщо ж хтось вкраде 25 свиней, причому в стаді більше нічого не залишиться, і буде викритий, засуджується за крадіжку усього стада до сплати 2500 ден., що становить 62, 5 сол. Не випадково Салічну правду образно називають «Свинячим кодексом».

Інакше закріплює Салічна правда право на землю, якою володіла сім'я, розрізняючи присадибну ділянку, орну землю і луки, ліси. Тут багаторазово згадується огороджена ділянка, при цьому передбачається значний штраф за підпалення і зруйнування огорожі. (Якщо хтось відріже 2 чи 3 прута, якими зв'язується вгорі огорожа, або зламає чи вирве 3 коли, засуджується до сплати 600 ден., що становить 15 сол.) Житлу в Салічній правді надається особливе значення. Сюди приходить кредитор, щоб витребувати борг у позивача, щоб викликати відповідача до суду. Караною великим штрафом (45—63 сол.) є не тільки крадіжка в межах будинку чи двору, а й звичайне проникнення на територію вілли після заходу сонця. (Якщо хтось зайде з метою крадіжки на чужий двір після заходу сонця і буде там захоплений, засуджується до сплати 1800 ден., що становить 45 сол.). Крадіжка з нападом і знищенням сторожових собак, вивезенням на возі значної частини домашнього майна тягне штраф у 200 сол., рівний вергельду за вбивство вільного. (Якщо хтось здійснить напад на чужу віллу, зламає там двері, переб'є собак і поранить людей або що-небудь вивезе звідти на візку, засуджується до сплати 8000 ден., що становить 200 сол.).

Усе це свідчить про те, що присадибна ділянка перейшла у приватну власність.

Про перехід орної ділянки-алоду в приватне володіння свідчить різне ставлення в Салічній правді до орної землі, а також до лук, пасовищ, лісів, які залишаються ще в общинній власності. Салічна правда карає сам факт порушення меж орного поля без дозволу господаря, передбачаючи покарання за проїзд по чужому полю в 3 сол., за орання чужого поля в 15 сол., за посів на чужому полі в 45 сол. Якщо ж стороння людина сту-пала на виділену сім'ї ділянку общинної луки, це не вважалося злочином. Більше того, якщо вона зкосила траву, то втрачала лише сіно на користь володільця луки.

В Салічній правді нічого не сказано про купівлю-продаж землі. Інститут спадкування землі тільки зароджувався. Земля передавалась у спадщину чоловічим нащадкам померлого (IX, 5). В титулі «Про алоди» навіть не ставиться питання — кому передавалася орна ділянка землі, якщо у померлого не було синів. Судячи з усього, вона ставала виморочним майном чи переходила до роду. Інакше вирішувалося це питання в VI ст. На підставі едикту короля Хільперіка (561—584 рр.) земля у спадщину могла переходити не тільки синам, а й дочкам, братам, сестрам померлого та ін. В цей же час окремі лугові та лісові ділянки переходять в алодіальну власність окремих осіб.

Про існування у франків общинної власності на землю свідчать й інші титули Салічної правди, зокрема «Про переселенців». Переселитися на територію общини «чужинцеві» можна було лише у разі згоди усіх членів общини. Якщо хоча б один з них висловлював протест, переселенець повинен був залишити общину. Характерно, що граф, який виконував рішення общинного суду про виселення «чужинця», повинен був з'являтися не в будинок переселенця, а на ту ділянку общинної землі, яка була ним оброблена.

§ 1....Якщо хтось захоче переселитися в іншу віллу і якщо один або кілька мешканців вілли забажають прийняти його, — проте виявиться хоч один, який заперечуватиме проти переселення, він не матиме права там оселитися.

§ 2....Якщо той, кому пред'явлено протест, не захоче піти звідти, причому його не затримуватиме будь-яка законна перешкода..., тоді той, хто заявив протест..., просить графа з'явитися на місце, щоб вигнати його звідти. І за те, що він не хотів слухатися закону, він втрачає там результати своєї праці і, крім того, засуджується до сплати 1200 ден., що становить 30 сол.

§ 3. Якщо ж до переселенця протягом 12 місяців не буде ви сунуто протесту, він має залишитися недоторканним, як й iнші сусіди.

Салічна правда знала інститут набувальної давності. Якщо протягом року і одного дня жоден з членів общини не вислов лював протесту проти поселення «чужинця», його землеволодіння починало охоронятися правом. У цьому титулі Салічної правди санкціонується, по суті, присвоєння общинної землі наближеними короля, оскільки забороняється висловлювати протест проти переселенця, якщо на те була спеціальна королівська грамота. Той, хто протестував проти королівського розпорядження, засуджувався до штрафу в 200 сол.






© 2023 :: MyLektsii.ru :: Мои Лекции
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
Копирование текстов разрешено только с указанием индексируемой ссылки на источник.