Кожна криза складається з декількох фаз. Наведемо зовнішні ознаки кожної з них.

Перша фаза – криза ефективності (прихована криза).

Характерними ознаками цієї стадії є зниження ефективності діяльності підприємства, яке виявляє себе через негативну динаміку показників прибутковості обороту та капіталу, тривалість операційного та фінансового циклу підприємства та ін. Причиною зменшення ефективності є отримання збитків спочатку від проведення окремих господарських операцій, потім - в окремі часові періоди і поступово – в цілому за результатами господарсько-фінансової діяльності. Спочатку збитки покриваються за рахунок внутрішніх резервів, але поступово вони вичерпуються, що зумовлює перехід до наступної фази розвитку кризи.

Друга фаза – криза платоспроможності.

У другій фазі починаються труднощі з готівкою, виявляються деякі ранні ознаки банкрутства: різкі зміни в структурі балансу та звіту про фінансові результати. Небажаними є різкі зміни будь-яких статей балансу, але особливу тривогуповинні викликати:

· різке зменшення грошових коштів на рахунках (до речі, збільшення грошових коштів на рахунках може свідчити про неможливість подальших капіталовкладень);

· збільшення дебіторської заборгованості (різке зниження свідчить про проблеми зі збутом, якщо воно сурповоджується зростанням запасів готової продукції);

· прострочення дебіторських заборгованостей;

· розбалансованість дебіторської та кредиторської заборгованостей;

· збільшення кредиторської заборгованості (різке зниження за наявності коштів на рахунках також свідчить про падіння обсягів діяльності);

· зниження об'ємів продаж.

Третя фаза – криза розрахунків по боргах.

Підприємство не взмозі своєчасно оплачувати борги, і банкрутство стає юридично очевидним. Воно виявляється як неузгодженість грошових потоків.

У всіх випадках причиною банкрутства є неправильна оцінка керівниками підприємства очікуваних темпів зростання його підприємства.

Будь-яке управління певною мірою має бути антикризовим і тим більше оформлюватися як антикризове в міру розгортання кризової ситуації на підприємстві.

15. Розпорядження майном боржника - це система заходів щодо нагляду та контролю за управлінням та розпорядженням майном боржника з метою забезпечення збереження та ефективного використання майнових активів боржника та проведення аналізу його фінансового становища. Розпорядження майном — це сама перша судова процедура, яка застосовується до боржника. Вона не застосовуються лише в випадках спрощеного порядку банкрутства (ст. 51, 52 Закону 2343) та щодо громадян-підприємців (ст. 48 Закону 2343). Процедура розпорядження вводиться при порушенні справи про банкрутство або на підготовчому засіданні (ст. 13 п. 1 Закону 2343). Суддя, прийнявши заяву про порушення справи про банкрутство, не пізніше ніж на п'ятий день з дня її надходження виносить і направляє сторонам та державному органу з питань банкрутства ухвалу про порушення провадження у справі про банкрутство, в якій вказується про прийняття заяви до розгляду, про введення процедури розпорядження майном боржника, призначення розпорядника майна, дату проведення підготовчого засідання суду, яке має відбутися не пізніше ніж на тридцятий день з дня прийняття заяви про порушення справи про банкрутство, якщо інше не передбачено цим Законом, введення мораторію на задоволення вимог кредиторів. Строк процедури розпорядження складає 6 місяців і може бути подовжений, або скорочений судом за клопотанням комітету кредиторів, розпорядника майном або власника (органу, уповноваженого керувати майном

16. Підмировою угодоюу справі про банкрутство розуміється домовленість між боржником і кредиторами стосовно відстрочки та (або) розстрочки, а також прощення (списання) кредиторами боргів боржника, яка оформляється угодою сторін. Не підлягає прощенню (списанню) за умовами мирової угоди заборгованість із сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та інші види загальнообов'язкового державного соціального страхування. Мирова угода укладається у письмовій формі та набирає чинності з дня її затвердження господарським судом і є обов'язковою для боржника (банкрута), кредиторів, вимоги яких забезпечені заставою, кредиторів другої та наступних черг. Одностороння відмова від мирової угоди не допускається. Затвердження господарським судом мирової угоди є підставою для припинення провадження у справі про банкрутство. Мирова угода може бути укладена на будь-якій стадії провадження у справі про банкрутство. Рішення про укладення мирової угоди від імені кредиторів приймається комітетом кредиторів більшістю голосів кредиторів - членів комітету та вважається прийнятим за умови, що всі кредитори, вимоги яких забезпечені заставою майна боржника, висловили письмову згоду на укладення мирової угоди. Рішення про укладення мирової угоди приймається від імені боржника керівником боржника чи арбітражним керуючим (керуючим санацією, ліквідатором), які виконують повноваження органів управління та керівника боржника і підписують її.

17. Досудова санація - це система заходів щодо відновлення платоспроможності державного підприємства-боржника, які здійснюються органом, уповноваженим управляти державним майном (далі - уповноважений орган) боржника, з метою запобігання його банкрутству до початку порушення провадження у справі про банкрутство. Уповноважений орган у разі виявлення ознак неплатоспроможності підприємства приймає рішення про проведення досудової санації. Про рішення щодо проведення досудової санації кредиторів повідомляє керівник підприємства у п’ятиденний термін з дня його отримання. Для розроблення плану досудової санації на підприємстві утворюється робоча група на чолі з керівником підприємства, до складу якої входить також представник уповноваженого органу та можуть залучатися кредитори. У разі надходження пропозицій від потенційних інвесторів план досудової санації розробляється за їх участю.План досудовоі санації розробляється у місячний термін з дня прийняття рішення щодо її проведення і подається на затвердження уповноваженому органові.

18. Ліквідатор виконує всі процедури, пов’язані із збереженням і розпорядженням майном, здійсненням його вартісної оцінки тощо. Він організує повернення дебіторської заборгованості і, що дуже важливо, формує ліквідаційну масу. До її складу включають усі види майна і майнових прав банкрута, які належать йому на праві власності або повного господарського відання на дату відкриття ліквідаційної процедури, а також виявлені в процесі її здійснення (за винятком об’єктів соціальної сфери та об’єктів комунальної інфраструктури). Ліквідатор здійснює продаж майна, що включене в ліквідаційну масу, на відкритих торгах, якщо комітетом кредиторів не встановлено інший порядок продажу вказаного майна. Кошти від продажу майна використовуються для задоволення вимогкредиторів у такій черговості: в першу чергу задовольняються вимоги, забезпечені заставою; виплати вихідної допомоги звільненим працівникам; витрати, пов’язані з провадженням у справі про банкрутство в арбітражному суді та роботою ліквідаційної комісії; у другу — вимоги, що виникли із зобов’язань підприємства-банкрута перед його працівниками, за винятком їх внесків до статутного фонду, та зобов’язань, які виникли внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров’ю громадян; в третю — вимоги щодо сплати податків і зборів (обов’язко­вих платежів); у четверту — вимоги кредиторів, не забезпечені заставою; в п’яту — вимоги щодо повернення внесків членів трудового колективу до статутного фонду підприємства; у шосту чергу — задовольняються всі інші вимоги.

19. Для ліквідації підприємства за ст. 52 Закону України " Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" необхідна наявність в єдиному державному реєстрі відомостей про відсутність компанії-боржника за своїм місцезнаходженням (реєстраційному або іншими словами - юридичною адресою), що може підтверджувати відповідний витяг з ЄДР.Справа про банкрутство відсутнього боржника порушується на підставі заяви ініціюючого кредитора. При цьому розмір грошових вимог кредитора до боржника і строк виконання зобов'язань не мають значення. Протягом двох тижнів, після прийняття заяви кредитора до розгляду, господарський суд виносить постанову про визнання боржника банкрутом і відкриває ліквідаційну процедуру. Постановою у справі призначається ліквідатор (професійний арбітражний керуючий з відповідною ліцензією), який проводить передбачені Законом заходи в процедурі банкрутства боржника.Орієнтовно після закінчення півтора місяці господарський суд своєю ухвалою затверджує звіт ліквідатора та ліквідаційний баланс боржника, ліквідує боржника як юридичну особу у зв'язку з банкрутством. Вимоги кредиторів, не задоволені через недостатність майна боржника, за Законом вважаються погашеними.Ухвала господарського суду про ліквідацію юридичної особи є підставою для внесення державним реєстратором протягом одного дня в єдиний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців інформації про припинення компанії.

20. Господарський суд за клопотанням комітету кредиторів має право винести ухвалу про проведення санації боржника та призначення керуючого санацією. Санація вводиться на строк не більше від дванадцяти місяців. На стадії санації вирішується завдання фінансового оздоровлення боржника через реалізацію заходів з відновлення платоспроможності боржника з метою погашення заборгованості перед кредиторами.Наслідками санації можуть бути: 1) виконання плану санації і відновлення платоспроможності боржника — задоволення вимог кредиторів і припинення провадження у справі про банкрутство (брак ознак банкрутства); 2) часткове виконання плану санації — можлива мирова угода; 3) часткове виконання чи невиконання плану санації — настання ліквідаційної процедури.З дня винесення ухвали про санацію: 1) керівник боржника відсторонюється від посади, і управління боржником переходить до керуючого санацією; 2) припиняються повноваження органів управління боржника — юридичної особи, повноваження органів управління передаються керуючому санацією. Органи управління боржника протягом трьох днів з дня прийняття рішення про санацію та призначення керуючого санацією зобов’язані забезпечити передачу керуючому санацією бухгалтерської та іншої документації боржника, печаток і штампів, матеріальних та інших цінностей; 3) арешт на майно боржника та інші обмеження дій боржника щодо розпорядження його майном можуть бути накладені лише в межах процедури санації, у разі якщо вони не перешкоджають виконанню плану санації та не суперечать інтересам конкурсних кредиторів; 4) протягом трьох місяців керуючий санацією зобов’язаний подати комітету кредиторів план санації (заходи щодо відновлення платоспроможності боржника, умови участі інвесторів у повному або частковому задоволенні вимог кредиторів, строк та черговість виплати боржником або інвестором боргу кредиторам та умови відповідальності інвестора за невиконання взятих згідно з планом санації зобов’язань).За п’ятнадцять днів до закінчення санації, а також за наявності підстав для дострокового припинення санації керуючий санацією зобов’язаний надати комітету кредиторів письмовий звіт про результати проведення санації.

23. Перша фаза — криза ефективності (прихована криза). Характерними ознаками цієї стадії є зниження ефективності діяльності підприємства, яке виявляється через негати­вну динаміку показників прибутковості обороту і капіталу, тривалість операційного і фінансового циклу підприємства, його ринкову вартість. Причиною зниження ефекти­вності є отримання збитків спочатку від проведення окремих господарських операцій, потім — в окремі тимчасові періоди, і поступово — в цілому за наслідками господар­сько-фінансової діяльності. Спочатку збитки, які виникають, покриваються за рахунок внутрішніх резервів: нерозподіленого прибутку минулих періодів, ліквідної частини власного капіталу. Поступово внутрішні резерви протидії поточної збитковості вичер­пуються, що обумовлює перехід до наступної фази розвитку кризи.

Друга фаза — криза платоспроможності. Характерними ознаками цієї фази кри­зи є як періодичний, так і продовжується дефіцит грошових коштів підприємства для виконання ним своїх зобов'язань і фінансування своєї поточної діяльності. Зов­нішнім проявом такого положення є виникнення ситуації неплатоспроможності, яка характеризується затримкою в часі здійснення поточних платежів (порушення термінів сплати у зв'язку з недостатністю грошей на розрахунковому рахунку), сплатою економічних санкцій (штрафів, пені) за невчасні розрахунки, появою про­строченої кредиторської заборгованості і непогашених кредитів і позик.

Третя фаза — криза розрахунків з боргів (загроза банкрутства, фінансова не­спроможність). Поглиблення кризи неплатоспроможності обумовлює виникнення ситуації банкрутства.Залежно від виду підприємства, його структури, інноваційного і ресурсного по­тенціалу, фази розвитку кризи можуть бути різній тривалості, інтенсивності і мати наслідкирізного ступеня тяжкості. Це обумовлює необхідність розгляду структур­но-логічної схеми виникнення і розвитку кризи.